Рішення

від 26.02.2020 по справі 921/758/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 лютого 2020 року м. ТернопільСправа № 921/758/19

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ Україна Т", вул. Микулинецька, 3А, офіс 811, м. Тернопіль, 46001

до відповідача Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА", вул. Карпенка, 24, офіс 31, м. Тернопіль, 46018

про стягнення 33 219,81 грн.

за участі представників:

позивача - Майка М.Б.

відповідача - Кривенький І.М.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ Україна Т" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" про стягнення 33 219,81 грн.

Ухвалою від 03.12.2019 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на надмірне внесення ним коштів на користь відповідача, відповідно до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.05.2018.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №115 від 18.12.2019 та відзиву на заяву №17 від 29.01.2020. Вважає, що про зміну тарифів всі споживачі послуг були повідомлені у спосіб, встановлений чинним законодавством, зокрема, п.2 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та п.5 наказу Мінрегіонбуду України №130 від 05.06.2018. Інформація про зміну тарифу була оприлюднена на дошці оголошень адміністративного корпусу і доведена до відома споживачів. Розрахунок тарифу та його структуру було оприлюднено на інформаційному стенді адміністративного будинку. Крім того, кожному споживачу надавалися рахунки зі зміненими тарифами.

Відповідач стверджує, що позивач не пред`являв жодної претензії ні до коригування тарифу, ні після, а відтак визнавав якість та кількість послуг достатніми та належними. Дочірнє підприємство споживачам проекту змін до договорів не направляло, а повідомляло про коригування тарифу у спосіб встановлений законом. Оскільки після коригування тарифу і обізнаністю позивача з даним фактом, він не виставив претензій, не звернувся до суду, а добровільно сплачував протягом року вартість послуг за відкоригованими тарифом, це свідчить про його згоду на такі зміни. Таким чином, ціна послуг стала узгодженою сторонами і жодних законних підстав для повернення сплачених сум немає.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, господарський суд встановив наступне.

01.05.2018 між ТОВ "МЖК ІРЛАГА" (Виконавець) та ТОВ "Ліберті Україна Т" (Споживач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі -Договір), предметом якого є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання місць загального користування, сходових кліток та прибудинкових територій, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) (далі - послуги) у будівлі адміністративного комплексу за адресою: вул. Микулинецька, 3а, м. Тернопіль. Споживач узяв на себе зобов`язання своєчасно оплатити ці послуги за встановленим тарифом у терміни та на умовах, передбачених договором.

Розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладення цього договору становить 14,40 грн 1м 2 в сумі 1058,9 м 2 х 14,40 грн = 15 428,16 грн (п.3 договору).

У п.4 правочину сторони визначили, що розрахунковим періодом є місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 1-го числа місяця, що настає за розрахунковим. У разі застосування авансової системи оплати послуг платежі вносяться за один місяць у розмірі 15 428,16 грн.

Відповідно до п.8 Договору, Споживач має право на своєчасне отримання інформації від Виконавця про перелік складових послуг, структур тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживачі властивості тощо та на внесення за погодженням з Виконавцем у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги.

В свою чергу, Виконавець має право вносити за погодженням із Споживачем зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги та зобов`язаний надавати Споживачу в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік складових послуг, структуру тарифу, суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, споживчі властивості тощо; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги Споживача і проводити відповідний перерахунок розміру плати за послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження кількісних і якісних показників (п.п.10, 11 договору).

Пунктом 18 Договору сторони погодили, що останній укладається на термін до 01 червня 2018 року та набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається продовженим на термін до 01.05.2019, якщо за 5 днів до закінчення терміну однією із сторін не буде заявлено про необхідність його розірвання або зміни.

До цієї угоди сторонами було укладено Додаток 1, у якому визначено структуру основних витрат в межах розрахованого тарифу грн/1м 2 - 14,40 грн та Додаток 2 щодо порядку оплати Споживачем коштів за спожиту електроенергію.

Надані учасниками цього спору письмові докази вказують на те, що з травня 2018 року по липень 2018 року, на виконання умов даного правочину, кошти позивачем сплачувалися на рахунок Виконавця - ТОВ "МЖК ІРЛАГА".

З серпня 2018 року по вересень 2019 року платежі перераховувалися Споживачем на користь іншої юридичної особи, відповідача по справі - Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА".

Із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що зазначений суб`єкт господарювання було створено вже після укладення Договору, а саме 03.09.2018 року. При цьому жодних письмових доказів, які б вказували на правову підставу проведеної заміни сторони у зобов`язанні з ТОВ на ДП, учасники цього спору суду не надали. Більше того, у судовому засіданні 26.02.20 р. представник відповідача, який є одночасно і керівником ТОВ "МЖК ІРЛАГА" пояснив суду, що окрім збільшення розміру тарифу у 2019 році, жодних інших змін до Договору між його контрагентами укладено не було.

При цьому, у спірний період, рахунки на оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території виставлялися ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" дочірнім підприємством "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА". Зокрема: рахунок №89 від 18.01.2019 на суму 20 181,22 грн; рахунок №90 від 18.01.2019 на суму 11 332,15 грн; рахунок №189 від 18.02.2019 на суму 9 107,36 грн; - рахунок №190 від 18.02.2019 на суму 10 879,75 грн; рахунок №290 від 18.03.2019 на суму 10 064,75 грн; рахунок №289 від 18.03.2019 на суму 11 109,80 грн; рахунок №388 від 18.04.2019 на суму 18 475,20 грн; рахунок №389 від 18.04.2019 на суму 10 011,75 грн; рахунок №485 від 15.05.2019 на суму 11 881,20 грн; рахунок №486 від 15.05.2019 на суму 10 004,60 грн; рахунок №586 від 18.06.2019 на суму 10 000,95 грн; рахунок №585 від 18.06.2019 на суму 11 417,90 грн; рахунок №683 від 16.07.2019 на суму 10 000,95 грн; рахунок №682 від 16.07.2019 на суму 10 366,80 грн; рахунок №780 від 16.08.2019 на суму 10 004,70 грн; рахунок №779 від 16.08.2019 на суму 10 226,30 грн; рахунок №878 від 16.09.2019 на суму 10 030,45 грн; рахунок №877 від 16.09.2019 на суму 10 533,30 грн.

Оплата вище перелічених рахунків була здійснена позивачем також на користь ДП "МЖК ІРЛАГА" та підтверджується платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.

Однак, за твердженням товариства, відповідачу сплачувались кошти з розрахунку 18,30 грн за 1 кв.м., а не 14,40 грн за кв.м., як це передбачено у Договорі, зважаючи на що у позивача виникла переплата вартості послуг на суму 33 219,81 грн. З огляду на це, господарське товариство звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.

Дослідивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України і ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.317, ч.4 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна; власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Натомість, письмові докази, на які посилаються обидві сторони у цій справі вказують на те, що у позивача існували договірні відносини щодо обслуговування належної йому нерухомості не з відповідачем по справі, а із його засновником - ТОВ "МЖК ІРЛАГА", що має статус окремої юридичної особи. При цьому суд зазначає, що за загальним правилом, що викладене у статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника). Як наслідок, суд констатує, що відповідач хоч і посилається на існування між ним та ТОВ "Ліберті Україна Т" договірних відносин з утримання будинку та прибудинкової території, однак доказів, які б цю обставину засвідчували, до матеріалів справи не додає. Не надано таких доказів суду і позивачем.

Що стосується плати за спожиті комунальні послуги суд звертає увагу на таке.

Законом України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" визначено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, зокрема, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон). Положення даного нормативно-правового акту судом застосовуються у редакціях, що діяли на час виникнення та існування спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч.2 ст. 7 цього ж Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Таким чином, за переліченими нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції від 24.06.2004 за №1875, яка діяла станом на 01.01.2019) виконавець зобов`язаний, зокрема, без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.

Статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у цій же редакції визначено розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін/тарифів.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті Закону, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Спірні комунальні послуги відносяться до третьої групи. Відтак ціни/тарифи на них можуть встановлюватися виключно за взаємною згодою між Виконавцем та Споживачем послуг, а не в односторонньому порядку, як хибно вважає відповідач у справі.

Наведене підтверджується і приписами ст.10 Закону України "Про ціни та ціноутворення", за якими суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Згідно ст. 11 цього ж Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У даному випадку, що підтверджено у судовому засіданні обома представниками сторін, тарифи за надані послуги є нерегульованим, тобто вільними, а відтак органом місцевого самоврядування не встановлюються.

Як наслідок, до спірних правовідносин взагалі не підлягає застосуванню Порядок інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, що затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №130 від 05.06.2018 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 753/32205, оскільки , по-перше, зазначений нормативно - правовий акт набрав чинності лише 01.05.2019 року і, по-друге, він стосується не всіх виконавців комунальних послуг, а виключно тих тарифи для яких встановлюються органами місцевого самоврядування (п.1 Порядку).

Наведені обставини при обґрунтуванні своєї правової позиції відповідач не врахував.

Посилання відповідача на те, що ним разом із відповідними рахунками була направлена позивачу Структура відокремлених основних витрат на послуги з утримання адміністративного комплексу та прибудинкової території від 01.01.2019 ним належним чином не доведена. Адже, доказів, що підтверджують отримання Споживачем цього документа Дочірнє підприємство суду не надало. В свою чергу позивач надходження йому такого повідомлення заперечує.

Частинами 1,2 статті 632 ЦК України обумовлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Аналогічні норми щодо внесення змін в договір лише за згодою сторін та можливості зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору передбачені ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України.

При цьому, статтею 654 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна договору учиняються в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Так, у ч.7 п.8 та ч.5 п.10 Договору, ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ТОВ "МЖК ІРЛАГА" визначили, що зміни до договору, які впливають на розмір плати за послуги допускаються лише за погодженням між ними.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази внесення змін до Договору щодо збільшення розміру тарифу за надані послуги за домовленістю обох контрагентів.

На переконання суду, перерахування коштів позивачем згідно виставлених рахунків на користь ДП "МЖК ІРЛАГА" не може слугувати підставою для внесення змін до умов Договору, що укладений між ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ТОВ "МЖК ІРЛАГА". До аналогічних висновків щодо подібних правовідносин дійшов і Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2018 року по справі № 904/9334/17.

Посилання відповідача на відсутність претензій з боку господарського товариства, як на доказ погодження між сторонами цього спору розміру тарифів за надані послуги також не ґрунтується на правових нормах. Адже стаття 27 Закону визначає порядок оформлення претензій у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, а відтак не стосується зауважень та пропозицій щодо зміни розміру плати за них.

Таким чином суд констатує, що розмір щомісячної плати за надані послуги, виходячи з умов Договору складає 14,40 грн за 1 кв.м.

Як наслідок, за відсутності доказів внесення змін до Договору, в частині збільшення розміру тарифу за надані послуги, на підставі домовленості між ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ТОВ "МЖК ІРЛАГА", без проведення, у спосіб визначений цивільним законодавством, заміни сторони у зобов`язанні із Товариства з обмеженою відповідальністю на Дочірнє підприємство, у ДП "МЖК ІРЛАГА" не було жодних правових підстав отримувати спірні кошти від позивача на власний рахунок.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Із зазначеної норми вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- відсутність для цього підстав.

Наведені обставини мають місце у спірних правовідносинах. Таким чином, перераховані відповідачу спірні грошові кошти, за відсутності договірних відносин між учасниками цього спору, не можуть вважатися такими, що перебувають у дочірнього підприємства на законних підставах.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Окрім цього, суд враховує, що у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини". Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Згідно зі ст. ст.73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, дочірнім підприємством не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Отже, здійснивши перевірку нарахування заявленої до стягнення з відповідача суми коштів, суд встановив її обґрунтованість та відповідність обставинам справи, а тому задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 33 219,81 грн., що ним були набуті без достатньої правової підстави.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА" (вул. Карпенка, 24, офіс 31, м. Тернопіль, 46018 , іден. код 42431651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ Україна Т" (вул. Микулинецька, 3А, офіс 811, м. Тернопіль, 46001, ідент. код 42006371) - 33 219 (тридцять три тисячі двісті дев`ятнадцять) грн 81 коп та 1921(одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн в рахунок повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 06.03.2020.

Суддя О.В. Руденко