Постанова

від 24.02.2020 по справі 702/142/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року

м. Черкаси

Справа № 702/142/17 Провадження № 22-ц/821/194/20 Категорія 304030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Василенко Л. І.

суддів: Єльцова В. О., Нерушак Л. В.

секретаря: Винник І. М.

учасники справи :

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач : Фермерське господарство Матвіїха , державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Матвіїха , державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання вчинити дії, у складі: головуючого судді Чорненької Д. С.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року позивач звернувся в суд з позовом до ФГ Матвіїха , державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання вчинити дії.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що він, є власником земельної ділянки 2,6594 га, яка знаходиться в адміністративних межах Леськівської сільської ради, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №298280 від 15 червня 2010 року та земельної ділянки 2,736 га, Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР 12-15-10204 від 10 жовтня 2001 року.

У вересні 2009 року він, нібито, уклав з відповідачем договори оренди вищевказаних земельних ділянок, але до даного часу орендар ФГ Матвіїха не надав його примірники договорів оренди землі.

Враховуючи те, що позивач за даним позовом, в подальшому не мав наміру здавати в оренду належні йому земельні ділянки, він у грудні 2016 року звернувся за юридичною допомогою з метою з`ясувати можливість дострокового розірвання договору оренди землі, і йому стало відомо, що дані договори є недійсними, так як він особисто їх не підписував, і окрім того, до даного часу відповідач не надав позивачу його примірники договорів.

Вважає, що є усі підстави визнати даний правочин недійсним, так як є видиме недодержання в момент укладення договору вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Зазначав, що при укладенні договорів оренди повністю недотримані вимоги щодо письмової форми (ст.208 ЦК України та ст.14 ЗУ Про оренду землі ), змісту та умов договору оренди землі. Договори оренди землі між позивачем ОСОБА_1 (Орендодавець) та ФГ Матвіїха (Орендар) вчинені у неналежній формі, про що свідчить недійсність підпису сторони позивача.

Просив суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений у вересні 2009 року між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , щодо земельної ділянки 2,6594 га, яка знаходиться в адміністративних межах Леськівської сільської ради, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №298280 від 15 червня 2010 року.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений у вересні 2009 року між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , щодо земельної ділянки 2,736 га, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЧР 12-15-10204 від 10 жовтня 2001 року, яка знаходиться в адміністративних межах Леськівської сільської ради.

Зобов`язати державного реєстратора Монастирищенської РДА в Черкаській області скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, щодо земельної ділянки 2,6594 га, яка знаходиться в адміністративних межах Леськівської сільської ради, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №298280 від 15 червня 2010 року;

Зобов`язати державного реєстратора Монастирищенської РДА в Черкаській області скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, щодо земельної ділянки 2,736 га, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЧР 12-15-10204 від 10 жовтня 2001 року, яка знаходиться в адміністративних межах Леськівської сільської ради.

Судові витрати стягнути з відповідача ФГ Матвіїха .

В процесі розгляду справи судом першої інстанції ФГ Матвіїха направило до суду заяву про застосування строків позовної давності та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.1 а.с. 220-221).

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року державного реєстратора Монастирищенської РДА залучено до участі у справі в якості співвідповідача (т.2 а.с. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 4 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7359 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за № 041079100201.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за № 041079100266.

Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , площею 2,7359 га, який зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за № 041079100201.

Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за № 041079100266.

Стягнуто з ФГ Матвіїха на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7366,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підписи в оспорюваних договорах оренди землі виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на їх укладення.

Позовні вимоги про визнання договорів оренди землі недійсними підлягають задоволенню, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, оскільки при укладені зазначених правочинів не дотримано вимог ч. ч. 2 - 3 ст. 203 ЦК України.

Факт отримання позивачем орендної плати за користування землею не підтверджує тих обставин, що він погодився з умовами укладеного раніше договору, оскільки отримання орендної плати відбувалося після укладення договору і не може впливати на подію, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору в минулому.

Позивач дізнався про наявність підпису в договорах та їх реєстрацію в листопаді 2016 року, тому заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню. Позовні вимоги про зобов`язання державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі є похідними від вимог про визнання договорів оренди недійсними, тому суд прийшов до висновку про задоволення позову і в наведеній частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

21 грудня 2017 року ФГ Матвіїха , вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 4 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що для ухвалення правильного рішення по справі важливе значення має встановлення дійсного часу, коли позивач ОСОБА_1 дізнався про наявність оскаржуваних ним договорів.

Однак, суд першої інстанції фактично обґрунтував своє рішення припущенням щодо достовірності показів позивача, допитаного як свідка, оскільки останній не підтвердив їх жодним доказом.

Зазначає, що позивач звернувся до суду поза межами строків позовної давності, а саме через 7 років і 4 місяці з дня укладення оспорюваних договорів оренди землі, при цьому клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності він не заявляв, про підстави зупинення чи переривання перебігу позовної давності суду не повідомляв.

Тому, на думку скаржника, судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема ст. 261 ЦК України.

Вважає, що позивач мав можливість та міг довідатися про порушення свого майнового права ще у 2009 році, оскільки отримуючи орендну плату від ФГ Матвіїха він усвідомлював за що саме він її отримує.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ФГ Матвіїха залишено без задоволення, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ФГ Матвіїха задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року Верховний Суд виходив з того, що оспорювані договори підписані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що вказує на наявність правових підстав для визнання цих правочинів недійсними відповідно до ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. При цьому зазначив, що систематичне отримання орендної плати і не оспорювання законності використання земельних ділянок орендарем, не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення позивача на укладання оспорюваних договорів на умовах, що в них викладені.

Одночасно Верховний Суд зауважив, що під час нового розгляду належить повністю встановити фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, перевірити доводи та дослідити належним чином надані сторонами докази, зокрема, клопотання ФГ Матвіїха про прийняття та дослідження нового доказу, з метою перевірки наявності підстав для застосування позовної давності як підстави відмови в задоволенні позову.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ розгляд даної справи призначено на 22 січня 2020 року на 11:00 год, в подальшому оголошено перерву до 24 лютого 2020 року на 10:00 год.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 298280 від 15 червня 2010 року та Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР 12-15-10204 від 10 жовтня 2001 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 2,6594 га та 2,736 га відповідно, що розташовані на території Леськівської сільської ради Монастирищенського райну Черкаської області за межами населених пунктів, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 9 - 10).

Згідно договорів оренди землі, укладених між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , ОСОБА_1 надав ФГ Матвіїха у строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в адмінмежах Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області площею 2,7359 га та 2,7061 га строком на 10 років, які зареєстровані у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру 10 грудня 2010 року за № 041079100201 та 20 грудня 2010 року за № 041079100266 (т.1 а.с. 65 - 70).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 700/1192/17-23, складеним 23 жовтня 2017 року Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим № 7123484000:03:001:0385 та договору оренди землі, який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим № 7123484000:03:001:0362 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки або технічних засобів.

Підпис від імені ОСОБА_1 в графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим № 7123484000:03:001:0385, зареєстрованого 20 грудня 2010 року за № 041079100266, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 в графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи з кадастровим № 7123484000:03:001:0362, зареєстрованого 10 грудня 2010 року за №041079100201, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с. 201 - 206).

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ФГ Матвіїха - Ткачука О. В. та адвоката Домачука В. А., ОСОБА_1 та його представника адвоката Підчасюка В. Ю., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ФГ Матвіїха не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЗУ Про оренду землі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 2 ЗУ Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено ч. 1 ст. 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, суд враховує вимоги ст. 3 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендодавця та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Подаючи позов ОСОБА_1 наполягав на тому, що спірні договори оренди він не підписував та дізнався про їх наявність лише в листопаді 2016 році.

Допитаний у суді першої інстанції в якості свідка позивач ОСОБА_1 показав суду, що маючи намір укласти договори оренди землі, у листопаді 2016 року дізнався про наявність спірних договорів оренди. Крім того, звернув увагу суду на ту обставину, що державний акт на одну із земельних ділянок він отримав 15.06.2010, а договір оренди на дану земельну ділянку був укладений 12.10.2009 та зареєстрований 10.12.2010.

Покази ОСОБА_1 підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями попередніх договорів (щодо укладання договору оренди землі) від 30.11.2016 укладених між ОСОБА_1 та підприємством відмінним від відповідача, а саме ТОВ АТЛАНТИК ТЕРРА .

Висновком експертів, за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 700/1192/17-23, складеним 23 жовтня 2017 року Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що дійсно ОСОБА_1 не підписував спірні договори оренди.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що відсутність підпису ОСОБА_1 в оспорюваних договорах є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ст. ст. 203 та 215 ЦК України, а саме підписання договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутність волевиявлення особи. З даним висновком погодився і Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у даній справі.

Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності у даних правовідносинах, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно ст. ст. 256, 257 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На позовні вимоги про визнання договору недійсним поширюється загальна позовна давність.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Перебіг строку позовної давності в даній справі починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від його імені.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому, позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) виклала позицію, відповідно до якої факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні позовної давності, а визначальним є саме момент, коли особа довідалася про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що 11 серпня 2017 року, під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення, ФГ Матвіїха подало заяву про застосування позовної давності (т.1 а.с. 220 - 221).

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 знав про укладені ним договори оренди землі з часу їх укладення, а саме з 12 жовтня 2009 року, тому позовна давність спливла 12 жовтня 2012 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом більше як через 7 років і 4 місяці з дня укладення оспорюваних договорів оренди землі, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Просило застосувати у даній справі позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв`язку з її спливом.

В процесі розгляду справи апеляційним судом, 12 лютого 2018 року, ФГ Матвіїха було подано клопотання про прийняття та дослідження нового доказу, приєднання його до матеріалів справи (т.1 а.с. 64-66).

Зокрема, відповідач просив суд приєднати витяг з журналу реєстрації та видачі договорів, дослідити його та прийняти як доказ відомості, що містяться у ньому, під номерами 120 та 121, щодо отримання примірників спірних договорів ОСОБА_1 05 вересня 2012 року, після їх державної реєстрації. про що в колонці 11 наявні особисті підписи останнього.

Клопотання мотивоване тим, що вказаний журнал вважався втраченим з другого півріччя 2014 року, після того, як у зв`язку із відомими подіями в Україні, в кінці 2013- на початку 2014 років усі важливі бухгалтерські документи господарства, в тому числі Журнал, за наявності реальної загрози їх знищення чи пошкодження в результаті масових заворушень, хуліганських дій та іншого були перевезені з контори ФГ Матвіїха до місць проживання голови господарства, головного бухгалтера господарства та інших осіб.

Протягом 2014 - 2017 років документи повертались підприємству. Лише на початку 2018 року, після подачі апеляційної скарги, вказаний журнал був виявлений серед архівних документів, тому лише на даному етапі розгляду вказаний журнал надається суду.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку із відсутністю поважних причин, що стали підставою неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки підстави для застосування позовної давності до даних правовідносин, за встановлених судом обставин, зокрема того, що про наявність підпису у спірних договорах, виконаних від імені позивача, останній дізнався у листопаді 2016 року, відсутні. Протилежне не знайшло свого підтвердження, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Відповідно вимог до ч. 3 ст. 26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки оскарження позивачем рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з відповідачем ФГ Матвіїха , яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за ним права оренди цих земельних ділянок, і вказана реєстрація є похідною від оспорюваних договорів, які визначаються судом недійсними, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки поданих та досліджених судом доказів та незгоди із висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 Проніна проти України (Pronina v. Ukraine) , § 23).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року.

Головуючий: Л. І. Василенко

Судді : В. О. Єльцов

Л. В. Нерушак