Ухвала

від 23.06.2020 по справі 910/12181/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/12181/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"

представник позивача - Богдан С. В., адвокат

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

представник відповідача - Родіна Т. М., адвокат

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 (суддя Привалов А. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 (головуючий суддя Руденко М. А., судді Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

1. 08.05.2015 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Відповідач, Компанія) з позовом про визнання з 01.02.2015 укладеним договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у наведеній в позовній заяві редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою приведення взаємовідносин між сторонами у відповідність з вимогами чинного законодавства Позивач 17.02.2015 надіслав на адресу Відповідача лист з пропозицією укласти договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (типовий договір затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) № 228), однак відповіді станом на 01.04.2015 не отримав.

2. Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2019 касаційну скаргу Позивача задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що положеннями частин другої-четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що укладення договору є обов`язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. З огляду на положення частин шостої-восьмої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" варіантом обов`язкового укладення договору Компанією як власником газопроводів, що є предметом у цій справі, та Товариством як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу газорозподільних систем, є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої-п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які містять імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються. Тобто у цій справі заявлена вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог. У зв`язку з наведеним Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування прийнятих у справі рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. 24.10.2019 Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, позовні вимоги задовольнив повністю; визнав укладеним з 01.02.2015 між Товариством та Компанією договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГТСУ) в редакції, викладеній в рішенні.

Судові рішення мотивовані тим, що в контексті спірних правовідносин у заявлений Позивачем період Відповідач був і залишається власником складових ЄГТСУ та відповідно до положень частин четвертої, п`ятої статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" і запропонована Позивачем редакція договору, який він просив визнати укладеним в судовому порядку, відповідає Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕ від 07.03.2013, зокрема щодо предмета договору, вартості послуг (робіт) та порядку розрахунків, прав та обов`язків сторін, відповідальності сторін, строку дії.

4. Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

5. Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.06.2020 о 14 год. 00 хв.

6. 05.06.2020 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу Компанії без задоволення, прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача укласти спірний договір на експлуатацію складових ЄГТСУ, оскільки укладення такого договору є обов`язковим в силу положень закону, а судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

7. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень ГПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

9. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

10. Подану касаційну скаргу, з посиланням на частину другу статті 287 ГПК України, Скаржник мотивує помилковістю посилань судів попередніх інстанцій на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 925/916/17 з огляду на те, що у вказаній справі розглядався спір з іншим предметом та іншими обставинами, за законодавством, яке діяло станом на 01.02.2015.

11. Також Скаржник навів висновки, викладені у зазначеній постанові, а саме, що розміщений у Додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) зразок договору на експлуатацію складових газорозподільної системи не є типовим і не є примірним, бо ця назва відсутня в формі такого договору і НКРЕКП відповідно до своїх повноважень не має права на затвердження такого роду договору як Типового чи Примірного. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 911/2354/17, вказавши у пунктах 16.1, 16.2, що договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, наведений у додатку № 3 до Кодексу ГРС, не визначений як типовий або примірний, тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і узгодження всіх істотних умов. Аналогічні положенням містяться у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 927/751/17.

Висновок, наведений у вказаних рішеннях суду касаційної інстанції, на думку Скаржника, не врахований судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень.

12. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин другої-четвертої статті 179 ГК України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частинами четвертою та п`ятою статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.

Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту.

13. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

14. Предметом врегулювання правовідносин за договором, який Позивач просить укласти в судовому порядку, є право на експлуатацію об`єкта газорозподільної системи "Підвідний газопровід середнього тиску до с. Новознесенівка Синельниківського району, Дніпропетровської області".

15. Відповідно до частин шостої-восьмої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України.

Дія частини шостої цієї статті не поширюється на передачу майна, що перебуває в державній власності, у складі магістральних мереж та підземних сховищ газу в управління та/або концесію чи оренду на строковій платній основі без права відчуження для здійснення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України. Зазначена передача майна здійснюється виключно з метою та на виконання зобов`язань, взятих Україною відповідно до Закону України "Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства" на підставі договору і на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципів додержання економічної безпеки держави. Для здійснення функцій оператора підземного сховища газу на умовах, встановлених цією статтею, можуть передаватися лише підземні сховища газу (одне або декілька).

Дія частини шостої цієї статті не поширюється на відчуження основних фондів державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються у процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, яке здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного відповідачу майна, заборонено відчуження основних фондів відповідача та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів відповідача, його дочірніх та заснованих ним підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, обов`язковим укладенням договору між відповідачем, як власником газопроводів, та позивачем, як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 глави 1 розділу III "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої-п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які містять імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

16. Отже, у цій справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та в подальшому передбачено відповідно до пункту 2 глави 1 розділу II "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС.

17. Суди попередніх інстанцій під час вирішення спору врахували, що нормативне регулювання, застосоване з частинами четвертою, п`ятою статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про визнання укладеним договору згідно з приписами статей 179, 181 ГК України, а свобода сторін цього спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору.

Суди виходили з того, що запропонована Позивачем редакція договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають як умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)", чинної на час звернення з позовом у цій справі, так і умовам договору, який міститься в додатку № 3 до Кодексу газорозподільних систем , що набрав чинності з 27.11.2015.

Також суди зазначили, що сторони спору не позбавлені можливості реалізувати свої права щодо зміни умов договору в установленому законом порядку згідно з встановленою законом процедурою.

18. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням та не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у постановах від 06.02.2018 у справі № 911/2354/17 та від 23.05.2018 у справі № 927/751/17, на які міститься посилання в касаційній скарзі, а саме: що стосуються наявності під час укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи у сторін цього договору можливості відступити від дотримання форми, визначеної у додатку № 3 до Кодексу газорозподільних систем, та визначити умови цього договору за взаємною згодою із узгодженням всіх істотних умов.

19. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. З огляду на викладене, враховуючи, що визначена підстава касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, на яку послався Скаржник, не знайшла свого підтвердження, Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі № 910/12181/15.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак

Верховний Суд