Постанова

від 10.03.2020 по справі 233/2213/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/2213/19

Номер провадження 22-ц/804/875/20

Справа № 233/2213/19 Головуючий в суді 1 інстанції Мартиненко В.С.

Провадження № 22-ц/804/875/20 Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів Космачевської Т.В., Мірути О.А.,

за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 233/2213/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про переукладення договору оренди земельної частки (паю) за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року, до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 , ухваленого в м.Костянтинівка, за головуванням судді Мартиненко В.С., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство "АПК-ІНВЕСТ" (далі ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про переукладення договору оренди.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 57 (далі - Договір), згідно якого в оренду передається земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_1 0092277, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.

20 лютого 2014 року позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі земельної частки (паю), згідно якого ОСОБА_1 передала, а ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом.

Пунктом 2.3 зазначеного Договору встановлено строк його дії 20 років, який на даний час не сплинув.

З часу укладення Договору по день звернення до суду з цим позовом ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" сумлінно виконує свої зобов`язання за Договором, в тому числі і зі сплати орендної плати.

ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" стало відомо про виділення відповідачем в натурі земельної ділянки площею 3,8978 га, якій присвоєно кадастровий номер 1422481500:13:000:0117 та яка фактично використовується позивачем на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року.

Пунктом 3.1 укладеного Договору передбачено обов`язок Орендодавця повідомити Орендаря про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) протягом 5 робочих днів з дати такого виділення.

Відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 ЗК України.

Проте ОСОБА_1 не повідомила ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про отримання нею правовстановлюючого документа, що підтверджує його право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:13:000:0117, чим порушила вимоги договору, нормативних актів та безпосередньо права позивача, як орендаря та фактичного користувача земельної частки (паю), яка була виділена відповідачем у земельну ділянку.

30 листопада 2018 року новим власником земельної ділянки стала ОСОБА_2 , про що позивачу стало відомо 27 березня 2019 року з Публічної кадастрової карти України.

Відповідно до частини першої статті 1481 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Земельна частка (пай) передавалася позивачу в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) шляхом укладення договору оренди земельної частки (паю), що передбачено Указом Президента України "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" від 15.12.1998 № 1353/98, Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529/99 та Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2000 за № 101/4322.

Як на момент укладення договору оренди земельної частки (паю) з ОСОБА_1 , так і на теперішній час діють норми Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), яким укладено договір оренди землі, а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Аналогічні вимоги встановлені укладеним договором оренди земельної частки (паю) між позивачем та відповідачем.

Отже, під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 вчинила волевиявлення щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і укладений договір оренди земельної частки (паю).

Виконуючи належним чином зобов`язання за договором оренди земельної частки (паю) (своєчасна сплата орендної плати, обробка земельної ділянки, дотримання цільового призначення землі, тощо), орендар набув право "правомірного очікування" щодо переукладення договору, і відмова в цьому порушує його права не тільки безпосередньо на користування земельною ділянкою протягом встановленого договором двадцятирічного строку, а й на завершення поточних робіт, які розпочато на земельній ділянці, на отримання запланованого прибутку.

Законом України "Про оренду землі" визначено вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).

Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню.

Посилаючись на те, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором, що умовами договору оренди земельної частки (паю) та чинним законодавством не передбачено такої підстави розірвання договору як виділ земельної ділянки в натурі (на місцевості), що абзацом 6 пункту 2.3 укладеного між сторонами договору оренди земельної частки (паю) встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін; що договір оренди землі переукладається сторонами за цим Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, що ОСОБА_1 протиправно вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди, чим порушила права та законні інтереси позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки, позивач просив: визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (24 травня 2018 року) в запропонованій ним редакції договору, додатком до якого є акт приймання-передачі земельної ділянки від 24 травня 2018 року.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року позов приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 про переукладення договору оренди земельної ділянки - задоволено частково.

Визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем приватним акціонерним товариством АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між приватним акціонерним товариством АПК-Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 57.

В частині позовних вимог щодо визнання договору оренди землі переукладеним відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства АПК-Інвест судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1921 (однієї тисячі дев`ятсот двадцяти однієї) гривні 00 копійок.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 була подана апеляційна скарга, в якій вони посилалися на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просили скасувати заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалою суду першої інстанції від 24 травня 2019 року було відкрите провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20 червня 2019 року. В одному підготовчому засіданні 20 червня 2018 року суд за першою неявкою відповідача та третьої особи провів та закінчив підготовче засідання у справі та перейшов до судового розгляду по суті, чим порушив вимоги частини 2 статті 130, частини 1 статті 189, статті 197, статті 198, п. 2 частини 2 статті 223, частини 1 статті 240 ЦПК України. Суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 281 ЦПК України здійснив заочний розгляд справи без постановлення ухвали про заочний розгляд справи з виходом у нарадчу кімнату. Ухвала про проведення заочного розгляду справи судом була винесена без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання.

Висновки суду першої інстанції по суті спору є недоведеними та суперечливими. Спірна земельна ділянка відповідно до пунктів 4, 5, 7, 9 частини другої статті 791 ЗК України була сформована з моменту присвоєння їй кадастрового номера, її межі були винесені в натуру (на місцевість) та вона стала об`єктом цивільних прав 24 травня 2018 року, тобто через 4 роки після укладання Договору оренди земельної частки (паю) та Акту приймання - передачі паю, а тому така земельна ділянка ніколи не передавалась та не могла передаватись відповідачем у користування позивачу.

На підставі Договору оренди паю та Акту приймання-передачі паю відповідачем позивачу 20 лютого 2014 року передавався саме пай площею 4,66 умовних кадастрових гектарів. При цьому з Договору оренди паю та Акту приймання-передачі паю не вбачається яким саме є розмір земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом терміном на 20 років, в межах якої розміщений пай, що є предметом Договору оренди паю та Акту приймання - передачі паю, яким є номер лоту такої земельної ділянки та паю, та їх місця розташування, якою є вартість паю. Також відсутнє посилання на кадастровий план, кадастрові та інші характеристики, що не відповідає вимогам пункту 1 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, та не дає можливості встановити фактичне місце розташування такого паю.

Відповідно до п. 17 розділу X "Перехідні положення" ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі ( на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, після виділення відповідачу земельної ділянки у натурі (на місцевості), площею 3,8978 га, присвоєння їй кадастрового номера 1422481500:13:000:0117 та реєстрації відповідачем 24 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свого права власності на таку земельну ділянку, земельна ділянка стала об`єктом права, що змінило предмет зобов`язання за раніше укладеним між позивачем та відповідачем Договором оренди паю, внаслідок чого змінились і його суттєві умови.

Договір оренди паю та Договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за Договором оренди паю предметом договору є пай, а сторонами - власник сертифіката на цей пай та його орендар, а за Договором оренди земельної ділянки предметом договору є конкретна земельна ділянка, а сторонами - власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, які викладені Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 61-11820св19 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 61-11971св19, а також у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167св06.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства виділення земельної ділянки в натурі є умовою припинення Договору оренди паю, то з моменту виділення належної відповідачеві земельної ділянки у натурі (на місцевості) та реєстрації відповідачем 24 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свого права власності на таку земельну ділянку, сертифікат, на підставі якого укладено Договір оренди паю, втратив чинність, а укладений між сторонами Договір оренди паю є припиненим, що узгоджується і з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, за яким зобов`язання сторін за укладеним договором оренди земельної частки (паю) припиняються відповідно до чинного законодавства та належна відповідачеві на праві власності земельна ділянка підлягає поверненню.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.02.2000 за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін. Отже, з часу реєстрації відповідачем свого права власності на земельну ділянку (з 24 травня 2018 року) відповідач набув статус власника земельної ділянки, внаслідок чого змінився предмет оренди та статус сторін Договору оренди паю, тому такий Договір оренди паю слід вважати припиненим.

Висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для припинення Договору оренди паю та про те, що зміна статусу предмета оренди та орендодавця, недійсність сертифіката на право на земельну частку (пай) після виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю, не є самостійними підставами для припинення Договору оренди паю, а є підставою для його переукладання на тих самих умовах, що і раніше укладений, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, на які посилається суд першої інстанції.

Абзац другий Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" передбачається лише право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе за наявності волевиявлення на те сторін.

Згідно приписів статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, зміст пункту 2.3 Договору оренди паю щодо його переукладання у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для відповідача, як власника земельної ділянки, і передбачає лише право, а не обов`язок на переукладення такого договору оренди.

Таким чином, наявність волевиявлення відповідача, як учасника правочину, на укладання нового Договору оренди земельної ділянки шляхом переукладання Договору оренди паю, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину.

Відмовивши ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у задоволенні заявленої вимоги про визнання Договору оренди паю переукладеним на Договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений Договір оренди паю, суд першої інстанції всупереч такого висновку, посилаючись на те, що право оренди ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" земельної ділянки відповідачем не визнається, що відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зумовлює його порушення, дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання за ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" права оренди на земельну ділянку на підставі Договору оренди паю, про що позивач суд не просив.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відмовляючи у задоволенні вимоги, заявленої позивачем, про визнання переукладеним договору оренди паю на договір оренди земельної ділянки в редакції позивача через відсутність волевиявлення обох сторін Договору оренди паю на його переукладення або зміну, суд першої інстанції діяв відповідно до викладеної у позові вимоги позивача, дотримуючись принципу диспозитивності (права позивача на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору), передбаченого частиною 1 статті 13 ЦПК України).

Оскільки позивачем була заявлена лише одна позовна вимога про визнання Договору оренди паю переукладеним, у суду були відсутні правові підстави для часткового задоволення позову - визнання за позивачем права оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди паю, враховуючи, що така вимога позивачем не заявлялась.

Суд першої інстанції в порушення частини 1 статті 13 ЦПК України самочинно "вигадав" нову позовну вимогу, яка позивачем не заявлялась, та визнав за позивачем право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди паю, пославшись на статтю 5 ЦПК України та пункт 1 частини 2 статті 16 ЦК України, не зважаючи на те, що позивач у своєму позові не визначав іншого способу (способів) захисту його прав та інтересів, який не суперечить закону, та про що позивач не просив суд визначити у своєму рішенні.

Визнавши за позивачем право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди паю, суд порушив процесуальні права відповідача та третьої особи, передбачені статтями 43, 49, 53 ЦПК України, яким не було відомо про такі зміни предмету позову, що відбулися за ініціативою суду, та з приводу яких відповідачем та третьою особою не подавались відзиви, пояснення, заперечення.

Заявлена позивачем вимога про визнання Договору оренди паю переукладеним на новий договір оренди земельної ділянки в редакції позивача, не відповідає належним способам захисту його цивільних прав та інтересів у розумінні частини 2 статті 16 ЦК України, частини 3 статті 152 ЗК України та статті 27 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд першої інстанції встановив, що з 30 листопада 2018 року власником земельної ділянки є третя особа ОСОБА_2 , а тому будь-які права на земельну ділянку у відповідача з 30 листопада 2018 року припинились.

Відповідач, який не є власником земельної ділянки, не може бути належним відповідачем за цим позовом.

Рішення суду, яким за позивачем визнано право оренди на земельну ділянку на підставі Договору оренди паю, дія якого та зобов`язання за яким припинилися з моменту реєстрації відповідачем 24 травня 2018 року права власності на земельну ділянку, порушує право приватної власності третьої особи на земельну ділянку, оскільки в порушення статей 14, 41 Конституції України, статей 12, 14, 319, 321 ЦК України, статті 153 ЗК України право оренди ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на земельну ділянку було визнано без згоди на це власника земельної ділянки, яким на час вирішення спору є третя особа.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2 через пропуск нею строку на апеляційне оскарження.

Цією ж ухвалою апеляційного суду прийнята заява третьої особи ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , яка надійшла до Донецького апеляційного суду 13 лютого 2020 року.

В заяві про приєднання до апеляційної скарги третя особа ОСОБА_2 зазначила, що повністю підтримує апеляційну скаргу відповідача із зазначених в ній підстав, просить скасувати заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ".

Звертає увагу на пункт 4 апеляційної скарги, в якому відповідачем викладені обставини та висновки що стосуються третьої особи, яка з 30 листопада 2018 року є новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га.

Відповідач, який був власником земельної ділянки з 24 травня 2018 року, будь-яких прав на земельну ділянку з 30 листопада 2018 року, не має, тому не може бути належним відповідачем за цим позовом.

Оскаржуване заочне рішення порушує право приватної власності третьої особи на земельну ділянку, оскільки цим рішенням в порушення статей 14, 41 Конституції України, статей 12, 14, 319, 321 ЦК України, статті 153 ЗК України за ПрАТ "АПК- ІНВЕСТ" визнано право оренди на земельну ділянку без згоди на це власника земельної ділянки - третьої особи. Фактично суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки третьої особи, що призвело до порушення її прав та законних інтересів.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 позивач ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Зазначає, що виходячи з вимог частин 4, 5 статті 259 ЦПК України, процесуальним законодавством не передбачено обов`язок суду виносити ухвалу про заочний розгляд справи з виходом до нарадчої кімнати. Посилання апелянтів на статті 223, 240 ЦПК України, як на "порушення" судом першої інстанції порядку закінчення підготовчого провадження, є необґрунтованими, оскільки дані норми стосуються безпосередньо розгляду справи по суті, тобто після закриття підготовчого провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для часткового задоволення позову ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ", оскільки суд першої інстанції, на думку, апелянта вийшов за межі заявленої ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" позовної вимоги, є необґрунтованими.

