Постанова

від 26.08.2020 по справі 702/142/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 702/142/17-ц

провадження № 61-6540св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фермерське господарство Матвіїха , державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Чорненької Д. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Матвіїха (далі - ФГ Матвіїха ), третя особа - державний реєстратор Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання вчинити дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 10 жовтня 2001 року серії ЧР 12-15-10204 йому належить земельна ділянка площею 2,736 га, а згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 червня 2010 року серії ЯИ № 298280 - земельна ділянка площею 2,6594 га, які розташовані на території Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області. У вересні 2009 року він нібито уклав із ФГ Матвіїха договори оренди вказаних земельних ділянок, але орендар не надав йому примірники договорів оренди землі. У грудні 2016 року він звернувся за юридичною допомогою щодо можливості дострокового розірвання договорів оренди землі та дізнався, що вони є недійсними, так як він особисто їх не підписував.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори оренди землі, укладені у вересні 2009 року між ним та ФГ Матвіїха щодо вказаних земельних ділянок, зобов`язати державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7359 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за № 041079100201. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за № 041079100266. Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , площею 2,7359 га, зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2010 року за № 041079100201. Зобов`язано державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , площею 2,7061 га, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 20 грудня 2010 року за № 041079100266. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підписи в оспорюваних договорах оренди землі виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на їх укладення. Позовні вимоги про визнання договорів оренди землі недійсними підлягають задоволенню відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, оскільки при укладені зазначених правочинів не дотримано вимог частин другої-третьої статті 203 ЦК України. Факт отримання позивачем орендної плати за користування землею не підтверджує тих обставин, що він погодився з умовами укладеного раніше договору, оскільки отримання орендної плати відбувалося після укладення договору і не може впливати на подію, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору в минулому. Позивач дізнався про наявність підпису в договорах та їх реєстрацію в листопаді 2016 року, тому заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню. Позовні вимоги про зобов`язання державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області скасувати державну реєстрацію договорів оренди землі є похідними від вимог про визнання договорів оренди недійсними, тому позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Постановою Апеляційногосуду Черкаської області від 13 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт отримання позивачем орендної плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами договору, оскільки одержання орендної плати відбувалося в подальшому після укладення договору і не може впливати на подію укладення, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору у минулому. Заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню, так як суду надано докази - показання позивача, що про наявність підпису від його імені в договорах та їх реєстрацію він дізнався у листопаді 2016 року, а подані докази відповідачем, цього факту не спростовують, вони лише свідчать про факт користування земельними ділянками позивача та отримання за це ним плати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ФГ Матвіїха задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року скасовано , справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки підставами позову ОСОБА_1 є непідписання спірних договорів оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договорів на вказаних у них умовах, то для правильного вирішеннясправи, зокрема, в частині висновків щодо початку перебігу позовної давності важливим, є з`ясування моменту, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не підписував договори, які він просить визнати недійсними, визначальним є саме момент, коли він довідався або міг довідатися про існування цих договорів та про їх зміст. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, місцевий суд виходив із того, що подані ФГ Матвіїха документи не спростовують пояснень позивача про те, що йому стало відомо про наявність підпису в договорах та їх реєстрацію лише в листопаді 2016 року.В апеляційній скарзі ФГ Матвіїха посилалося, зокрема на те, що місцевий суд безпідставно не застосував позовну давність. При цьому, 12 лютого 2018 року ФГ Матвіїха подало до апеляційного суду письмове клопотання про прийняття та дослідження нових доказів, а саме витягів із журналу реєстрації та видачі договорів. Клопотання мотивоване тим, що вказані докази підтверджують факт отримання ОСОБА_1 оскаржуваних договорів 05 вересня 2012 року і з того часу йому було відомо про їх наявність, дати їх укладення та державної реєстрації, всі істотні умови, а також про те, чи його підписи містяться у договорах. Неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції ФГ Матвіїха обґрунтовувало тим, що журнал реєстрації та видачі договорів вважався втраченим із другого півріччя 2014 року, а виявлений на початку січня 2018 року. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд належним чином не обґрунтував своїх висновків, та не спростував доводів відповідача про безпідставне незастосування місцевим судом позовної давності та про те, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх пояснень щодо початку перебігу позовної давності і знав про укладені ним договори оренди землі з часу їх укладення. Крім того, апеляційний суд помилково не розглянув клопотання ФГ Матвіїха про прийняття та дослідження нового доказу, не навів висновків щодо прийняття чи відхилення зазначеного доказу. Таким чином, апеляційний суд не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та не дослідив належним чином наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності як підстави відмови у задоволенні позову.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у процесі розгляду справи апеляційним судом, 12 лютого 2018 року, ФГ Матвіїха подано клопотання про прийняття та дослідження нового доказу, приєднання його до матеріалів справи. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку із відсутністю поважних причин, що стали підставою неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки підстави для застосування позовної давності до цих правовідносин, за встановлених судом обставин, зокрема того, що про наявність підпису у спірних договорах, виконаних від імені позивача, останній дізнався у листопаді 2016 року, відсутні. Протилежне не знайшло свого підтвердження, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2020 року ФГ Матвіїха подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 лютого 2020року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц. Оскільки позивач є власником земельних ділянок, щодо яких укладено спірні договори, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання. Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірних договорів. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Встановлені судами обставини

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 15 червня 2010 року серії ЯИ № 298280 та від 10 жовтня 2001 року серії ЧР 12-15-10204 ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 2,6594 га та 2,736 га відповідно, що розташовані на території Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населених пунктів, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договорами оренди землі, укладених між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , ОСОБА_1 надав ФГ Матвіїха у строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в адмінмежах Леськівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області площею 2,7359 га та 2,7061 га строком на 10 років, які зареєстровані у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру 10 грудня 2010 року за № 041079100201 та 20 грудня 2010 року за № 041079100266.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 700/1192/17-23, складеним 23 жовтня 2017 року Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 у графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься в матеріалах реєстраційної справи, кадастровий № 7123484000:03:001:0385 та договору оренди землі, який міститься у матеріалах реєстраційної справи, кадастровий № 7123484000:03:001:0362, виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки або технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься у матеріалах реєстраційної справи, кадастровий № 7123484000:03:001:0385, зареєстрованого 20 грудня 2010 року за № 041079100266, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі Підпис сторін Орендодавець договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Матвіїха , який міститься у матеріалах реєстраційної справи, кадастровий № 7123484000:03:001:0362, зареєстрованого 10 грудня 2010 року за № 041079100201, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Визнаючи недійсними договори оренди земельних ділянок, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відсутність підпису ОСОБА_1 в оспорюваних договорах є підставою для визнання їх недійсними відповідно до статей 203 та 215 ЦК України, а саме підписання договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутність волевиявлення особи. При цьому, відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин, за встановлених обставин, зокрема того, що про наявність підпису у договорах, виконаних від імені позивача, останній дізнався у листопаді 2016 року.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) висловила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.

Отже, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на ці ділянки, з урахуванням неукладеного договору оренди.Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких ділянок. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71) , від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Таким чином, рішення судів у частині вирішення вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними, підлягають скасуванню, оскільки їх ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки вимога про скасування державної реєстрації оспорюваних у цій справі договорів є похідною, від визнання недійсним договору, тому рішення судів у частині задоволення таких вимог підлягають скасуванню.

Враховуючи те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ФГ Матвіїха підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 840,00 грн та касаційних скарг у розмірі 11 276,80 грн (касаційну скаргу ФГ Матвіїха подавало двічі (5 638,40 грн + 5 638,40 грн)).

Керуючись статтями 141 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Матвіїха задовольнити .

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 лютого 2020року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Матвіїха , державного реєстратора Монастирищенської районної державної адміністрації про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства Матвіїха судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 840,00 грнта касаційних скарг у розмірі 11 276,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко