Постанова

від 28.07.2020 по справі 923/5/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/5/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Цибулько Володимира Васильовича та Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій

на рішення Господарського суду Херсонської області від 10 березня 2020, суддя Нікітенко С.В., м. Херсон, повний текст складено 10.03.2020 року

у справі № 923/5/20

за позовом: Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича

третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Цибулько Володимир Васильович

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Кудла Іван Григорович

про стягнення 142188,00 грн.,

У січні 2020 року до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій до Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича про стягнення з ФОП Шейко К.М. суми збитків у розмірі 142 188,00 грн., завданих втратою вантажу.

Позовну заяву мотивовано порушенням відповідача зобов`язань за договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 року.

Позивач зазначав, що між сторонами був укладений договір перевезення вантажу, за яким позивач - замовник, відповідач - перевізник. Сторонами було погоджено істотні умови договору перевезення, а саме: вантаж, пункти завантаження і призначення, строк доставки та вартість доставки. У додаткових умовах Договору встановлено, що перевізник зобов`язаний вчасно надати автомобіль і доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк. Посилаючись на чинне національне законодавство, позивач звертав увагу суду на те, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10 березня 2020 року по справі № 923/5/20 у задоволені позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 не містить підпису Відповідача, як особи, яка взяла на себе зобов`язання з організації перевезення, проте відомості, що в ньому зазначені відносно маршруту перевезення, з урахуванням адрес, ваги вантажу, конкретного автомобіля та водія, а також укладення Відповідачем з ФОП Цибулько В.В. з метою організації перевезення заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 із відображенням тих же даних про перевезення, свідчить про наявність між Позивачем та Відповідачем договірних відносин транспортного експедирування, які виникли на підставі усного договору транспортного експедирування.

При цьому, судом не приймається до уваги визначення у договорі-заявці від 05.07.2019 Відповідача у якості перевізника , оскільки дії, вчинені ним, а саме укладення заявки-договору № 126 від 05.07.2019 із ФОП Цибулько В.В., вказують на вчинення дій, які стосуються організації перевезення, а не безпосереднього перевезення вантажу.

Таким чином, укладений договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 породжує правовідносини між Позивачем і ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, а вказана товарно-транспортна накладна № 565 від 05.07.2019 підтверджує наявність відповідного перевезення вантажу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідальність за схоронність вантажу при перевезені за діючим законодавством покладена на перевізника, а тому саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, який перевозився за договором.

Суд першої інстанції зазначав, що за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 року ними не встановлювалася відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу, і така відповідальність експедитора не встановлена діючим законодавством ( крім випадку, передбаченого статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність ), а тому Позивачем не було доведено, як самого факту неправомірності дій Відповідача по забезпеченню схоронності вантажу, так і його вини у втраті вантажу при перевезені.

В свою чергу, господарський суд Херсонської області у своєму рішенні зазначив, що відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, а тому саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, що перевозився за договором перевезення.

Не погодившись із вище вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Цибулько Володимир Васильович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі № 923/5/20, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі 923/5/20 та прийняти нове рішення, яким встановити непричетність ФОП Цибулько В.В. до правовідносин, що склалися між сторонам та виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновок суду про відповідальність ФОП Цибулько В.В., як перевізника, за втрату вантажу; стягнути витрати по справі судового збору та професійної правничої допомоги.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції було невірно встановлено фактичні обставини справи, невірно визначено правовідносини, що склалися між їх учасниками. Не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Висновки суду не відповідають обставинам справи, носять суперечливий характер, є хибними та безпідставними, r'рунтуються на неналежних та недопустимих доказах, що, в свою чергу призвело до прийняття неправомірного рішення. Рішення прийнято з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.

Так, Апелянт зазначає, що судом не зазначено про наявність договірних відносин між позивачем та ТОВ Пром-Восток . Реальність господарської операції щодо придбання позивачем вантажу та набуття його у власність та понесення ним збитків від його втрати, окрім іншого має підтверджуватись фінансовими документами щодо оплати цього вантажу, проте рішення не містить висновків щодо наявності договірних відносин з посиланням на досліджені судом відповідні докази, не містить посилань на будь-які докази понесення витрат на придбання товару , доказів переходу до нього права власності.

Зробивши посилання на рахунок на оплату від 03.07.19, суд фактично встановив наявність договірних відносин, не дослідивши чи була здійснена фактична оплата за цим рахунком, не дослідив яким чином у позивача в наявності документи ТОВ Пром-Восток , зокрема ТТН з підписом Кудли І.Г. , суд не встановив що за адресою м. Дніпро, вул. Ударників, 27 ТОВ ПРом-Восток не знаходиться, при цьому не встановлено наявності у вказаної особи складських приміщень за вказаною адресою.

Крім того, апелянт вважає, що судом невірно встановлено наявність договірних відносин між ФОП Цибулько В.В. та відповідачем ФОП Шейко К.М., зазначає що ФОП Цибулько В.В. не може бути вантажоперевізником, оскільки надає послуги виключно з перевезення пасажирів.

