Ухвала

від 26.02.2020 по справі 39/52-10

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 39/52-10

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального закладу освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019 (головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Кощеєв І.М., Широбокова Л.П.) про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі № 39/52-10 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Промпоставка"

до Дніпропетровської міської ради

про визнання права власності у праві спільної сумісної власності нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020 Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради через Центральний апеляційний господарський суд подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019 у справі № 39/52-10.

08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, яким внесено зміни до законодавчих актів України.

Разом з тим, відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, який набрав чинності з 08.02.2020, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 39/52-10 за апеляційною скаргою Комунального закладу освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Не погоджуючись із ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019, Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради звернувся до суду із касаційною скаргою, у якій просить зазначену ухвалу скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що пункт 13 "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку судових рішень, які були ухвалені до 15.12.2017. При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять застереження, стосовно можливості застосування статті 272 цього Кодексу виключно до рішень, які були ухвалені після набрання чинності Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII - 15.12.2017.

Таким чином, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції у порушення частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про можливість апеляційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 по справі № 39/52-10, вибірково застосував положення статті 101 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на 13.09.2010) замість діючої на момент звернення з апеляційною скаргою статті 272 Господарського процесуального кодексу України.

Мотивуючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів апеляційного господарського суду виходила з того, що станом на час постановлення судових рішень у справі № 39/52-10 Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017) не передбачав можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки, оскільки відповідно до визначених статтею 101 цього Кодексу меж перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В частині 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) зазначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень частин 1, 3, 4 статті 272 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

При цьому, розділ ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017).

Відтак, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

При цьому, суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу послався на аналогічну правову позицію, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15.

З правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 вбачається, що рішення місцевого господарського суду, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017, не підлягають повторному апеляційному перегляду в порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Отже, постановляючи оскаржену ухвалу від 27.12.2019 у справі № 39/52-10, суд апеляційної інстанції керувався наведеними позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка відповідно до частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України формує висновки про те, як саме повинна застосовуватися норма права.

Застосування таких правових висновків під час постановлення оскарженої ухвали відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції під час прийняття оскарженої ухвали та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права - Господарського процесуального кодексу України.

Згідно до пункту 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Отже, враховуючи правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 щодо правильного застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах та те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржену ухвалу про відмову у відкриті провадження у справі відповідно до такого правового висновку, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 39/52-10 за касаційною скаргою Комунального закладу освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019 на підставі пункту 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України .

Крім цього, колегія суддів Касаційного господарського суду враховує також аналогічну правову позицію, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г.

Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати в постанові від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г зазначив, що апеляційним судом у постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано, що згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією Господарського процесуального кодексу України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Керуючись статтями 234, 287, пунктом 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 39/52-10 за касаційною скаргою Комунального закладу освіти "Середня загальноосвітня школа № 10 ім. І.І. Манжури" Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2019 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.