Рішення

від 17.02.2020 по справі 758/9303/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9303/16-ц

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи-2 - Онопченко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду м.Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язати вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати пункт 87 додатку до рішення Київської міської ради VI сесії ХХIV скликання від 25 вересня 2003 року за № 24/898 Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд ; 2) визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЖ № 033952) від 09 квітня 2012 року, розташовану у Подільському районі м. Києва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:85:635:0089, виданий позивачу ОСОБА_1 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 3) визнати недійсним запис реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯЖ № 033952) від 09 квітня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 03-7-03862; 4) зобов`язати відповідача Київську міську раду безоплатно передати у власність позивача ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 850 кв.м, розташовану за вищевказаною адресою, яка перебуває у користуванні позивача з 1988 року.

Позов мотивований тим, що з набуттям права особистою власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 до позивача перейшло право користування виділеною огородженням на місцевості земельною ділянкою розміром 850 кв.м, про що було зазначено в договорі купівлі-продажу від 31.08.1988 р. З технічного паспорту Київського БТІ на житловий будинок за вищевказаною адресою вбачається, що загальний розмір земельної ділянки становить 1 491 кв.м, з яких у позивача перебувала та перебуває земельна ділянка 850 кв.м. В результаті проведеної інвентаризації було встановлено, що загальна корисна площа будинку АДРЕСА_1 становить 55,1 кв.м, з яких - виділена частка про квартирі АДРЕСА_2 (теперішній власник - ОСОБА_3 ) становить 22,2 кв.м, а виділена частка про квартирі АДРЕСА_3 (теперішній власник - ОСОБА_1 ) становить 32,9 кв.м. 25.09.2003 р. рішенням КМР VI сесії ХХIV № 24/898 позивачу та третій особі передано у спільну часткову власність земельну ділянку 85:635:35. 09.04.2012 р. на підставі вищевказаного рішення КМР Головним управлінням земельних ресурсів (на теперішній час Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) було складено Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЖ № 033952) та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за № 03-7-03862. Стверджує, що прийняті органом місцевого самоврядування акти та видані на підставі них документи не відповідають фактичному розміру земельної ділянки, на яку має право позивач.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 21.10.2016 р. (суддя Богінкевич С.М.).

В грудні 2016 р. представником відповідача подані письмові заперечення, згідно яких сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позови, посилаючись на те, що відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України (надалі за текстом - ЗК України), громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара. З урахуванням того, що позивачу на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 , - тож відповідно і право власності на земельну ділянку має складати не більше Ѕ частини передбаченої ЗК України площі, а саме не більше 500 кв.м., що і було дотримано КМР при прийнятті рішення, на підставі якого видано спірний Державний акт, а не як просить позивач 850 кв.м. (Т.1 а.с. 133-136).

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 02.11.2017 р. матеріали вищевказаної справи передані для розгляду судді Ларіоновій Н.М.

Відповідно п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв`язку з чим розгляд справи проведений в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 січня 2018 року вищевказану позовну заяву залишено без руху в зв`язку з недоплатою позивачем судового збору до встановленого законом розміру.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22.03.2018 р. апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 29 січня 2018 року в частині визначення розміру судових витрат - без змін.

30.03.2018 р. позивачем доплачено суму судового збору у розмірі 1653,59 грн. (Т. 2 а.с. 73).

Ухвалою суду від 06.02.2019 р. підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 25 квітня 2019 року.

25.04.2019 р. позивачем в судовому засідання заявлено відвід головуючому судді.

Ухвалою суду від 25.04.2019 р. визнано необґрунтованим відвід головуючому по справі - судді Ларіоновій Н.М., заявлений позивачем ОСОБА_1

26.04.2019 р. Ухвалою суду (головуючий суддя Войтенко Т.В.) заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ларіонової Н.М. залишено без задоволення.

В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на законність прийнятого КМР рішення щодо розміру приватизації земельної ділянки.

Представник третьої особи на стороні відповідача ж просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність.

Третя особа на стороні позивача в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог закону, подала заяву про розгляд справи за її відстуності.

Суд, встановивши обставина справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п.7 постанови пленуму ВСС Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ від 1.03.2013 №3, земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій права на землю. Захист судом права на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними стст.16, 21, 393 Цивільного кодексу та ст.152 ЗК, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпорядження свої майном.

Місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, та їх виконавчі органи. Порядок формування та повноваження міських, районних у містах рад визначаються Законом України Про місцеве самоврядування в Україні з особливостями, передбаченими цим законом (ст. ст. 6, 9 Закону України Про столицю України-місто-герой Київ ).

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1 га (кадастровий номер 8000000000:85:635:0089), що розташована по АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а тому виключно Київська міська рада має право розпоряджатись нею.

Відповідно до пункту б частини першої статті 12 ЗК України (редакція якої діяла на момент видачі спірного державного акту) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України (редакція якої діяла на момент видачі спірного державного акту) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Ч. 1 ст. 121 ЗК України (редакція на момент видачі спірного Державного акту) передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.

Так, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 31.08.1988 р. державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 2-9990, - позивач - ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , при цьому, жилий будинок розташований на земельній ділянці розміром 850,0 кв.м. (Т 1,а.с. 66-67). Право власності позивача зареєстровано 19.09.1988 р. в реєстровій книзі під № 4050 (Т. 1 а.с. 68).

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Так, КМР прийнято рішення № 24/898 від 25.09.2003 р. про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (Т. 1 а.с. 81-83), згідно якого (зокрема архівного витягу) позивачу передано у власність Ѕ ч. від 0,10 га спірної земельної ділянки.

Позивач, зазначаючи про недійсність спірного державного акту та рішення, на підставі якого такий видано, посилається на дані технічного паспорта Київського міського бюро технічної інвентаризації на житловий будинок від 29.01.1988 р., де розмір земельної ділянки складає 1491 кв.м., половина з яких і має бути у володінні позивача.

На момент видачі вказаного технічного паспорту, проведення технічної інвентаризації здійснювалось на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністерства комунального господарства УРСР 31.01.1966 р., погодженої заступником Голови Верховного суду УРСР 15.01.1966 р., згідно п. 1 і 2 якої реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Об`єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під будинком, як об`єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

А відтак, технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику, що узгоджується з сучасною Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773.

Таким чином, технічний паспорт не встановлює розмірів земельної ділянки, а лише свідчить про технічний стан, характеристику, опис тощо об`єкта нерухомого майна.

Крім того, ч. 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення) передбачалось, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Так, із системного аналізу вказаних вище норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Враховуючи правову підставу набуття права власності позивача на частину житлового будинку, відповідачем вірно прийнято рішення про передачу йому у власність відповідної частки земельної ділянки, на якій таких об`єкт нерухомого майна знаходиться, а відтак, відповідачем правомірно прийняте спірне рішення та видано спірний Державний акт.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень законодавства України, враховуючи, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження обставин набуття ним права власності на 850 кв.м. земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:85:635:0089, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки такі вимоги є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягає стягненню і сплачений позивачем судовий збір.

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 317 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9,12,116,120,121,173 Земельного кодексу України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.9, 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (2017 р.), -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа: ОСОБА_3 до Київської міської ради (місцезнаходження за адресою: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36; код ЄДРПОУ 22883141), третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язати вчинити дії - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова