Постанова

від 02.03.2020 по справі 915/1913/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1913/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Молодов В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - не з`явився;

від Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області - не з`явився;

від Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича, м. Первомайськ Миколаївської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року, м. Миколаїв, суддя Мавродієва М.В., повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019 року

у справі № 915/1913/19

за позовом Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області в інтересах держави

до відповідачів Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області, Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича, м. Первомайськ Миколаївської області

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В серпні 2019 року Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області та Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича, м. Первомайськ Миколаївської області, в якій просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 23.01.2018 року № 1 до договору оренди землі від 27.12.2016 року, укладеного між Первомайською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем (РНОКПП НОМЕР_1 ); стягнути з Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича на користь територіальної громади м.Первомайськ кошти в сумі 102 184,24 грн. неотриманої орендної плати за договором оренди землі від 27.12.2016 року (на розрахунковий рахунок місцевого бюджету Первомайської міської ради), а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідачів судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні додаткової угоди від 23.01.2018 року № 1 до договору оренди землі від 23.01.2016 року, якою розмір річної орендної плати зменшено до 3 % від нормативної грошової оцінки землі, було грубо порушено вимоги чинного законодавства, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, остання підлягає визнанню недійсною, а Фізична особа-підприємець Решетніков Костянтин Володимирович повинен сплачувати орендну плату в розмірі, який був встановлений за результатами земельних торгів та договором оренди землі від 23.01.2016 року, внаслідок чого місцевим бюджетом недоотримано кошти з орендної плати за період з 01.02.2018 року по 08.05.2019 року в розмірі 102 184,24 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.11.2019 року задоволено клопотання Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської та Первомайської міської ради Миколаївської області про закриття провадження у справі № 915/1913/19 в частині позовних вимог про стягнення коштів та повернення сплаченого судового збору у зв`язку з відсутністю предмету спору; закрито провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича на користь територіальної громади м. Первомайськ коштів в сумі 102 184,24 грн. неотриманої орендної плати за договором оренди землі від 27.12.2016 року, у зв`язку з відсутністю предмету спору; повернуто Прокуратурі Миколаївської області судовий збір, сплачений по платіжному дорученню № 1251 від 12.08.2019 року в сумі 1921 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі №915/1913/19 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено, визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 23.01.2018 року до договору оренди землі від 27.12.2016 року, укладеного між Первомайською міською радою Миколаївської області та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем; стягнуто з Первомайської міської ради Миколаївської області на користь Прокуратури Миколаївської області 960,50 грн. судового збору; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича на користь Прокуратури Миколаївської області 960,50 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що ціна продажу земельної ділянки чи розмір річної орендної плати за користування нею у випадку проведення земельних торгів визначається за результатами аукціону, а тому розпорядник земель, у даному випадку Первомайська міська рада, позбавлений повноважень самостійно узгоджувати таку істотну умову договору оренди, а відповідно, і змінювати її в бік зменшення, з огляду на що, дійшов висновку що при укладенні додаткової угоди № 1 до Договору від 23.01.2016 року, якою розмір річної орендної плати зменшено до 3% від нормативної грошової оцінки землі, були порушені вимоги чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Первомайська міська рада Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі №915/1913/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, м.Первомайськ Миколаївської області в інтересах держави відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що п. 1.1. договору оренди землі від 27.12.2016 року, укладеного між відповідачами, встановлено, що розмір орендної плати не є сталим і може переглядатися не частіше одного разу на рік, в тому числі у разі внесення змін до розмірів орендної плати Первомайською міською радою, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції.

Відповідно до п. 1 рішення Первомайської міської ради від 29.08.2017 року № 25 всім суб`єктам господарювання, які використовують земельні ділянки в м. Первомайськ на умовах оренди, встановлено максимальну ставку орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, яка використовується для розрахунку орендної плати за землю.

На підставі цього рішення та заяви Фізичної особи-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича були внесені відповідні зміни до договору оренди землі, в частині розміру орендної плати за землю (додатка угода № 1 від 23.01.2018 року), в зв`язку з чим скаржник вважає, що при укладанні вказаної додаткової угоди сторони не порушили вимоги чинного законодавства щодо зменшення розміру орендної плати за спірну земельну ділянку та вищевказані рішення міської ради були прийняті радою в межах наданих їй повноважень, що передбачені ч. 1 ст. 7 Закону України Про місцеве самоврядування .

Також, скаржник зазначає, що на момент укладання вищевказаного договору, в пункті 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220, абзац змісту: "Розмір орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, які передані в оренду за результатами земельних торгів, не може переглядатися у бік зменшення , був відсутній. Пункт 13 був доповнений абзацом вищевказаного змісту відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 890 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі № 915/1913/19, справу призначено до судового розгляду.

10.02.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просив суд апеляційну скаргу Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі № 915/1913/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві прокурор зазначає, що земельна ділянка за результатами проведеного аукціону надається в оренду тому учаснику, який зобов`язався сплачувати найвищу плату, запропоновану ним на аукціоні упродовж всього строку користування землею, і умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору оренди землі.

За приписами п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 14 Закону України Про оренду землі , п. 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 року, договір оренди землі комунальної форми власності укладається за типовою формою і розмір орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, які передані в оренду за результатами земельних торгів, не може переглядатися у бік зменшення.

Крім того, прокурор зазначає, що зі змісту ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 134-139 Земельного кодексу України вбачається, що земельні торги є окремою підставою для набуття прав на землю, в тому числі права оренди, яка не передбачає іншого втручання розпорядника земельної ділянки, окрім як визначення початкових умов проведення торгів та фактичного погодження з їх результатами, зокрема, в частині встановлення остаточного розміру річної орендної плати.

Таким чином, оскільки ціна продажу земельної ділянки чи розмір річної орендної плати за користування нею у випадку проведення земельних торгів визначається за результатами аукціону, то розпорядник земель (Первомайська міська рада) позбавлений повноважень самостійно узгоджувати таку істотну умову договору оренди, а тому, відповідно, і змінювати її в бік зменшення, що повністю відповідає положенням чинного законодавства.

Прокурором у позові звернуто увагу, що договір оренди землі був укладений 27.12.2016 року між відповідачами за наслідками проведення земельного аукціону, яким визначено розмір орендної плати як 351,943% від нормативної грошової оцінки землі. Ураховуючи, що за умовами аукціону термін дії Договору встановлено у 5 років, є всі підстави вважати, що така ціна внаслідок конкурсу була визначена саме на зазначений строк.

Прокурор зауважує, що доводи скаржника про те, що п. 11 Договору передбачена можливість зміни розміру орендної плати жодним чином не спростовують незаконності спірної додаткової угоди, адже зміни можуть також відбуватись у бік збільшення, що і передбачено таким пунктом. Разом з тим, на момент укладення спірного правочину законодавством заборонялось внесення змін щодо зменшення встановленої за наслідками земельного аукціону орендної плати за користування землями комунальної власності. Вказане свідчить про невідповідність вимогам закону оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі.

Необґрунтованим, на думку прокурора, є твердження міської ради про те, що оскаржувана додаткова угода була укладена на виконання положень п. 1 рішення Первомайської міської ради № 25 від 29.08.2017 року. Так, в силу положень ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 134-139 Земельного кодексу України, Первомайська міська рада не уповноважена визначати розмір орендної плати у договорах оренди, які укладені за результатами земельних торгів. Отже, факт наявності зазначеного рішення органу місцевого самоврядування не спростовує порушення, оскільки визначає розміри орендної плати для земель, які надані в користування поза земельними аукціонами.

Крім того, прокурор зауважує, що хибною є думка скаржника про нерозповсюдження положень п. 13 Типового договору оренди землі на спірні правовідносини через включення до такого нормативно-правового акту норм про заборону вносити зміни щодо розміру орендної плати після укладення Договору, оскільки до правовідносин підлягають застосуванню ті положення чинного законодавства та нормативно-правові акти, що діяли на час виникнення правовідносин. Відповідно до ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, ст. 124-126 Земельного кодексу України зміни до договору оренди землі вважаються внесеними з моменту укладення відповідної додаткової угоди та внесення відомостей про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. При цьому, на час укладення додаткової угоди № 1 до Договору та проведення реєстрації відповідних змін до нього у Державному реєстрі прав (станом на 23.01.2018 року) положеннями п. 13 Типового договору оренди землі передбачено заборону зміни у бік зменшення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, які передані в оренду за результатами земельних торгів.

Фізична особа-підприємець Решетніков Костянтин Володимирович, м. Первомайськ Миколаївської області своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

27.02.2020 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано неможливістю прокурора бути присутнім у судовому засіданні в зв`язку з перебуванням у відпустці.

28.02.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1913/19 за відсутності представника відповідача, яке судовою колегією було розглянуто та задоволено.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Розглянувши клопотання прокурора про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті. Одночасно з цим в клопотанні не зазначено будь-яких додаткових підстав для визнання обов`язкової явки представника прокуратури в судове засідання або наявності у нього додаткових доводів та заперечень стосовно оскаржуваного рішення. Крім того, обставини, якими прокурор обґрунтовує неможливість участі в судовому засіданні, будь-якими доказами суду не підтверджені.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі №915/1913/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішеннями Первомайської міської ради від 25.02.2011 року № 28 (а.с.23-26), з урахуванням доповнень, внесених до нього рішенням від 30.05.2014 року № 13 (а.с. 22), земельну ділянку площею 0,0021 га, розташовану по вул. Одеська біля житлового будинку №5 по вул. Дем`яна Коротченка у м. Первомайську Миколаївської області, включено до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, право оренди яких виставляється для продажу на земельних торгах, окремими лотами.

В подальшому рішенням Виконавчого комітету Первомайської міської ради від 08.04.2016 № 176 року (а.с. 21) спірній земельній ділянці присвоєно адресу вул. Одеська, 127-Д, м. Первомайськ (пп.3.1 п.3 рішення).

Умови продажу на конкурентних засадах прав на оренду спірної земельної ділянки встановлено рішенням Первомайської міської ради № 13 від 28.04.2016 року (а.с. 27-30), яким встановлено стартовий розмір річної орендної плати 12 % від її нормативної грошової оцінки, що становить 3034,68 грн. (пп.1.21 п.1 рішення), а також встановлено крок збільшення ціни торгів в розмірі 0,5 % стартового розміру річної орендної плати за лот (п.2.1 рішення).

27.12.2016 року Запорізькою товарною біржею "Гілея" було проведено аукціон з продажу права оренди спірної земельної ділянки.

Згідно протоколу земельних торгів від 27.12.2016 року № 2/6494а (а.с.31-33), переможцем визначено учасника торгів під № 2 - Фізичну особу-підприємця Решетнікова Костянтина Володимировича, який запропонував найвищу плату за користування земельною ділянкою - 89 003,07 грн., що становить 351,943 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

27.12.2016 року, за результатами проведення земельних торгів, між Первомайською міською радою, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем, як орендарем, укладено договір оренди землі (далі - Договір) (а.с. 34-37), відповідно до умов якого в оренду на 5 років передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення за кадастровим номером 4810400000:06:023:0107 загальною площею 0,0021 га, яка знаходиться в м. Первомайськ по вул. Одеській, 127-Д, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності) (п.п. 1-3,8 Договору), про що 29.12.2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 59-60).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення Договору складала 25289,04 грн . (п. 5 Договору).

Відповідно до п. 9 Договору річна орендна плата за користування земельною ділянкою становить 89 003,07 грн. без ПДВ, що складає 351,94% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Розмір орендної плати не є сталим і може переглядатись не частіше одного разу на рік, зокрема, у разі внесення змін до розмірів орендної плати Первомайською міською радою, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції (п.11 Договору).

Рішенням Первомайської міської ради від 29.08.2017 року № 25 (а.с. 39), відповідно до п. 34 ч. 1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 288 Податкового кодексу України, встановлено на 2018-2020 роки всім суб`єктам господарювання, які використовують земельні ділянки в м. Первомайську на умовах оренди, максимальну ставку орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, яка використовується для розрахунку орендної плати за землю (п.1 рішення).

17.01.2018 року Фізична особа-підприємець Решетніков Костянтин Володимирович звернувся до Первомайської міської ради з заявою, в якій просив суд укласти додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі від 27.12.2016 року, в частині розміру орендної плати згідно з вищезазначеним рішенням.

23.01.2018 року між Первомайською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 41), якою внесено зміни до п. 9 Договору в частині визначення річної орендної плати за земельну ділянку на 2018-2020 роки та встановлено її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у зв`язку із чим розмір орендної плати за землю у 2018 році склав 489,26 грн., а у 2019-2020 роках згідно нормативної грошової оцінки земельної ділянки (за звітний період з урахуванням індексації), про що 23.01.2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 59-60).

03.09.2019 року між Первомайською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем було укладено угоду про припинення Додаткової угоди від 23.01.2018 року № 1 до Договору оренди землі від 27.04.2017 року, якою сторони припинили дію Додаткової угоди від 23.01.2018 року № 1 до Договору оренди землі від 27.04.2017 року, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зокрема зазначив, що при укладенні Додаткової угоди від 23.01.2018 року № 1 до Договору оренди землі від 27.04.2017 року, якою розмір річної орендної плати зменшено до 3% від нормативної грошової оцінки землі, було грубо порушено вимоги чинного законодавства, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, остання підлягає визнанню недійсною.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз . 1 ч . 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок врегульовано ст. 124 Земельного кодексу України. Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент укладання спірних договорів оренди землі, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги).

За змістом ст. 135, 136 цього Кодексу земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, уповноважені приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах.

Частиною 12 ст. 135 Земельного кодексу України встановлено, що умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

Договір оренди землі, за змістом п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 14 Закону України "Про оренду землі", укладається у письмовій формі, за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220 затверджено Типовий договір оренди землі.

Пунктом 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 року, передбачено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, які передані в оренду за результатами земельних торгів, не може переглядатися у бік зменшення.

До того ж, підпунктом 288.5.3 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що річна сума платежу встановлюється у договорі оренди землі та може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Виходячи зі змісту ст. 288 Податкового кодексу України та ст. 134-139 Земельного кодексу України, земельні торги є окремою підставою для набуття прав на землю, в тому числі права оренди, яка за своїм змістом не передбачає іншого втручання розпорядника земельної ділянки, окрім як визначення початкових умов проведення торгів та фактичного погодження з їх результатами, зокрема, в частині встановлений остаточного розміру річної орендної плати.

Здійснивши аналіз вищезазначених приписів законодавства України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що сама природа земельних торгів передбачає, що земельна ділянка надається в оренду тому учаснику, який зобов`язаний сплачувати найвищу плату, запропоновану ним на аукціоні упродовж всього строку користування землею. При цьому, ціна продажу земельної ділянки чи розмір річної орендної плати за користування нею у випадку проведення земельних торгів визначається за результатами аукціону, а тому розпорядник земель, у даному випадку Первомайська міська рада, позбавлений повноважень самостійно узгоджувати таку істотну умову договору оренди, а відповідно, і змінювати її в бік зменшення.

Так, як вже було зазначено раніше, 27.12.2016 року, за результатами проведення земельних торгів, між Первомайською міською радою, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Решетніковим Костянтином Володимировичем, як орендарем, укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду на 5 років передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення за кадастровим номером 4810400000:06:023:0107 загальною площею 0,0021 га, яка знаходиться в м. Первомайськ по вул. Одеській, 127-Д, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності).

Відповідно до п. 9 Договору річна орендна плата за користування земельною ділянкою становить 89 003,07 грн. без ПДВ, що складає 351,94% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, сторонами Договору шляхом проведення земельних торгів було узгоджено вказаний вище розмір оренди спірної землі на період дії цього договору - 5 років.

З огляду на викладене судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що спірна додаткова угода вже припинена за згодою сторін, а орендна плата, обумовлена основним Договором, орендарем сплачена в повному обсязі, тобто задоволення позовних вимог фактично наразі вже не впливає на правовідносини відповідачів у справі.

Посилання скаржника на те, що п. 11 Договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати не є сталим і може переглядатися не частіше одного разу на рік, в тому числі у разі внесення змін до розмірів орендної плати Первомайською міською радою, судом апеляційної інстанції відхилені, оскільки, як вірно зазначив Господарський суд Миколаївської області, п. 11 Договору визначено право сторін переглядати розмір орендної плати за договором, проте ним та нормами законодавства прямо передбачена неможливість здійснювати такий перегляд у бік її зменшення протягом встановленого строку.

Посилання скаржника на те, що спірна угода була укладена на виконання положень п. 1 рішення Первомайської міської ради № 25 від 29.08.2017 року, також є необґрунтованим, оскільки в силу положень ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 134 - 139 Земельного кодексу України, Первомайська міська рада не уповноважена визначати розмір орендної плати у договорах оренди, які укладені за результатами земельних торгів. Отже, факт наявності зазначеного рішення органу місцевого самоврядування не спростовує порушення, оскільки визначає розміри орендної плати для земель, які надані в користування поза земельними аукціонами.

Твердження скаржника стосовно нерозповсюдження на спірні правовідносини п. 13 Типового договору оренди землі через включення до такого нормативно-правового акту норм про заборону вносити зміни щодо розміру орендної плати після укладення Договору, також є необґрунтованими з огляду на те, що до правовідносин підлягають застосуванню ті положення чинного законодавства та нормативно-правові акти, що діяли на час виникнення правовідносин, при цьому на момент укладання оскаржуваної додаткової угоди, проведення реєстрації відповідних змін до нього у Державному реєстрі прав (станом на 23.01.2018 року), така норма вже була введена в дію, тобто мала бути врахована відповідачами у справі.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі , судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Первомайської міської ради Миколаївської області, м. Первомайськ Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі № 915/1913/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первомайської міської ради Миколаївської області, м.Первомайськ Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі № 915/1913/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2019 року у справі № 915/1913/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.03.2020 року.

Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош