Постанова

від 19.02.2020 по справі 440/4542/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 р.Справа № 440/4542/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старосуда М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 440/4542/19

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації третя особа Виконавчий комітет Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - відповідач), третя особа - Виконавчий комітет Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не постановлення ОСОБА_1 на облік як отримувача компенсаційних виплат у зв`язку із доглядом за інвалідом I групи або особою, яка досягла 80-ти років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення виплати щомісячної адресної допомоги на 50% з 20.01.2015 та припинення такої допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 19.05.2015 внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 згідно з Порядком №505 - за період з січня 2015 року по 04.12.2017 в повному обсязі.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , позовну заяву залишено без руху.

11.12.2019 на виконання вимог ухвали позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру виплати щомісячної адресної допомоги на 50% з 20.01.2015 та припинення такої допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 19.05.2015, а також зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу за період з січня 2015 року по 04.12.2017 - повернуто позивачу у зв`язку з відсутністю поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4542/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною.

Не погодившись з ухвалою суду, в частині повернення позовної заяви, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 та ухвалити нове рішення, яким визнати поважними причинами факти, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та направити справу № 440/4542/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що вона неодноразово зверталась як усно так і письмово до відповідача та наголошувала, що мала право на отримання в повному обсязі грошової допомоги з січня 2015 року по 04.12.2017 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, що підтверджується заявами мешканців смт. Нові Санжари Полтавської області, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .У зв`язку з бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до Новосанжарської районної державної адміністрації, яка листом №С-01/31/216 від 05.07.2019 року роз`яснила, що припинення виплати грошової допомоги відбулося через відсутність позивача на обліку як отримувача компенсаційної виплати у зв`язку з доглядом за особою з інвалідністю I групи або особою, яка досягла 80-ти років. Позивач вважає, що саме з листа від 05.07.2019 року №С-01/31/216 їй достовірно стало відомо про причини припинення щомісячної адресної допомоги, а тому враховуючи, що вона в досудовому порядку вирішення спору звернулася до Новосанжарської районної державної адміністрації, на що 05.07.2019 року отримала відмову, вважає, що нею не було порушено граничні строки звернення до адміністративного суду, а вимоги за період з січня 2015 року по 04.12.2017 року щодо відновлення її порушених прав є законними. Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що вона вже зверталась із аналогічним позовом до суду, проте, він був залишений без розгляду за її заявою, оскільки нею було невірно сформульовані позовні вимоги, а тому її права не могли бути поновлені в судовому порядку у справі № 440/3350/19.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву позивачеві, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру виплати щомісячної адресної допомоги на 50% з 20.01.2015 та припинення такої допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 19.05.2015, а також зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу за період з січня 2015 року по 04.12.2017, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, та не наведено підстав пропуску такого строку, які могли б бути визнані судом поважними.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Частинами 1, 2 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)

Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії , зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).

Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру виплати щомісячної адресної допомоги на 50% з 20.01.2015 та припинення такої допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 19.05.2015, а також зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити щомісячну адресну допомогу за період з січня 2015 року по 04.12.2017, ОСОБА_1 звернулась 21.11.2019 року.

В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що про порушення свого права на отримання грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505 вона достовірно дізналась лише після отримання відповіді Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області від 05.07.2019№С-01/31/216.

Так, позивач, у період із червня 2014 року по 04.12.2017 здійснювала догляд за особою з інвалідністю, що гарантувало право на отримання соціальної адресної допомоги.

З 20 листопада 2014 року позивачу була призначена щомісячна адресна допомога. З 20 січня 2015 року виплата адресної допомоги позивачу була зменшена на 50%, а з 19.05.2015 припинена.

Таким чином, з січня 2015 року не отримавши вищевказану допомогу в належному розмірі та з моменту припинення її виплати позивач повинна була дізнатись про порушення свого права на її отримання.

Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталась як усно так і письмово до відповідача та наголошувала, що мала право на отримання в повному обсязі адресної грошової допомоги з січня 2015 року по 04.12.2017 року, що підтверджується заявами мешканців смт. Нові Санжари Полтавської області, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Колегія суддів відхиляє вищевказані доводи апеляційної скарги, оскільки листами Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області від 09.10.2018 року № 05-01-14/2668 та Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області від 05.07.2019№С-01/31/216 підтверджено її звернення лише у 2018-2019 році щодо причин невиплати їй адресної допомоги за період з січня 2015 року по 04.12.2017 року, тобто майже через 3 роки після припинення її виплати. При цьому, доводів щодо неможливості звернення позивача до відповідача або до суду після припинення виплати адресної допомоги в межах шестимісячного строку позивачем не наведено. Наявні в матеріалах справи заяви громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підтверджують пропущення позивачем строку звернення до суду з поважних причин, оскільки вищевказаними заявами підтверджується звернення позивача до відповідача щодо оформлення догляду за особою з інвалідністю першої групи, а не з причин припинення виплати адресної допомоги.

Доводи позивача, про те, що вона в досудовому порядку намагалась вирішити спір, а тому нею не було порушено граничні строки звернення до адміністративного суду, оскільки лише з листа Новосанжарської районної державної адміністрації від 05.07.2019 №С-01/31/216, вона достовірно дізналась про порушення своїх прав, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане звернення було здійснено позивачем лише у 2019 році, а зменшення виплати адресної допомоги відбулось з січня 2015 року та її припинення з 19.05.2015 року.

При цьому, доводи позивача про поважність пропуску строку звернення до суду з посиланням на те, що вона вже зверталась до суду 05.09.2019 року, проте, у зв`язку з невірно сформульованими позовними вимогами, які не могли належним чином захистити її порушені права, у випадку задоволення, вона була змушена звернутись із заявою про залишення їх без розгляду, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки, станом на час звернення до суду з позовом №440/3350/19 позивачем вже було порушено строки звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами.

Інших доводів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Колегія суддів зазначає, що у питанні застосування строків звернення до адміністративного суду також враховує, що щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, має відміну природу від пенсійних виплат. У статті 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом 21 листопада 2019 року, вимоги якого стосуються і пов`язані з діями відповідача, вчиненими з січня 2015 року, тобто за межами шестимісячного строку звернення до суду щодо зменшення розміру та припинення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам та вона не навела поважних причин щодо тривалого пропущення строку звернення до адміністративного суду, а навпаки, позовною заявою підтверджено, що позивач достеменно знала про зменшення розмірі адресної грошової допомоги з січня 2015 року та її припинення 19.05.2015 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 року у справі № 227/2015/17.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої інстанції інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру виплати щомісячної адресної допомоги на 50% з 20.01.2015 та припинення такої допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 19.05.2015, а також зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу за період з січня 2015 року по 04.12.2017.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі №440/4542/19 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 440/4542/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді (підпис) (підпис) О.М. Мінаєва М.І. Старосуд Повний текст постанови складено 28.02.2020 року