Постанова

від 02.03.2020 по справі 917/1435/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р. Справа № 917/1435/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 378 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019 у справі №917/1435/19 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ореховською О.О . , повний текст рішення складено 23.12.2019)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", Полтавська область, м. Кременчук,

про стягнення 488 167,99 грн,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" заборгованості у загальній сумі 488 167,99 грн, у тому числі: пеня у сумі 249 688,58 грн, 3% річних у сумі 70 497,08 грн, інфляційні втрати у сумі 167 982,33 грн, а також 7 322,52 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 49 937,72 грн пені, 70 497,08 грн 3% річних, 167 982,33 грн інфляційних втрат, 7 322,52 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 199750,86 грн не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 199750,86 грн скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення неустойки у розмірі 199750,86 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Скарга обґрунтована тим, що в рішенні зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив серед іншого з інтересів сторін. Втім, з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Крім того, як зазначає позивач, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором купівлі-продажу природного газу. Відповідач не надав суду доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд першої інстанції не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та посиланням на важкий матеріальний стан відповідача зменшив розмір нарахованих санкцій.

21.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1778), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідачем було сплачено заборгованість у повному обсязі до моменту подачі позову. Більш того, відповідач вживав усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання по договору. Відповідачем до суду були надані документи, які підтверджували наявність обставин, а саме подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 2017 рік, в якій зазначено про те, що підприємство спрацювало у збиток, а відповідно не мало власних обігових коштів для покриття різниці заборгованості, яка виникла на рахунках спеціального використання внаслідок не отримання коштів від бюджетних установ за вироблений теплоносій.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.10.2017 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод", споживачем, укладено договір №4317/084033/з/1718-БО-24 постачання природного газу, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Пунктом 2.1. договору сторони узгодили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): жовтень 2017р. - 45, листопад - 70, грудень - 80, IV кв. 2017 р. - 195, січень 2018 - 170, лютий - 110, березень - 80, І кв. 2018р. - 360.

Згідно з п.3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.

Умовами п. 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу становить 7 907,20 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн.

В 6.1. договору сторони узгодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п.10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Відповідно до п.12.1. договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому до договору вносились зміни.

Так, додатковою угодою №1 від 12.03.2018 до договору сторони внесли зміни в п.8.2. договору, а саме, визначили що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковими угодами №2 від 18.04.2018, №3 від 26.06.2018, №4 від 15.08.2018, №5 від 13.09.2018 сторони узгодили, що постачальник передає споживачу природний газ, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): квітень 2018р. - 50, травень 2018р. - 25, червень - 15,0, липень - 15,0, за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 - 50, за період з 01.09.2018 по 31.09.2018 -100.

Крім того, додатковою угодою №5 від 13.09.2018 сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 р. по вересень 2018р. (включно) передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 532 894,13 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 253 081,01 грн, від 30.11.2017 на суму 653 283,37 грн, від 31.12.2017 на суму 724 116,07 грн, від 31.01.2018 на суму 916 004,84 грн, від 28.02.2018 на суму 854 252,77 грн, від 31.03.2018 на суму 923 073,88 грн, від 30.04.2018 на суму 139 103,46 грн, від 31.07.2018 на суму 11 177,62 грн, від 31.08.2019 на суму 10 802,80 грн, від 30.09.2018 на суму 38 998,31 грн.

Як зазначає позивач, відповідач оплату за природний газу здійснював не своєчасно та не виконав зобов`язань у визначений договором строк, чим порушив умови п. 6.1. договору.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Рішення суду першої інстанції щодо стягнення 70 497,08 грн 3% річних, 167 982,33 грн інфляційних втрат не оскаржується, тому згідно положень ч.1 ст.269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.

Пунктом 8.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 12.03.2018 до договору) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення 249688,58 грн пені. Перевіривши правильність розрахунку пені, суд першої інстанції встановив, що розмір та період нарахування пені відповідає вимогам ЦК України, ГК України, Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та умовам договору. Рішення суду щодо обґрунтованості та правильності нарахування позивачем пені в апеляційній скарзі не оскаржується, за таких умов не переглядається судом апеляційної інстанції.

Водночас, відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір пені на 80%, посилаючись на те, що згідно з умовами договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/ організаціями. Оскільки відповідач є теплогенеруючою організацією, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 відкрив поточні рахунки із спеціальним режимом використання категоріям споживачів, в тому числі і для бюджетних організацій та уклав договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді з теплопостачальною організацією, а саме з КП Теплоенерго .

Таким чином, як зазначає відповідач, відповідно до Порядку усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті відповідачем у відповідному банку.

Уповноважений банк, в свою чергу здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, що відкриті КП Теплоенерго та відповідачем згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, надходять як плата за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення тощо, що затверджуються комісією НКРЕКП кожного місяця. В даному реєстрі передбачений чіткий % (алгоритм) розчеплення коштів, які надходять від споживачів, в тому числі від бюджетних установ, організацій теплової енергії. Тобто, АТ Державний ощадний банк України виконує розподілення коштів у відповідності до реєстру нормативів, на що відповідач не може ніяким чином вплинути.

Отже, на державному рівні було передбачено адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму проведення розрахунків за поставлений природний газ, що сплачується ПАТ НАК Нафтогаз України , а також визначено порядок перерахування коштів виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

Таким чином, як зазначає відповідач, Держава шляхом запровадження спеціальних нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між відповідачем та позивачем, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача, елементи адміністративного та бюджетного права.

Також, відповідач просить взяти до уваги, що за поставлений природний газ він розрахувався з позивачем у повному обсязі до 31.12.2018. Причиною виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за поставку природного газу є саме КП Теплоенерго за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №4313/082023/с від 31.08.2013 та бюджетними установами, організаціями, які несвоєчасно розраховуються безпосередньо з КП Теплоенерго .

Крім того зазначає, що порушення строків сплати коштів бюджетними організаціями, установами, то в даному випадку відповідач в силу передбачених нормативними актами порядку розрахунків, не може впливати на порядок розрахунків по рахункам із спеціальним режимом використання, оскільки такий здійснюється уповноваженими банками згідно реєстру нормативів встановлених НКРЕКП та Державою.

Згідно податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік підприємство працювало у збиток.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи зміст наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з цим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допустити фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 904/4067/18.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що судом взагалі не було з`ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов`язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.

Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження завданих йому збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що в силу передбачених нормативними актами порядку розрахунків він не може впливати на порядок розрахунків по рахункам із спеціальним режимом використання, з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином: в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу (п.п.2 п.6.3. договору).

За таких обставин, відповідач не обмежений в здійсненні розрахунків лише рахунками зі спеціальним режимом використання, мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість власними коштами та міг впливати на стан розрахунку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №902/517/18.

Однак, враховуючи те, що природний газ, що постачається за спірним договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/ організаціями, заборгованість за договором була погашена відповідачем до 31.12.2018, тобто до звернення позивача до суду з даним позовом, у матеріалах справи відсутні підтвердження завданих позивачу збитків, підприємство відповідача у 2017 році працювало у збиток, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявних підстав для зменшення розміру пені на 80%, тобто до 49 937,72 грн.

Апеляційний суд також враховує, що позивач внаслідок несвоєчасного розрахунку за спожитий газ частково отримує компенсацію нарахованими на підставі ст.625 Цивільного кодексу України інфляційними витратами та сумою 3% річних.

Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №925/259/19, від 12.02.2020 у справі №904/4067/18.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019 у справі №917/1435/19 в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019 у справі №917/1435/19 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.03.2020.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль

Суддя І.В. Тарасова