Постанова

від 20.02.2020 по справі 296/6246/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 296/6246/17-ц

провадження № 61-17878св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство Житомирський експертно-технічний центр Держпраці , Державна служба України з питань праці,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної служби України з питань праці та Державного підприємства Житомирський експертно-технічний центр Держпраці на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в складі судді Галасюка Р. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня

2019 року в складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Державного підприємства Житомирський експертно-теxнічний центр Держпраці (далі - ДП Житомирський ЕТЦ ), Державної служби України з питань праці про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05 березня 2013 року між ним та Державною служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (далі - Держгірпромнагляд України) було укладено контракт № 1 про призначення його на посаду начальника

ДП Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України , термін дії контракту було визначено сторонами до 05 березня 2018 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 347 Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці наказом Державної служби України з питань праці від 27 квітня 2015 року № 3 ДП Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України віднесено до сфери управління Державної служби України з питань праці.

Наказом Державної служби з питань праці від 27 квітня 2015 року № 4

ДП Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України перейменовано в ДП Житомирський ЕТЦ .

Наказом Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к, під час тимчасової непрацездатності позивача, його було звільнено з посади начальника

ДП Житомирського експертно-технічного центру Держгірпромнагляду України з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , відповідно до пункту 7 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наказом Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к позивача було звільнено вдруге, але в перший робочий день після відновлення працездатності.

Наказом ДП Житомирський експертно-технічний центр Держпраці від 17 серпня 2015 року № 150-к його було звільнено з займаної посади з 17 серпня 2015 року.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки припинення трудових відносин на підставі пункту 7 2 частини першої статті 36 КЗпП України потребує певної процедури, що передує звільненню, яка не була дотримана відповідачем.

Звертав увагу на те, що строк на пред`явлення позовних вимог ним пропущений з поважних причин, оскільки він звертався до судів, як цивільної, так і адміністративної юрисдикції з позовами про відновлення порушених трудових прав, пов`язаних із незаконним звільненням.

Також зазнав, що порушення його трудових прав з боку відповідачів призвели до моральних страждань, які виразились в постійному стресі, пошуку засобів захисту свого порушеного права, втраті відчуття спокою та рівноваги.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом, визнати незаконним і скасувати наказ Держгірпромнагляду від 05 червня 2015 року № 170-к Про звільнення ; визнати незаконним та скасувати наказ Держгірпромнагляду від 08 червня 2015 року № 174-к Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к ; визнати незаконним та скасувати наказ ДП Житомирський ЕТЦ від 17 серпня 2015 року № 105-к Про звільнення ; поновити його на посаді начальника ДП Житомирський ЕТЦ , незалежно від назви посади, на дату ухвалення судового рішення, як керівника та першої посадової особи, відповідно до контракту; стягнути з ДП Житомирський ЕТЦ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі

158 812,70 грн, а також по 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди з відповідачів.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 поновлено строк для звернення до суду із зазначеним вище позовом. Позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к Про звільнення ; визнано незаконним та скасовано наказ Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к Про внесення змін до наказувід 05 червня 2015 року № 170-к ; визнано незаконним та скасовано наказ ДП Житомирський ЕТЦ від 17 серпня

2015 року № 105-к Про звільнення . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДП Житомирський ЕТЦ , незалежно від назви посади, на дату винесення судового рішення, як керівника та першої посадової особи, відповідно до контракту. Стягнуто з ДП Житомирський ЕТЦ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 158 812,70 грн. Стягнуто з Державної служби з питань праці України та ДП Житомирський ЕТЦ на користь ОСОБА_1 по 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, відповідачем не було дотримано процедури, яка мала передувати звільненню позивача на підставі пункту 7 2 частини першої статті 36 КЗпП України, не проведено відповідної перевірки, що передбачена вимогами статті 5 Закону України Про очищення влади , не ознайомлено позивача з результатами цієї перевірки, чим порушено його трудові права, що підлягають відновленню шляхом визнання незаконними та скасування зазначених вище наказів про звільнення

ОСОБА_1 з роботи та поновлення його на посаді. Вирішуючи питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вбачав правильним розрахунок позивача, доданий до позовної заяви. Також суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, вважав за необхідне відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі по 5 000,00 грн з кожного відповідача, що є обґрунтованою компенсацією за його незаконне звільнення, враховуючи лише часткову втрату ним життєвих зв`язків у професійній сфері та необхідність незначних додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку з втратою роботи.

Постановою апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та ДП Житомирський ЕТЦ задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Врешті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що перевірка, передбачена вимогами Закону України Про очищення влади щодо позивача фактично не була проведена, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про невідповідність таких дій відповідача вищевказаним вимогам, а отже і незаконність звільнення ОСОБА_1 . Висновки суду у цій частині підтверджено матеріалами справи та не спростовано представниками відповідачів.

Апеляційним судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не спростований відповідачами, відтак підстави для зміни суми його нарахування відсутні. Крім того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача відшкодування моральної шкоди та з її розміром, оскільки протягом чотирьох років ОСОБА_1 був змушений звертатися до судових органів для відновлення своїх прав у сфері трудових відносин. Звільнення із роботи призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Апеляційним судом також відхилено доводи апеляційних скарг про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, встановленого статтею

233 КЗпП України, оскільки починаючи із серпня 2015 року позивач звертався до судів, як цивільної, так і адміністративної юрисдикції із позовними вимогам, а тому такі доводи є необґрунтованим.

Разом з тим, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що на день ухвалення рішення, а саме: 31 травня 2019 року, дія зазначеного позивачем контракту закінчилася, його виконання у цій частині є неможливим, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року Державна служба України з питань праці із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Також, у жовтні 2019 року ДП Житомирський ЕТЦ із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного суду касаційну скаргу на зазначені вище судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 до нього та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідачі в свої касаційних скаргах надводять майже однакові доводи, з яких вбачається їх непогодження з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваних позивачем наказів, вважають, що суди не звернули уваги на те, що проведення відповідної перевірки, на яку посилався позивач, необхідно лише за тих обставин, коли особа подала заяву в якій зазначила про відсутність щодо неї заборон, передбачених Законом України Про очищення влади . Разом з тим, позивач 20 квітня 2015 року подав заяву про наявність щодо нього заборон, передбачених зазначеним вище законом, що і стало самостійною підставою для припинення з ним трудових відносин, при цьому проведення перевірки в такому випадку Законом не передбачено.

Заявники також вважають, що суди безпідставно поновили позивачу строк на звернення до суду з цим позовом, оскільки подання позивачем позовів до судів неналежної юрисдикції не є підставою для переривання такого строку. При цьому судами не наведено з яких саме підстав позивачу такий строк поновлено.

У касаційних скаргах відповідачі також зазначають про незаконне стягнення з них на користь позивача відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не наведено жодних доказів завдання йому моральної шкоди саме з боку відповідачів та не зазначено в чому вона полягала, на що суди не звернули уваги.

ДП Житомирський ЕТЦ у своїй касаційній скарзі також наводить доводи щодо безпідставності стягнення з підприємства на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем не доведено незаконність його звільнення, при цьому судами не наведено жодного розрахунку середнього заробітку, не зазначено середньоденної заробітної плати позивача та за який період стягується середній заробіток.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги Державної служби України з питань праці та ДП Житомирський ЕТЦ , в яких зазначає про безпідставність їх доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Звертає увагу на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування наказів про його звільнення, оскільки відповідачами не було дотримання порядку, визначеного Законом України Про очищення влади , а посилання відповідачів на те, що його заява щодо наявності заборон, визначених зазначеним вище законом, була самостійною підставою для припинення з позивачем трудових відносин, є безпідставними, оскільки в такому випадку він мав бути звільнений не пізніше як на третій день після подання заяви, про те цей термін не було дотримано відповідачем, на що наголошували суди попередніх інстанцій.

Також вважає безпідставними аргументи касаційних скарг про те, що ним пропущено строк на звернення до суду з цим позовом та необґрунтоване поновлення такого строку судами, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку його доводам та дійшли правильного висновку про переривання цього строку через спроби позивача захистити свої трудові права в судах адміністративної та цивільної юрисдикції.

Крім того, позивач в відзивах зазначає, що суди обґрунтованого стягнули з відповідачів моральну шкоду, оскільки саме через їх бездіяльність щодо дотримання процедури звільнення на підставі положень Закону України Про очищення влади призвела до моральних страждань, які полягали у втраті нормальних життєвих зв`язків, стабільності та спокою.

У відзиві на касаційну скаргу ДП Житомирський ЕТЦ позивач зазначає про безпідставність її доводів щодо відсутності підстав для стягнення на його користь позивача середнього заробітку через не наведення судами детального розрахунку, оскільки судами зазначено про правильність розрахунку позивача та не спростування його ДП Житомирський ЕТЦ .

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржується відповідачами в частині задоволення вимог позивача, в іншій частині судові рішення не оскражуються, а тому відповідно вимог процесуального закону не переглядаються касаційним судом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП Житомирський ЕТЦ на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції в не скасованій частині та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 05 березня 2013 року між позивачем та Держгірпромнаглядом України було укладено контракт про призначення

ОСОБА_1 на посаду начальника ДП Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України , строком дії до 05 березня 2018 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 347 Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці наказом Державної служби України з питань праці від 27 квітня 2015 року № 3 ДП Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України віднесено до сфери управління Державної служби України з питань праці.

Наказом Державної служби з питань праці від 27 квітня 2015 року № 4

ДП Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України перейменовано в

ДП Житомирський ЕТЦ .

Наказом Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к, під час тимчасової непрацездатності позивача, його було звільнено з посади начальника

ДП Житомирського експертно-технічного центру Держгірпромнагляду України з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади , відповідно до пункту 7 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наказом Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к позивача було звільнено вдруге, але в перший робочий день після відновлення працездатності.

Наказом ДП Житомирський експертно-технічний центр Держпраці від 17 серпня 2015 року № 150-к його було звільнено з займаної посади з 17 серпня 2015 року.

Починаючи із серпня 2015 року позивач звертався до судів, як цивільної, так і адміністративної юрисдикції із позовними вимогами про відновлення порушених трудових прав, пов`язаних із його звільненням.

Нормативно-правове обґрунтування

Пунктом 7 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути припинений з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади .

Закон України Про очищення влади визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України Про очищення влади очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади)

(крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті третій цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті четвертої цього Закону.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням: керівника державного підприємства, що належить до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг, яке відповідно до законодавства вчиняє дії, необхідні для надання адміністративних послуг.

Механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади визначається Порядком проведення перевірки відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563.

План проведення перевірок відповідно до Закону України Про очищення влади , затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 0/1025-року, містить примітку, що керівник органу або голова суду відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України Про очищення влади визначає дату початку проведення перевірки у відповідному органі або суді з урахуванням строків, установлених зазначеним Законом, та необхідності завершення проведення перевірки в межах строків, установлених цим планом.

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону України Про очищення влади організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці 3 цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Аналогічне положення міститься у пункті 4 Порядку проведення перевірок достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 167.

Пунктом 5 Порядку проведення перевірок достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , визначено, що керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі, в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу.

На підставі статі 4 Закону України Про очищення влади особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Відповідно до положень пункту 14 Порядку проведення перевірок достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті першої Закону України Про очищення влади , в редакції, що діяла станом на червень 2015 року, відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, або на підставі наданих особою документів, а також інформації з Реєстру про внесення відомостей про особу до реєстру або відсутність у Реєстрі таких відомостей, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону.

Пунктом 15 Порядку проведення перевірок достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , передбачено, що у разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніш ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення особи і в той самий день надсилає до Міністерства юстиції України повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6, відомості з якого не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін`юсту вносяться до Реєстру.

В абзаці 2 частини третьої статті 4 Закону України Про очищення влади визначено, що подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 237 1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Надавши належну правову оцінку доказам позивача, які додані ним до позовної заяви та на які він посилався заявляючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для його поновлення, оскільки позивач вперше звернувся до суду з позовом за захистом свого права в серпні 2015 року, тобто менше ніж за місяць після видачі йому трудової книжки. Проте через невизначеність судів щодо юрисдикції спору, трудові права позивача не були захищені, що і стало підставою для звернення до суду з зазначеним вище позовом у серпні 2017 року.

Наведене вище спростовує доводи касаційних скарг щодо безпідставності поновлення позивачу строку на звернення до суду та не наведення судами мотивів такої процесуальної дії.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційних скарг щодо правомірного звільнення позивача та відсутності підстав для скасування оскаржуваних ним наказів, з огляду на наступне.

Встановивши, що перевірка, передбачена вимогами Закону України Про очищення влади щодо позивача фактично проведена не була, тобто відповідачем було порушено процедуру і строки перевірки відомостей щодо особи позивача, викладених у його заяві, суди дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність таких дій відповідача вищевказаним вимогам спеціального закону, а отже і незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 7 2 частини першої статті

36 КЗпП України.

Посилання в касаційних скаргах на те, що позивач 20 квітня 2015 року подав заяву, в якій повідомив про те, що до нього застосовується заборона, зазначена у

статті 1 Закону України Про очищення влади , що було самостійною підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви, є безпідставними, оскільки позивача було звільнено в червні

2015 року, тобто роботодавцем не дотримано строків, визначених в абзаці 2 частини третьої статті 4 Закону України Про очищення влади . Після подання заяви позивач продовжував працювати на займаній посаді протягом місяця, мав правомірні очікування та проведення перевірки відомостей, викладених в його заяві, мав право на ознайомлення з результатами цієї перевірки, а тому звільнення позивача без дотримання процедури звільнення, визначеної спеціальним законом є порушенням з боку роботодавця презумпції невинуватості, принципу індивідуалізації відповідальності та гарантування права на захист позивача.

Верховний суд наголошує на тому, що подання посадовою особою заяви про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у статті 1 Закону України Про очищення влади , не є безумовною підставою для її звільнення з раніше займаної посади. Роботодавець спочатку має детально перевірити факти, що наведені у заяві, і лише за результатами такої перевірки вирішувати питання про звільнення особи.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшовши висновку про наявність підстав для скасування наказів про звільнення позивача, обґрунтовано стягнув з ДП Житомирський ЕТЦ середній заробіток за час вимушеного прогулу, надавши належну правову оцінку розрахунку позивача, який при цьому не спростований відповідачем.

Що свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги ДП Житомирський ЕТЦ щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із його недоведеністю.

Також суди правильно виходили з того, що внаслідок порушення трудових прав і гарантій ОСОБА_1 , йому завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, право на відшкодування якої передбачено статтею 237-1 КЗпП України, тому позовні вимоги про її відшкодування є обґрунтованими, але виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості розмір моральної шкоди суди визначили у розмірі по 5 000,00 грн з кожного відповідача.

Інші доводи касаційних скарг були предметом оцінки судів попередніх інстанцій під час розгляду справи, зокрема, суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційними скаргами відповідачів, виклав свої висновки щодо оцінки цих доводів у мотивувальній частині ухваленого судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в не скасованій частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Що стосується клопотань відповідачів про їх участь у судовому засіданні, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні клопотань відповідачів, заявлених у касаційних скаргах, про розгляд справи за їх участю, відмовити.

Керуючись статтями 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Державній службі України з питань праці та Державному підприємству Житомирський експертно-технічний центр Держпраці в задоволенні клопотань про участь у судовому засіданні .

Касаційні скарги Державної служби України з питань праці та Державного підприємства Житомирський експертно-технічний центр Держпраці залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в не скасованій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик