Рішення

від 25.02.2020 по справі 911/2669/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/2669/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, м Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Миронівський Агрокомплекс , Київська область, Миронівський район, с. Росава

про визнання договору оренди недійсним

представники:

від позивача - не з`явився

від відповідача - О.Д.Миндришора

від прокуратури - Ю.О.Заєць

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №36-02-136вих19 від 28.10.2019 року (вх.№2775/19 від 28.10.2019 року) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Миронівський Агрокомплекс (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору оренди від 25.09.2015 року.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2669/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.11.2019 року.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 21.11.2019 року (вх. №22500/19 від 25.11.2019 року), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та заява б/н від 21.11.2019 року (вх. №22547/19 від 25.11.2019 року) про застосування строків позовної давності.

Представник позивача належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 26.11.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник прокуратури у судовому засіданні 26.11.2019 року повідомив, що ним не отримано відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року відкладено підготовче засідання на 17.12.2019 року.

До суду від представника позивача надійшли пояснення по справі б/н від 19.11.2019 року (вх. №22957/19 від 02.12.2019 року).

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 17.12.2019 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник прокуратури у судовому засіданні 17.12.2019 року подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 04.02.2020 року.

До суду від заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив №36/2-363вих-19 від 13.12.2019 року (вх. №25374/19 від 20.12.2019 року).

До суду від представника відповідача надійшли заперечення б/н від 24.12.2019 року (вх. №25632/14 від 24.12.2019 року) на відповідь на відзив.

Представник позивача належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 04.02.2020 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою суду від 04.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи №911/2669/19 по суті на 25.02.2020 року.

Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 25.02.2020 року не з`явився.

Прокурор у судовому засіданні 25.02.2020 року вимоги позовної заяви підтримав та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.02.2020 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях та просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 25.02.2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає прокурор, в провадженні слідчого відділу Миронівського відділу Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 за ознаками кримінального порушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ Миронівський Агрокомплекс документів на земельні ділянки на території Миронівського району.

В рамках кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 року встановлено, що згідно інформаційної довідки №136996047 від 07.09.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.09.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника ОСОБА_7 та ТОВ Миронівський Агрокомплекс в особі керівника ОСОБА_3 укладено Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:04:211:0018 площею 5,9855 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Росавської сільської ради Миронівського району Київської області.

На підставі вказаного Договору б/н від 28.09.2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Набок В.М. 10.02.2016 року за №28169535 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:04:211:0018 площею 5,9855 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, в рамках кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 року встановлено, що згідно інформаційної довідки №136996487 від 07.09.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.09.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника ОСОБА_7 та ТОВ Миронівський Агрокомплекс в особі керівника ОСОБА_3 укладено Договір оренди б/н земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

На підставі вказаного Договору б/н від 28.09.2015 року державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. 02.12.2015 року за №26678365 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року накази про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою на вказані земельні ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не видавались, а договори оренди на вказані ділянки між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ Миронівський Агрокомплекс не укладалися.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що право користування набуте ТОВ Миронівський Агрокомплекс без рішення органу, який уповноважений розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, тобто - Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Разом з тим, прокурор вказує, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 року встановлено, що керівник ТОВ Миронівський Агрокомплекс ОСОБА_3 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3 .

Згідно листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Валігури Г.В. №91/01-16 від 18.11.2016 нею лише посвідчено довіреність за зверненням ОСОБА_3, інші нотаріальні дії не вчинялись.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року пояснено, що відповідачем ТОВ Миронівський Агрокомплекс 21.06.2015 року подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,5 га, яка розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області. За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у задоволенні вказаного клопотання відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Згідно ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про оренду землі , укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Тобто, наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки. Отже, правовою підставою для укладення договорів оренди є накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Однак, як зазначено прокурором, накази Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не видавались, Договір оренди б/н від 28.09.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ Миронівський Агрокомплекс не укладався. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га в адміністративних межах Тувинської сільської ради Миронівського району Київської області укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки начальника ОСОБА_7 та ТОВ Миронівський Агрокомплекс в особі керівника ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним, оскільки, такий Договір Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не укладався, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року.

Позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснює облік та реєстрацію, вхідної кореспонденції, з використанням програмного забезпечення ДОК проф Степ 3.0 . Вказана програма призначена для автоматизації процесів загального діловодства, діловодства за зверненнями громадян, контролю виконання доручень керівництва, тощо. Інформація в ДОК проф Степ 3,0 про прийняття та реєстрацію Головним управлінням наказу про укладання договору оренди земельної ділянки з кадастровим 3222986700:02:211:0045 відсутня, також в архіві Головного управління не виявлено наказ №10-9392/15-14-СГ в паперовому вигляді.

Позивач повідомив, що в архіві Головного управління Держгеокадастру у Київській області наявний наказ за період з 2014 року по 2015 рік за номером, який частково співпадає, а саме, накази №10-9392/36-15-СГ від 14.12.2015 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_4 , №10-9393/36-15-СГ від 14.12.2015 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_5 , №10-9392/15-14-сг від 06.11.2014 року про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_6 . Тобто, наказ №10-9392/15-14-СГ, який міг бути підставою для укладення Договорів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045 за своєю структурою не відповідають вимогам нумерації, встановленим за період з 2014 по 2015 роки. Водночас, ТОВ Миронівський Агрокомплекс зверталося до Головного управління з клопотанням від 21.06.2015 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, зареєстроване за №27-11189/0/16-15-ксг, за результатами розгляду листом Головного управління від 09.07.2015 року за №27-10-0.31-3602/0/38-15-СГ надано вмотивовану відмову (земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045).

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що ним не приймалося жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222986700:02:211:0045 та він не уповноважував будь-кого діяти від імені Головного управління щодо укладання договорів оренди землі спірних земельних ділянок. Крім того, позивачем повідомлено, що ОСОБА_7 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області 8 липня 2015 року (наказ Держгеокадастру від 08.07.2015 №650-мо), а 22 вересня 2015 року його звільнено з вказаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю (наказ Держгеокадастру від 22.09.2015 №1211-мо).

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначає, що в серпні 2012 року він відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 14.05.2012 року, укладеного з ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай отримав у власність нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Київська область. Миронівський район. с. Росава, вул. Бібліотечна, 23. Вказані об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 5.9855 га. кадастровий номер 3222986700:04:211:0018 (цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення: господарські будівлі та двори), яка знаходиться за межами населеного пункту на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області. Відповідно до протоколу №61079 від 13.03.2015 року та протоколу №76815 від 24.04.2015 року електронних торгів, проведених системою електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), отримано у власність нежитлову будівлю площею 1565,80 кв.м. та секції паркану, що розташовані за адресою: Київська область, Миронівський район, с.Тулинці, вул. Барвіночна, 15 ж. Вказані об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 5.5 га. кадастровий номер 3222988000:03:001:0045 (цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення: господарські будівлі та двори), яка знаходилась за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Відповідач вказує, що відповідно до його заяви від 21.04.2015 року позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 року, згідно та на підставі якого ТОВ Візир-7 укладено Договір на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №69/0309-15 від 03.09.2015 року. Відповідно до договору було розроблено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка надається в оренду ТОВ Миронівський агрокомплекс на території Росавської сільської ради (за межами населеного пункту) Миронівського району Київської області, загальною площею 5.9855 га (під господарськими будівлями і дворами), кадастровий номер земельної ділянки - 3222986700:04:211:0018. Відповідно до наказу Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ Миронівський агрокомплекс №10-9392/15-14-СТ від 25.09.2015 року та Висновку державної експертизи землевпорядної документації №329-15140 від 25.09.2015 року, затверджений Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, зі слів відповідача, було укладено Договір оренди від 28.09.2015 року.

Також, згідно заяви відповідача від 21.04.2015 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою №10-5395/15-14-сг від 14.07.2015 року, згідно та на підставі якого ТОВ Візир-7 було укладено Договір на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №71/0309-15 від 03.09.2015 року. Відповідно до договору було розроблено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка надається в оренду ТОВ Миронівський агрокомплекс на території Тулинської сільської ради (за межами населеного пункту) Миронівського району Київської області, загальною площею 5,5 га (під господарськими будівлями і дворами), кадастровий номер земельної ділянки - 3222988000:03:001:0045. Відповідно до наказу Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ Миронівський агрокомплекс №10-9393/15-14-СГ від 25.09.2015 року та Висновку державної експертизи землевпорядної документації №330-15110 від 25.09.2015 року, затвердженого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, зі слів відповідача, було укладено Договір оренди від 28.09.2015 року.

Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області проведено державну реєстрацію прав та обтяжень, внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - про право оренди земельних ділянок, кадастровий номер: 3222988000:03:001:0045 та 3222986700:04:211:0018. При цьому, директором відповідача на час укладання вказаних договорів оренди земельних ділянок з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області був ОСОБА_3 , який згідно повноважень здійснював дії щодо укладання правочинів від імені відповідача.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 28.09.2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Миронівський агрокомплекс (за договором - орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір) згідно умов п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори), загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

Відповідно до п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222988000:03:001:0045, площею 5,5000 га для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори). Форма власності - державна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2122408,92 грн. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна.

Пунктом 6 Договору визначено, що Договір укладено на 21 (двадцять один) рік. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п. 13 Договору, земельна ділянка передається в оренду для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

Пунктом 14 Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для іншого сільськогосподарського призначення (господарські будівлі та двори).

Згідно Акту приймання-передачі об`єкта оренди від 28.09.2018 року позивач передав відповідачу у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5000 га, яка знаходиться на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області.

На підставі вказаного Договору державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. 02.12.2015 року за №26678365 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідач набув право власності на майно, розташоване на спірній земельній ділянці, відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 14.05.2012 року, укладеного між ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай та ТОВ Миронівський Агрокомплекс .

Згідно приписів ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що позивач з моменту набуття права власності на нерухоме майно, набуває права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташоване у тому самому обсязі та умовах, які були у третьої особи.

Відповідно до п. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Позивач у позовній заяві заперечує щодо наявності наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність (оренду).

Судом встановлено та вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року, що ТОВ Миронівський Агрокомплекс 21.04.2015 року подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,9854 га, яка розташована на території Росавської сільської ради Миронівського району Київської області. За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 09.07.2015 року №27-10-0.31-3354/0/38-15-СГ у задоволенні клопотання відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Також, ТОВ Миронівський Агрокомплекс 21.06.2015 року подано клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного виробництва площею 5,5 га, яка розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області. За результатами розгляду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом №27-10-0.31-3602/0/38-15-СГ від 09.07.2015 року у задоволенні клопотання відмовлено, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують досвід роботи в у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представником відповідача, інших клопотань про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Головного управління Держгеокадстру у Київській області Товариство з обмеженою відповідальністю Миронівський Агрокомплекс не подавало.

Також, вказаним листом начальника Головного управління Держгеокадстру у Київській області Л.О.Приходько №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року повідомлено, що Головне управління не приймало жодних розпорядчих документів щодо передачі в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 3222986700:02:211:0018 та 3222986700:02:211:0045 та не уповноважувало будь-кого діяти від імені Головного управління щодо укладення договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3222986700:02:211:0018 та 3222986700:02:211:0045.

Таким чином, враховуючи наявність відмови позивача у видачі відповідних наказів, відсутність повторного клопотання відповідача, відсутність відомостей щодо видачі такого наказу, ставить під сумнів належність, допустимість та достовірність таких доказів, як накази Головного управління Держгеокадастру №10-5396/15-14-сг від 14.07.2015 року та №10-5395/15-14-сг від 14.07.2015 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою про які відповідач зазначає у відзиві та не бере їх до уваги.

Згідно ч. 3 ст. 86 ГПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 року визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Статями 215, 216 ЦК України визначено, що суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 року, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

В письмових поясненнях б/н від 29.11.2019 року (вх. №22957/19 від 02.12.2019 року) позивач зазначає, що спірний Договір підписано від орендодавця ОСОБА_7 , який на момент вчинення правочину був звільнений з управління згідно наказу Держгеокадастру №1211-то від 22.09.2015 року.

В матеріалах справи міститься наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2015 року №170-к про оголошення наказу від 22.09.2015 року про звільнення ОСОБА_7 з посади першого заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України.

Таким чином, з зазначених вище доказів вбачається, що з 24.09.2015 року ОСОБА_7 в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області не працює. Разом з тим, оспорюваний правочин вчинено саме ОСОБА_7 28.09.2015 року, тобто вже після звільнення його з управління.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Проте, суд звертає увагу на відсутність такого схвалення оспорюваного правочину саме позивачем.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір оренди землі від 28.09.2015 року підписано від імені Головного управління Держгеокадастру у Київській області не уповноваженою не те особою. А тому, відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, на переконання колегії суддів, свідчить про порушення його прав і є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Крім того, як зазначено прокурором, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 від 23.07.2016 року встановлено, що керівник ТОВ Миронівський Агрокомплекс ОСОБА_3 особисто не укладав Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки площею 5,9855 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки площею 5,5 га з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, не подавав документи для здійснення реєстрації речового права на нерухоме майно, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3 .

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 18 та пп. "а" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, як, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

За змістом ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення відповідної документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України).

За змістом частини 4 зазначеної норми проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Так, право розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 5,5 га, розташованою за межами населеного пункту на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, яку визначено як предмет спірного договору, належить ГУ Держгеокадастру.

Як зазначає відповідач, згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14.07.2015 року №10-5395/15-14-сг ТОВ Миронівський Агрокомплекс надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 5,5 га, цільове призначення - для ведення товарного виробництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Чинним законодавством передбачено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.

Однак, в матеріалах справи відсутнє відповідне рішення уповноваженого органу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, а також рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки державної власності в оренду.

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначив, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14.07.2015 року №10-5395/15-14-сг було укладено Договір з ТОВ Візир-7 на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки і розроблено таку документацію. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 25.09.2015 року №10-9393/15-14-СГ та Висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25.09.2015 року №330-15НО, затвердженого ГУ Держгеокадастру у Київській області було укладено спірний Договір оренди б/н від 28.09.2015 року.

Проте, зазначені відповідачем обставини не підтверджують прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області відповідного рішення про затвердження документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки і передачу земельної ділянки державної власності в оренду, оскільки, відповідних документів та доказів на які посилається відповідач у відзиві до матеріалів справи не додано, а ГУ Держгеокадастру у Київській області заперечує факт прийняття таких рішень (наказів). Крім того, відповідач зазначає, що між ТОВ Миронівський Агрокомплекс і ТОВ Візир-7 укладено Договір від 03.09.2015 року №71/0309-15 на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно з висновком державної експертизи землевпорядної документації 25.09.2015 року №330-15НО (копію якого додано до відзиву), на замовлення ТОВ Миронівський Агрокомплекс здійснено державну експертизу технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи положення п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, ст. 1 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України Про оцінку земель , підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Частинами 1, 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що укладення відповідачем договору на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та проведення державної експертизи землевпорядної документації - технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за відсутності рішення уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення органу, не може свідчити про прийняття таким органом відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду.

Таким чином, з урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що прокурор був обізнаний з обставинами на які він посилається у позові з 23.07.2016 року, у зв`язку з чим, строк позовної давності до даних правовідносин сплив 23.07.2019 року.

В свою чергу, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, прокурором заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом до суду 28.10.2019 року, що підтверджується відбитком штампу на позовній заяві вх.№2775/19 від 28.10.2019 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Прокурор зазначає, що про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо у жовтні 2018 року в ході кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 року. В ході вказаного кримінального провадження встановлено, що між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ТОВ Миронівський Агрокомплекс укладено Договір оренди б/н від 28.09.2015 року земельної ділянки 5,5 га з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 та на підставі вказаного Договору 02.12.2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки. Однак, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.61-14031/2-18 від 13.09.2018 року наказ про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою на дану земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не видавалось, а спірний Договір оренди вказаної земельної ділянки з ТОВ Миронівський Агрокомплекс не укладався.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про прокуратуру , на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

У свою чергу, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Так, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою зазначив, що у даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки, незаконна передача земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України. Крім того, починаючи з липня 2016 року проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016110220000444 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ Миронівський агрокомплекс документів на земельні ділянки на території Миронівського району. Проте, позивачем, у свою чергу, тривалий час не було вжито заходів, які б були направлені на відновлення порушеного державного права, зокрема, щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045. Враховуючи зазначені обставини, прокурор вказує на неналежне здійснення захисту інтересів держави відповідним органом - ГУ Держгеокадастру у Київській області, що відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру надає право прокурору здійснювати представництво в суді.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що про факт укладення спірного Договору оренди землі позивачу стало відомо з моменту порушення кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом можливого підроблення посадовими особами ТОВ Миронівський Агрокомплекс документів на земельні ділянки на території Миронівського району. Як зазначає прокурор, Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо про факт укладення спірного Договору оренди землі в жовтні 2018 року після отримання та опрацювання інформації в ході розслідування кримінального провадження №12016110220000444 від 23.07.2016 року.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (п.п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року).

При цьому, саме на прокурора покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду прокурор зазначив, що уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності - ГУ Держгеокадастру у Київській області за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, своєчасних заходів щодо визнання недійсним Договору оренди б/н від 28.09.2015 року не вжито, що стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з позовом до суду в інтересах держави.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Розглянувши заявлене в позовній заяві клопотання прокуратури щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд вважає, що в даному випадку має місце порушене право держави щодо незаконного розпорядження земельною ділянкою та незаконна передача такої земельної ділянки в оренду і єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому, судом враховано, що ГУ Держгеокадастру у Київській області жодних цивільно-правових заходів не вживало.

За таких обставин, суд визнає заяву прокурора про поновлення строку позовної давності обґрунтованою, відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності та приходить до висновку про те, що порушене право підлягає судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Частиною 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для розгляду справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Миронівський Агрокомплекс про визнання Договору оренди недійсним задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним Договір оренди б/н земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:03:001:0045 площею 5,5 га з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в особі виконуючого обов`язки ОСОБА_7 та ТОВ Миронівський Агрокомплекс в особі керівника ОСОБА_3

3.Стягнути з ТОВ Миронівський Агрокомплекс (08835, Київська область, Миронівський район, с. Росава, вул. Бібліотечна, буд. 23, код ЄДРПОУ 38164261) на користь прокуратури Київської області (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.03.2020 року.

Суддя Д.Г. Заєць