Постанова

від 05.03.2020 по справі 320/6660/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6660/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державної іпотечної установи до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа - Приватне підприємство Фірма "Базальт" про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач), третя особа: Приватне підприємство "Фірма Базальт", в якому просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену 18.05.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області на виконання наказу №911/4931/14 виданого 15.01.2015;

2) виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження 14567804 (спеціальний розділ):

дата, час державної реєстрації: 19.05.2016 11:08:52;

державний реєстратор: Ботнєва Натела Гочівна, Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, Київська обл.;

підстава виникнення обтяження: постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 47312954, виданий 18.05.2016, видавник: державний виконавець Ірпінського міського ВДВС ГТУЮ в Київській області;

підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29660557 від 19.05.2016 11:23:27, ОСОБА_1 , Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській обл.;

вид обтяження: арешт нерухомого майна, нежитлове, офісне приміщення

відомості про суб`єктів обтяження: Обтяжувач: Ірпінський міський ВДВС ГТУЮ в Київській області, код ЄДРПОУ: 34780165, країна реєстрації: України;

особа, майно/права якої обтяжуються: ПП "Фірма Базальт", код ЄДРПОУ: 33482852;

об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, офісні приміщення, нежитлове приміщення, об`єкт житлової нерухомості: Ні

адреса: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, будинок 73в.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись із даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та, як наслідок, порушення прав позивача на судовий захист, оскільки права позивача не підлягають захисту в порядку цивільного чи господарського судочинства. Позивач вважає, що даний адміністративний позов відноситься до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спірні правовідносини належать до публічно-правових.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що дана справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 6, 8 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За частинами першою, другою статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що Державна іпотечна установа не є стороною виконавчого провадження.

Водночас, після надходження на виконання виконавчого документу державний виконавець реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання виконавчих документів. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Законом України Про виконавче провадження виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України Про виконавче провадження , повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

Коли виконавець на стадії виконання виконавчого документу наклав арешт на майно боржника, і таким чином порушив право на це майно третьої особи (особи, яка не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 826/14603/17, від 20.11.2019 у справі №805/4199/16-а.

Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову Державної іпотечної установи, яка не є стороною у виконавчому провадженні, щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, зобов`язання вчинити певні дії, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, є помилковим, оскільки судом належним чином не було визначено характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог.

За наведених обставин, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:

Судді: