Постанова

від 25.02.2020 по справі 910/12181/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. Справа№ 910/12181/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Волощук П.Ю. ( довіреність №007.Др-921-1219 від 26.12.2019)

від відповідача: Мирутенко О.М. ( довіреність №14-103 від 26.04.2018)

розглянувши матеріали апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2019

у справі №910/12181/15 (суддя Привалов А.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання договору укладеним,-

В С Т А Н О В И В :

В травні 2015 року позивач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ НАК Нафтогаз України , відповідач) про визнання договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГТСУ) укладеним на умовах, наведених у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником складових ЄГТСУ та відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що:

- чинним законодавством України закріплений принцип свободи договору та чинне законодавство не містить прямої вказівки щодо обов`язку відповідача укладати з позивачем виключно договори на експлуатацію належних відповідачу складових ЄГТС;

- обов`язок відповідача здійснювати плату послуг позивачу суперечить Закону України "Про ринок природного газу";

- договір не може бути укладеним між сторонами на умовах законодавства, яке втратило чинність і не може регулювати спірні правовідносини сторін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (а.с.179-187 т2), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 (а.с.55-66 т.3), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2019 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 - скасовано, а справу № 910/12181/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі №910/12181/15 позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано укладеним з 01.02.2015 між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (у редакції відповідно до позовної заяви);

- стягнуто з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції 1218,00 грн., за розгляд справи в суді першої інстанції - 1827, 00 грн., за розгляд справи в суді касаційної інстанції - 2436, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу приписів Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" встановлено обов`язковість укладення договору про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі №910/12181/15, відмовити ПАТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що:

- судом першої інстанції помилково застосовані до спірних правовідносин норми законодавства, які набрали чинності після 01.02.2015, зокрема Кодекс ГРС, затверджений 30.09.2015;

- посилання суду першої інстанції як на підставу укладення договору експлуатації газопроводу у редакції позивача на підзаконний нормативний акт - постанову НКРЕ від 07.03.2013 № 228 Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) - є необґрунтованим, оскільки обмежують права суб`єктів господарювання на вибір форми та змісту договору, що передбачено ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України;

- постанова НКРЕ від 07.03.2013 № 228 Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) не може обмежувати право, обумовлене ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, та не може встановлювати особливості укладення договору відповідно до ч. 2 ст. 648 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 3 Закону України Про трубопровідний транспорт ;

- приписи ч. 4, ч. 5 ст. 9 Закону України Про трубопровідний транспорт не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказаними нормами врегульовано взаємовідносини між суб`єктами господарювання, яким передано в управління об`єкти комунікацій, в т.ч. об`єктами трубопровідного транспорту з органами та підприємствами на місцях, в процесі їх технологічної експлуатації і мають проводити спільні заходи при використанні таких комунікацій і своїй виробничій господарській діяльності, і не стосуються взаємовідносин власників газопроводів і операторів; предметом врегулювання правовідносин між учасниками спору є право на експлуатацію, тобто право використання чужого майна, проте, ПАТ НАК Нафтогаз України на момент звернення позивача з відповідним позовом не здійснювала експлуатацію трубопроводів, і товариству не передано в управління газопроводи;

- в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про знаходження газопроводу, з приводу якого розглядається спір, у одному технічному коридорі з іншими трубопроводами чи іншими комунікаціями, а судом першої інстанції не досліджувалась вказана обставина;

- судом першої інстанції безпідставно застосовано при вирішенні спору приписи ч. 6-8 статті 7 Закону України Про трубопровідний транспорт , оскільки вказана норма не регулює спірні правовідносини між учасниками спору;

- між позивачем та відповідачем не було погоджено акт розмежування меж балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а наявність такого акту згідно з п. 1.5 Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) є обов`язковою умовою для укладення договору, а відповідний акт складено між сторонами лише 11.09.2017;

- наведені скаржником обставини в сукупності свідчили про те, що позивачем не було доведено належних та допустимих доказів, які б свідчили, що сторони погодили істотні умови експлуатації газопроводу.

Крім того, скаржник наголошував на наявності судового спору в межах справи № 910/3160/18 між тими ж сторонами, і предметом якого є визнання договору на експлуатацію укладеним, що фактично призведе до подвійної оплати за використання одного і того ж газопроводу.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 справу №910/12181/15 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 11.12.2019, справу №910/12181/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 залишено апеляційну скаргу без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору у розмірі 1 054,50 грн.

До суду 21.12.2019 від скаржника на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 1054, 50 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12181/15, призначено справу до розгляду на 28.01.2020.

11.01.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача (засобами поштового зв`язку) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилався на те, що:

- запропонована позивачем редакція договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають як умовам Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" (який був чинний на момент звернення з відповідним позовом), так і умовам типового договору, який міститься в додатку № 3 до Кодексу ГРМ , який набрав чинності з 27.11.2015;

- зазначення судом першої інстанції у рішенні суду норм Кодексу ГРМ , який набрав чинності з 27.11.2015, жодним чином не вплинули на висновки суду першої інстанції у резолютивній частині;

- підставою для укладення договору є саме приписи ст. 648 Цивільного кодексу України і обов`язковість для сторін укладення договору на експлуатацію складових ГРС у формі, встановленій Постановою НКРЕ № 228, врегульовано приписами ч. 3, ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 648 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 3 Закону України Про трубопровідний транспорт ;

- зобов`язання укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи у редакції позивача та відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013, не є обмеженням права суб`єктів господарювання на вільний вибір форми та змісту договору, а є виконанням вимог закону;

- судом першої інстанції обґрунтовано застосовано приписи ч. 4 ч. 5 ст. 9 Закону України Про трубопровідний транспорт ;

- єдиним варіантом оформлення договірних відносин між позивачем та відповідачем - є укладення договору на експлуатацію, оскільки він не передбачає відчуження основних фондів відповідача та передачу їх з балансу на баланс, що узгоджується і з приписами ч. 6-8 ст. 7 Закону України Про трубопровідний транспорт ;

- висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі об`єднаної палати суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 31.05.2019 по справі № 925/916/17;

- суд першої інстанції дослідив усі матеріали справи та встановив наявність обумовлених законом підставі для укладення договору в судовому порядку з огляду на приписи ст. 640 Цивільного кодексу України;

- предмети спору у даній справі № 910/12181/15 та справі № 910/3160/18 - є різними, оскільки стосуються різних періодів.

25.02.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

В судовому засіданні 25.02.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось учасниками спору, публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" у 2004 році здійснило будівництво підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівска Синельниківського району Дніпропетровської області. Газопровід було підведено від с.Роздори.

Відповідно до акту Державної технічної комісії готовності закінченого будівництвом об`єкта експлуатації від 27.08.2004 ВАТ "Дніпропетровськгаз" (правонаступником якого є - ПАТ "Дніпропетровськгаз") було прийнято в експлуатацію ділянку газопроводу с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області загальною протяжністю 9,912 км. (а.с.27 т.1)

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" - є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, які проводяться на підставі виданих ліцензій:

- Ліцензія серії АВ №527256 від 13.08.2010 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ;

- Ліцензія серії АЕ № 295530 від 24.03.2015 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ;

- Ліцензія серії АВ № 527257 від 13.08.2010 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом;

- Ліцензія серії АЕ № 295531 від 24.03.2015 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" оператор Єдиної газотранспортної системи України (далі - оператор) - газотранспортне підприємство, на яке рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в нафтогазовому комплексі, покладено функції оперативно-диспетчерського управління з видобутку, транспортування, зберігання та розподілу природного газу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного газопостачання споживачів України;

Функції оператора Єдиної газотранспортної системи України закріплюються за суб`єктом господарювання, засновником та власником якого може бути виключно держава, у тому числі через Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", або (у разі створення спільного підприємства) держава, у тому числі через Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (володіння не менше 51 відсотком корпоративних прав).

Таким чином, відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі відповідач) є оператором Єдиної газотранспортної системи України, зокрема і побудованого підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області, який знаходиться на його балансі.

Відповідно до акту Державної технічної комісії готовності закінченого будівництвом об`єкта експлуатації від 27.08.2004 року ВАТ "Дніпропетровськгаз" (правонаступником якого є - ПАТ "Дніпропетровськгаз", далі позивач) було прийнято в експлуатацію ділянку газопроводу с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області загальною протяжністю 9,912 км.

ПАТ "Дніпропетровськгаз" з метою впорядкування належного використання газорозподільних мереж, власником яких є ПАТ "НАК "Нафтогаз України", звернулося до ПАТ НАК "Нафтогаз України" з листом від 17.02.2015 вих. № 11/3-0060, в якому містилася пропозиція укласти договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, як такого, що не потребує передачі таких мереж на баланс позивача.

ПАТ НАК "Нафтогаз України" на зазначений вище лист відповіді не надав, про результати розгляду запропонованої редакції договору - не повідомив, що і стало підставою для подання даного позову, предметом якого є матеріально-правові вимоги ПАТ "Дніпропетровськгаз" до ПАТ НАК "Нафтогаз України" про визнання укладеним з 01.02.2015 між ПАТ "Дніпропетровськгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у редакції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався зокрема на те, що з 01.01.2013 набули чинності зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" від 08.07.2010 №2467-VI, згідно з якими експлуатація складових ЄГТСУ здійснюється виключно газорозподільними або газотранспортними підприємствами (ч.5 ст.7-1). Власники складових ЄГТСУ зобов`язані передати належні їм складові ЄГТСУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

Позивач вказував, що оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є власником складових ЄГТСУ та при цьому не є газотранспортним або газорозподільним підприємством, він за положеннями частини 4 та 5 статті 7-1 Закону № 2467-VI зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи.

Зазначений договір укладається відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання енергетики України від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову у даній справі є матеріально-правові вимоги ПАТ "Дніпропетровськгаз" до ПАТ НАК "Нафтогаз України" про визнання укладеним з 01.02.2015 між ПАТ"Дніпропетровськгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у редакції ПАТ "Дніпропетровськгаз".

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (зі змінами та доповненнями).

У відповідності до частини четвертої ст. 7 Закону України від 08.07.2010 № 2467-VI "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції), (далі - Закон № 2467) власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов`язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових ЄГТСУ зобов`язані передати належні їм складові ЄГТСУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

У відповідності до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції станом на 10.09.2015), (далі - Закон №192) відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій НАК "Нафтогаз України", дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону №192, нормативні акти, що визначають правила проектування, будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об`єктів трубопровідного транспорту, організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації, пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми, є обов`язковими для підприємств, установ, організацій та громадян.

Враховуючи наведені приписи закону, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що в силу законодавчо встановленої заборони (ч.6 ст.1 Закону №192), АТ "НАК "Нафтогаз України" заборонено передавати основні фонди на баланс інших підприємств та вчиняти правочини спрямовані на відчуження основних фондів, укладення договорів користування і господарського відання, які передбачають зміну балансоутримувача, або, договору купівлі-продажу, але, при цьому, в рамках частини четвертої ст. 7 Закону № 2467 власники складових ЄГТСУ зобов`язані укласти з газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових, і це є єдиним видом договору, який може укласти АТ "НАК "Нафтогаз України", оскільки, він не передбачає відчуження основних фондів чи передавання на баланс іншому підприємству.

Державне регулювання діяльності суб`єктів ринку природного газу, в тому числі суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 2467, чинного на час виникнення спірних правовідносин, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону № 2467, до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належить, зокрема: затвердження типових договорів на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами).

Згідно з Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, рішення, прийняті НКРЕ, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕ, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), (далі - Постанова № 228).

Пунктом 2 Постанови № 228 зобов`язано власників складових Єдиної газотранспортної системи України та газотранспортні і газорозподільні підприємства привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), затвердженого цією постановою, у місячний строк з дня набрання нею чинності.

Частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, тільки у тому випадку, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Враховуючи, що Постановою №228 встановлено вимоги до договору на експлуатацію складових газорозподільної, то, договір має бути укладено саме у відповідності до постанови НКРЕ. Імперативне нормативне регулювання відносин на всіх етапах функціонування (будівництва, експлуатації, реконструкції тощо) трубопровідного транспорту, має на меті встановлення гарантій безпеки життя та здоров`я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища від можливого негативного впливу під час експлуатації об`єктів цього виду транспорту.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, договір на експлуатацію складових газорозподільної системи щодо ділянки газопроводу с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області - є договором, який укладається на підставі правового акта органу державної влади, а саме: Постанови НКРЕ №228 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), що є обов`язковою для сторін договору, а отже, зміст цього договору має відповідати цьому акту, і не може бути змінений на розсуд сторін.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обов`язковість для учасників спору укладення договору на експлуатацію складових ГРС у формі, встановленій Постановою НКРЕ № 228, визначено і приписами ч. 3, ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 648 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.3 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а не в силу того, що відповідний договір є типовим.

Ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин другої-четвертої статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.

Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт", систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

Предметом врегулювання правовідносин за договором, який позивач просить укласти в судовому порядку, є право на експлуатацію об`єкту газорозподільної системи "Підвідний газопровід середнього тиску до с. Новознесенівка Синельниківського району, Дніпропетровської області".

В свою чергу, аналіз частин шостої-восьмої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного відповідачу майна, заборонено відчуження основних фондів відповідача та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів відповідача, його дочірніх та заснованих ним підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, обов`язковим укладенням договору між відповідачем, як власником газопроводів, та позивачем, як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу III "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу газорозподільної мережі, є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої-п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які містять імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

Тобто у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та в подальшому передбачено відповідно до пункту 2 розділу II "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГPC.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містило прямої вказівки щодо обов`язку відповідача укласти з позивачем виключно договір на експлуатацію складових ЄГТСУ є безпідставним.

Вказаний правовий висновок викладений також у постанові об`єднаної палати суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17.

Доводи скаржника про те, що при вирішенні спору не підлягають застосуванню висновки, викладені в постанові об`єднаної палати суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17 - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Так, у наведеній справі №925/916/17 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявило вимоги до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" з позовом про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на запропонованих позивачем, як власником об`єктів газорозподільних систем, умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.

Верховний суд у постанові об`єднаної палати суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17 сформував наступний правовий висновок:

- Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", утворена Кабінетом Міністрів України відповідно до Постанови КМУ №747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств та державного майна, яке використовується для забезпечення її господарської діяльності, акції якої не підлягають приватизації, та яка в цілому заборонена як юридична особа до приватизації відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" , є суб`єктом господарювання державного сектору економіки відповідно до статей 141 , 145 Господарського кодексу України , а її майновий комплекс складається з державного майна, що передано Компанії на правах користування та обмеженого оперативного управління, а також власного майна, що складається з активів, набутих Компанією в ході господарської діяльності.

- відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном). Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" , дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179 , 181 Господарського кодексу України ;

- свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6 , 627 ЦК України ).

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі № 910/12181/15 в силу приписів ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує, що нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" , дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179 , 181 Господарського кодексу України , а свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6 , 627 ЦК України ).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що суспільним інтересом в контексті спірних правовідносин сторін, є необхідність забезпечення мешканців с. Нововознесенівка Синельніковського району Дніпропетровської області природним газом, що також узгоджується з приписами статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у даному випадку втручання держави у майнові права відповідача щодо володіння належним йому об`єктом (газопроводу) є виправданим, оскільки таке втручання здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який включає інтерес як держави, так і окремого регіону в особі відповідної територіальної громади з метою забезпечення позивачем сфери людської діяльності. Наявність проблеми, яка полягає у тому, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є власником складових ЄГТСУ та при цьому не є газотранспортним або газорозподільним підприємством, а таким підприємством є позивач, який не має у своєму володінні відповідного засобу щодо забезпечення відповідної територіальної громади такої важливої сфери людської діяльності, як природний газ, і становить в контексті спірних правовідносин сторін суспільний інтерес, вирішення якого вимагає вжиття обумовлених законом заходів, зокрема згідно з Законом України "Про трубопровідний транспорт".

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що укладення між сторонами спору договору надасть можливість досягти справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. У даному випадку, справедливою рівновагою є отримання відповідачем вартості експлуатації позивачем газопроводу.

При цьому, колегія суддів враховує, що запропонована позивачем редакція договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають як умовам Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" (який був чинний на момент звернення з відповідним позовом), так і умовам типового договору, який міститься в додатку № 3 до Кодексу ГРМ , який набрав чинності з 27.11.2015.

Крім того, сторони спору не позбавлені реалізувати свої права щодо зміни умов договору в установленому законом порядку згідно встановленої законом процедури.

Також, доводи скаржника про те, що запропонований позивачем договір не може бути укладеним між сторонами на умовах законодавства, яке втратило чинність, - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на наступне.

Положення ч. 2-4 ст. 179 Господарського кодексу України діють і на даний час.

Також, чинними положення ч. 4, 5, ст. 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" № 192/96-ВР від 15.05.1996.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, і з чим також погоджується суд апеляційної інстанції, з моменту виникнення спірних відносин законодавство, яке регулює спірні відносити змінилось лише частково, але принцип регулювання спірних відносин залишився незмінним.

Так, Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI від 08.07.2010 діяв до 01.10.2015, тобто до набрання чинності Законом України "Про ринок природного газу" № 329-VIII від 09.04.2015, який набрав чинності саме з 01.10.2015.

Після набрання чинності Закону України "Про ринок природного газу" № 329-VIII від 09.04.2015, тобто з 01.10.2015, обов`язковість експлуатації газорозподільних мереж саме Оператором ГРМ - залишилась.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам.

Відповідно до ст. 41 Регулятор (НКРЕКП) затверджує Кодекс газорозподільних систем. Зазначений кодекс було затверджено як підзаконний нормативний акт, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 N 2494 Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення:

1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості;

2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу;

3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу);

4) доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу);

5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу II Кодексу ГРМ, газорозподільна система є технологічним комплексом, що складається з організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам, тиск якого не може перевищувати 1,2 МПа. Газові мережі, тиск яких менше 1,2 МПа та через які природний газ передається споживачам, € газорозподільною системою незалежно від їх власності та підпорядкування.

До складу газорозподільної системи (далі - ГРМ) входять споруди і пристрої на газопроводах від місця надходження природного газу в ГРМ до пунктів призначення (об`єктів споживачів або суміжних Операторів ГРМ), зокрема, ГРМ включають: газопроводи, зокрема підземні та/або надземні, високого, середнього та низького тиску; обладнання для зниження тиску і підтримання його на заданому рівні, зокрема ГРП та ШРП; установки електрохімічного захисту від корозії; лінії технологічного зв`язку, споруди, обладнання автоматизованих систем контролю та управління технологічними процесами і установок електрохімічного захисту тощо.

Відповідно до п. 1 п. 1 Розділу III Кодексу ГРМ, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Таким чином, законодавцем збережено принцип, за яким експлуатацію газорозподільних мереж здійснює виключно Оператор ГРМ.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що зазначення судом першої інстанції у рішенні суду норм Кодексу ГРМ , який набрав чинності з 27.11.2015, жодним чином не спростовує правильності висновків суду першої інстанції в частині застосування до спірних правовідносин нормативного регулювання згідно з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" , статтями 179 , 181 Господарського кодексу України .

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3. розділу III Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 №285 (чинних на момент розгляду справи), власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) повинен забезпечити утримання систем газопостачання відповідно до вимог чинного законодавства України. Власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) відповідає за технічний стан і безпечне користування газопроводами.

Згідно з п. 1.4. глави І розділу V Правил безпеки систем газопостачання технічний стан газопроводів (підземних, надземних, наземних та ввідних) і споруд на них повинен систематично контролюватись власником (балансоутримувачем та/або орендарем (наймачем)) шляхом проведення комплексного технічного огляду (обходу) трас газопроводів, технічного обстеження, в тому числі КПО, вимірювання захисних потенціалів і перевірки ефективності роботи засобів EXЗ.

Таким чином, Правилами безпеки систем газопостачання обов`язок забезпечити належний технічний стан газопроводів, їх безпечну експлуатацію покладається на власника (балансоутримувача та/або орендаря (наймача)).

Як підтверджується наявними матеріалами справи, АТ "Дніпропетровськгаз" не є власником відповідного газопроводу, за рахунок якого є можливим транспортування газу до з метою забезпечення мешканців с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області природним газом, як не може бути й балансоутримувачем, орендарем, наймачем вказаного газопроводу в силу заборони, встановленої ч. 6 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що систематично контролювати технічний стан газопроводу шляхом проведення технічного обстеження газопроводу та здійснення інших заходів, передбачених Правилами безпеки системи газопостачання зобов`язаний відповідач, як власник газопроводу, але АТ "НАК "Нафтогаз України" не має можливості самостійно забезпечити належний технічний стан газопроводу, оскільки не має ні ліцензії, ні відповідних служб, а тому зобов`язане передати такі складові газорозподільному підприємству способом, обумовленим законодавством.

В силу законодавчо встановленої заборони (ст. 7 Закону №192) АТ "НАК "Нафтогаз України" передавати основні засоби на баланс інших підприємств, укладати будь-які договори відчуження (купівлі-продажу, дарування) та договори користування і господарського відання є неможливим, оскільки передбачають заміну балансоутримувача, а зобов`язання укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи у редакції позивача та відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013, не є обмеженням права суб`єктів господарювання на вільний вибір форми та змісту договору, а є виконанням вищенаведених вимог закону (зокрема, відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

Приписами частин другої-четвертої статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що запропонована позивачем редакція договору, яку він просив визнати укладеною в судовому порядку щодо врегулювання правовідносин у спірний період, відповідає Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕ від 07.03.2013, зокрема щодо предмету договору, вартості послуг (робіт) та порядку розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії.

Доводи скаржника про те, що між позивачем та відповідачем не було погоджено акт розмежування меж балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а наявність такого акту згідно з п. 1.5 Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) є обов`язковою умовою для укладення договору, а відповідний акт складено між сторонами лише 11.09.2017 - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, покладених в основу оскаржуваного рішення, оскільки сторони не позбавлені права у встановлені законодавством строки здійснити заходи з укладання акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, у випадку його відсутності, з метою належного виконання умов договору та дотримання вимог законодавства щодо газової безпеки.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин у заявлений позивачем період, відповідач був і залишається власником складових ЄГТСУ та відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)", і запропонована позивачем відповідачу редакція договору відповідає встановленим умовам Типового договору, а тому відповідний договір підлягає укладенню в судовому порядку, у зв`язку з чим вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами в силу приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню.

Доводи скаржника про наявність судового спору в межах справи № 910/3160/18 між тими ж сторонами, і предметом якого є визнання договору на експлуатацію укладеним, що фактично призведе до подвійної оплати за використання одного і того ж газопроводу - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки предмети спору у даній справі № 910/12181/15 та справі № 910/3160/18 - є різними, оскільки стосуються різних періодів, зокрема, у даній справі спірним періодом є з 01.02.2015 по 31.12.2018, а у справі № 910/3160/18 - початок спірного періоду визначено з 31.12.2018.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі № 910/12181/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі № 910/12181/15 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

4. Матеріали справи № 910/12181/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10.03.2020р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко