Рішення від 24.02.2020 по справі 910/15120/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2020Справа № 910/15120/19 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego "GOREX" Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (Товариство з обмеженою відповідальністю Гожівське товариство закордонної торгівлі "Горекс")

до фізичної особи-підприємця Івахно Лесі Юріївни

про стягнення 38 986,50 доларів США

При секретарі судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача : Мартинюк Т.Б. - представник за ордером серія ТР №082692 від 26.06.2019;

від відповідача: Коновал Д.В. - представник за ордером серія КС №718655 від 16.12.2019.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego "GOREX" Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (товариство з обмеженою відповідальністю Гожівське товариство закордонної торгівлі "Горекс") про стягнення 38 986,50 доларів США.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між сторонами укладено контракт №09/07/18 від 09.07.2018 року на поставку соєвої харчової олії нерафінованої.

Згодом сторонами підписано додаткову угоду №18/02/19 від 18.02.2019 про доповнення контракту №09/07/18 від 09.07.2018 року, на виконання умов якої позивачем перераховано відповідачу 38 986,50 доларів США.

Позивачем направлено відповідачу повідомлення про відмову від додаткової угоди з вимогами повернути перераховані на виконання доручення 38 986,50 доларів США у зв`язку із розірванням договору.

Оскільки, відповідач не повернув кошти, позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

25.11.2019 року та 27.11.2019 року до канцелярії суду від позивача надійшли заява про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про приєднання документу до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 13.01.2020 року.

26.12.2019 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позов.

09.01.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 13.01.2020 відповідач не з`явився.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2020 року відкладено підготовче засідання на 03.02.2020 року.

В судовому засіданні 03.02.2020 року представник відповідача заявив усне клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Представник позивача заперечував, просив суд відмовити.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про врегулювання спору за участю судді.

В судовому засіданні постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.02.2020 року.

В судовому засіданні 24.02.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити та просив суд покласти судові витрати на відповідача та повідомив суд, що докази щодо судових витрат будуть подані протягом 5 днів.

Представник відповідача заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

09.07.2018 року між Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego „GOREX" Sp. z o.o., Польща (покупець) та фізичною особою-підприємцем Івахно Лесею Юріївною (продавець) укладено контракт № 09/07/18на поставку соєвої харчової олії нерафінованої.

Як зазначено позивачем та визнано відповідачем, на виконання контракту відповідач поставив, а позивач оплатив товар згідно рахунків-фактур №1 від 09.07.2018, № 2 від 23.07.2018, № 3 від 23.07.2018 та № 4 від 06.08.2018.

Згодом за пропозицією відповідача сторони підписали додаткову угоду № 18/02/19 від 18.02.2019 року про доповнення контракту № 09/07/18 від 09.07.2018.

Згідно п. 1.1 додаткової угоди Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego „GOREX" Sp. z o.o. надалі виступає довірителем , а фізична особа-підприємець Івахно Леся Юріївна надалі виступає комерційним агентом .

Відповідно до п.1.2 додаткової угоди комерційний агент в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою та чинним законодавством України, за агентську винагороду зобов`язується надавати довірителю наступні послуги:

А) пошук соєвої олії на українському ринку (надалі іменується товар),

Б) складання зі сторони 1 закупівельних актів на придбання товару,

В) здійснення грошових розрахунків зі стороною 1,

Г) проведення консультацій довірителя з питань закупівлі товару, проведення експертизи товару, питань оподаткування,

Д) організація процесу доставки товару покладається на сторону 1, а процес супроводження товару від завантаження до пункту замитнення покладається на сторону 2,

Е) проведення маркетингових досліджень щодо стану та можливостей заготівлі товару.

Агент одержує право здійснювати вищезазначені дії на території України від імені та за дорученням довірителя (п.1.3 договору).

Таким чином укладена між сторонами додаткова угода за своїм змістом є окремим агентським договором, за яким позивач виступає довірителем, а відповідач комерційним агентом.

Відповідно до п. 5.1 додаткової угоди, ця додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін.

Згідно з п. 1.4 додаткової угоди закупівельна вартість товару залежить від коливання цін на ринку України і може змінюватися лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди. Ціна товару буде зазначена у відповідному інвойсі з урахуванням комерційної винагороди.

Відповідно до п. 3.1 додаткової угоди довіритель зобов`язаний забезпечити комерційного агента грошовими коштами для закупівлі товару шляхом перерахування їх на його банківський рахунок.

Для отримання коштів на виконання доручення відповідач виписав рахунок-фактуру № 5 від 18.02.2019 на закупівлю 23 500,00 кг. соєвої олії на суму 12 995,00 дол. США, № 6 від 18.02.2019 на 23 500,00 кг. соєвої олії на суму 12 995,00 дол. США та № 7 від 18.02.2019 на 23 500,00 кг. соєвої олії на суму 12 995,00 дол. США, разом на закупівлю 70 500,00 кг. нерафінованої соєвої олії загальною вартістю 38 986,50 доларів США.

20.02.2019 р. згідно виставлених за додатковою угодою рахунків-фактур № 5, 6, 7 перерахував відповідачу 38 986,50 доларів США, що підтверджується наявним в матеріалах справи банківським витягом.

Факт отримання вищезазначених коштів відповідачем не заперечувався.

Як зазначено позивачем, після перерахування позивачем грошових коштів на закупівлю товару відповідач не здійснив жодної закупівлі товару, не повідомляв про можливі строки закупівлі і поставки товару та припинив комунікацію з позивачем, через що відповідачу було запропоновано розірвати додаткову угоду за згодою сторін з умовою про повернення перерахованих на закупівлю товару грошових коштів протягом 10 днів, проте відповідач відмовився.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2019 року позивачем відповідачу направлено повідомлення, в якому повідомлено про відмову від додаткової угоди №18/0219 від 18.02.2019 про доповнення контракту №09/07/18 від 09.07.2018. та, у зв`язку з чим позивач вимагав: негайно повернути перераховані відповідачу грошові кошти в розмірі 38 986,50 дол. США шляхом банківського переказу на відповідний рахунок. Вищезазначене повідомлення отримано відповідачем 25.07.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 46001 13938260.

Відповідно до п. 5.3 додаткової угоди, додаткова угода може бути розірвана на вимогу будь-якої сторони, яка повинна повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 10 днів до дати розірвання.

Згідно з ч.1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено, як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №912/2709/17.

Таким чином, додаткова угода є припиненою через 10 днів з дня повідомлення відповідача, тобто 05.08.2019 року.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що контракт та додаткова угода не містять жодних положень відносно того, протягом якого строку відповідач повинен був би повернути позивачу отримані від останнього суми коштів. Таким чином, для визначення строку повернення коштів повинні застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

25.07.2019 року відповідачем отримано повідомлення позивача про відмову від додаткової угоди, яке також містило вимогу про повернення суми коштів у розмірі 38 986,50 доларів США.

Враховуючи положення додаткової угоди (п. 5.3), додаткова угода діяла до 04 серпня 2019 року. Враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України сума коштів у розмірі 38 986,50 доларів США начебто повинна була бути повернута у строк до 01 серпня 2019 року. Однак, оскільки станом на 01 серпня 2019 року додаткова угода діяла, кошти не були безпідставно набутими, і підстав для повернення суми коштів у розмірі 38 986.50 доларів США у відповідача не було.

Після 04 серпня 2019 року, тобто після розірвання додаткової угоди, жодних вимог від позивача відносно повернення суми коштів до відповідача не надходило, а отже і перебіг строку для повернення суми коштів не розпочинався.

Таким чином станом на дату звернення Позивача до суду його права порушені не були.

Суд зазначає, що у повідомленні про розірвання додаткової угоди, позивачем зазначено, що у зв`язку з розірванням договору прошу негайно повернути перераховані кошти.

А також в матеріалах справи наявний лист відповідача щодо розгляду повідомлення про відмову від додаткової угоди (направлене позивачу 08.08.2019р.), в якому зазначено, що відповідач не заперечує проти розірвання додаткової угоди. У зв`язку з розірвання, сума коштів отримана згідно додаткової угоди № 18/02/09 від 18.02.2019 року у розмірі 38 968,50 доларів США буде повернута у повному обсязі. Також, зазначено, на даний час, вказану вище суму буде повертати поступово згідно зазначеного графіку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення коштів в розмірі 38 986,50 дол. США.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що додаткова угода №18/02/19 від 18.02.2019 року розірвана з 05.08.2019 року, а кошти в розмірі 38 968,50 дол. США не повернуті відповідачем позивачу, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 38 986,50 дол. США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Івахно Лесі Юріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Gorzowskie Towarzystwo Handlu Zagranicznego "GOREX" Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (Товариство з обмеженою відповідальністю Гожівське товариство закордонної торгівлі "Горекс") (вул. Монюшка,42, м. Гожув-Великопольський, Польща, 66-400, реєстраційний номер (KRS) НОМЕР_2 , податковий номер (NIP) 5990109499) 38 986 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) доларів США 50 центів грошових коштів та судовий збір в розмірі 585 (п`ятсот вісімдесят п`ять) доларів США 00 центів.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 10.03.2020 року.

Суддя С.М. Мудрий