Судом першої інстанції встановлено, що після реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, сторони за договором оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року мали переукласти його на тих самих умовах, що і раніше укладений, або за згодою сторін змінити його умови.

Разом з тим, дії ОСОБА_1 свідчать про те, що орендодавець ухилився від переукладення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з отриманням земельної ділянки у власність. А отже, судом не встановлено наявність волевиявлення обох сторін договору оренди земельної частки (паю) на його переукладення або зміну. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з 24 травня 2018 року, задоволенню не підлягає.

Однак, статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Оскільки відповідачем не визнається право оренди ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, а відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зумовлює його порушення, вказане право підлягає захисту шляхом визнання його судом.

Суд дійшов вірного висновку про те, що порушене право ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , що відповідатиме викладеній в позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб.

За вказаних обставин суд самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ", що відповідає його праву та приписам статті 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В апеляційній скарзі єдиною підставою для припинення договору оренди земельної частки (паю) зазначено Типовий договір земельної частки (паю). Разом з цим, Типовий договір не є актом вищої юридичної сили, що регулює правовідносини з оренди землі, а тому його застосування є безпідставним.

На момент укладення сторонами договору оренди земельної частки (паю) та станом на сьогодень діють норми частини другої Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Із зазначеної норми не вбачається, що переукладення договору оренди землі є правом, а не обов`язком, що і було встановлено судом першої інстанції.

Аналогічні умови встановлені пунктом 2.3. укладеного договору оренди земельної частки (паю) між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та відповідачем. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених ст. 31 Закону України "Про оренду землі" та за згодою сторін. Чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення договору оренди земельної частки (паю), зокрема після виділення земельної ділянки в натурі на місцевості та/чи відсутності бажання власника на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі).

Закон України "Про оренду землі" визначає вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня підстава для розірвання (припинення) договору після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).

Доводи апеляційної скарги про залучення до участі у справі неналежного відповідача є необґрунтованими.

ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 травня 2018 року, у власність ОСОБА_2 вона перейшла лише 30 листопада 2018 року.

Стаття 1481 Земельного кодексу України закріплює, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки.

Згідно договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року обов`язок щодо його переукладення на договір оренди землі нерозривно пов`язаний з власником сертифіката, за яким особі надається право на земельну частку (пай). Враховуючи, що ОСОБА_2 стала власником земельної ділянки, безпосередньо після виділення її в натурі ОСОБА_1 , то права та обов`язки до неї, як нового власника, перейдуть після переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі.

Доводи апеляційної скарги про порушення принципу свободи договору, недотримання принципу непорушності права приватної власності не ґрунтуються на законі. Жодного "порушення права приватної власності" щодо ОСОБА_1 вчинено не було.

При вирішені вказаного спору судом правомірно була застосована норма права, викладена у розділі IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої припинення дії Договору оренди земельної частки (паю) допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Судом також було встановлено відсутність підстав для припинення договору оренди земельної частки (паю) та наголошено на тому, що "після реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, сторони за договором оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року мали переукласти його на тих самих умовах, що і раніше укладений або за згодою сторін змінити його умови".

Під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 вчинила волевиявлення щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Відсутність бажання на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі) свідчить про односторонню відмову ОСОБА_1 від виконання договірних зобов`язань, що в свою чергу є порушенням ним приписів статей 525, 526, 629 ЦК України, та доводить недобросовісний характер його дій по відношенню до ПрАТ "АПК- ІНВЕСТ".

Укладений між позивачем та відповідачем договір оренди земельної частки (паю) є обов`язковим до виконання обома його сторонами. В силу статті 525 ЦК України, а також п. 2.3 договору оренди земельної частки (паю), одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Сам же по собі виділ земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначений ані умовами договору, ані чинним законодавством, як підстава для його автоматичного припинення.

У судове засідання апеляційного суду 10 березня 2020 року з`явився представник позивача ПрАТ АПК-ІНВЕСТ .

Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 02 березня 2020 року до апеляційного суду надійшло клопотання від останніх про розгляд справи 10 березня 2020 року у їх відсутність (а.с.239).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 , оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача ПрАТ АПК-ІНВЕСТ адвокат Демченко І.С., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 26 грудня 2019 року № 117-Д, в судовому засіданні апеляційного суду 10 березня 2020 року проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі сертифіката серії НОМЕР_1 092277 мала право на земельну частку (пай) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. 20 лютого 2014 року між ПрАТ АКП-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57.

Відповідно до п.2.3 договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

20 лютого 2014 року сторони підписали акт приймання передачі земельної частки (паю) розміром 4,66 умовних кадастрових га відповідно до договору оренди від 20 лютого 2014 року.

Розпорядженням Голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області № 252 від 15 травня 2018 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 та надано їй у власність земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:13:000:0117.

24 травня 2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:13:000:0117 площею 3,8978га.

Листом від 12 червня 2018 року № 363-2 ПрАТ АПК-Інвест запропонувало ОСОБА_1 переукласти договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117 площею 3,8978га, на підставі договору оренди земельної частки (паю) використовується ПрАТ АПК-Інвест ; на зазначеній земельні ділянці була засіяна озима пшениця.

Протягом 2014-2018 років ПрАТ АПК-Інвест належним чином виконувало свої зобов`язання за договором оренди, сплачуючи на користь ОСОБА_1 орендну плату.

Вказані обставини підтверджуються договором оренди з додатками, інформаційними довідками з Державного земельного кадастру від 27.03.2019 року та 12.06.2018 року, платіжними дорученнями за відповідні роки, копії яких долучені позивачем, а також встановлені рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року у цивільній справі № 233/5388/18 за позовом Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Веліс про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, що набрало законної сили 07 травня 2019 року.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 188216394 від 11 листопада 2019 року право власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі договору міни від 30.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., належить ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з розділом ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Судом не встановлено наявність підстав, передбачених статтями 31, 32 Закону України "Про оренду землі" для припинення договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 . Чинним законодавством передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Зміна статусу предмета оренди та орендодавця, недійсність сертифіката на право на земельну частку (пай) після виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю не передбачені Законом України "Про оренду землі" як самостійні підстави для припинення договору оренди, а є підставою для його переукладання на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Земельним законодавством, зважаючи на тривалість процесу реформування аграрного сектора економіки, закладено принцип сталого землекористування, який, зокрема, полягає у рівному захисті прав орендаря та орендодавця земельних часток (паїв), а в подальшому, земельних ділянок, виділених в натурі та переданих у власність, що обумовлено специфікою використання об`єкту договору оренди - земельної ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема, великими витратами для здійснення сільськогосподарського виробництва, його ризиковістю, тривалими строками отримання прибутку, великою значимістю для держави аграрного виробництва.

Норма права, викладена в п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), форма якого затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, відповідно до якої у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства, є відсильною, але, як зазначалось раніше, чинним законодавством не передбачена як самостійна підстава для припинення договору оренди зміна статусу предмета оренди та сторін та/або недійсність сертифіката на право на земельну частку (пай) після виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Судом не застосований правовий висновок Пленуму Верховного Суду України, викладеного в абзаці 5 пункту 8 постанови № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", а також у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, оскільки суд, вирішуючи вказаний спір, застосував норму права, якою передбачено, що припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом (розділ ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі"). Проте щодо вказаної норми права Пленум Верховного Суду України та Верховний Суд у вказаних постановах не висловлювалися.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що право оренди ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" земельної частки (паю), а в наступному - земельної ділянки, виділеної в натурі та переданої у власність, без достатньої правової підстави було порушено її власником ОСОБА_1 , яка в односторонньому порядку вирішила розірвати договір оренди землі.

Пунктом 2.3 договору оренди земельної частки (паю), укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_3 , передбачено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін, що узгоджується з Перехідними положеннями Закону України "Про оренду землі", правовою позицією, висловленою в пункті 20 постанови Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, згідно з якою після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними; у той же час факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладанню; припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі".

Виходячи з наведених норм права, після реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, сторони за договором оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року мали переукласти його на тих самих умовах, що і раніше укладений, або за згодою сторін змінити його умови.

Разом з тим, дії ОСОБА_1 свідчать про те, що орендодавець ухилився від переукладання договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з отриманням земельної ділянки у власність. Судом не встановлено наявність волевиявлення обох сторін договору оренди земельної частки (паю) на його переукладення або зміну.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_4 , на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з 24 травня 2018 року, задоволенню не підлягає.

Оскільки відповідачем не визнається право позивача на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, а відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зумовлює його порушення, порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання судом права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57, що відповідатиме викладеній в позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб.

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 17 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У справі встановлено, що позивач уклав договір оренди з відповідачем ОСОБА_1 , як з власником сертифікату на право на земельну частку (пай). Вказаний сертифікат вважався правовстановлюючим документом при реалізації ним права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, що відповідає пункту 17 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

У пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 №5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін.

Виходячи з наведених норм та враховуючи те, що з часу отримання ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим, про що обґрунтовано зазначає в апеляційній скарзі відповідач.

При цьому зміст пункту 2.3 укладеного між "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Такі висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі № 6-7167сво06.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним в постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13.

Саме виходячи з того, що судом не встановлено наявність волевиявлення обох сторін договору оренди земельної частки (паю) на його переукладення або зміну, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю).

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 1 Земельного кодексу України.

Проте та обставина, що в порушення п. 3.1 договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 не повідомила протягом п`яти днів орендаря - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про виділення земельної ділянки в натурі на основі земельної частки (паю) та про реєстрацію за нею 24 травня 2018 року права власності на земельну ділянку, не впливає на висновки суду, оскільки неповідомлення орендаря про набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 та від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18.

Посилання ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у відзиві на апеляційну скаргу на те, що у справі № 484/4135/18 мали місце зовсім інші фактичні обставини, а тому висновки Верховного Суду у справі №484/4135/18 не підлягають застосуванню у цій справі, є необґрунтованими, оскільки і у справі №484/4135/18 Верховний Суд зробив висновки, що з часу отримання позивачами свідоцтв на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими.

Такого ж правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 у справі № 484/4067/18, зазначивши, що відповідач уклав договори оренди з власником сертифікатів на право на земельні частки (паї). Вказані сертифікати були дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власником державних актів на право власності на землю. З часу отримання позивачем свідоцтв на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договорів оренди, а тому договори оренди земельних часток (паїв) слід вважати припиненими. Посилання в касаційній скарзі на те, що сам факт оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власником договору оренди земельних паїв, і такий договір підлягає переукладенню, є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Підстави для незастосування цих правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відсутні.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні та посилання ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у відзиві на апеляційну скаргу на те, що сам факт оформлення державного акту на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладеного їх власником договору оренди земельного паю, а такий договір підлягає переукладенню, суперечить висновку суду про відсутність підстав для визнання договору оренди земельної частки (паю) переукладеним у зв`язку із відсутністю волевиявлення обох сторін договору оренди земельної частки (паю) і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм, в тому числі абзацу другого розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", не відповідають висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладеним в зазначених вище постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, неправильне тлумачення закону - абзацу другого розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", є обґрунтованими.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що існує інший правовий висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу другого розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, згідно якого відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Одночасно частиною 2 Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" врегульовано, що після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом. Системний аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить, що після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. У той же час факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі" (пункти 19, 20 постанови).

Відповідно до статті 403 ЦПК України вирішення питання чи містить справа виключну правову проблему та чи є підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є компетенцією суду касаційної інстанції.

Оскільки ця справа розглядається судом цивільної юрисдикції, на даний час застосуванню підлягають вищенаведені правові висновки, які висловлені Верховним Судом як у складі Першої судової палати, так і у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду та які узгоджуються між собою.

Посилання позивача на факт оплатного користування ним спірною земельною ділянкою після оформлення ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку свідчить лише про наявність позадоговірних стосунків між сторонами.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що право оренди ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" земельної частки (паю), а в наступному - земельної ділянки, виділеної в натурі та переданої у власність, без достатньої правової підстави було порушено її власником ОСОБА_1 , яка в односторонньому порядку вирішила розірвати договір оренди землі, є помилковим.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що регулюють порядок проведення підготовчого засідання та порядок заочного розгляду справи, зокрема вимог частини 2 статті 130, частини 1 статті 189, статті 197, статті 198, п. 2 частини 2 статті 223, частини 1 статті 240 ЦПК України, частини першої статті 281 ЦПК України, не впливають на висновки суду, оскільки зазначені відповідачем, як він вважає, порушення норм процесуального права, не належать до тих, які відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення, зокрема є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні, зокрема, його мотивувальної частини.

З огляду на наведені вище висновки апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди земельної частки (паю) переукладеним, неправильно застосував норми права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем права позивача на оренду земельної ділянки, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши у редакції цієї постанови мотивувальну частину заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди земельної частки (паю) переукладеним, суд першої інстанції, посилаючись на норму статті 5 ЦПК України та пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, згідно якої способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, що відповідачем не визнається право позивача на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, що відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зумовлює його порушення, дійшов висновку про те, що порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , що відповідатиме викладеній в позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб.

Такий висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає незаконним, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позовні вимоги про визнання за ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , у цій справі не заявлялися.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Обраний позивачем спосіб захисту - визнання договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року переукладеним відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року фактично є зміною умов договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, тобто способом захисту, який передбачений пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини дев`ятої статті 265 ЦПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Заявляючи вимоги про визнання договору переукладеним, позивачем в позовній заяві наведено проект договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання договору переукладеним не ґрунтується на законі, є необґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, підстави для застосування судом першої інстанції іншого способу захисту, ніж був обраний позивачем у позовній заяві, відсутні.

Частина друга статті 5 ЦПК України дозволяє суду відповідно до викладеної в позові вимоги визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, що судом першої інстанції не враховано.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що визнавши за позивачем 11 листопада 2019 року право оренди конкретної земельної ділянки - земельної ділянки за кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, власником якої на час розгляду справи судом першої інстанції є не відповідач, а інша особа - ОСОБА_2 (з 30 листопада 2018 року), суд фактично вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , до якої позовні вимоги ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" у цій справі не заявлялися. ОСОБА_2 залучена позивачем до участі у справі лише в якості третьої особи, на яку матеріально-правові наслідки ухваленого судового рішення покладатися не можуть.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, згідно з частиною першою статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Відповідно до статей 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви уповноваженої особи про державну реєстрацію на підставі, в тому числі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Оскільки речове право на земельну ділянку, зокрема, право оренди, є похідним від права власності, відповідач, який на час вирішення судом цього спору вже не є власником земельної ділянки, не може визнавати чи не визнавати право позивача на оренду земельної ділянки, власником якої він не є, яке у позивача на підставі рішення суду може виникнути лише після набуття рішенням суду законної сили та наступної державної реєстрації права оренди.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду, яким визнано право позивача на оренду земельної ділянки, безпосередньо впливає на права нового власника земельної ділянки - ОСОБА_2 , є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Отже, рішення суду в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем - ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 , підлягає скасуванню. Підстави для ухвалення нового рішення в цій частині відсутні, оскільки суд першої інстанції, визнавши право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ", вийшов за межі заявлених позовних вимог. ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" не заявляв позовних вимог про захист його порушеного права в такій спосіб. У задоволенні позовних вимог у спосіб, заявлений позивачем, судом першої інстанції відмовлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції з урахуванням зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подання позову до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (а.с. 1).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, в розмірі 1 921,00 грн. йому не відшкодовуються.

За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. (а.с. 167, а.с.171).

За подання третьою особою ОСОБА_2 заяви про приєднання до апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3 040,50 грн. (а.с. 214, а.с. 222).

Відповідно до п/п 6 пункту 1 частини другої, частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті в розмірі 2 881,50 грн.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача та третьої особи підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі по 2 881,50 грн. кожному.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем - Приватним акціонерним товариством АПК-ІНВЕСТ на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством АПК-ІНВЕСТ та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині відмови Приватному акціонерному товариству АПК-ІНВЕСТ у задоволенні позовних вимог про визнання переукладеним договору оренди землі змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині розподілу судових витрат - стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, в розмірі 1 921 гривня 00 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Судові витрати, понесені Приватним акціонерним товариством АПК-ІНВЕСТ по сплаті судового збору в розмірі 1 921 гривня 00 коп. у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покласти на позивача - Приватне акціонерне товариство АПК-ІНВЕСТ .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ . (код ЄДРПОУ 34626750, юридична адреса: 85325, Донецька область, Покровський район, село Рівне, вул.Шопена, буд.1-а) на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції:

- на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) - 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 коп.;

- на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) - 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.В. Агєєв

Судді: Т.В. Космачевська

О.А. Мірута

Повне судове рішення складено 10 березня 2020 року.

Суддя О.В. Агєєв