Постанова

від 28.10.2020 по справі 233/2213/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 233/2213/19

провадження № 61-6623св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство АПК-Інвест ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Мірути О. А., від 10 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року приватне акціонерне товариство АПК-Інвест (далі - ПрАТ АПК-Інвест , товариство) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про переукладення договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57, згідно якого в оренду передається земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0092277, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією.

20 лютого 2014 року сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю), згідно якого ОСОБА_1 передала, а ПрАТ АПК-Інвест прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом.

Пунктом 2.3 вказаного договору встановлено строк його дії 20 років.

Позивач стверджував, що із часу укладення договору по день звернення до суду з цим позовом ПрАТ АПК-Інвест сумлінно виконує свої зобов`язання за договором, у тому числі і зі сплати орендної плати.

Товариству стало відомо про виділення ОСОБА_1 в натурі земельної ділянки площею 3,8978 га, якій присвоєно кадастровий номер 1422481500:13:000:0117 та яка фактично використовується позивачем на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року.

Пунктом 3.1 договору оренди передбачено обов`язок орендодавця повідомити орендаря про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) протягом 5 робочих днів з дати такого виділення.

Також відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону України Про оренду землі особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 1 ЗК України.

Разом із тим, ОСОБА_1 не повідомила ПрАТ АПК-Інвест про отримання правовстановлюючого документа, що підтверджує її право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:13:000:0117, чим порушила вимоги договору, нормативних актів та безпосередньо права товариства, як орендаря і фактичного користувача земельної частки (паю), яка була виділена ОСОБА_1 в натурі.

30 листопада 2018 року новим власником земельної ділянки стала ОСОБА_2 , про що товариству стало відомо 27 березня 2019 року.

Земельна частка (пай) передавалася позивачу в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) шляхом укладення договору оренди земельної частки (паю), що передбачено Указом Президента України Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай) від 15 грудня 1998 року № 1353/98, Указом Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 03 грудня 1999 року № 1529/99 та Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322.

Як на момент укладення договору оренди земельної частки (паю) з ОСОБА_1 , так і на теперішній час діють норми Перехідних положень Закону України Про оренду землі , якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), яким укладено договір оренди землі, а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Тобто, припинення дії договорів оренди земельних паїв може мати місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених Законом України Про оренду землі , та за згодою сторін.

Аналогічні умови містяться і в пункті 2.3 укладеного договору оренди земельної частки (паю).

Під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 виявила волю щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації нею права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і укладений договір оренди земельної частки (паю).

Виконуючи належним чином зобов`язання за договором оренди земельної частки (паю) (своєчасна сплата орендної плати, обробка земельної ділянки, дотримання цільового призначення землі, тощо), орендар набув право правомірного очікування щодо переукладення договору, і відмова в цьому порушує його права не тільки безпосередньо на користування земельною ділянкою протягом встановленого договором двадцятирічного строку, а й а завершення поточних робіт, які розпочато на земельній ділянці, на отримання запланованого прибутку.

Згідно пункту 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Держкомзему України від 17 січня 2000 № 5 у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства , а Законом України Про оренду землі визначено вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (24 травня 2018 року) в запропонованій позивачем редакції договору, додатком до якого є акт приймання-передачі земельної ділянки від 24 травня 2018 року.

Рух справи у суді першої інстанції

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Мартиненко В. С., від 11 листопада 2019 року позов ПрАТ АПК-Інвест до ОСОБА_1 про переукладення договору оренди земельної ділянки задоволено частково, визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3, 8978 га, за орендарем АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57. В частині позовних вимог щодо визнання договору оренди землі переукладеним відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ АПК-Інвест судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921 грн.

Ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, сторони за договором оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року мали переукласти його на тих самих умовах, що і раніше укладений, або за згодою сторін змінити його умови. Дії ОСОБА_1 , суд вважав такими, що свідчать про її ухилення від переукладання договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з отриманням земельної ділянки у власність.

Встановивши, що відповідачем не визнається право оренди позивача земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3, 8978 га та відсутність відомостей про державну реєстрацію речового права позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що в сукупності зумовлює його порушення, суд дійшов висновку, що вказане право ПрАТ АПК-Інвест підлягає захисту шляхом визнання його судом.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 18 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа

ОСОБА_2 , задоволено частково, скасовано заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3,8978 га, за орендарем - ПрАТ АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині відмови ПрАТ АПК-Інвест у задоволенні позовних вимог про визнання переукладеним договору оренди землі змінено у мотивувальній частині, а в частині розподілу судових витрат - стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ АПК-ІНВЕСТ судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, в розмірі 1 921 грн скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення.

Судові витрати, понесені ПрАТ АПК-Інвест по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладено на позивача. Стягнуто з ПрАТ АПК-Інвест на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції на користь ОСОБА_1 2 881,50 грн; на користь ОСОБА_2 2 881,50 грн.

Скасовуючи заочне рішення суду, колегія суддів, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, виходила з того, що з часу отримання ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на землю вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим. При цьому, апеляційний суд врахував, що зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладення договору у разі виділення земельної ділянки в натурі передбачає право, а не обов`язок на переукладення такого договору.

Також апеляційний суд вказав на відповідність вимогам закону обраного позивачем способу захисту - визнання договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року переукладеним та вирішення судом першої інстанції по суті позовної вимоги - визнання за ПрАТ АПК-Інвест права оренди земельної ділянки, яка позивачем не заявлялася.

Крім того, апеляційним судом враховано, що визнавши за позивачем

11 листопада 2019 року право оренди конкретної земельної ділянки - земельної ділянки за кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, площею 3, 8978 га, власником якої на час розгляду справи судом першої інстанції є не відповідач, а третя особа - ОСОБА_2 (із 30 листопада 2018 року), суд фактично вирішив питання про права та обов`язки

ОСОБА_2 , до якої позовні вимоги ПрАТ АПК-Інвест у цій справі не заявлялись та на яку матеріально-правові наслідки ухваленого судового рішення покладатися не можуть.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку ПрАТ АПК-Інвест подало касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 10 березня 2020 року, в якій просило вказану постанову скасувати, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, який не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 30 січня

2019 року у справі № 755/10947/17.

Заявник вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що чинним законодавством не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, а зміна статусу предмета оренди та орендодавця, недійсність сертифіката на право на земельну частку (пай) після виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю не передбачені Законом України Про оренду землі як самостійні підстави для припинення договору оренди, а є підставою для його переукладення на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Враховуючи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на переукладення та зміни договору оренди земельної частки (паю), суд першої інстанції відповідно до викладеної в позові вимоги визначив у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд керувався виключно пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), положенням пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справи та Перехідними положеннями Закону України Про оренду землі , не зазначивши конкретну норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Наголошує на тому, що в силу положень статті 148 1 ЗК України

ОСОБА_2 із отриманням у власність спірної земельної ділянки набула права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди щодо такої земельної ділянки, а тому висновки апеляційного суду про те, що матеріально-правові наслідки ухваленого судового рішення на ОСОБА_2 покладатися не можуть, суперечать положенням вказаної статті ЗК України.

Звертає увагу касаційного суду, що висновок у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ зроблено без урахування змісту абзацу 2 розділу IX Перехідних положень Закону України Про оренду землі та прямо суперечить цій нормі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданий її представником адвокатом Бовсуновською С. О., в якому представник третьої особи, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просила касаційну скаргу ПрАТ АПК-Інвест залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 10 березня 2020 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі сертифіката серії ДН № 0092277, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією, мала право на земельну частку (пай) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької.

20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-ІНВЕСТ та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) рілля розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Договір зареєстровано 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 57.

20 лютого 2014 року сторони підписали акт приймання передачі земельної частки (паю) розміром 4,66 умовних кадастрових гектарів відповідно до договору оренди від 20 лютого 2014 року.

Розпорядженням голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області № 252 від 15 травня 2018 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 та виділено їй в натурі (на місцевості) земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:13:000:0117, загальною площею 3,8978 га.

24 травня 2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, загальною площею 3,8978 га.

Листом від 12 червня 2018 року № 363-2 ПрАТ АПК-Інвест запропоновувало ОСОБА_1 переукласти договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, загальною площею 3,8978 га фактично використовується ПрАТ АПК-Інвест для вирощування зернових культур; на зазначеній земельні ділянці засіяна озима пшениця.

30 листопада 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422481500:13:000:0117, загальною площею 3,8978 га.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частиною другою розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію зобов`язальної оренди в речову після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс19) сформульовано правовий висновок згідно з яким виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, істотною зміною обставин . Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Таким чином, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Звертаючись до суду із вказаним позовом у квітні 2019 року, позивач просив суд визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:13:000:0117, площею 3, 8978 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (24 травня 2018 року) в запропонованій ним редакції договору, додатком до якого є акт приймання-передачі земельної ділянки від 24 травня 2018 року. У позовній заяві позивач просив визнати переукладеним договір оренди земельної ділянки із ОСОБА_1 .

Натомість згідно відомостей Державного земельного кадастру

із 30 листопада 2018 року (тобто до пред`явлення позову у цій справі ) власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка залучена до участі у справі у якості третьої особи.

За змістом частини першої статті 148 1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки на момент пред`явлення позову.

Висновки суду по суті справи мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

ОСОБА_2 до участі в справі в якості співвідповідача не залучена, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що в силу статті 148 1 ЗК України

ОСОБА_2 із отриманням у власність спірної земельної ділянки набула права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди щодо такої земельної ділянки, не можуть бути прийняті судом, оскільки ОСОБА_2 не є співвідповідачем у розглядуваній справі. Крім того власником спірної земельної ділянки вона стала до пред`явлення позову ПрАТ АПК-Інвест до ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання переукладеним договору оренди землі, апеляційний суд не врахував, що набуття права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення договору оренди земельної частки (паю).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості.

Щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 396 ЦПК України

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бовсуновської С. О. про закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПрАТ АПК-Інвест на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України, в якому представник третьої особи посилався на те, що судом апеляційної інстанції було застосовано у спірних правовідносинах норми права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 (провадження № 61-11971св19),

від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18 (провадження № 6-11820св19), від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18 (провадження № 6-8657св19), а також в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ та постановах Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06 та від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13.

Згідно пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норм права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку. Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підстави для задоволення зазначеного клопотання відсутні, з огляду на те, що висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (тобто після подання касаційної скарги), при цьому приймаючи зазначену постанову Велика Палата Верховного Суду не погодилася та вважала за необхідне відступити від висновків, викладених Верховним Судом, в тому числі у постановах: від 30 жовтня 2019 року

у справі № 233/4198/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18,

від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 08 квітня 2020 року

у справі № 233/2070/19, від 09 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19, на які посилався в поданому клопотанні про закриття провадження по справі представник третьої особи.

Щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання адвоката Бовсуновської С. О., в якому представник третьої особи, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 померла, просила суд закрити провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дружківка Донецької області.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Разом з тим, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України).

Враховуючи встановлені обставини справи та допущені судами першої і апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також, зважаючи на те, що ОСОБА_1 , яку ПрАТ АПК-Інвест визначило відповідачем за своїм позовом, відчужила спірну земельну ділянку до пред`явлення позову та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування положень частини першої статті 414 ЦПК України і скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Підстави для зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 233/3676/19-ц, про що просив представник ПрАТ АПК-Інвест , відсутні оскільки Велика Палата Верховного Суду за результатами касаційного перегляду судових рішень у справі № 233/3676/19-ц прийняла постанову від 01 вересня 2020 року.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання приватного акціонерного товариства АПК-Інвест про зупинення касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства приватного акціонерного товариства АПК-Інвест задовольнити частково.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 рокута постанову Донецького апеляційного суду від 10 березня 2020 року скасувати.

Провадження у справі № 233/2213/19 за позовом приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про переукладення договору оренди земельної частки (паю), - закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович