Рішення

від 23.02.2020 по справі 916/355/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/355/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Суботник Р.В. за довіреністю;

Від відповідачів: не з`явились;

Від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича до приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець", товариства з обмеженою відповідальністю "Нова - Хвиля", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк» Матвієнко Андрія Анатолійовича (далі по тексту - ПАТ „Імексбанк» ) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі по тексту - ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець") та товариства з обмеженою відповідальністю "Нова-Хвиля" (далі по тексту - ТОВ "Нова-Хвиля") про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р., укладеного між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладення між відповідачами спірного договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. із порушеннями вимог ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" та за відсутності згоди ПАТ "Імексбанк", яке є іпотекодержателем майна, переданого в управління.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. по даній справі, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р., у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Імексбанк" суди дійшли висновку про наявність у ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" права на передачу предмета іпотеки в управління.

Постановою Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі було частково задоволено касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк", скасовано рішення господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р. із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 03.04.2019р. Верховним Судом було наголошено, що суди першої та апеляційної інстанції при наданні оцінки договору управління на предмет його дійсності, виходили лише з аналізу законодавства, яким регулюється укладення договору управління майном, без з`ясування дійсної правової природи спірного договору, що має суттєве юридичне значення для вирішення спору по суті. Верховним Судом зазначено, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст його умов, а тому при дослідженні питання щодо необхідності надання іпотекодержателем згоди на укладення договору, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Натомість судами попередніх інстанцій не надано оцінку умовам договору управління, зокрема, встановленим в п. 1.7, за якими метою передачі об`єкта в управління є отримання вигоди від управління об`єктом.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 03.04.2019р. вказано, що судами не досліджено обсяг прав управителя, визначений, зокрема, в п. 6.3 договору управління, за яким управителю надано право володіти та користуватися об`єктом, укладати будь-які контракти, угоди на договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються; самостійно здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії у процесі управління об`єктом, з урахуванням обмежень, встановлених цим договором; судами не враховано умови пп. 6.4.3 п. 6.4 договору управління, за яким на управителя покладено обов`язок вимагати своєчасної і в повному обсязі компенсації спожитих комунальних послуг від орендарів та інших осіб, яким управителем буде надане право володіння та/або користування об`єктом або його частиною; редакція вказаного підпункту в контексті пункту 6.3 договору управління передбачає право управителя самостійно укладати договори оренди, що, в силу ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", є неприпустимим по відношенню до майна, яке знаходиться в іпотеці. Проте, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не спростовано тверджень позивача про те, що умовами спірного договору управителю надано право користування майном, при цьому, за умовами ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо передачі іпотечного майна в користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

26.06.2019р. до господарського суду надійшла заява ПАТ "Імексбанк" про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд застосувати наслідки недійсності договору управління нерухомим майном, укладеного між відповідачами, посвідченого 31.10.2017р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1914, повернувши сторони у стан, який існував до укладення договору шляхом скасування державної реєстрації права управління нерухомим майном (номер запису про інше речове право 23110943; дата та час державної реєстрації 31.10.2017р. о 12:44:35: підстава виникнення іншого речового права: договір управління нерухомим майном, серія та номер:1914, виданий 31.10.2017р.; видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37860044 від 31.10.2017р. о 13:18:49, приватний нотаріус Журавель М.В., Одеський міський нотаріальний округ, Одеська область; вид іншого речового права: право управління).

В обґрунтування поданої до суду заяви про зміну предмета позову ПАТ "Імексбанк", посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. по справі №916/3156/17, у якій судом касаційної інстанції сформовано правовий висновок про неналежність такого способу захисту як визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони за договором, було наголошено про наявність підстав для звернення до суду із вказаною заявою.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Враховуючи вимоги ст. 46 ГПК України, господарський суд, за результатами надання оцінки доводам позивача щодо наявності правових підстав для звернення до суду із заявою про зміну предмета позову під час нового розгляду справи, дійшов висновку про правомірність прийняття заяви ПАТ "Імексбанк" про зміну предмета позову до розгляду.

Ухвалою суду від 18.09.2019р. провадження по даній справі було зупинено до перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №916/15/18.

Ухвалою суду від 13.02.2020р. провадження по даній справі було поновлено за клопотанням позивача відповідно до ст. 230 ГПК України у зв`язку з проголошенням об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 13.12.2019р. по справі №916/15/18.

19.02.2020р. до господарського суду від ПАТ "Імексбанк" надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просить суд при вирішенні даної справи врахувати вказівки та висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі.

ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" у письмових поясненнях, поданих до суду під час нового розгляду справи, зазначено про відсутність правових підстав для задоволення заявленого ПАТ "Імексбанк" позову. Так, відповідачем наголошено про наявність у нього права на передання майна, обтяженого іпотекою, в управління іншій особі. При цьому, на підтвердження власної правової позиції відповідач посилався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 06.08.2019р. по справі №916/145/18 та постанову від 25.07.2019р. по справі №916/144/18. В свою чергу, відзиву на позовну заяву, як і письмових пояснень під час нового розгляду справи до господарського суду від ТОВ "Нова-Хвиля" не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

21.10.2013р. між ПАТ "Імексбанк" (Кредитор) та ТОВ «Бугаз Делюкс» (Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №81/13, відповідно до п. 1.1 якого Кредитором були прийняті на себе зобов`язання із надання ТОВ «Бугаз Делюкс» кредиту шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Шляхом підписання додаткових угод до кредитного договору сторонами неодноразово були внесені зміни до його умов.

З метою забезпечення зобов`язань ТОВ «Бугаз Делюкс» за кредитним договором №81/13 від 21.10.2013р. між ПАТ "Імексбанк" (Іпотекодержатель) та ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (Іпотекодавець) 22.10.2013р. було укладено іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4513.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки від 22.10.2013р. предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі учбово-спортивної бази «Чорноморець» , яка складається з: будівель - літ. «А» , літ. «Б» , літ. «В» , літ. «Е» , літ. «Г» , літ. «Д» , літ. «Ж» , літ «К» , загальною площею 1678,4 кв.м., літ. «Л» , відображених у технічному паспорті від 13.06.2008р., які розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Академіка Вавилова, будинок 5-а.

Згідно з п. 4.1.4 договору іпотеки від 22.10.2013р. Іпотекодавець (майновий поручитель) зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу, тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя.

Умовами п. 7.1 договору іпотеки від 22.10.2013р. передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником (ТОВ «Бугаз Делюкс» ) зобов`язань за кредитним договором та додаткових договорів/угод до нього. Всі витрати, пов`язані із нотаріальним посвідченням цього договору та державній реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою несе Іпотекодавець.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.06.2015р. по справі №916/1533/15-г позовні вимоги ПАТ "Імексбанк" до ТОВ «Бугаз Делюкс» задоволено шляхом присудження до стягнення на користь банку простроченої заборгованості за відсотками за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №81/13 від 21.10.2013р. у розмірі 10 576 689,04 грн. та пені у розмірі 624 633,94 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.02.2016р. по справі №916/4094/15 позовні вимоги ПАТ "Імексбанк" до ТОВ «Бугаз Делюкс» задоволено шляхом присудження до стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 81/13 від 21.10.2013р. у розмірі 146 932,00 грн.

12.06.2014р. між ПАТ "Імексбанк" (Кредитор) та ТОВ „Делівер» (Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №28/14, відповідно до п. 1.1 якого Кредитором були прийняті на себе зобов`язання із надання Позичальнику кредиту шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Шляхом підписання додаткових угоди до кредитного договору сторонами неодноразово були внесені зміни до його умов.

З метою забезпечення виконання ТОВ „Делівер» зобов`язань за кредитним договором №28/14 від 12.06.2014р. між ПАТ "Імексбанк" (Іпотекодержатель) та ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (Іпотекодавець) 28.10.2014р. було укладено іпотечний договір (з майновим поручителем, другої черги), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4513.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки від 28.10.2014р. предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі учбово-спортивної бази «Чорноморець» , яка складається з: будівель - літ. «А» , літ. «Б» , літ. «В» , літ. «Е» , літ. «Г» , літ. «Д» , літ. «Ж» , літ «К» , загальною площею 1678,4 кв.м., літ. «Л» , відображених у технічному паспорті від 13.06.2008р., які розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Академіка Вавилова, будинок 5-а.

Згідно з п. 4.1.4 договору іпотеки від 28.10.2014р. Іпотекодавець (майновий поручитель) зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-яких спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу, тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя.

Умовами п. 7.1 договору іпотеки від 28.10.2014р. передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником (ТОВ „Делівер» ) зобов`язань за кредитним договором та додаткових договорів/угод до нього. Всі витрати, пов`язані із нотаріальним посвідченням цього договору та державній реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою несе Іпотекодавець.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №114166463 від 12.02.2018р. вбачається, що інформація про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вулиця Академіка Вавилова, будинок 5-а, була внесена до державного реєстру.

31.10.2017р. між ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (Установник управління) та ТОВ "Нова-Хвиля" (Управитель) було укладено договір управління нерухомим майном, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1914, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Установник управління передає в управління об`єкт, визначений у п. 1.2 даного договору, а Управитель приймає об`єкт та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління об`єктом виключно в інтересах Установника управління.

Право управління ТОВ "Нова-Хвиля" нерухомим майном зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем В.М. 31.10.2017р., номер запису про інше речове право 23110943.

Згідно з п. 1.2 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. в управління передано нерухоме майно, що складається з нежитлових будівель учбово-спортивної бази «Чорноморець» , загальною площею приміщень - 1678,4 кв.м., а саме з будівель літ. «А» , літ. «Б» , літ. «В» , літ. «Е» , літ. «Г» , літ. «Д» , літ. «Ж» , літ.«К» , літ. «Л» , що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Академіка Вавілова. 5-а, та належить Установнику управління на праві приватної власності.

Умовами п. п. 1.5, 1.6 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. визначено, що вигодонабувачем (особою, яка набуває вигоду від управління об`єктом, наданим в управління) є Установник управління. Управитель, здійснюючи будь-які юридичні та фактичні дії у зв`язку з управлінням об`єктом, зобов`язаний заздалегідь повідомити осіб, з якими він вступає у відносини та/або здійснює дії, про те, що він є Управителем, а не власником об`єкту.

Відповідно до п. 1.7 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. метою передачі об`єкту Установником управління в управління Управителю є: організація ефективного управління об`єктом, підтримання об`єкту в належному технічному стані, забезпечення належної експлуатації об`єкта, отримання вигоди від управління об`єктом.

Положеннями п. 1.8 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. врегульовано, що у відносинах із третіми особами повноваження Управителя укладати правочини спрямовані на реалізацію положень цього договору, підтверджуються безпосередньо цим договором, а також додатково можуть бути підтверджені виданим Установником управління дорученням. При здійсненні сторонами дій у рамках цього договору, щодо яких даним договором не встановлена необхідність додаткового узгодження із іншою стороною, згодою сторони вважається цей договір.

Відповідно до п. 3.2 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, зазначений у п. 3.1 договору, та діє 10 років. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. на день підписання договору об`єкт, який є предметом цього договору перебуває під обтяженням іпотекою та забороною відчуження у ПАТ "Імексбанк". Факт попередження Управителя про обтяження об`єкту іпотекою підтверджується підписанням Управителем цього договору.

Відповідно до пп. 6.3.1, 6.3.2 п. 6.3 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. Управитель має право володіти та користуватись об`єктом у встановлених чинним законодавством та цим договором межах (зокрема п. 5.5 цього договору), зокрема, укладати будь-які контракти, угоди на договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з Установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються; самостійно здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії у процесі управління об`єктом з урахуванням обмежень, встановлених договором.

Умовами пп. 6.4.3 п. 6.4 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. встановлено, що Управитель зобов`язаний вимагати своєчасної і в повному обсязі компенсації спожитих комунальних послуг від орендарів та інших осіб, яким Управителем буде надано право володіння та/або користування об`єктом або його частинами.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець", ТОВ "Нова-Хвиля" про визнання недійсним договору управління нерухомим майном, позивачем було наголошено, що договір, в силу ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" , є недійсним, оскільки відповідачами не було отримано згоди ПАТ "Імексбанк" на його укладення. При цьому, під час нового розгляду справи, як зазначено вище по тексту рішення, ПАТ "Імексбанк" звернулось із заявою про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд застосувати наслідки недійсності договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р., укладеного між відповідачами. Вказана заява була прийнята судом до розгляду як остаточна редакція позовних вимог.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

При цьому, приписами ч. 3 ст. 6 ЦК України врегульовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 2, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019р. по справі № 916/3156/17, предметом позовних вимог у межах якої була вимога банку про визнання нікчемного правочину недійсним, дійшла наступного висновку: якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому, у постанові від 04.06.2019р. по справі № 916/3156/17 Великою Палатою Верховного Суду також наголошено, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд повинен перевірити відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтвердити чи спростувати обставини нікчемності правочину.

Крім того, господарський суд також зауважує, що згідно абзацу 4 п. 2.13 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у випадку посилання позивача на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги законодавчо визначену необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. по справі № 916/3156/17, враховуючи, що предметом позовних вимог у межах даної справи є вимога ПАТ "Імексбанк" про застосування наслідків недійсності правочину, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам позивача щодо нікчемності договору управління нерухомим майном з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі.

Відповідно до ст. 572, ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Приписами ст. 1 Закону України „Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV (в редакції чинній на дату укладання договору управління майном від 31.10.2017р., далі - Закон України „Про іпотеку» ) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 9 Закону України „Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 1029 ЦК України (в редакції чинній на дату укладання договору управління майном від 31.10.2017р.) за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Положеннями ст. 1039 ЦК України передбачено, що майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов`язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Поряд з цим, приписами ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку» встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про передбачену чинним законодавством правову можливість передання в управління майна, що є предметом іпотеки, що, відповідно, дозволяє суду дійти висновку про наявність у ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" права на укладення договору управління майном.

При цьому, господарський суд, враховуючи вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі щодо необхідності з`ясування дійсної правової природи спірного договору, що має суттєве юридичне значення для вирішення спору по суті, зокрема, надання правової оцінки умовам договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р., якими передбачено, що метою передання майна в управління є отримання вигоди; умови щодо надання Управителю права володіти та користуватися об`єктом, зокрема укладання будь-яких контрактів, угод та договорів із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору; умов договору, якими на Управителя покладено обов`язок вимагати своєчасної і в повному обсязі компенсації спожитих комунальних послуг від орендарів та інших осіб, яким управителем буде надане право володіння та/або користування об`єктом або його частиною тощо, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 2 ст. 1029 ЦК України врегульовано, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Згідно з ч. 5 ст. 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Відповідно до ч. 1 ст. 1037, ч. 2 ст. 1039 ЦК України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Установник управління зобов`язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019р. по справі №916/15/18, виходячи з системного аналізу положень Закону України "Про іпотеку" дійшла висновку, що законодавцем передбачено перелік договорів, укладення яких прямо заборонено без згоди іпотекодержателя та визначено наслідки їх недійсності згідно з ч. 3 ст. 12 цього Закону. При цьому, договір управління не включено до такого переліку, незважаючи на те, що повноваження управителя завжди до якоїсь міри пов`язані з переданням предмета управління - майна установника управління у користування управителя.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13.12.2019р. по справі №916/15/19 також наголошено, що системний аналіз норм цивільного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності та права управителя майна за договором управління можуть обмежуватись в силу закону або відповідно до умов укладеного договору управління майном.

Варто також наголосити, що під час розгляду справи №916/15/19 судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що управитель згідно оспорюваного договору має право володіти та користуватися об`єктом у встановлених чинним законодавством та цим договором межах, зокрема укладати будь-які контракти, угоди та договори з третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно, без погодження з установником управління та на власний розсуд, визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються; а також встановлено обов`язок іпотекодавця не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від іпотекодержателя. За таких обставин суди погодились з тим, що повноваження управителя обмежені також тими обмеженнями, що й повноваження власника (установника управління), та відсутні докази того, що власник передав управителю повноваження більші, ніж ті, які були у нього на момент укладення договору управління, з огляду на відображення у цьому договорі обтяження предмета управління іпотекою.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. на день підписання договору об`єкт, який є предметом цього договору, перебуває під обтяженням іпотекою та забороною відчуження у ПАТ "Імексбанк". Факт попередження Управителя про обтяження об`єкту іпотекою підтверджується підписанням Управителем цього договору.

Так, у постанові від 13.12.2019р. по справі №916/15/19 Верховний Суд, враховуючи вищевикладені обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, погодився із висновками судів про відсутність правових підстав для визнання нікчемним (недійсним) договору управління нерухомим майном саме з підстав, передбачених частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги висновки, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2019р. по справі №916/15/18, враховуючи, що обставини, встановлені під час розгляду справи №916/15/18 є тотожними обставинам, встановленими судом під час вирішення даної справи (щодо обсягу повноважень управителя за договором управління нерухомим майном, яке передано в іпотеку), а також враховуючи висновки суду щодо повноважень управителя, права якого завжди до якоїсь міри пов`язані із користуванням майном, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. нікчемним з підстав, передбачених ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку".

При цьому, враховуючи надходження до суду клопотання ПАТ "Імексбанк" щодо необхідності врахування під час вирішення даного спору вказівок та висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 36 Закону України „Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

При цьому, згідно зі ст. 315 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, виходячи із логічного та системного тлумачення положень ГПК України та Закону України „Про судоустрій і статус суддів» , необхідно дійти висновку, що процесуальним законодавством визначені механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

За таких обставин господарським судом при вирішенні даного спору враховано вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. по даній справі та надана відповідна юридична оцінка умовам договору управління майном, укладеному між відповідачами 31.10.2017р., з наступним висновком про відсутність правових підстав для визнання цього договору нікчемним. При цьому, під час розгляду справи судом було враховано висновки щодо застосування норм права, які містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019р. по справі №916/15/18.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи недоведеність ПАТ "Імексбанк" обставин нікчемності договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р., господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ПАТ "Імексбанк" до ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" та ТОВ "Нова-Хвиля" позовних вимог про застосування наслідків недійсності договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. шляхом скасування державної реєстрації права управління майном.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича до приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець", товариства з обмеженою відповідальністю "Нова - Хвиля", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про застосування наслідків недійсності правочину.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, покладаються господарським судом на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 березня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна