Постанова

від 13.05.2020 по справі 120/567/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/567/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

13 травня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, треті особи на стороні відповідача - Управління соціальної та молодіжної політики Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, за участю третіх осіб на стороні відповідача Управління соціальної та молодіжної політики Бершадської районної державної адміністратиції Вінницької області та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати дії ГТУЮ у Вінницькій області щодо передачі рішення Бершадського районного суду Вінницької області по справі №2-а-2750/11, згідно акту приймання-передавання за ІІ квартал 2016 року - протиправними;

- зобов`язати ГТУЮ у Вінницькій області передати до ГУДКСУ у Вінницькій області рішення Бершадського районного суду Вінницької області по справі №2-а-2750/11 про стягнення на користь ОСОБА_1 з УСМП Бершадської РДА коштів в розмірі 41 205,60 грн.;

- вважати фактичною датою передачі рішення Бершадського районного суду Вінницької області по справі №2-а-2750/11 до ГУДКСУ у Вінницькій області 28.12.2016 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 позовну заяву залишено без руху з тих підстав, що на додатках до позовної заяви відсутні відмітки з оригіналом згідно , а також, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 03.03.2020 позовну заяву повернуто позивачу з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а справу направити до суду першої інстанції для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив про помилковість обгрунтування судом першої інстанції власної позиції приписами ст.94 КАС України оскільки останньою передбачено вимоги до доказів, які мають значення для вирішення спору, а не для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Щодо пропуску строків звернення до суду, апелянт вказав, що відповідач не надсилав йому ні повідомлення про прийняття рішення суду для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено, ні повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів після затвердження акта приймання-передавання.

Як стверджує позивач, саме під час розгляду справи № 120/2779/19 йому стало достовірно відомо, що виплата коштів за судовим рішенням у справі № 2-а-2750/2011 відбулась у меншому розмірі через подання ГТУЮ у Вінницькій області відомостей про заборгованість, що не відповідають відомостям, які містить виконавчий лист, виданий по вищезгаданій справі.

Крім того, скаржник просив звернути увагу, що в даному випадку має місце триваюче порушення його права, оскільки відповідачем до даного часу не передано до органу Держказначейства документи на виконання судового рішення в частині стягнення суми коштів у розмірі 41205,60 грн.

07.05.2020 від представника третьої особи - ГУДКСУ у Вінницькій області через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач та третя особа - УСМП Бершадської РДА, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ч.2 ст. 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, оскільки останній у встановлений законом строк не виконав вимог ухвали від 08.11.2019 про залишення позовної заяви без руху.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Пунктом 1 частини четвертої цієї статті кодексу встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Частиною четвертою статті 161 КАС України, унормовано, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, зокрема, вказав про те, що позивач не виконав вимоги ухвали суду першої інстанції від 17.02.2020 та не надав належним чином завірені копії документів, які мають бути засвідчені відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації".

Колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на таке.

Положення частини четвертої статті 161 КАС України встановлюють імперативний припис щодо поведінки заявника позову, а саме-норма цієї статті зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в той же час інша частина цієї статті надає право позивачу у разі подання письмових чи електронних доказів додати до позовної заяви копії відповідних доказів.

Тобто, процесуальний закон зобов`язує позивача надати до позовної заяви лише наявні в нього докази.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України Про стандартизацію від 05.06.2014 № 1315-VII, національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов`язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.

Джерела права, які застосовуються судом, встановлені статтею 7 КАК України. Частиною першою та другою цієї статті передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Стандарт в розумінні статті 1 Закону України Про стандартизацію є нормативним документом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері, проте він не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, а отже і джерелом права, яке застосовується судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №320/4916/19.

В той же час, колегія суддів зазначає, що питання про достатність, належність та допустимість таких доказів вирішується судом вже на стадії розгляду справи по суті. І тоді суд, який окрім іншого, відповідно до ч.3 ст.77 КАС України наділений повноваженнями збирати докази з власної ініціативи, має можливість під час розгляду справи за необхідності звернутись до відповідача чи інших осіб, які володіють необхідною для встановлення обставин справи інформацією, щодо витребування оригіналів документів, або належним чином завірених копій останніх.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №320/3053/19 звернув увагу, що положення частини третьої статті 77 КАС України надають суду право пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи. Суд не повинен позбавляти особу права доступу до суду у зв`язку з відсутністю у неї певних документів, які можуть слугувати доказами у справі. Тим більше, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У статтях 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі Bellet v. France ( Беллет проти Франції , Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція ) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі Miragall Escolano and Othersv. Spain ( Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії , заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain ( Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії , заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, суд не повинен тлумачити положення статті 169 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також, застосовуючи положення статей 160,161 КАС України формально підходити до цих правових норм.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у справах №420/45/20, №215/4776/18 та №215/5994/18.

Варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 2а-15994/12/2670, на яку послався суд першої інстанції, розглядається питання саме щодо належності доказу, який підтверджує поважність пропуску строку звернення до суду, а не питання щодо відповідності позовної заяви статтям 160,161 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на необхідність засвідчення позивачем копій документів відповідно до вимог Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації .

Що стосується пропуску строків звернення до суду, колегія суддів вказує на наступне.

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Особливості правого регулювання строків звернення до адміністративного суду передбачено статтею 122 КАС України. Зокрема, у частині першій цієї статті йдеться про те, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.

За загальним правилом передбаченим нормою ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У рішенні від 21.02.1975 у справі Голдер проти Великої Британії Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії ).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, на які позивач посилається як на підстави для поновлення строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 9 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 р. № 440 регламентовано, що відповідальна особа не пізніше десяти робочих днів з дня внесення рішення до Реєстру зобов`язана надіслати заявнику та боржнику за їх місцезнаходженням або на електронну пошту повідомлення про прийняття такого рішення для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено.

Пунктом 17 Порядку № 440 передбачено, що відповідальна особа не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження акта приймання-передавання надсилає заявнику та боржнику за їх місцезнаходженням або на електронну пошту повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням реквізитів акта приймання-передавання.

Отже, системний аналіз положень Порядку № 440 дає підстави для висновку, що процедура погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання якої гарантується державою (до якої відносяться кошти присуджені позивачу рішенням Бершадського районного суду Вінницької області по справі № 2-а-2750/2011) передбачає в обов`язковому порядку надсилання стягувачу (заявнику): по - перше - повідомлення про прийняття рішення суду для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено; по - друге повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів після затвердження акта приймання-передавання.

Такого висновку дійшов і суд першої інстанції в ухвалі про залишення без руху від 17.02.2020.

При цьому, суд звернув увагу, що рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15.05.2011 по справі № 2-а-2750/2011 внесено до Реєстру 22.01.2015. Акт приймання - передавання складено за ІІ квартал 2016 року.

Разом з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем виконано вимоги пунктів 9,17 Порядку № 44 та направлено ОСОБА_1 повідомлення про прийняття рішення суду для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено та повідомлення про передачу рішення до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів після затвердження акта приймання-передавання.

Як зазначив позивач, про прийняття постанови Бершадського районного суду Вінницької області від 15 травня 2011 року у справі №2-а-2750/2011 до обліку та включення до першої черги задоволення вимог він дізнався з листа від 19 квітня 2019 № М-310/2/а-23 ГТУЮ у Вінницькій області, який направлений у відповідь на звернення останнього, однак в листі не було зазначено про те, що виконавчий лист передано на виконання лише в частині стягнення суми коштів у розмірі 4450 грн. (Копія листа долучена до позовної заяви).

Також із зазначеного листа слідує, що нарахування суми, що підлягає виплаті за рішенням суду, до компетенції органів ДВС не належить, а виконавчий лист передано на виконання Державної казначейської служби згідно акта приймання-передавання за ІІ квартал 2016 року. Однак, копія вказаного акта до листа не долучалась.

Отже, ОСОБА_1 , не маючи відомостей про розмір стягнення за актом приймання-передавання за ІІ квартал 2016 року, а також, враховуючи ту обставину, що саме орган державної казначейської служби звертався до суду з заявою про роз`яснення стосовно суми стягнення на його користь коштів за рішенням суду по справі № 2-а-2750/2011, мав обгрунтовані підстави вважати, що саме ГУ ДКСУ у Вінницькій області порушено його права стосовно виплати коштів за судовим рішенням, а тому у вересні 2019 року звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДКСУ у Вінницькій області.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у справі № 120/2779/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено (рішення набрало законної сили 09.01.2020).

Однак, саме під час розгляду справи № 120/2779/19 достовірно встановлено, що виплата коштів за судовим рішенням у справі № 2-а-2750/2011 відбулась у меншому розмірі через подання ГТУЮ у Вінницькій області відомостей про заборгованість, що не відповідають відомостям, які містить виконавчий лист, виданий по вищезгаданій справі.

Варто зауважити, що рішення у справі № 120/2779/19 переглядалось Сьомим апеляційним адміністративним судом в порядку письмового провадження без участі сторін і даний адміністративний позов подано позивачем менш ніж через місяць після отримання вказаної постанови.

Колегія суддів звертає увагу на неодноразові звернення ОСОБА_1 як до відповідача, так і до третіх осіб, і на те, що отримувані від них відповіді містили формальний характер.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позивачу позовної заяви у даній справі, а тому оскаржувану ухвалу суду не можна визнати такою, що відповідає вимогам ст.242 КАС України.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 320 КАС України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, треті особи на стороні відповідача - Управління соціальної та молодіжної політики Бершадської районної державної адміністрації Вінниц про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.