Ухвала

від 03.03.2020 по справі 120/567/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

03 березня 2020 р. Справа № 120/567/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс М.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 17.02.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом надання до суду: належним чином засвідчених копій документів, що долучені до позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин пропуску строку.

27.02.2020 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, однак належним чином засвідчених копій документів позивачем до заяви не додано як і не наведено аргументів, які б вказували на дотримання позивачем строку звернення до суду чи поважності причин його пропуску.

У заяві від 27.02.2020 позивач висловив свою незгоду із ухвалою від 17.02.2020 та зазначив, що відповідно до ч. 1, 4 ст. 161 КАС України, при поданні позовної заяви, особа подає докази, які на її думку є достатніми та необхідними для підтвердження порушення її прав відповідачем.

Між тим, питання про достатність, належність та допустимість таких доказів вирішується судом вже на стадії розгляду справи по суті. Відтак, позивач не погодився із покладеним судом обов`язком надати суду разом із позовом належним чином засвідчені копії документів, які долучені до позовної заяви.

Крім того позивач вказав, що посилання суду в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17.02.2020 на ст. 94 КАС України має значення для вирішення спору, а не для вирішення питання про відкриття провадження.

Також позивач, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, звернув увагу суду, що важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства одним із аспектів якого є доступ до суду. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

На думку позивача, суд не повинен тлумачити положення статті 169 КАС України у такий спосіб, щоб створити перешкоди для доступу до правосуддя.

Щодо пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що йому відповідачем не надсилалося ні повідомлення про прийняття рішення суду для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено, ні повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів після затвердження акту приймання - передавання.

Крім того, про прийняття постанови Бершадського районного суду Вінницької області від 15.05.2011 по справі № 2-а-2750/2011 до обліку та включення до першої черги задоволення вимог з метою виконання, позивач дізнався з листа Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 19.04.2019 № М-310/2/а-23.

Надавши оцінку аргументам поданої заяви, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2020, виходячи з наступного.

Щодо обов`язку позивача надати разом із позовом належним чином засвідчені копії документів, долучені до позовної заяви, суд зазначає таке.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень цих норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У статтях 160 - 161 КАС України поняття "копія документу" як і вимоги до її оформлення не наведені, тому суд перевіряючи відповідність позовної заяви та додатків до неї як її елементу, встановленим процесуальним законом вимогам щодо їх форми, повинен застосувати інші норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 ст. 79 КАС України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відтак, додані до позовної заяви документи, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, слід вважати доказами.

За приписами ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 72 КАС України, визначені частиною першою цієї статті дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч. 2 ст. 94 КАС України).

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч. 4 ст. 94 КАС України).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч. 5 ст. 94 КАС України).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55.

За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що долучені позивачем до позовної заяви документи, які на його думку містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, слід вважати письмовими доказами у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України.

При цьому на стадії відкриття провадження судом здійснюється перевірка долучених до позовної заяви документів лише з точки зору їх відповідності формальним вимогам, однією із яких є правильне засвідчення копій. Засвідчення копії документу є лише однією із обов`язкових передумов для визнання його в подальшому на стадії розгляду справи по суті допустимим доказом, адже поняття допустимості доказів охоплює ще й інші властивості доказу такі як дотримання встановленого законом порядку отримання доказу та неможливість підтвердження іншими засобами доказування тих обставин, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування. Виходячи із завдань стадії відкриття провадження, при перевірці позовної заяви суд повинен перевірити документ за зовнішніми ознаками, що є складовою перевірки їх відповідність нормам встановлених статтями 160, 161 КАС України, які поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень цих норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону. Натомість при розгляді справи по суті, суд оцінює докази в сукупності з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності (ст. 73 - 76 КАС України).

Тому позивач помилково дійшов висновку про оцінку судом на стадії відкриття провадження належності, допустимості, достовірності та достатності долучених до позову фотокопій документів.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 по справі № 810/719/18 (адміністративне провадження № К/9901/3834/19) чинним процесуальним законодавством встановлено вимоги, за умови дотримання яких докази є допустимими, при цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Окремими положеннями статей 94 та 79 КАС України визначено особливості використання як засобів доказування письмових доказів (копій та оригіналів), а також особливості їх подання до суду та учасникам справи.

Важливою вимогою використання копії письмового доказу як допустимого доказу у справі є її належне засвідчення та передчасне надсилання іншим учасникам справи.

Висновок щодо обов`язку належного засвідчення копії документів узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 02.10.2018 по справі № 2а-15994/12/2670, від 11.09.2018 по справі № 826/15414/17, від 11.02.2020 по справі № 826/2935/14.

Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, то суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд погоджується із твердженнями позивача про те, що право на доступ до суду є однією із гарантій справедливого судочинства та гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Рівень доступу повинен надавати особі можливість оскаржити дії, які вона вважає втручанням у свої права.

При цьому, виходячи із прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.

Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства та від 13.02.2001 року в справі Кромбах проти Франції , в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 року в справі Пелевін проти України та від 30.05.2013 року в справі Наталія Михайленко проти України ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Більше того, як на необхідність дотримання встановлених правил доступу до суду так і на чіткий спосіб у який може бути подана до суду позовна заява, суд звернув увагу ОСОБА_1 ухвалою від 17.02.2020. Роз`яснений спосіб усунення недоліків позовної заяви не покладав на ОСОБА_1 надмірний тягар та не порушував суть його права на доступ до суду.

Однак встановлених правил при зверненні до суду ОСОБА_1 не дотримано, що призвело до невідповідності поданої позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, позивачем у досліджуваній частині не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 про залишення позовної заяви без руху, наслідком чого є повернення позовної заяви на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Щодо пропуску строку звернення до суду із цим адміністративним позовом, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Особливості правого регулювання строків звернення до адміністративного суду передбачено статтею 122 КАС України. Зокрема, у частині першій цієї статті йдеться про те, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.

За загальним правилом передбаченим нормою ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів дізнався та повинен дізнатися , що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з`ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.

Обґрунтовуючи заяву від 27.02.2020 про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначив, що відповідачем не надсилалося ні повідомлення про прийняття рішення суду для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено, ні повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів після затвердження акту приймання - передавання.

Позивач вказав, що про прийняття постанови Бершадського районного суду Вінницької області від 15.05.2011 по справі № 2-а-2750/2011 до обліку та включення до першої черги задоволення вимог, дізнався з листа Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 19.04.2019 № М-310/2/а-23.

Також позивач зазначає, що листом Головного управління Державної казначейської служби України від 29.05.2019 № 13-28/1641 його повідомлено, що Головним управлінням Державної казначейської служби України отримано від Державної виконавчої служби України акти приймання - передавання за ІІ квартал 2016 року із пакетом судових рішень.

З огляду на викладене у заяві про усунення недоліків, судом встановлено, що позивач дізнався про стан своїх прав із листів від 19.04.2019 № М-310/2/а-23 та від 29.05.2019 № 13-28/1641.

Вищезазначене дає підстави стверджувати, що позивач мав реальну можливість вчасно звернутись до суду у строки передбачені нормами чинного законодавства.

Разом з тим, позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.

Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є другою самостійною та достатньою підставою для повернення позовної заяви.

Згідно із положеннями п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, а в силу п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 та не усунуто недоліки позовної заяви як в частині подання належним чином засвідчених копій документів, так і в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду, що згідно п. 1 та 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є самостійними і достатніми підставами для повернення позовної заяви.

Керуючись ст. 72, 79, 94, 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї документами повернути позивачеві.

2. Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3 Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили з моменту її підписання (ст. 256 КАС України) та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович