Постанова

від 24.02.2020 по справі 463/4114/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/4114/17 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.

Провадження № 22-ц/811/1802/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія:43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого : Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_1 .П., його представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 травня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися в судіз позовом до Винниківської міської ради, за участі третіх осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Юрія Романовича, та просили визнати незаконними та скасувати рішення №1962 Винниківської міської ради від 30.07.2015 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в спільну сумісну власність для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , рішення Винниківської міської ради №307 від 21.04.2016 року Про затвердження гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову покликалися на те, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 - АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 - АДРЕСА_4 . Треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є власниками квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Всупереч чинному законодавству, без згоди власників квартир в будинку АДРЕСА_7 та № АДРЕСА_5 а рішенням ВМР №55 від 24.03.2015 року присвоєно окрему адресу, а саме, будинок АДРЕСА_1 . За будинком АДРЕСА_1 була закріплена земельна ділянка площею 2002 м.кв. на підставі рішення виконкому Винниківської міської ради депутатів трудящих №78 від 21.14.1977 року (прибудинкова територія), що включає в себе земельну ділянку безпосередньо під будинком, двір, город, сад та землю під сараями, якими позивачі користуються з моменту набуття права власності на квартири. В порушення вимог ст.ст. 42,п. г) ч. 2 ст. 89, ч. 4 ст. 120 ЗК України без попереднього одержання згоди власників усіх квартир в будинку АДРЕСА_1 відповідачем спочатку незаконно та з порушенням встановленої процедури прийнято рішення надати власникам квартир в будинку АДРЕСА_1 а дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в подальшому затверджено вказаний проект та надано у власність частину земельної ділянки, що належить до будинку АДРЕСА_1 в розмірі 0,1000 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1 . В подальшому, право власності на надану третім особам частину земельної ділянки було незаконно зареєстровано нотаріусом. Вважають, що оскаржуваними рішеннями ВМР порушено їх права, як співвласників багатоквартирного будинку на право спільної сумісної власності на земельну ділянку. Спірна земельна ділянка не вилучалась ні у фактичних користувачів, позивачів, ні з прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 . З метою захисту своїх порушених прав на землю позивачів звернулися до суду з відповідним позовом який просили задоволити.

Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_6 , вважаєйого незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх обставин справи та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає те, що рішення виконкому Винниківської міської ради №55 від 24.03.2015 року, яким присвоєно окрему поштову адресу квартирам АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а саме: АДРЕСА_1 , прийняте на підставі заяви жителів лише будинку АДРЕСА_1 . Рішення виконкому Винниківської міської ради №93 від 28.04.2015 року про зняття з балансу міської ради даногобудинку та передачу його власникам квартир, ніким не оспорювалися, оскількипро них не було відомо позивачам на момент їхнього прийняття. Твердження суду попередньої інстанції, що будинок АДРЕСА_1 а отримавши нову адресу та будучи знятим з балансу міської ради, перестав бути спільним майном із майном апелянтів (будинок АДРЕСА_1 ), що отримало своє відображення у відповідному технічному паспорті та витягах з державного реєстру, не спростовує того факту, що новий будинок АДРЕСА_1 а знаходиться на прибудинковій території будинку позивачів. Рішенням Винниківської міської ради №1962 від 30.07.2015 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_5 в спільну сумісну власність для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 фактично надано дозвіл на передачу половини прибудинкової території позивачів разом із землею під їхніми сараями та частково під їхнім будинком, із їхніми городами третім особам, власникам будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Виходячи з норм чинного земельного законодавства України, зокрема ст.ст. ч. 2 ст. 18,ст. 24,ст. 40, ч.2,3 ст. 42,п. г) ч. 2 ст. 89,ч. 4 ст. 120ЗК України, роз`яснень уабз. 4 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , приватизувати земельну ділянку можна лише всім власникам будинку (квартир) разом, а вже потім виділяти свою частку. Окрім того, земельну ділянку для передачі ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , не вилучали ні у позивачів, як фактичних користувачів, ні з прибудинкової території їхнього будинку. Таким чином, Винниківською міською радою при прийнятті оспорюваних рішень грубо порушено вимоги ЗК України, передачею у власність третім особам спірної земельної ділянки порушені права позивачів, оскільки це унеможливлює користування ними своїм нерухомим майном (сараями), аджезазначені треті особи забороняють їм використовувати вказану земельну ділянку із тих підстав, що вона є їх власністю. Також зазначає, що приватизувавши земельну ділянку впритул до будинку (а також частково під будинком позивачів), треті особи можуть унеможливити доступ (вхід) до квартири. Наголошує, що не дотримані норми щодо необхідності обслуговування їхнього будинку (мінімально - 1 м до стіни). На думку апелянта, суд першої інстанції дав неправильну оцінку актам погодження меж, зокрема,проігнорував той факт, що з жодним із позивачів акт узгодження меж не підписувався, не пропонувався до підпису, інтереси та права їх як мешканців і фактичних землекористувачів взагалі проігнорували при наданні земельної ділянки третім особам. Беручи до уваги наведене, просить рішення суду попередньої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким пред`явлений позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення третьої особи ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з безпідставності доводів позивачів про те, що оскаржуваними рішеннями Винниківської міської ради порушуються законні права та інтереси позивачів на володіння земельною ділянкою та норми ЗК України, оскільки, на думку суду попередньої інстанції, будинок АДРЕСА_1 а отримавши нову адресу та будучи знятим з балансу міської ради перестав бути спільним майном з майном позивачів (будинком АДРЕСА_1 ), що отримало своє відображення і в даних технічного паспорта та витягах з державного реєстру речових прав. Зважаючи на те, що правовий режим фактичного користування земельною ділянкою ЗК України не передбачений, суд першої інстанції надав віри пояснення представника ВМР та третіх осіб про те, що спірна земельна ділянка на час виявлення бажання ОСОБА_8 та ОСОБА_5 щодо набуття її у власність була вільною та не перебувала у власності (користуванні) інших осіб, у тому числі позивачів, котрі такогобажання не виявили. На думку суду попередньої інстанції, передбачену ст. 118 ЗК України процедуру та порядок передачі у власність третім особам ОСОБА_8 та ОСОБА_5 шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1 було дотримано, відтак, суд прийшов до висновку про законність та правомірність набуття зазначеними третіми особами частиною спірної земельної ділянки, з чітким дотриманням законодавчо встановленої процедури та без порушення будь-яких прав інших осіб.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_8 , загальною площею 29,9 кв.м., на підставідоговору купівлі-продажу від 16.06.2016 року, р. №1149, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л.Д. Позивачу ОСОБА_6 належить:Ѕ частина у квартирі АДРЕСА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою львівською державною нотаріальною конторою 20.05.1999 року за реєстровим №1680; та Ѕ частка у квартирі АДРЕСА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 12.05.2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л.Д. за реєстровим №779, загальна площа квартири 34,4 кв.м., комора в підвалі 5,6 кв.м. Позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 32,6 кв.м., комори в підвалі 2,8 кв.м. та 8,9 кв.м., на підставі: Ѕ частка - свідоцтва про право власності на житло від 01.03.1994 року, №139, виданого Виконавчим комітетом Винниківської міської Ради народних депутатів; Ѕ частка - свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.06.2016 року, р. №476, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Андрійчук О.С. Таким чином, позивачі є співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітетуВинниківської міської ради №186 від 16.07.2013 року затверджено висновок ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 14.06.2013 року №2/7599 Про визначення ідеальних часток в будинку між співвласниками квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 та присвоєно частині квартири АДРЕСА_5 окрему поштову адресу, АДРЕСА_5 .

На підставі договору дарування квартири від 04.03.2014 року ОСОБА_10 подарував ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_6 .

Рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради №55 від 24.03.2015 року вирішено присвоїти окрему поштову адресу квартирам АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а саме: АДРЕСА_1 .

На підставі заяви жителів будинку АДРЕСА_1 , рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради №93 від 28.04.2015 року вирішено зняти з балансу міської ради житловий будинок по АДРЕСА_1 та передати власникам.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Ст. 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, який передбачено у ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття і види права спільної власності визначено у ст. 355 ЦК України, за змістом якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦІК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто, порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок.

Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Що стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст.ст. 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, при проведенні поділу співвласнику передається частка жилих та нежилих приміщень, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без спричинення неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Згідно ч. 4 ст. 367, ч. 4 ст. 372 ЦК України, договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій чи сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню .

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55 (далі - Інструкція).

Так, згідно із п.п. 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Згідно п.п. 2.5, 2.6 цієї Інструкції, при підготовці документів про поділ нерухомого майна суб`єкти господарювання проводять такі дії: уточнюється кількість основних будинків і допоміжних будівель, що входять до складу об`єкта нерухомого майна, виявляються і вносяться до матеріалів технічної інвентаризації поточні зміни в будинках, будівлях, спорудах;за відсутності нотаріально посвідченого договору чи рішення суду щодо порядку користування будинками, будівлями та спорудами беруться до уваги заяви всіх співвласників, підписи яких засвідчені нотаріально .Після цього готується Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1), який містить такі дані: а) кому належить об`єкт нерухомого майна; б) на підставі яких правовстановлювальних документів; в) повну технічну характеристику об`єкта нерухомого майна; г) фактичне користування будинками (приміщеннями), будівлями та спорудами між співвласниками; ґ) який документ підтверджує право власності (користування) земельною ділянкою; д) склад новоутворених об`єктів нерухомого майна і їх адреси; е) пропозиції щодо можливих розмірів земельних ділянок, що закріплюються за новими (виділеними) об`єктами з урахуванням обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок відповідно до затвердженої містобудівної документації та земельного законодавства.

Отже, поділ майна можливий виключно у випадку, якщо існує технічна можливість утворення двох окремих об`єктів нерухомого майна, що підтверджується відповідним висновком, і проводиться такий поділ виключно на підставі нотаріально посвідченого договору, укладеного між учасниками спільної власності або ж на підставі відповідного рішення суду.

Як убачається із матеріалів справи, а також не спростовано відповідачем та третіми особами, договір про проведення поділу будинку не укладався, відповідно нотаріально не посвідчувався, відсутні заяви всіх співвласників із нотаріально засвідченими підписами,а відповідне рішення суду не ухвалювалось.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що будинок АДРЕСА_1 був поділений на будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 а на підставі згаданого вище рішення, адже таке рішення не заміняє собою нотаріально посвідченого договору чи рішення суду про поділ будинку і по суті, таким рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради№55 від 24.03.2015 лише присвоєно нові поштові адреси квартирам АДРЕСА_5 та АДРЕСА_5 а, при тому що таке рішення приймалось саме на підставі заяв власників указаних квартир.

Поняття житла визначено у ст. 379 ЦК України, згідно якої житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

За змістом ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

По факту, у справі яка розглядається незважаючи на присвоєння квартирам № АДРЕСА_5 та АДРЕСА_5 а поштової адреси у виді будинку АДРЕСА_1 а, такі за своєю правовою природою залишились квартирами у багатоквартирному будинку і відповідно, правовий статус житла третіх осіб регулюється саме ст. 382 ЦК України, за якою позивачі та треті особи є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, і саме як у співвласників багатоквартирного будинку у позивачів виникають права на земельну ділянку, а не як співвласників окремих об`єктів нерухомості - будинків №24а та №24.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Оскільки будинок АДРЕСА_1 , в якому проживають треті ОСОБА_12 та ОСОБА_5 , у юридичному розумінні не може вважатись щодо будинку АДРЕСА_1 окремими об`єктами нерухомості, зазначені треті особи як його співвласники не вправі претендувати на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування цього будинку у розмірі 0,10 га.

Із Висновку про реєстрацію (перереєстрацію) документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_10 , що міститься у Матеріалах по обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками міста Винники, Квартал №9, сформованих бюро технічної інвентаризації, вбачається наступне: розмір земельної ділянки по фактичному користуванню - 2002 кв.м.; користувач Б/у №1 Місцеві ради; підстава користування - Рішення виконкому Винниківської міської ради депутатів трудящих №173 від 12.09.1968 року. В зазначених Матеріалах міститься також Висновок про реєстрацію (перереєстрацію) документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_10 , згідно з яким: розмір земельної ділянки по фактичному користуванню - 1983 кв.м.; підстава користування - вільні землі.

Зі схематичного плану земельної ділянки, масштаб 1:500, та описів будівель і споруд на території земельної ділянки, що міститься у Технічному паспорті земельної ділянки по АДРЕСА_10 , оформленому 09.03.1971 р., слідує, що на земельній ділянці по АДРЕСА_11 загальною площею 2025,0 кв. метрів знаходяться: - жилий будинок літ. А-1 , площею по зовнішніх обмірах 159 кв. метрів; допоміжні будівлі: сараї під індексами Б , Б-1 , Б-2 , вбиральня під літ. У ; колодязь та огорожа.

Із плану земельної ділянки АДРЕСА_10 , складеного Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 18.05.1977 р., слідує що вказана земельна ділянка загальною площею 2002 кв.м. на підставі рішення виконкому Винниківської Міської Ради депутатів трудящих №78 від 21.04.1977 р. зареєстрована, Реєстровий №876 від 20.06.1977 р.

Із матеріалів технічної інвентаризації слідує, що земельна ділянка площею 2002 кв.м., із зазначеними в таких площею, лінійними розмірами та конфігурацією, - є прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Натомість, земельна ділянка, надана Винниківською міською радоюу спільну сумісну власність для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 третім особам гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на підставі оскаржуваних рішень за №1962 від 30.07.2015 року та №307 від 21.04.2016 року, - накладається на прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1 .

Як про те встановлено ст. 14 ПК України, п. 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29.12.2011 №389, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити: вимощення навколо житлового будинку; смуга озеленення вздовж стін житлового будинку, місцевий проїзд, тротуар та смуга вздовж фасаду без входів, яка забезпечує проїзд пожежних машин; майданчики, які призначені для обслуговування мешканців тільки цього будинку, для відпочинку біля входів в житловий будинок, для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, відпочинку населення, занять фізкультурою, а також території зелених насаджень, пішохідні доріжки, що сполучують вказані майданчики між собою; майданчики для сміттєзбірників; майданчики для господарських будівель та споруд; спеціально обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку; в`їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності). Визначення прибудинкової території як території навколо багатоквартирного будинку, призначеної для обслуговування цього будинку, встановлене преамбулою Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій , затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76.

Згідно із ч. 2 ст. 42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 ЗК України, порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно із п. г ч. 2 ст. 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Як про те роз`яснено в абз. 4 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , при приватизації громадянами одно - або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19.06.92 №2482-XII Про приватизацію державного житлового фонду здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною 3 статті 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання про порушення оскаржуваними рішеннями Винниківської міської ради прав позивачів - власників квартир та співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зазначене підтверджується висновком №18-19Д експертного земельно-технічного дослідження, складеним 12.06.2019 року судовим експертом Качайло Б.В. (що має вищу технічну освіту за спеціальністю Промислове та цивільне будівництво , кваліфікацію судового експерта з правом проведення інженерно-технічних експертиз за спеціальностями: 10.6 - дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів; 10.7 - розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками; 10.10 - визначення оціночної вартості будівельних об`єктів та споруд), відповідно до підсумків якого площа земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_8 згідно кадастрового плану (89,1 кв.м) під будинком АДРЕСА_11 не відповідає його частці (40,3 кв.м.) у цьому будинку. У випадку відокремлення приміщень ОСОБА_8 від будинку АДРЕСА_11 і перевід їх до АДРЕСА_11 , ОСОБА_8 не може мати частки земельної ділянки під будинком АДРЕСА_11 .Земельна ділянка під будинком знаходиться у спільному користуванні. Виділити частки співвласників у натурі технічно неможливо.Схему накладання меж земельної ділянки виділеної ОСОБА_8 на план будинку АДРЕСА_1 експертом надано у додатку 1. На земельній ділянці, виділеній ОСОБА_8 знаходиться частина квартири АДРЕСА_3 (площа 1,8 кв.м), квартира АДРЕСА_12 повністю (площа 37,0 кв.м).Земельну частку під будинком має також власник кв. 1 з врахуванням площі мезоніну 19,9 кв.м, техпаспорт 28.11.2008 р.). Наведене вбачається також із викопіювання з плану м. Винники м 1 : 500, вул АДРЕСА_1 , опрацьованого ТзОВ Землевпорядний центр НАДІЛ .

Судова колегія критично оцінює наявне в матеріалах справи заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17.06.2010 р. у справі №2-2963/10, на підставі котрого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 набули права власності на самочинну прибудову й надбудову до квартири АДРЕСА_6 . Адже звернення до суду з позовом із приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (правова позиція, наведена у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року у справі №306/2140/17). Аналогічно, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс14 зазначено,що при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво суди повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення такого права власності предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи відсутність останнього давали б підстави говорити про наявність спору про право. Відтак, суд не повинен підміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Із мотивувальної частини вказаного судового рішення від 17.06.2010 р. слідує, що порушення прав позивача та, як наслідок, необхідність їх судового захисту відсутні, позивач не звертався у передбаченому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на вказане вище майно та не позбавлений можливості такого звернення в подальшому.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367,368,п. 2ч. 1ст. 374,ст.ст. 376,381-384ЦПК України,суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 травня 2018 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати рішення №1962 Винниківської міської ради від 30.07.2015 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в спільну сумісну власність для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Визнати незаконними та скасувати рішення Винниківської міської ради №307 від 21.04.2016 року Про затвердження гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 28.02.2020 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.