Рішення

від 10.03.2020 по справі 923/5/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року Справа № 923/5/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. розглянувши справу

за позовом: Приватного підприємства "Завод сталевих конструкцій", м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 42571036

до: Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича, смт. Нововоронцовка, Херсонської області, ІПН НОМЕР_1

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Цибулько Володимир Васильович, АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Кудла Іван Григорович, АДРЕСА_2 , ІПН не відомий.

про стягнення 142188,00 грн.

Обставини справи.

02 січня 2020 року Приватне підприємство "Завод сталевих конструкцій" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича суми збитків у розмірі 142188,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, внаслідок чого позивачу завдано збитки у сумі 142188,00 грн., які складають вартість втраченого вантажу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на приписи ст.ст. 307, 308, 314 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 909, 924 Цивільного кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Згідно частини 1 статті 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється у порядку наказного та позовного провадження, яке (тобто позовне) може бути загальним або спрощеним. У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 247 того ж Кодексу, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, визначення яким надане в частині 5 статті 12 Кодексу. Так, за цією статтею, малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на даний час 210200,00 грн).

З огляду на ціну позову, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та, у відповідності до частини 1 статті 247 та частини 7 статті 250 ГПК України, суд визначив, що дана справа підлягає розгляду виключно у порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, що слідує з частини 5 статті 252 ГПК України.

Ухвалою від 08 січня 2020 року суд прийняв позовну заяву Приватного підприємства "Завод сталевих конструкцій" до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України у встановлені строки.

Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичну особу-підприємця Цибулько Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) та фізичну особу-підприємця Кудла Івана Григоровича ( АДРЕСА_2 , ІПН не відомий).

Запропонувано ФОП Цибулько В.В. та ФОП Кудла І. Г. надати письмові пояснення або свої міркування по суті заявленого позивачем позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

За приписами частини 3 статі 252 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання, процесуальні дії, строк вчинення яких, відповідно до цього Кодексу, обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 08.01.2020р. була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

До суду повернулись поштові повідомлення з відмітками пошти про вручення ухвали суду від 08.01.2020 - ПП "Завод сталевих конструкцій", ФОП Шейко Костянтину Миколайовичу та ФОП Кудла Івану Григоровичу.

23 січня 2020 року до суду повернулось копія ухвали про відкриття провадження, яка була направлена на адресу ФОП Цибулько Володимира Васильовича з відміткою пошти - "повернуто за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Так, ухвала суду від 08.01.2020 року, яка була направлена на адресу третьої особи-1, повернута на адресу суду з відміткою пошти - "повернуто за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справах № 910/15442/17 від 16.05.2018, 910/23064/17 від 10.09.2018, 906/587/17 від 24.07.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що ФОП Цибулько В.В. не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також, судом враховано висновок Європейський суд з прав людини про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

У разі розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до цього Кодексу, без призначення судового засідання, процесуальні дії, строк вчинення яких, відповідно до цього Кодексу, обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

28 січня 2020 року до суду від третьої особи-2 - ФОП Кудла Івана Григоровича надійшли пояснення по суті позовних вимог, в яких повідомив про всі відомі йому обставини відвантаження та доставки вантажу.

04 лютого 2020 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки є неналежним відповідачем у справі та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову у повному обсязі. Даний відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

07 лютого 2020 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій відповідачем спростовуються твердження відповідача та додаткового обґрунтовуються підстави для звернення з вказаним позовом. Дану відповідь з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, 03 липня 2019 року Приватне підприємство "Завод сталевих конструкцій" (надалі - Позивач або Замовник) замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-восток" труби профільні в асортименті визначеному умовами договору. За умовами укладеного договору поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад постачальника) відповідно до міжнародних правил тлумачення Інкотермс у редакції 2010 року.

За даними позивача пошук перевізника для цієї поставки позивач здійснював через веб - сайт Lardi-Trans( https://lardi-trans.com/)..

Позивач зазначає, що він звернувся до Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича (надалі - Відповідач) із заявкою на одержання послуг по перевезенню вантажу з м. Дніпра на склад позивача у м. Миколаєві. 05.07.2019 Відповідачем (його працівником ОСОБА_1 ) було знайдено водія-перевізника: Кудлу Івана Григоровича , який працює на транспортному засобі СКАНІЯ НОМЕР_3 , напівпричіп НОМЕР_4 .

Того ж дня, 05.07.2019 зазначений водій-перевізник отримав у ТОВ "Пром-Восток" (адреса складу: м. Дніпро, вул. Ударників, 27) сталь оцинковану 0,65 мм у кількості 5,780 тон, загальною вартістю 142188,00 грн. Товар так і не було доставлено позивачу. Водій Кудла І.Г. в телефонній розмові повідомив, що за вказівкою диспетчера відвантажив продукцію невідомим особам в Якимівці.

07 липня 2019 року директор позивача ОСОБА_3 звернулась з заявою до Інгульського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. Відкрито кримінальне провадження № 12019150040002466, яке триває по теперішній час.

Таким чином, за твердження позивача, внаслідок втрати водієм-перевізником Кудлою І.Г. вантажу, позивачу було завдані збитки у розмірі вартості втраченого вантажу у розмірі142188,00 грн.

22 липня 2019 року Позивачем була надіслана Відповідачу електронною і звичайною поштою претензія про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу. Дана претензія залишена Відповідачем без відповіді та реагування.

На підтвердження своїх тверджень, Позивачем до позовної заяви додано копії наступних документів: рахунок на оплату №ПВ249 від 03.07.2019, договір - заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, товарно-транспортна накладна №565 від 05.07.2019, відомості про вантаж, податкова накладна № 15 від 05.07.2019, талон повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копіями скріншотів з застосунку Viber (укр. Вайбер), відомостями з веб-сайт Lardi-Trans, роздруківка електронного листування, заявка - договір № 126/19 від 05.07.2019, претензія №18/07 від 19.07.2019.

Отже, з урахуванням того, що Відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 142188,00 грн. не відшкодовано, які складають вартість втраченого вантажу, Позивач вважає, що з Відповідача підлягає стягненню вказана сума збитків.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "Завод сталевих конструкцій" не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до Рахунку на оплату № ПВ249 від 03.07.2019 на суму 142188,00 грн., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМ-ВОСТОК , як постачальником, на оплату Приватним підприємством "Завод сталевих конструкцій", як покупцем за договором № 321/18ПВ від 17.12.2018 сталі оцинкованої 0,65 мм у кількості 5,780 т., загальною вартістю 142188,00 грн.

За твердженнями обох сторін, які ними визнаються та у відповідності до частини 1 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню, між ними виникли правовідносини з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв.

Підтвердженням наявності таких правовідносин є договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, за змістом якої Позивач, виступаючи у якості замовника, замовив до перевезення Відповідачем, як перевізником, вантаж - Рулон, вагою до 22 тон, за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв. У ньому також вказано, що перевезення буде здійснюватися автомобілем Сканія, державний номер НОМЕР_3 , з напівпричіпом, державний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія Кудли І.Г .

Цей договір-заявка не підписаний Відповідачем, але інформація, яка в ньому зазначена відносно водія та автомобіля, надана Позивачу безпосередньо Відповідачем, вказує на досягнення між ними домовленості щодо організації перевезення вантажу.

Водночас, як слідує із заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного між Відповідачем, як експедитором, та фізичною особою-підприємцем Цибулько В.В., як перевізником, перевезення вантажу, а саме металу вагою 20 тон за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв, було покладено на фізичну особу-підприємця Цибулька В.В., а в якості транспортного засобу вказаний автомобіль Сканія, державний номер НОМЕР_3 , з напівпричіпом, державний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія Кудли І.Г . Договір підписаний його сторонами та на ньому наявні відтиски печаток.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 565 від 05.07.2019 в пункті навантаження за адресою АДРЕСА_3 , водієм Кудлою І.Г. був отриманий у вантажовідправника вантаж вагою 5,780 тон на загальну суму 142188,00 грн.

Зокрема, в товарно-транспортній накладній вказані наступні відомості:

- автомобіль - СКАНІЯ НОМЕР_3 , напівпричіп НОМЕР_4 ,

- вид перевезень - автотранспорт,

- автомобільний перевізник - ФОП Шейко К . М . ,

- водій - Кудла І.Г. ,

- замовник - ПП "Завод сталевих конструкцій",

- вантажовідправник - ТОВ ПРОМ-ВОСТОК ,

- вантажоодержувач - ПП "Завод сталевих конструкцій",

- пункт навантаження - м. Дніпро, вул . Ударників , 27,

- пункт розвантаження - м. Миколаїв,

- отримав водій Кудла І.Г. ,

- найменування вантажу - Сталь оц. 0,65х1250 мм, маса нетто 5,780 т, загальна сума 142188,00 грн.

З тексту товарно-транспортної накладної вбачається, що вона підписана представником вантажовідправника та водієм/експедитором Кудлою І.Г.

За твердженнями фізичної особи-підприємця Кудли І.Г. при перевезенні вантажу по дорозі до м. Миколаєва за вказівкою ФОП Цибулька В.В. вантаж був вивантажений в смт. Якимівка, Мелітопольського району, Запорізької області.

Водночас, за твердженнями Позивача, які не спростовані Відповідачем, вантаж до місця обумовленого вивантаження за адресою: АДРЕСА_4 , не доставлений та не переданий, у зв`язку з чим він 07.07.2019 звернувся до Інгульського відділення поліції ГУ НП в Миколаївській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Стосовно правової природи договірних відносин транспортного експедирування, то суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктами господарювання, визнається господарським зобов`язанням, а за змістом частини 2 цієї статті одним із видів господарського зобов`язання є майново-господарські зобов`язання.

Зокрема, відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, серед іншого, із господарського договору та інших угод.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір транспортного експедирування.

Так, згідно зі статтею 316 ГК України:

- за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу;

- договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням;

- договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зі свого боку главою 65 ЦК України урегульовані правовідносини транспортного експедирування, за якими:

- договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частина 1 стаття 930 ЦК України),

- експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб (частина 1 статті 932 ЦК України),

- клієнт зобов`язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов`язків, встановлених договором (частина 1 статті 933 ЦК України).

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України Про транспортно-експедиційну діяльність .

Так, відповідно до визначень, наданих у статті 1 цього Закону:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до статті 4 Закону транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо; експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України; транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

За змістом статті 8 Закону експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону урегульовані вимоги до договору транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу: договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За цією ж статтею факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно зі статтею 11 Закону експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку; за необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов`язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов`язки експедитора.

У даному випадку договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 не містить підпису Відповідача, як особи, яка взяла на себе зобов`язання з організації перевезення, проте відомості, що в ньому зазначені відносно маршруту перевезення, з урахуванням адрес, ваги вантажу, конкретного автомобіля та водія, а також укладення Відповідачем з ФОП Цибулько В.В. з метою організації перевезення заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 із відображенням тих же даних про перевезення, свідчить про наявність між Позивачем та Відповідачем договірних відносин транспортного експедирування, які виникли на підставі усного договору транспортного експедирування.

При цьому, судом не приймається до уваги визначення у договорі-заявці від 05.07.2019 Відповідача у якості перевізника , оскільки дії, вчинені ним, а саме укладення заявки-договору № 126 від 05.07.2019 із ФОП Цибулько В.В., вказують на вчинення дій, які стосуються організації перевезення, а не безпосереднього перевезення вантажу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач за умовами усного договору про надання транспортно-експедиційних послуг є експедитором, а не перевізником.

Безпосередньо правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину встановленні положеннями статті 218 ЦК України, за якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами.

Отже, хоча договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 і укладений в усній формі, але недодержання письмової форми не є наслідком його недійсності.

Щодо правової природи договірних відносин перевезення, то суд зазначає, що зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли за заявкою-договором № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, свідчать, що за своєю юридичною природою між Відповідачем і ФОП Цибулько В.В. був укладений договір перевезення. При цьому, Відповідач у якості замовника діяв в інтересах Позивача, хоча і виступав від власного імені.

Так, згідно з приписами частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Зокрема, відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються серед іншого також положеннями Закону України Про автомобільний транспорт та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Так, за змістом статті 1 цього Закону під внутрішніми перевезеннями розуміються перевезення вантажів територією України без перетину державного кордону України, а послугою з перевезення вантажів є перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

У відповідності до статті 50 названого Закону договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

За пунктом 1 названих Правил договором про перевезення вантажів є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Таким чином, укладений договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 породжує правовідносини між Позивачем і ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, а вказана товарно-транспортна накладна № 565 від 05.07.2019 підтверджує наявність відповідного перевезення вантажу.

Щодо майнової відповідальності експедитора, то суд зазначає, що у відповідності до статті 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Зі свого боку главою 51 ЦК України регулюються правові наслідки порушення зобов`язань, а також встановлена відповідальність за порушення зобов`язань.

Так, за замістом пункту 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, відшкодування збитків.

Таким чином, у випадку порушення експедитором обов`язків транспортного експедирування, які передбачені законом або договором, наступає майнова відповідальність у вигляді стягнення збитків.

Разом з тим, статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність встановлено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування; за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування; експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Отже, вказаними правовими положеннями встановлена відповідальність експедитора:

- перед клієнтом - за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, та невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом,

- перед іншими особами (крім клієнта) - за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом, а також за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

При цьому, відповідальність експедитора за дії третіх осіб необхідно розуміти як дії, які направлені на виконання саме договору транспортного експедирування, а не перевезення.

За таких обставин, посилання Позивача на встановлену діючим законодавством відповідальність експедитора за втрату вантажу при перевезенні перевізником без вказівки про це у договорі транспортного експедирування або за наявності випадку, встановленого статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , є помилковими.

У даному випадку позовні вимоги Позивача стосуються збитків, які спричинені йому втратою вантажу при перевезенні, при цьому, вони заявлені не до перевізника, а до експедитора, а тому з метою вирішення спору та визначення відповідальності Відповідача, як експедитора за втрату вантажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина 1); під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2).

За змістом статті 225 того ж Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються серед іншого: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Водночас, статтею 226 названого Кодексу визначні умови і порядок відшкодування збитків. Так, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Таким чином, втрата майна у розмірі її вартості складає збитки, які винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини правопорушника.

Отже, Позивач повинен довести не тільки факт заподіяння йому збитків унаслідок втрати вантажу, але й невиконання Відповідачем зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між таким невиконанням та заподіяними збитками.

Так, Позивач у якості невиконання Відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування посилається лише на сам факт втрати вантажу, тобто на незабезпечення Відповідачем його схоронності.

Однак, за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, ними не встановлювалась відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу. Така відповідальність експедитора не встановлена і діючим законодавством (крім випадку, передбаченого статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність ), а тому суд констатує, що Позивачем не доведено, як самого факту неправомірності дій Відповідача по забезпеченню схоронності вантажу, так і його вини у втраті вантажу при перевезенні.

Щодо майнової відповідальності перевізника, то суд зазначає, що відповідальність перевізника за втрату, нестачу та пошкодження вантажу визначена положеннями статті 314 ГК України, за якими:

- перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1),

- за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу (частини 3);

- якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату (частина 4).

Водночас, статтею 52 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством, забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення, а також відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Отже, зі змісту вказаних норм слідує, що:

- втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення;

- наявність втрати вантажу свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов`язків за договором перевезення та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника;

- під втратою вантажу (за загальним сприйняттям правових норм) слід розуміти неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв`язку з його крадіжкою.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у випадку втрати вантажу при виконанні договірних зобов`язань з його перевезення застосовується відповідальність, визначена положеннями статей 314 ГК України та 52 Закону України "Про автомобільний транспорт".

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що оскільки відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, то саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, який перевозився за договором.

Таким чином, за результатами оцінки доказів суд вважає, що за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 ними не встановлювалася відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу, і така відповідальність експедитора не встановлена діючим законодавством (крім випадку, передбаченого статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність ), а тому Позивачем не доведено, як самого факту неправомірності дій Відповідача по забезпеченню схоронності вантажу, так і його вини у втраті вантажу при перевезенні. Відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, а тому саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, що перевозився за договором перевезення.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до приписів статі 129 ГПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Нікітенко