При цьому, скаржник зауважує, що з відповідачем ФОП Шейко К.М. він не знайомий, діяльності з ним як підприємцем ніколи не проводив, жодних договорів ані усних, ані письмових, в т.ч. і заявку-договір № 126/19 від 05.07.2019 року, на яку суд посилається в своєму рішенні, з ним не підписував та не укладав, ніколи з ним не зустрічався та не спілкувався жодними засобам зв`язку, а інформацію щодо ФОП Цибулька В.В., як перевізника, відповідачем ФОП Шейко К.М. було використано з офіційного сайту prozorro публічні закупівлі.

Також, апелянт стверджує, що підпис, який стоїть у договорі-заявці № 126/19 від 05.07.2019 року йому не належить.

Скаржник звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не було надано юридичної оцінки висновків суду щодо відповідності договору-заявки № 126/19 від 05.07.2019 року вимогам чинного законодавства.

Всупереч вимогам чинного законодавства, зміст договору перевезення від 05.07.19 №126/19 не містить інформації та визначення ані особи вантажовідправника, ані особи отримувача вантажу, як і не містить умов та порядку оплати послуг перевізника та її вартості.

Даним договором-заявкою не визначено юридичну особу, яка мала отримати вказаний вантаж, отже не вказано, що саме позивач є отримувачем цього вантажу.

Апелянт переконаний, що заявка-договір № 126/19 від 05.07.2019 є підробним та в судовому процесі використаний виключно з метою перекладення відповідальності з винних осіб на ФОП Цибулько В.В.. Щодо факту підробки договору-заявки № 126/19 від 05.07.19 ФОП Цибулько В. В. до правоохоронних органів подано відповідну заяву про порушення кримінального провадження.

Скаржник зазначає, що висновок суду про причетність ФОП Цибулько В.В. до вказаного перевезення вантажу є таким, що не відповідає обставинам справи. Також, як свідчить оскаржуване судове рішення, безпосереднє відношення до правовідносин, що склалися між учасниками справі, мають водій Кудла І. Г. , який за його твердженням, здійснював перевезення вантажу та відповідач ФОП Шейко К.М., який це перевезення організував. Проте ФОП Цибулько В.В. з Кудлою І.Г. не знайомий, та не спілкувався.

Крім того, апелянт вважає що саме експедитор повинен відповідати за втрату вантажу з посиланням на ст.934, 932, 618 ЦК України, ст.14 ЗУ Про транспортно-експедиторську діяльність , а тому висновок суду , що ФОП Цибулько В.В. має нести відповідальність за втрату вантажу, є безпідставним.

Окремо скаржник наголошує що його не було повідомлено належним чином про судовий розгляд, порушивши його право на участь в судовому засіданні, тому просить долучити до матеріалів справи докази, якими він обгрунтовує свою позицію.

До апеляційної скарги додано копію ліцензії від 03.04.2012 №131 виданої Міністерством транспорту та зв`язку України Цибулько В.В. на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом, довідку Відомості про підприємство ФОП Цибулько В.В. , витяги з реєстрів на безкоштовний запит, копію адвокатського запиту від 18.03.2020 року до територіального сервісного центру МВС №0541, , довідку ФОП Цибулько В.В. про відсутність у власності та на умовах оренди т/з SCANIA AI4491НА та напівпричіп SCHMITZ АІ3242ХІ, виписку по рахунку за період з 01.07.2019 по 31.07.2019, витяг з ЄРДР, які судом долучені до матеріалів справи.

Також не погодившись із вище вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство Завод сталевих конструкцій звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі № 923/5/20, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі 923/5/20. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу мотивовано невірним встановленням обставин справи та допущенням порушень норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПП Завод сталевих конструкцій зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо правовідносин, які склалися між сторонами, в яких відповідач був експедитором.

Так, апелянт звертає увагу суду на те, що у товарно-транспортній накладній №565 від 05.07.2019 як автомобільного перевізника було вказано ФОП Шейко К.М.. В жодному із документів перевезення не було зазначено такого перевізника як ФОП Цибулько В.В.

У договорі-заявці про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019р.,

надісланої позивачем відповідачу до початку перевезення, ФОП Шейко К.М. є перевізником, а ПП "Завод сталевих конструкцій" - замовником. У цьому договорі в додаткових умовах, а саме п.2, було встановлено, що перевізник зобов`язується вчасно надати автомобіль та доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк. Отже, відповідач взяв на себе обов`язок не просто організувати перевезення, а доставити вантаж.

Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо укладеного договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 року, а саме з тим, що вказаний договір породжує правовідносини між позивачем та ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, а транспортна накладна № 86622552 від 05.07.2019 року підтверджує наявність перевезення вантажу.

Апелянт зауважує, що вище вказані висновки суду не ґрунтуються на нормах права та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також, скаржник зазначає, що судом не досліджувався оригінал заявки-договору №126/19 від 05.07.2019. Відповідач не надав ані оригінал цієї заявки-договору для огляду, ані докази її реального виконання. Апелянт звертає увагу на те, що справжність укладення договору-заявки викликає сумнів оскільки відповідачем не надано акти, розрахункові й інші документи, які підтверджують існування правовідносин між ним і ФОП Цибулько В.В. Договір-заявка з ФОП Цибулько В.В. підписана відповідачем від власного імені, без згадування позивача. До початку перевезення відповідач повідомив позивачу інформацію про водія Кудлу І.Г. і транспортний засіб, не згадуючи, що перевезення здійснюватиме ФОП

Цибулько В.В. Згідно з інформацією, що міститься в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП Цибулько В.В. здійснює лише два види діяльності: Код КВЕД 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний) та Код КВЕД 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт.

Отже, ФОП Цибулько В.В. взагалі не здійснює вантажні перевезення.

Апелянт зауважує, що всупереч наведеним нормам судом першої інстанції було визнано як встановлену обставину укладення договору між ФОП Шейко К.М. і ФОП Цибулько В.В. за відсутності оригіналу або належним чином засвідченої копії оригіналу.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що у позивача відсутні правовідносини щодо перевезення з ФОП Цибулько В.В., оскільки договір з останнім відповідач укладав (якщо укладав) від власного імені.

Посилаючись на норми чинного національного законодавства, апелянт також зауважує, що експедитор несе відповідальність за втрату вантажу, окрім випадків, коли договором транспортного експедирування встановлено інше.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 року було відкрито апеляційне провадження по справі №923/5/20 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Цибулько Володимира Васильовича на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року у справі № 923/5/20 та за апеляційною скаргою Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року у справі № 923/5/20, об`єднано апеляційні скарги до сумісного розгляду.

У травні 2020 року Фізична особа-підприємець Цибулько В.В. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з Відзивом на апеляційну скаргу Приватного Підприємства Завод сталевих конструкцій на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі № 923/5/20, в якій зазначає, що на адресу ФОП Цибулько В.В. не надходило жодних процесуальних документів. Також, апелянт зазначає, що у ФОП Цибулько В.В, та його представника не було можливості здійснити фактичне ознайомлення з матеріалами справи з об`єктивних причин, а саме через введення карантину на території України. Доступ до матеріалів справи через електронний суд було отримано 19.05.2020 року після розгляду судом заяви представника ФОП Цибулько В.В. адвоката Левицької-Корчун В.І..

Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги ПП Завод сталевих конструкцій та її доводами, ФОП Цибулько В.В. вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та мотивованою. Обставини наведені в апеляційній скарзі щодо відносин між позивачем та відповідачем ФОП Цибулько В. В. не відомі, так як він не був їх учасником.

Однак, з правової точки зору, відповідальність за втрачений вантаж має нести перевізник - ФОП Шейко К.М., як особа, з якою позивачем було укладено договір і який має нести повну відповідальність за вантаж.

Як свідчить зміст апеляційної скарги ПП Завод сталевих конструкцій про начебто участь ФОП Цибулько В. В. у правовідносинах щодо перевезення вантажу, позивач став обізнаний лише після виявлення факту втрати вантажу. Жодних належних документів, які свідчать про статус ФОП Цибулько В.В., як перевізника, ані позивач, ані відповідач не мають. Відповідні документи не були належним чином оглянуті судом, а відтак апелянт зауважує, що, суд першої інстанції припустився грубої помилки та безпідставно встановив наявність вини ФОП Цибулько В.В. за втрату вантажу.

01.06.2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича на апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Цибулько В.В. та Приватного Підприємства Завод сталевих конструкцій , в якому Шейко К.М. просить суд залишити рішення господарського суду Херсонської області по справі № 923/5/20 від 10.03.2020 року без змін, а апеляційні скарги ФОП Цибулько В.В. та П.П. Завод сталевих конструкцій - без задоволення.

Відзив мотивовано тим що, апеляційні скарги ФОП Цибулько В.В. та П.П. Завод сталевих конструкцій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а судове рішення у справі не містить підстав для його скасування.

Щодо апеляційної скарги ФОП Цибулько В.В., відповідач зазначає, що твердження апелянта щодо неможливості бути вантажоперевізником, оскільки надає послуги виключно з перевезення пасажирів, посилаючись на копію ліцензії Міністерства транспорту та зв`язку України, виданої апелянту є помилковим, а доданий доказ неналежним, оскільки згідно Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності надання послуг перевезення вантажів (крім небезпечних) не потребує ліцензування.

Щодо висновку апелянта про Договір-заявку № 126/19 від 05.07.2019 року, який на його думку є підробним, відповідач зауважує, що підписи під апеляційною скаргою та вище вказаним документом є ідентичними. Проте, доведення або спростування цих тверджень є предметом кримінального, а не господарського процесу і судочинства з відповідним обов`язком апелянта довести їх обґрунтованість.

Також, Апелянт наголошує на відсутності будь-яких договірних відносин між ним і водієм ФОП Кудла І.Г.. У такому разі апелянт, який самоусунувся від участі у розгляді справи і реалізації своїх процесуальних повноважень в суді першої інстанції мав би спростувати наявні матеріалах справи і відомі йому пояснення ФОП Кудла І.Г., згідно яких останній вважає замовником перевезення ФОП Цибулько В.В., з яким в подальшому спілкувався у телефонному режимі за номером НОМЕР_1 і від якого отримував усі вказівки щодо руху спірного вантажу. Зазначеного апелянт не спростував і в апеляційній скарзі.

Наведені у рішенні висновки суду про наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин транспортного експедирування, про укладення між відповідачем і ФОП Цибулько В.В. договору перевезення та про те, що укладений договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 породжує правовідносини між позивачем та ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, не є висновками про покладення на апелянта відповідальності за втрату вантажу і не встановлюють відповідного (преюдиційного) факту, що має юридичне значення і не потребує доведення у інших можливих судових справах за участі ФОП Цибулько В.В. в якості позивача чи відповідача. Даний висновок суду повністю ґрунтується на матеріалах та обставинах справи, а тому не потребує виключення з мотивувальної частини рішення.

Так, Відповідач дійшов висновку, що за відсутності в мотивувальній частині судового рішення висновку (встановленого юридичного факту) про відповідальність ФОП Цибулько В.В., як перевізника, за втрату вантажу у межах його вартості, та з огляду на зміст прохальної частини скарги, в якій апелянт просить лише встановити відсутність певного юридичного факту стосовно нього, який і так у рішенні відсутній, підстави для скасування законного і обґрунтованого судового рішення відповідно ч.4 ст.277 ГПК України і прийняття нового рішення зі зміною його мотивувальної частини думку ФОП Шейко К.М. відсутні.

Щодо апеляційної скарги позивача у справі - Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій , Відповідач зазначає, що позивач в повному обсязі реалізував свої процесуальні права як на представництво в судовому засідав так і щодо надання суду власних доказів, доведення їх переконливості, спростування аргументів відповідача, наведених у відзиві на позов і поясненнях його представника під час розгляду справи.

Проте зосередившись в обґрунтуваннях підстав для притягнення до відповідальності втрату вантажу на ФОП Шейко К.М., позивач помилково не клопотав перед судом про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів ФОП Цибулько В.В. і ФОП Кудла І.Г., що могло б істотно вплинути на висновки суду по справі з урахуванням правильно встановленої судом правової природи договірних відносин транспортного експедирування і перевезення відповідно - розмежування майнової відповідальності експедитора і перевізника у даній конкретній ситуації.

11.06.2020 року до суду надійшов відзив Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цибулько В.В. на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.03.2020 року по справі № 923/5/20, в якій позивач зазначає, що в цілому апеляційна скарг ФОП Цибулька В.В. підтверджує необґрунтованість оскаржуваного рішення, проте з окремими запереченнями позивач погодитись не може, а саме, по-перше, на юридичну адресу ФОП Цибулька В.В. надсилались позовна заява, відповідь на відзив, ухвала про відкриття провадження і рішення, винесені Господарським судом Херсонської області. Враховуючи подання апеляційної скарги, ФОП Цибулько В.В. був обізнаний про наявність судової справи, але не скористався своїм правом на участь в ній та подання відзиву. В апеляційній скарзі не наведено обґрунтування наявності підстав, що унеможливлювали користування ним своїми процесуальними правами в суді першої інстанції, а також причини з яких докази заперечення на позов ним подаються лише в апеляційний суд.

По друге, щодо реальності господарської операції між позивачем і ТОВ "Пром-Восток" та понесених збитків позивач зазначає, що підтвердження поставки втраченого вантажу позивачем були надані копії рахунку на оплату, товарно-транспортної накладної, податкової накладної.

Посилаючись на чинне національне законодавство, позивач зазначає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач не заперечував проти факту відвантаження ТОВ "Пром-Восток" на адресу позивача товару (сталі оцинкованої) на суму 142 188,00 грн.. Також не заперечував проти цього і ФОП Цибулько В.В.

Таким чином, в силу положень ч. 4 ст. 165 ГПК України факт поставки і вартість втраченого вантажу визнано учасниками справи в суді першої інстанції.

Враховуючи висловлення ФОП Цибулько В.В. в апеляційній скарзі сумнівів щодо реальності господарської операції, позивач вважає за необхідне надати додаткові докази, а саме: Копію Договору поставки № 321/18ПВ від 17.12.2018. укладеного між позивачем і ТОВ "Пром-Восток", в рамках якого відбувалась поставка втраченого товару та копії платіжних доручень про оплату втраченого вантажу.

Стосовно численних звинувачень апелянта у скарзі щодо не встановлення судом обставин справи позивач зауважує, що дійсність правовідносин з поставки між позивачем і ТОВ "Пром-Восток" суд встановив не тільки на підставі рахунку, а також на підставі товарно-транспортної накладної, податкової накладної, пояснень відповідача, який повідомив, що вони дійсно виконували замовлення на перевезення. Копії ТТН, видаткової накладної позивачу надало ТОВ "Пром-Восток", у яких зберігаються оригінали. В позові про це було вказано, в тому числі вказівкою про можливість надання оригіналів на вимогу суду.

Суд не залучав до участі у справі ТОВ "Пром-Восток", оскільки рішення жодним чином не стосується їх прав та обов`язків.

Позивач зауважує, що факт здійснення поставки і втрати вантажу визнавався сторонами, третьою особою Кудла І.Г. , а також не заперечувався ФОП Цибулько В.В.

Щодо правовідносин між ФОП Шейко К.М. та ФОП Цибулько В.В. позивач оспорювати доводи ФОП Цибулько В.В. не вважає за доцільне, оскільки про останнього почув вперше після зіткнення вантажу. Позивач погоджується з думкою апелянта, що сканованої копії договору-заявки між ФОП Шейко К.М. і ФОП Цибулько В.В., оригінал якої відсутній у відповідача, недостатньо для доведення факту існування правовідносин з перевезення вантажу між цими особами.

Щодо правовідносин між ФОП Цибулько В.В. і ФОП Кудла І.Г., позивач зазначає, що перевізник може залучати для виконання своїх зобов`язань інших осіб, в тому числі з власним автомобільним вантажним транспортом.

Також, позивач звертає увагу на те, що згідно зі ст. 259 ГПК України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

В порушення наведеної норми апелянт не надіслав документів, що підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, позивач не може надати свої заперечення і відповідно вимога апелянта про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

За таких обставин, позивач просить суд відмовити ФОП Цибулько В.В. у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за необґрунтованістю та залучити до матеріалів справи в якості доказів копії документів, оригінали яких в наявності у ПП Завод сталевих конструкцій .

11.06.20 до суду від Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій надійшло клопотання про витребування у ФОП Шейка К.М. для огляду оригіналу укладеного між ФОП Шейко К.М. та ФОП Цибулько В.В. заявки-договору №126/19 від 05.07.2019 року, а у випадку відмови відповідача надати такий оригінал, не брати його до уваги в якості доказу. Позивач зауважує, що метою надання вказаного доказу є доведення факту

Судова колегія відхиляє зазначене клопотання, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, заявником не доведено неможливості заявлення відповідного клопотання в суді першої інстанції, не мотивовано підстави заявлення такого клопотання в суді апеляційної інстанції, також дане клопотання не заявлено при поданні апеляційної скарги 08.04.2020 року, а надійшло до суду лише 11.06.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2019 року Приватне підприємство "Завод сталевих конструкцій" (надалі - Позивач або Замовник) замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Восток" труби профільні в асортименті визначеному умовами договору. За умовами укладеного договору поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад постачальника) відповідно до міжнародних правил тлумачення Інкотермс у редакції 2010 року.

Відповідно до Рахунку на оплату № ПВ249 від 03.07.2019 на суму 142188,00 грн., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ВОСТОК", як постачальником, на оплату Приватним підприємством "Завод сталевих конструкцій", як покупцем за договором № 321/18ПВ від 17.12.2018 сталі оцинкованої 0,65 мм у кількості 5,780 т., загальною вартістю 142188,00 грн.

За даними позивача пошук перевізника для цієї поставки позивач здійснював через веб - сайт Lardi-Trans ( https://lardi-trans.com/).

Позивач зазначає, що 05.07.2019 року він звернувся до Фізичної особи-підприємця Шейко Костянтина Миколайовича (надалі - Відповідач) із заявкою на одержання послуг по перевезенню вантажу з м. Дніпра на склад позивача у м. Миколаєві.

Копія вказаної заявки від 05.07.2019 року міститься на а.с.14 та не містить підпису ФОП Шейко К.М.

Позивач зазначає, що 05.07.2019 працівником ФОП Шейко К.М. ОСОБА_6 було знайдено водія-перевізника: Кудлу Івана Григоровича , який працює на транспортному засобі СКАНІЯ НОМЕР_2 , напівпричіп НОМЕР_3 .

05.07.2019 року між ФОП Шейко К.М. як експедитором, та ФОП Цибулько В.В. як перевізником, укладено заявку-договір № 126/19 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, а саме металу вагою 20 тон за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв.

За умовами вказаного договору, обов`язок з перевезення вищезазначеного вантажу з м. Дніпро до м. Миколаїв було покладено на фізичну особу-підприємця Цибулька В.В., а в якості транспортного засобу вказаний автомобіль Сканія, державний номер НОМЕР_2 , з напівпричіпом, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія Кудли І.Г .

Договір підписаний його сторонами та на ньому наявні відтиски печаток. (а.с.30)

Того ж дня, 05.07.2019 зазначений водій-перевізник отримав у ТОВ "Пром-Восток" (адреса складу: м. Дніпро, вул. Ударників, 27) сталь оцинковану 0,65*1250 мм у кількості 5,780 тон, загальною вартістю 142188,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №565 від 05.07.2019 року, за якою Кудла І.Г. отримав товар, пункт розвантаження - м. Миколаїв.

Згідно податкової накладної №05072019/15, зареєстровано в ЄРПН дану операцію.

Проте, позивач зазначає, що товар так і не було доставлено позивачу.

Водій Кудла І.Г. в телефонній розмові повідомив, що за вказівкою диспетчера відвантажив продукцію невідомим особам в селі Якимівці.

07 липня 2019 року директор позивача ОСОБА_7 звернулась з заявою до Інгульського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. Відкрито кримінальне провадження № 12019150040002466, яке триває по теперішній час.

Таким чином, за твердження позивача, внаслідок втрати водієм-перевізником Кудлою І.Г. вантажу, позивачу було завдані збитки у розмірі вартості втраченого вантажу у розмірі 142188,00 грн.

22 липня 2019 року Позивачем була надіслана Відповідачу електронною і звичайною поштою претензія про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу. Дана претензія залишена Відповідачем без відповіді та реагування.

На підтвердження своїх тверджень, Позивачем до позовної заяви додано копії наступних документів: рахунок на оплату №ПВ249 від 03.07.2019, договір - заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, товарно-транспортна накладна №565 від 05.07.2019, відомості про вантаж, податкова накладна № 15 від 05.07.2019, талон повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копіями скріншотів з застосунку "Viber" (укр. Вайбер), відомостями з веб-сайт Lardi-Trans, роздруківка електронного листування, заявка - договір № 126/19 від 05.07.2019, претензія №18/07 від 19.07.2019.

Отже, з урахуванням того, що Відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 142188,00 грн. не відшкодовано, які складають вартість втраченого вантажу, Позивач вважає, що з Відповідача підлягає стягненню вказана сума збитків.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За твердженнями обох сторін, які ними визнаються та у відповідності до частини 1 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню, між ними виникли правовідносини з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв.

Підтвердженням наявності таких правовідносин є договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, за змістом якої Позивач, виступаючи у якості замовника, замовив до перевезення Відповідачем, як перевізником, вантаж - Рулон, вагою до 22 тон, за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв. У ньому також вказано, що перевезення буде здійснюватися автомобілем Сканія, державний номер НОМЕР_2 , з напівпричіпом, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія Кудли І.Г .

Цей договір-заявка не підписаний Відповідачем, але інформація, яка в ньому зазначена відносно водія та автомобіля, надана Позивачу безпосередньо Відповідачем, вказує на досягнення між ними домовленості щодо організації перевезення вантажу.

Водночас, як слідує із заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного між Відповідачем, як експедитором, та фізичною особою-підприємцем Цибулько В.В., як перевізником, перевезення вантажу, а саме металу вагою 20 тон за маршрутом м. Дніпро - м. Миколаїв, було покладено на фізичну особу-підприємця Цибулька В.В., а в якості транспортного засобу вказаний автомобіль Сканія, державний номер НОМЕР_2 , з напівпричіпом, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія Кудли І.Г . Договір підписаний його сторонами та на ньому наявні відтиски печаток.

На виконання заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019, відповідно до товарно-транспортної накладної № 565 від 05.07.2019 в пункті навантаження за адресою м. Дніпро, вул. Ударників, 27, водієм Кудлою І.Г. був отриманий у вантажовідправника вантаж вагою 5,780 тон на загальну суму 142188,00 грн.

Зокрема, в товарно-транспортній накладній вказані наступні відомості:

- автомобіль - СКАНІЯ АІ4491НА, напівпричіп НОМЕР_3 ,

- вид перевезень - автотранспорт,

- автомобільний перевізник - ФОП Шейко К.М . ,

- водій - Кудла І.Г. ,

- замовник - ПП "Завод сталевих конструкцій",

- вантажовідправник - ТОВ "ПРОМ-ВОСТОК",

- вантажоодержувач - ПП "Завод сталевих конструкцій",

- пункт навантаження - м. Дніпро, вул. Ударників, 27,

- пункт розвантаження - м. Миколаїв,

- отримав водій Кудла І.Г. ,

- найменування вантажу - Сталь оц. 0,65х1250 мм, маса нетто 5,780 т, загальна сума 142188,00 грн.

З тексту товарно-транспортної накладної вбачається, що вона підписана представником вантажовідправника та водієм/експедитором Кудлою І.Г.

Як вбачається з пояснень Фізичної особи-підприємця Кудли І.Г., які подані до господарського суду Херсонської області 28.01.2020 року, жодних правовідносин з ФОП Шейко К.М. він не має, отримавши замовлення від ФОП Цибулько В.В., в подальшому він спілкувався з ним в телефонному режимі; договору матеріальної відповідальності він не укладав, тому відповідальність за збереження вантажу несе експедитор; при перевезенні вантажу по дорозі до м. Миколаєва за вказівкою ФОП Цибулька В.В . вантаж був вивантажений в смт. Якимівка, Мелітопольського району, Запорізької області.

Оскільки вантаж до місця обумовленого вивантаження за адресою: м. Миколаїв, вул. Чорновола, 1, не доставлений та не переданий, у зв`язку з чим позивач 07.07.2019 звернувся до Інгульського відділення поліції ГУ НП в Миколаївській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що свідчить витяг з ЄРДР від 08.07.2019 року (а.с.19).

Матеріали справи не містять інформації щодо руху кримінального провадження або вироку суду за його результатами.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Так, згідно зі статтею 316 ГК України:

- за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу;

- договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням;

- договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зі свого боку главою 65 ЦК України урегульовані правовідносини транспортного експедирування, за якими:

- договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частина 1 стаття 930 ЦК України),

- експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб (частина 1 статті 932 ЦК України),

- клієнт зобов`язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов`язків, встановлених договором (частина 1 статті 933 ЦК України).

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність".

Так, відповідно до визначень, наданих у статті 1 цього Закону:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Згідно зі статтею 11 Закону експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку; за необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов`язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов`язки експедитора.

Господарським судом вірно зазначено, що договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 не містить підпису відповідача, як особи, яка взяла на себе зобов`язання з організації перевезення.

Проте, відомості, що зазначені в договорі-заявці відносно маршруту перевезення, з урахуванням адрес, ваги вантажу, конкретного автомобіля та водія, а також укладення ФОП Шейко К.М. з ФОП Цибулько В.В. з метою організації перевезення заявки-договору №126/19 від 05.07.2019 із відображенням тих же даних про перевезення, та електронна переписка між Наталею Шейко та відділом збуту позивача (а.с.29) свідчать про наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин транспортного експедирування, які виникли на підставі усного договору транспортного експедирування.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги визначення у договорі-заявці від 05.07.2019 відповідача у якості "перевізника", оскільки дії, вчинені ним, а саме укладення заявки-договору № 126/19 від 05.07.2019 із ФОП Цибулько В.В., вказують на вчинення дій, які стосуються організації перевезення, а не безпосереднього перевезення вантажу.

Частиною 1 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Господарський суд вірно зазначив, що позивач у якості невиконання відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування посилається лише на сам факт втрати вантажу, тобто на незабезпечення ФОП Шейко K.M. його схоронності, однак за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019 ними не встановлювалася відповідальність відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу.

В свою чергу, зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли за заявкою-договором № 126/19 від 05.07.2019 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, свідчать, що за своєю юридичною природою між ФОП Шейко К.М. і ФОП Цибулько В.В. був укладений договір перевезення.

При цьому, відповідач у якості замовника діяв в інтересах Позивача, хоча і виступав від власного імені.

Згідно з приписами частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Зокрема, відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються серед іншого також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та "Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Так, за змістом статті 1 цього Закону під внутрішніми перевезеннями розуміються перевезення вантажів територією України без перетину державного кордону України, а послугою з перевезення вантажів є перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

У відповідності до статті 50 названого Закону договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

За пунктом 1 названих Правил договором про перевезення вантажів є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Таким чином, укладений договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 126/19 від 05.07.2019 породжує правовідносини між Позивачем і ФОП Цибулько В.В., які стосуються автомобільного перевезення та його наслідків, а вказана товарно-транспортна накладна № 565 від 05.07.2019 підтверджує наявність відповідного перевезення вантажу.

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника за договором перевезення може бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

Разом з цим, статтями 924 ЦК України та 314 ГК України визначено, що за втрату вантажу перевізник несе відповідальність у розмірі вартості вантажу у разі, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи норми діючого законодавства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, а саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, що перевозився за договором, у зв`язку з цим, суд першої інстанції правомірно відмовив ПП Завод металевих конструкцій у задоволенні позову про стягнення збитків з ФОП Шейко К.М.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду, що в правовідносинах, які склалися між сторонами, відповідач був експедитором, на думку позивача, у договорі-заявці про надання транспортно-експедиторських послуг від 05.07.2019 ФОП Шейко К.М. є перевізником, а позивач - замовником, у зв`язку з наступним.

Дійсно, у договорі-заявці від 05.07.2019 ФОП Шейко К.М. є перевізником, а ПП Завод металевих конструкцій - замовником, проте даний договір містить назву "Про надання транспортно-експедиторських послуг". Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що відповідач як експедитор здійснив комплекс посередницьких послуг по організації замовленого перевезення, а саме пошук перевізника, водія, після чого 05.07.2020 між відповідачем (експедитор) та ФОП Цибулько В.В. (перевізник) був укладений заявка-договір №126/19 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Судова колегія наголошує, що протилежного сторонами не доведено, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у правовідносинах, які склалися між сторонами, відповідач був експедитором, з даним висновком погоджується і судова колегія.

Стосовно доводів скаржника, що заявка-договір № 126/19 від 05.07.2019 є підробним та в судовому процесі суду першої інстанції використаний виключно з метою перекладення відповідальності з винних осіб на ФОП Цибулько В.В. і що по факту підробки договору-заявки № 126/19 від 05.07.2019 ФОП Цибулько В.В. до правоохоронних органів подано відповідну заяву про порушення кримінального провадження, судова колегія зазначає наступне.

Ухвалою господарського суду Херсонської від 08.01.2020 було відкрито провадження у даній справі, про що було повідомлено ФОП Цибулько В.В.

Ухвалу суду було направлено за адресою місцезнаходження ФОП Цибулько В.В., зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 21000, ВІННИЦЬКА ОБЛ., МІСТО ВІННИЦЯ, ПРОСПЕКТ КОСМОНАВТІВ, БУДИНОК 20, КВАРТИРА 77.

Проте, копія ухвали повернулась до суду неврученою ФОП Цибулько В.В. з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справах № 910/15442/17 від 16.05.2018, 910/23064/17 від 10.09.2018, 906/587/17 від 24.07.2018.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення третьої особи ФОП Цибулько В.В. про здійснення розгляду даної справи. До того ж, судом своєчасно та згідно із зазначеними вище вимогами ГПК України було направлено копію рішення суду на адресу третьої особи, відомості про яку, як вже зазначалось, наявні в матеріалах справи, при цьому, копію рішення суду було отримано 16.03.2020 року за тією ж адресою, на яку відправлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі.

Сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду у справі №916/3188/16 від 23.04.2018 року.

З цих підстав судова колегія вважає необгрунтованими доводи апелянта ФОП Цибулько В.В. про неналежне повідомлення його про розгляд справи господарським судом першої інстанції.

Проте до правоохоронних органів ФОП Цибулько В.В. подано заяву щодо факту підробки договору-заявки № 126/19 від 05.07.2019 лише 20.03.2020 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції 10.03.2020.

Крім того, матеріали справи не містять вироку суду або будь-якого рішення, прийнятого за результатами кримінального провадження, або висновку почеркознавчої експертизи, здійсненої на замовлення сторони, якою б підтвердився факт підробки договору, тому сам лише факт подання заяви про вчинення кримінального правопорушення не свідчить будь-які встановлені факти та не є підставою для визнання договору неукладеним.

Посилання апелянта (позивача) майнову відповідальність експедитора колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку позовні вимоги стосуються збитків, які спричинені йому втратою вантажу при перевезенні, при цьому, вони заявлені не до перевізника, а до експедитора, а тому позивач повинен довести не тільки факт заподіяння йому збитків унаслідок втрати вантажу, але й невиконання Відповідачем зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між таким невиконанням та заподіяними збитками, чого в даному випадку здійснено не було.

Так, Позивач у якості невиконання Відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування посилається лише на сам факт втрати вантажу, тобто на незабезпечення Відповідачем його схоронності, однак, за укладеним між сторонами усним договором транспортно-експедиційних послуг від 05.07.2019, ними не встановлювалась відповідальність Відповідача, як експедитора, за схоронність вантажу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у випадку втрати вантажу при виконанні договірних зобов`язань з його перевезення застосовується відповідальність, визначена положеннями статей 314 ГК України та 52 Закону України "Про автомобільний транспорт".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідальність за схоронність вантажу при перевезенні за діючим законодавством покладена на перевізника, то саме на ФОП Цибулько В.В., як перевізника, покладений обов`язок за схоронність вантажу, який перевозився за договором.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність доказів оплати рахунку на суму 142188 грн., оскільки позивачем до відзиву на апеляційну скаргу було додано копію договору №321/18ПВ від 17.12.2018 укладеним між ТОВ Про-Восток та ПП Завод металевих конструкцій на поставку товару, додаткову угоду до договору та платіжні доручення на загальну суму 142180,00 грн., якими підтверджується оплата товару, який в подальшому був втрачений.

З огляду на те, що зазначені докази надані у відповідь на аргументи апеляційної скарги третьої особи, судовою колегією залучено їх до матеріали справи та прийнято до уваги.

Доводи скаржника про неможливість ФОП Цибулько В.В. бути вантажоперевізником, оскільки надає послуги виключно з перевезення пасажирів, посилаючись на копію ліцензії Міністерства транспорту та зв`язку України, виданої апелянту є помилковими, оскільки згідно Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності надання послуг перевезення вантажів (крім небезпечних) не потребує ліцензування.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського

процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Цибулько Володимира Васильовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Завод сталевих конструкцій залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 10 березня 2020 у справі №923/5/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді С.І. Колоколов

Н.М. Принцевська