Ухвала

від 03.03.2020 по справі 2-279/10

САРНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сарненський районний суд

Рівненської області

Справа № 2-279/10

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Сарни

Сарненський районний суд Рівненської області - одноособово суддя Довгий І.І.

при секретарі - Мигаль Н.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в якій просить визнати виконавчий лист, виданий 27.09.2010 року Сарненським районним судом Рівненської області у цивільній справі №2-279/10 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства БМ Банк (наразі Акціонерне товариство БМ-2018 ) 2 356 629 грн. 50 коп. за кредитним договором, 1 700 грн. сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи таким, що не підлягає виконанню повністю з огляду на відсутність повністю обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням, а також у зв`язку з закінченням строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, та про зупинення виконання за зазначеним виконавчим документом .

Від представника божника адвоката Антонів Р. В. надійшла заява про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його представника, заяву підтримав повністю з підстав, викладених у ній, і просив її задовольнити.

Від представника стягувача адвоката Білоус Т. А. надійшло клопотання про розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у її відсутність, заперечила проти задоволення вказаної заяви.

06.11.2019 року від представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Антонів Р.В. надійшли пояснення до заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до яких зазначається, що не здійснення стягувачем подальших дій щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки за собою не свідчить про ненастання моменту припинення всіх зобов`язань позичальниці перед стягувачем та свідчить про прострочення стягувача, як кредитора, оскільки останній не вчинив дій, що встановлені мировою угодою, а саме не зареєстрував за собою право власності на земельні ділянки. Стягувачем вчиняється недобросовісна суперечлива поведінка: спершу він укладає Мирову угоду, відповідно до якої ним набувається право власності на земельні ділянки, а зобов`язання позичальниці перед ним припиняється, в подальшому стягував. Як власник земельних ділянок, звертається до суду з позовами про зняття арештів з них, які задовольняються судом, а потім через чотири роки та зі спливом дев`яти років після винесення рішення про стягнення коштів з позичальниці, пред`являє виконавчий лист до примусового виконання. Позичальниця, укладаючи мирову угоду зі стягувачем, якої відчужувала належні їй на праві приватної власності земельні ділянки, розумно покладалася на те. що її зобов`язання перед стягувачем припиняються.

19.12.2019 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. У відзиві представник стягувача вказує, що 19.03.2010 року Сарненським районним судом Рівненської області ухвалено рішення по справі №2-279/10 про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 боргу за кредитним договором. На виконання рішення суду 19.03.2010 року видано виконавчі листи. Підставою визнання виконавчого листа №2-279/10 виданого Сарненським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, таким, що не підлягає виконанню боржник вказує про укладення між ПАТ БМ Банк та ОСОБА_5 мирової угоди, затвердженої ухвалою Алуштинського міського суду АРК від 26.02.2014 року, в зв`язку з якою ПАТ БМ банк стає власником земельних ділянок для будівництва і обслуговування житла та комерційного використання в рахунок погашення заборгованості та всі зобов`язання позичальника перед стягувачем зі сплати заборгованості за кредитним договором вважаються повністю виконаними та припиненими. Представник стягувача вказує, що в резолютивній частині ухвали Алуштинського міського суду АРК від 26.02.2014 року по справі 2-219/10 зазначено, що зобов`язання ОСОБА_5 перед ПАТ БМ Банк по сплаті заборгованості за відповідними кредитними договорами вважаються виконаними та припиняються з моменту державної реєстрації права власності на вищезазначені земельні ділянки за ПАТ БМ Банк . Також зазначає, що право власності на земельні ділянки ні за АТ Банк , ні за АТ БМ-2018 , який є правонаступником АТ БМ Банк так і не було зареєстровано, що підтверджується інформаційними довідками реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. В зв`язку з тим, що на даний час право власності на земельні ділянки за АТ БМ Банк не зареєстровано, зобов`язання за кредитним договором не припинилися. На час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена, тому відсутні будь які підстави визнавати виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню відсутні.

Суд дослідивши надані докази дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню повністю з огляду на нижчевикладене.

Судом встановлено, що 30.05.2007 між Відкритим акціонерний товариством БМ Банк (наразі Акціонерне товариство БМ-2018 , надалі Стягувач ) і ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 , надалі Позичальниця ) укладено договір кредиту №243/300507 зі змінами та доповненнями від 29.05.2009 (надалі Кредитний договір ).

19.06.2009 року між Стягувачем і ОСОБА_1 (надалі Боржник ) укладено договір поруки (надалі Договір поруки ), за яким останній несе солідарну відповідальність у випадку невиконання умов Кредитного договору Позичальницею.

19.03.2010 року Сарненським районним судом Рівненської області ухвалено рішення у справі №2-279 (що набрало законної сили) про стягнення з Позичальниці та Боржника солідарно суми боргу за Кредитним договором на користь Стягувача.

10.02.2014року між Стягувачем і Позичальницею укладено мирову угоду, затверджену ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2014 у справі №101/5994/13-ц (надалі Мирова угода ), за умовами якої Стягувач став власником земельної ділянки площею 17,7231 га (кадастровий номер 0110391400:03:001:0488) для будівництва та обслуговування житла та комерційного використання, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Земельна ділянка 1 ), а також земельної ділянки площею 4,655 га (кадастровий номер 0110391400:03:001:0490) для будівництва та обслуговування житла та комерційного використання, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Земельна ділянка 2 ). При чому, за умовами Мирової угоди, всі зобов`язання Позичальниці перед Стягувачем зі сплати заборгованості за Кредитним договором вважаються повністю виконаними та припиняються. Реалізуючи положення Мирової угоди Стягувач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державної виконавчої служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю Лучисте-1 про зняття арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №16252783 від 05.02.2014 р. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з майна - Земельної ділянки 1.

Рішенням від 17.03.2015 р. у справі №910/27527/14 встановлено, що …ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 26.02.2014р. вже визнано право власності ПАТ БМ Банк на земельну ділянку площею 17,7231 га (для житлової забудови та комерційного використання) кадастровий номер 0110391400:03:001:0488, яка знаходиться за адресою АР Крим, АДРЕСА_2 . Алушта, Лучистівська сільська рада, с. Семидвір`я, мікрорайон Казка-3 , позов задоволено частково, арешт з Земельної ділянки 1 знято.

Крім цього, реалізуючи положення Мирової угоди Стягувач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим і Товариства з обмеженою відповідальністю Лучисте-1 про зняття арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АВ 240081 від 28.09.2010 року державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим з майна - Земельної ділянки 2.

Рішенням від 17.03.2015 року у справі №911/5312/14 встановлено, що …ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 26.02.2014р. вже визнано право власності ПАТ БМ Банк на земельну ділянку площею 4,655 га, кадастровий номер 0110391400:03:001:0490 для будівництва та обслуговування житла та комерційного використання, яка знаходиться за адресою АР Крим, м. Алушта, Лучистівська сільська рада, с. Семидвір`я, мікрорайон Казка-5 , позов задоволено частково, арешт з Земельної ділянки 2 знято.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак, 03.08.2017 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченком Юрієм Ігоровичем відкрито виконавче провадження ВП №54428333 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Сарненським районним судом Рівненської області у справі №2-279 від 27.09.2010 року про стягнення з Позичальниці та Боржника солідарно на користь Стягувача заборгованості за Кредитним договором.

Постановами державного виконавця у виконавчому провадженні ВП №54428333 від 28.08.2017 року та 24.04.2018 року відповідно було накладено арешт на майно та кошти Боржника.

Згідно з положеннями ЦК України порука, як вид забезпечення зобов`язання, має додатковий (акцесорний) характер по відношенню до основного зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Відтак, зважаючи на приписи чинного цивільного законодавства України порука за Договором поруки припинилася внаслідок припинення основного зобов`язання за Кредитним договором відповідно до Мирової угоди.

Твердження представника Стягувача щодо не припинення зобов`язання за Кредитним договором з огляду на не здійснення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за Стягувачем судом не приймаються у зв`язку з наступним.

За умовами Мирової угоди, після затвердження судом Мирової угоди та з моменту державної реєстрації права власності на вищезазначені земельні ділянки за Стягувачем, всі зобов`язання Позичальниці перед Стягувачем зі сплати заборгованості за Кредитним договором вважаються повністю виконаними та припиняються.

Однак, не здійснення Стягувачем подальших дій щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки за собою не свідчить про ненастання моменту припинення всіх зобов`язань Позичальниці перед Стягувачем.

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відтак, не здійснення Стягувачем подальших дій щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки за собою свідчить про прострочення Стягувача, як кредитора, оскільки останній не вчинив дій, що встановлені Мировою угодою, а саме не зареєстрував за собою право власності за земельні ділянки.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у своїй постанові від 10.04.2019 року у справі №390/34/17 дійшов наступних висновків щодо застосування норми права: Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає .

У постанові від 13.11.2018 року у справі №910/19179/17 Верховний Суд зазначив наступне: …сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 ЦК України) . Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини ( Хохліч проти України , заява №41707/98; Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини, заяви №№41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами. Аналогічно принцип естопель застосовувався Верховним Судом у справах №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18.

У постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц Верховний Суд висловився щодо тлумачення правочину: Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party) .

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стягувачем вчиняється недобросовісна суперечлива поведінка: спершу він укладає Мирову угоду, відповідно до якої ним набувається право власності на земельні ділянки, а зобов`язання Позичальниці перед ним припиняється, в подальшому Стягувач, як власник земельних ділянок, звертається до суду з позовами про зняття арештів з них (які задовольняються судом), а потім через чотири роки (та зі спливом дев`яти років після винесення рішення про стягнення коштів з Позичальниці) пред`являє виконавчий лист до примусового виконання.

При чому, державна реєстрація права власності на Земельні ділянки може бути здійснена виключно за волевиявленням самого Стягувача, на яке ні Боржник, ні Позичальниця не можуть вплинути, при всій своїй добросовісності й обачності. Позичальниця, укладаючи Мирову угоду зі Стягувачем, якою відчужувала належні їй на праві приватної власності земельні ділянки, розумно покладалася на те, що її зобов`язання перед Стягувачем припиняються. В той же час, Стягувач був свідомий і прийняв усі ризики, пов`язані з цим, відтак її зміст повинен тлумачитися, з огляду на цей факт та вищевикладені правові позиції Верховного Суду, - на користь Позичальниці та Боржника, як поручителя за зобов`язаннями останньої.

Заперечення припинення зобов`язань Позичальниці перед Стягувачем суперечило би принципові правомірних очікувань (legitimate expectations), який, як частина принципу правової визначеності (що полягає в передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам), широко застосовується Європейським судом з прав людини .

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Заявник ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою, посилався на те, що зобов`язання є припиненим, після укладення сторонами мирової угоди.

Враховуючи вище зазначені обставини та норми законодавства убачається, що станом на теперішній час зобов`язання боржника за кредитним договором припинені.

Таким чином, виконавчий лист №2-279/10 є таким, що не підлягає виконанню.

Вище зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2018 року у справі №755/15479/14-ц.

Так, Верховний Суд зазначив, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.432 ЦПК України суд який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч.2 ст.432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заява є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому вона підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 432 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) НОМЕР_1 ) , стягував Акціонерне товариство БМ-2018 (місцезнаходження: 01004 м. Київ бульвар Т.Шевченка/вул.Пушкінська,8/26, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 33881201) задовольнити повністю.

Визнати виконавчий лист, виданий Сарненським районним судом Рівненської області 27.09.2010 року у справі №2-279 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Сарненський районний суд Рівненської області протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя :