Постанова

від 24.02.2020 по справі 344/14318/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/14318/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/28/20

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Турів О.М.

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Пастернак І.А . 09 серпня 2019 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в :

04.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позову зазначив, що 20.07.2013 року було зареєстровано шлюб між ним та відповідачкою. Під час перебування в шлюбі ними за спільні кошти було придбано квартиру у м. Івано-Франківську, яка є спільною сумісною власністю подружжя, а у зв`язку із перебуванням його за кордоном документи на право власності на квартиру було видано на ім`я відповідачки.

Враховуючи право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу та те, що частки у цьому праві ними не визначалися та відповідно є рівними, просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним та відповідачкою право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним.

06.10.2017 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог та просив поділити спільне майно подружжя шляхом визнання за ним права особистої власності на: пральну машину-автомат вартістю 7500 грн., холодильник марки LG - 14000 грн., машину для миття посуду -12000 грн., кавовий апарат - 1800 грн., кухонний комбайн - 1500 грн., меблі кухонний куток - 13500 грн., шафу купе, що знаходиться у спальні - 16000 грн., спальний гарнітур - 15000 грн., телевізор марки Samsung - 15000 грн., ноутбук - 5000 грн., фотоапарат - 12000 грн., меблі м`яка частина , що знаходиться у вітальні - 2000 доларів США, що еквівалентно 53 000 грн., велосипед - 3000 грн., меблі диван , що знаходиться на балконі - 3000 грн., столик, що знаходиться на балконі - 400 грн., що становить вартість у сумі 169 700 грн.

Також просив залишити у власності ОСОБА_3 тренажер вартістю 2 500 грн., витяжку вартістю 5 000 грн., газову плитку вартістю 7 500 грн, мийку з краном вартістю 3 000 грн., умивальник вартістю 4 000 грн., ванну вартістю 750 дол. США (19 875 грн.), кухонний гарнітур з дерева вартістю 38 000 грн., геберід вартістю 7 500 грн., умивальник вартістю 300 грн., кран вартістю 250 грн., датчик для котла вартістю 2 000 грн., шафа купе в коридорі вартістю 18 000 грн. та автомобіль марки Volkswagen модель Golf, 1986 року випуску вартістю 66 800 грн.

Збільшення позовних вимог обґрунтовував тим, що перелічене майно не є особистою власністю відповідачки, його вартість є меншою ніж половина вартості усього спільного рухомого майна, що набуте подружжям в шлюбі та яке ОСОБА_3 забрала собі і відмовляється добровільно поділити його.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що хоча право власності на квартиру зареєстровано за відповідачкою під час перебування її у шлюбі з позивачем, проте оплата вартості квартири проводилася ще задовго до реєстрації шлюбу за рахунок її особистих коштів та коштів її батьків, відповідно позовна вимога про визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру та визнання права власності на 1/2 її частки за кожним є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про поділ іншого спільно майна подружжя шляхом визнання права особистої власності на його частину суд вказав, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування чи придбання такого майна сторонами у шлюбі, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду.

Зазначає, що оскільки до складу суду входила суддя, яка розглядала скаргу позивача на бездіяльність органу досудового розслідування щодо його заяви про вчинення злочину при реєстрації квартири, що є предметом спору у даній справі, а заяву про її відвід було залишено без задоволення, тому суд не мав можливості повно, всебічно, безсторонньо та незацікавлено розглянути дану справу, що є порушенням норм процесуального права.

Також висновки суду щодо відмови у призначенні додаткової, повторної іншої експертизи чи іншої експертної установи є помилковими, оскільки саме ОСОБА_3 ухилялася від проведення експертизи, що мало наслідком обов`язок суду відхилити докази щодо укладення договору, достовірність якого ним оспорювалася, та оплати за цим договором.

При цьому, питання про надання дозволу на часткове знищення об`єкта експертизи вирішено судом одноособово без проведення судового засідання та без врахування того, що оригінали документів знаходилися в реєстраційній справі і окремо були надані представником відповідачки, відповідно відмова відповідачки від надання такого дозволу не могла бути підставою для відмови в проведенні експертизи.

Вказує, що судом дано невірну оцінку відносно часу придбання спірної квартири та спірного майна, оскільки таке здійснювалося після його одруження з відповідачкою і за кошти, подаровані їм на весілля, кошти їх батьків, а також кошти, зароблені ним за кордоном.

При оцінці доказів щодо факту придбання (оплати) спірної квартири судом не наведено жодного доказу, який би вказував на факт проведення оплати відповідачкою, в матеріалах справи відсутній будь-який документ, передбачений Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та який відповідно до цього закону повинен видаватися при здійсненні розрахункових операцій, натомість наявні докази про ненадходження коштів від відповідачки на рахунки продавця. Суд безпідставно встановив здійснення оплати за спірне майно згідно довідки забудовника, всупереч інших доказів, що наявні в матеріалах справи, а відмовляючи в задоволенні вимог щодо іншого майна, не здійснив поділу в рівних частинах транспортного засобу, який підлягає державній реєстрації.

Відповідно при розгляді справи суд не застосував положення СК України про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, яка не була спростована відповідачкою.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Також заявив клопотання про повторне призначення судової фізико-хімічної експертизи, оскільки судом першої інстанції було відмовлено у наданні дозволу на часткове знищення об`єкта експертизи .

В засіданні апеляційного суду позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Відповідач та її представник апеляційну скаргу не визнали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що 20.07.2013 року сторони зареєстровали шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції у Тернопільській області (актовий запис № 164) та ОСОБА_4 після одруження змінила прізвище на ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 та відповідними відмітками в паспорті громадянина України позивача та відповідачки (а.с.5, 8, 58).

Спільних дітей від шлюбу немає.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 березня 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.39).

На даний час відповідачка створила нову сім`ю, з якою проживає у спірній квартирі, чого сторони не заперечили. ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

28.01.2014 року між ТОВ Конкорд-ІФ та ОСОБА_3 складено Акт прийому-передачі приміщення, згідно якого остання прийняла житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 (а.с.24, 62).

05.02.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Човганюк В.О. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,8 кв.м. та зареєстровано за нею право власності на вказану квартиру, номер запису про право власності: 4568456, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.02.2014 року № 17365280 (а.с.7, 75, 76).

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалася, зокрема і на те, що квартиру було придбано та оплачено ще у 2010 році, тобто до реєстрації шлюбу з позивачем, про що свідчить укладення договору № К-ІІ/63 від 25.02.2010 року між нею та ТОВ Конкорд-ІФ , копію якого було долучено до матеріалів справи.

Предметом вказаного договору є об`єкт нерухомого майна, який до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майновими правами на двокімнатну квартиру за проектним № 63, на 9 поверсі будинку, проектною площею 63,8 м.кв., житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (ІІ черга будівництва).

Відповідно до п.1.1. договору ТОВ Конкорд-ІФ , який виконує функції забудовника, зобов`язується передати у власність ОСОБА_4 об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) ТОВ Конкорд-ІФ у майбутньому, а ОСОБА_4 зобов`язується прийняти цей об`єкт у відповідності до умов цього договору та оплатити його.

Пунктом 2.1. договору визначено вартість одного квадратного метра загальної площі об`єкта нерухомого майна та відповідно до п. 2.2. загальна сума договору становить 256 500,00 грн. Остаточна загальна вартість може бути змінена виходячи з фактичної загальної площі за результатами обмірів ОБТІ, виходячи з вартості 1 кв.м. площі вказаної в п. 2.1. даного договору. При цьому п. 2.3. передбачено, що покупець сплачує загальну вартість об`єкта нерухомого майна в день підписання Договору (а.с.22, 23).

Вказаний договір міститься в матеріалах реєстраційної справи щодо державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 60, 61).

Також відповідачка вказала про проведення нею оплати в сумі 256 500,00 грн. станом на 25.02.2010 року в повному обсязі згідно Договору №К-ІІ/63 від 25.02.2010 року по квартирі АДРЕСА_4 (ІІ черга будівництва), що підтверджується довідкою від 25.02.2010 року, виданою ТОВ Конкорд-ІФ (а.с.25).

ОСОБА_1 , стверджуючи, що квартира була придбана за спільні кошти та в період шлюбу, та вказуючи на те, що відповідачка не подала належних доказів оплати вартості квартири до укладення шлюбу, заявляв клопотання про призначення фізико-хімічної експертизи щодо давності нанесення рукописних текстів у договорі на пайову участь у будівництві та довідці про оплату коштів.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 грудня 2018 року була призначена експертиза, проведення якої доручено Київській незалежній судово-експертній установі.

На виконання ухвали суду експертною установою направлено рахунок на оплату експертизи та повідомлено про необхідність надання дозволу на пошкодження досліджуваних документів, оскільки для визначення давності виконання записів використовуються руйнівні фізико-хімічні методи дослідження.

Відповідно до заяви від 27.03.2019 року відповідачка не надала своєї згоди на пошкодження оригіналів документів, оскільки вирізання підписів на них чи їх частин, які підтверджують факт набуття у власність спірної квартири та факт оплати її вартості, призведе до фактичного знищення договору та довідки як документів, що у майбутньому зробить неможливим використовувати їх як належні документи, докази у справі, в тому числі призначити за необхідності, додаткову, повторну чи будь-яку іншу експертизу. При цьому, не ухиляючись від участі у проведенні призначеної експертизи, просила вирішити питання з судовим експертом щодо необхідності та доцільності пошкоджень оригіналів документів, щодо яких проводиться експертиза, а також можливість доручити виконання призначеної експертизи іншій експертній установі, яка зможе провести таку експертизу без пошкодження оригіналів документів, поданих на експертизу (а.с.196).

За клопотанням позивача ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року була призначена технічна експертиза документів для визначення давності нанесення рукописного тексту в Договорі на пайову участь та довідці про оплату вартості квартири. Проведення експертизи було доручено Київському НДІСЕ.

На виконання ухвали суду експертом Київського НДІСЕ було направлено клопотання про надання порівняльних зразків документів та надання дозволу на вирізання штрихів рукописних записів та підписів в усіх наданих досліджуваних та порівняльних документах.

ОСОБА_3 знову ж, не заперечуючи проти проведення експертизи, не надала дозволу на пошкодження фрагментів документів, у зв`язку з чим експертиза не була проведена.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми вказаної статті свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вимоги ч. 1 ст. 69 СК України передбачають право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 5 цієї статті вказує, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку; розрахунковий документ - документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.

Відповідно до п. 2.6. вказаного Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. цього Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до п. 3.3. вказаного Положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Крім того, відповідно до пункту 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 № 337, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку з неможливістю проведення технічної експертизи документів без пошкоджень фрагментів документів, відмова відповідачки у наданні згоди на пошкодження фрагментів документів свідчить про ухилення її від участі у експертизі, що є підставою для відмови у визнанні факту укладення договору на пайову участь до укладення шлюбу, а також враховуючи те, що ОСОБА_3 не подала належних та допустимих доказів оплати за договором на пайову участь, зокрема квитанції або іншого документа на підтвердження внесення готівки у відповідній платіжній системі, колегія суддів дійшла висновку, що квартира придбана сторонами в період шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом також встановлено, що під час перебування у шлюбі сторони придбали рухоме майно. ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду визнала факт придбання наступного майна: пральної машини-автомат вартістю 7 500 грн.; кухонного гарнітуру з дерева вартістю 30 000 грн.; холодильника марки LG вартістю 14 000 грн.; газової плитки вартістю 7 500 грн.; машини для миття посуду вартістю 12 000 грн.; витяжки вартістю 5 000 грн.; меблів кухонний куток вартістю 13 500 грн.; датчика для котла вартістю 2 000 грн.; шафи купе, що знаходиться у коридорі, вартістю 18 000 грн.; шафи купе, що знаходиться у спальні, вартістю 16 000 грн.; спального гарнітуру вартістю 15 000 грн.; телевізора марки Samsung вартістю 7 500 грн.; фотоапарата вартістю 6 000 грн.; меблів м`яка частина , що знаходяться у вітальні, вартістю 1 000 дол. США, що еквівалентно 26 500 грн.; дивану, що знаходиться на балконі, вартістю 3 000 грн.; столика, що знаходиться на балконі, вартістю 400 грн.

У суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності її визнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Також встановлено, що в період шлюбу сторонами придбано легковий автомобіль марки Volkswagen модель Golf, 1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстрований на ім`я відповідачки. На підтвердження вартості автомобіля позивач подав інформацію із сайту RST про продаж у період з травня по вересень 2017 року аналогічних автомобілів вартістю 60 100 грн., 66 800 грн. та 73 500 грн.

Доводи відповідачки про те, що вказаний автомобіль фактично придбаний її братом, який і користується автомобілем, не підтверджено жодними доказами, як і не спростовано нею вартість автомобіля.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 , 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України , але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, з мотивів правового захисту прав співвласника та з врахуванням того, що у спірній квартирі фактично проживає відповідачка, яка створила нову сім`ю, та не допускає позивача до квартири та користування майном, колегія суддів дійшла висновку, що не має практичної і доступної можливості для сторін вирішити спір у цій справі в інший спосіб, аніж шляхом стягнення грошової компенсації вартості рухомого майна, щодо якого виник спір.

При таких обставинах справи позов підлягає до часткового задоволення та визнання за сторонами права власності з кожним на 1/2 частину квартири та з відповідачки на користь позивача слід стягнути грошову компенсацію за 1/2 частину рухомого майна.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 1894,81 грн.витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви та 3804,67 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 серпня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на квартиру та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя задовольнити частково .

Визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,8 кв.м., РНОНМ 285989026101, легковий автомобіль марки Volkswagen модель Golf, 1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 66 800 грн., та наступне майно: пральну машину-автомат вартістю 7 500 грн.; кухонний гарнітур з дерева вартістю 30 000 грн.; холодильник марки LG вартістю 14 000 грн.; газову плитку вартістю 7 500 грн.; машину для миття посуду вартістю 12 000 грн.; витяжку вартістю 5 000 грн.; меблі кухонний куток вартістю 13 500 грн.; датчик для котла вартістю 2 000 грн.; шафу купе, що знаходиться у коридорі, вартістю 18 000 грн.; шафу купе, що знаходиться у спальні, вартістю 16 000 грн.; спальний гарнітур вартістю 15 000 грн.; телевізор марки Samsung вартістю 7 500 грн.; фотоапарат вартістю 6 000 грн.; меблі м`яка частина , що знаходиться у вітальні, вартістю 1 000 дол. США, що еквівалентно 26 500 грн.; диван, що знаходиться на балконі, вартістю 3 000 грн.; столик, що знаходиться на балконі, вартістю 400 грн.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителя: АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , жительки: АДРЕСА_6 ) право власності за кожним на 1/2 ідеальної частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,8 кв.м., РНОНМ 285989026101.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 33 400,00 (тридцять три тисячі чотириста грн. 00 коп.) грн. грошової компенсації 1/2 частини вартості легкового автомобіля марки Volkswagen модель Golf, 1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , залишивши такий у власності ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 91 950,00 (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят грн. 00 коп.) грн. грошової компенсації як 1/2 частину вартості рухомого спільного сумісного майна подружжя, яке залишити у власності ОСОБА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1894,81 грн.витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3804,67 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року.