Постанова

від 10.06.2020 по справі 921/758/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Справа №921/758/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Мирутенка О.Л.

Данко Л.С.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА" № 46 від 12.03.2020

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 (суддя Руденко О.СВ., м. Тернопіль)

у справі № 921/758/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ Україна Т", м. Тернопіль

до відповідача Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА", м. Тернопіль

про стягнення 33 219,81 грн.

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог .

ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ДП "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" про стягнення 33 219,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються надмірним внесенням позивачем коштів на користь відповідача, відповідно до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.05.2018.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 у справі №921/758/19 позовні вимоги задоволено. Стягнено з ДП "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" на користь ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" 33 219 грн 81 коп та 1921 грн в рахунок повернення сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що за відсутності доказів внесення змін до Договору, в частині збільшення розміру тарифу за надані послуги, на підставі домовленості між ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ТОВ "МЖК ІРЛАГА", без проведення, у спосіб визначений цивільним законодавством, заміни сторони у зобов`язанні із Товариства з обмеженою відповідальністю на Дочірнє підприємство, у ДП "МЖК ІРЛАГА" не було жодних правових підстав отримувати спірні кошти від позивача на власний рахунок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

ДП "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" подано апеляційну скаргу №46 від 12.03.2020, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 у даній справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу .

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не досліджено обставини, що мають значення для справи, рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник посилається на те, що про зміну тарифів всі споживачі послуг були повідомлені у спосіб, встановлений чинним законодавством, зокрема, п.2 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та п.5 наказу Мінрегіонбуду України №130 від 05.06.2018. Інформація про зміну тарифу була оприлюднена на дошці оголошень адміністративного корпусу і доведена до відома споживачів. Розрахунок тарифу та його структуру було оприлюднено на інформаційному стенді адміністративного будинку. Крім того, кожному споживачу надавалися рахунки зі зміненими тарифами.

Скаржник стверджує, що позивач не заявляв жодних претензій щодо коригування тарифу і протягом року добровільно проводив оплату вищазазначених послуг згідно з відкоригованим тарифом, таким чином висловивши конклюдентне схвалення коригованого тарифу. Дочірнє підприємство споживачам проекту змін до договорів не направляло, а повідомляло про коригування тарифу у спосіб встановлений законом. Оскільки після коригування тарифу і обізнаністю позивача з даним фактом, він не висловив претензій, не звернувся до суду, а добровільно сплачував протягом року вартість послуг за відкоригованими тарифом, це свідчить про його згоду на такі зміни. Таким чином, ціна послуг стала узгодженою сторонами і жодних законних підстав для повернення сплачених сум немає.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив .

ТОВ ЛІБЕРТІ Україна Т у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач самовільно змінив вартість послуг, що призвело до неналежного виконання зобов`язання та порушення договірних відносин зі сторони відповідача. Майнове право позивача порушено шляхом односторонньої зміни вартості послуг зі сторони відповідача, що відповідно призвело до переплати за договором.

Відповідно до ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 задля дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, у зв`язку з запровадженням карантину, з метою дотримання принципу всебічного, повного, об`єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також з метою повного та всестороннього дослідження усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, судова колегія ухвалила відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА" № 46 від 12.03.2020 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 у даній справі та розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

01.05.2018 між ТОВ "МЖК ІРЛАГА" (виконавець) та ТОВ "Ліберті Україна Т" (споживач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір), предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання місць загального користування, сходових кліток та прибудинкових територій, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) (далі - послуги) у будівлі адміністративного комплексу за адресою: вул. Микулинецька , 3 а , м. Тернопіль . Споживач узяв на себе зобов`язання своєчасно оплатити ці послуги за встановленим тарифом у терміни та на умовах, передбачених договором.

Розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладення цього договору становить 14,40 грн - 1м2 в сумі 1 058,9 м2 х 14,40 грн = 15 428,16 грн (п.3 договору).

Пунктом 4 договору сторони визначили, що розрахунковим періодом є місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 1-го числа місяця, що настає за розрахунковим. У разі застосування авансової системи оплати послуг платежі вносяться за один місяць у розмірі 15 428,16 грн.

Відповідно до п.8 договору споживач має право на своєчасне отримання інформації від виконавця про перелік складових послуг, структур тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, їх споживачі властивості тощо та на внесення за погодженням з виконавцем у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги.

В свою чергу, виконавець має право вносити за погодженням із споживачем зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги та зобов`язаний надавати споживачу в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік складових послуг, структуру тарифу, суму місячного платежу, норми споживання, режим надання послуг, споживчі властивості тощо; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживача і проводити відповідний перерахунок розміру плати за послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження кількісних і якісних показників (п.п.10, 11 договору).

Пунктом 18 договору сторони узгодили, що останній укладається на термін до 01 червня 2018 року та набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається продовженим на термін до 01.05.2019, якщо за 5 днів до закінчення терміну однією із сторін не буде заявлено про необхідність його розірвання або зміни.

До цієї угоди сторонами було укладено Додаток 1, у якому визначено структуру основних витрат в межах розрахованого тарифу грн/1м2 - 14,40 грн та Додаток 2 щодо порядку оплати споживачем коштів за спожиту електроенергію.

Як вбачається із матеріалів справи, з травня 2018 року по липень 2018 року, на виконання умов даного договору, кошти позивачем сплачувалися на рахунок виконавця - ТОВ "МЖК ІРЛАГА".

З серпня 2018 року по вересень 2019 року платежі перераховувалися споживачем на користь іншої юридичної особи, відповідача у справі - Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА".

Із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що зазначений суб`єкт господарювання було створено вже після укладення договору, а саме 03.09.2018. При цьому жодних письмових доказів, які б вказували на правову підставу проведеної заміни сторони у зобов`язанні з ТОВ на ДП, учасники цього спору суду першої інстанції не надали.

Як зазначає суд першої інстанції, у судовому засіданні 26.02.2020 представник відповідача, який є одночасно і керівником ТОВ "МЖК ІРЛАГА" пояснив суду, що окрім збільшення розміру тарифу у 2019 році, жодних інших змін до договору між його контрагентами укладено не було.

При цьому, у спірний період, рахунки на оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території виставлялися ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" Дочірнім підприємством "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" (копії рахунків знаходяться у матеріалах справи).

Оплата вище перелічених рахунків була здійснена позивачем також на користь ДП "МЖК ІРЛАГА" та підтверджується платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.

Однак, за твердженням товариства, відповідачу сплачувались кошти з розрахунку 18,30 грн за 1 кв.м., а не 14,40 грн за кв.м., як це передбачено у договорі, зважаючи на що у позивача виникла переплата вартості послуг на суму 33 219,81 грн. З огляду на це, господарське товариство звернулось до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.

Частиною 2 ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір.

За приписами ст.317, ч.4 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна; власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, в ході розгляду справу в суді першої інстанції судом встановлено, що згідно письмових доказів, на які посилаються обидві сторони у цій справі, у позивача існували договірні відносини щодо обслуговування належної йому нерухомості не з відповідачем по справі, а із його засновником - ТОВ "МЖК ІРЛАГА", що має статус окремої юридичної особи. При цьому суд зазначив, що за загальним правилом, що викладене у статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції сторонами не надано доказів укладення договору між відповідачем та ТОВ "Ліберті Україна Т" з утримання будинку та прибудинкової території, однак сторонами не заперечувались існування договірних відносин.

Однак, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, скаржником надано суду копію додаткового договору від 01.09.2018 укладеного між Дочірнім підприємством "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" та ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.05.2018. Факт існування зазначеного додаткового договору не досліджувався у ході розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки сторонами не заперечувалося існування договірних сторін між ними, а також укладення даного договору підтверджується позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Оскільки сторони не заперечують факт існування між ними договірних відносин, судова колегія констатує, що між сторонами у справі існували договірні відносини з 01.05.2018 згідно додаткового договору укладеного між Дочірнім підприємством "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" та ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" до договору від 01.09.2018 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Вищенаведені обставини спростовують твердження скаржника, що суд, посилаючись на докази, які не були досліджені під час розгляду справи по суті вийшов за межі повноважень.

Законом України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" визначено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, зокрема, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон). Положення даного нормативно-правового акту судом застосовуються у редакціях, що діяли на час виникнення та існування спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч.2 ст. 7 цього ж Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Таким чином, за переліченими нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції від 24.06.2004 за №1875, яка діяла станом на 01.01.2019) виконавець зобов`язаний, зокрема, без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.

Статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у цій же редакції визначено розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін/тарифів.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті Закону, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Оскільки спірні комунальні послуги відносяться до третьої групи, ціни/тарифи на них можуть встановлюватися виключно за взаємною згодою між виконавцем та споживачем послуг, а не в односторонньому порядку.

Наведене підтверджується і приписами ст.10 Закону України "Про ціни та ціноутворення", за якими суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Згідно ст. 11 цього ж Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У даному випадку, що підтверджено у судовому засіданні суду першої інстанції обома представниками сторін, тарифи за надані послуги є нерегульованим, тобто вільними, а відтак органом місцевого самоврядування не встановлюються.

Частинами 1,2 статті 632 ЦК України обумовлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Аналогічні норми щодо внесення змін в договір лише за згодою сторін та можливості зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору передбачені ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України.

При цьому, статтею 654 ЦК України унормовано, що зміна договору учиняються в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Так, у ч.7 п.8 та ч.5 п.10 договору, ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ДП "МЖК ІРЛАГА" визначили, що зміни до договору, які впливають на розмір плати за послуги допускаються лише за погодженням між ними.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази внесення змін до договору щодо збільшення розміру тарифу за надані послуги за домовленістю обох контрагентів.

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції, що перерахування коштів позивачем згідно виставлених рахунків на користь ДП "МЖК ІРЛАГА" з розрахунку 18,30 грн за 1 кв.м., а не 14,40 грн за кв.м, не може трактуватися як внесення змін до умов договору, що укладений між сторонами у справі.

До аналогічних висновків щодо подібних правовідносин дійшов і Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2018 року у справі № 904/9334/17.

Посилання скаржника на те, що споживач погодився з коригованою ставкою тарифу шляхом мовчазної згоди, з посиланням на п.1 ст.241 ЦК України до уваги не приймається, оскільки зазначеною статтею регулюються цивільні відносини щодо вчинення представником правочинів з перевищенням повноважень і посилання відповідача на зазначену норму закону у даних правовідносинах є помилковим.

Також, посилання скаржника на відсутність претензій з боку господарського товариства, як на доказ погодження між сторонами цього спору розміру тарифів за надані послуги також не ґрунтується на правових нормах. Статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено порядок оформлення претензій у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, а відтак не стосується зауважень та пропозицій щодо зміни розміру плати за них.

Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що розмір щомісячної плати за надані послуги, виходячи з умов договору складає 14,40 грн за 1 кв.м, в матеріалах справи відсутні, погоджені сторонами, докази зміни розміру плати за послуги, надані скаржником.

Отже, враховуючи наведене, за відсутності доказів внесення змін до договору, в частині збільшення розміру тарифу за надані послуги, на підставі домовленості між ТОВ "ЛІБЕРТІ Україна Т" та ДП "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА", у ДП "МЖК ІРЛАГА" не було жодних правових підстав отримувати спірні кошти від позивача як оплату послуг по утриманню будинку з розрахунку 18,30 грн за 1 кв.м., а не 14,40 грн за кв.м.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Із зазначеної норми вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- відсутність для цього підстав.

Наведені обставини мають місце у спірних правовідносинах.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази внесення змін у договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.05.2018 між ДП "МЖК ІРЛАГА" ТОВ "МЖК ІРЛАГА" в частині збільшення розміру тарифу за надані послуги, перераховані відповідачу спірні грошові кошти не можуть вважатися такими, що перебувають у дочірнього підприємства на законних підставах.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Окрім цього, суд враховує, що у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини". Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведені доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його висновки, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Судовий збір за перегляд рішення у даній справі в апеляційному порядку покладається на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 у справі №921/758/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "МЖК ІРЛАГА" Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК ІРЛАГА" № 46 від 12.03.2020 без задоволення.

2 .Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок оскарження судових рішень суду апеляційної інстанції визначено ст.ст.287, 288 ГПК України.

Справу скерувати на адресу Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Мирутенко О.Л.

суддя Данко Л.С.