Рішення

від 04.03.2020 по справі 910/12576/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2020Справа № 910/12576/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

вул. Чорноморського Козацтва, буд. 141, м. Одеса, Одеська область, 65013

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

вул. Грушевського, буд. 1д, м. Київ, 01001

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ОЙЛ"

(61001, м. Харків, Московський район, проспект Московський,буд.131Б)

про розірвання договору

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

13.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про розірвання договору поруки з 03.11.2016 №4В1301И/П укладеного 25.10.2016 між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" порушило свої зобов`язання за договором поруки №4В1301И/П від 25.10.2016, що є підставою для його розірвання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/12576/19 від 17.09.2019 позовну заяву Приватного підприємства "Універсал-187" залишено без руху.

Зазначена ухвала суду від 17.09.2019 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за №0103050574532 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД", зазначену в позовній заяві: вул. Чорноморського Козацтва, буд. 141, м. Одеса, Одеська область, 65013.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті "УКРПОШТА", 27.09.2019 відправлення за №0103050574532 було вручено представнику особисто за довіреністю.

09.10.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.11.2019.

06.11.2019 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 06.11.2019 представники сторін з`явились, судом ухвалено відкласти розгляд клопотання про витребування додаткових доказів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 20.11.2019.

У судове засідання 20.11.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, причин неявки суд не повідомив. Судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 18.12.2019.

У судове засідання 18.12.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, причин неявки суд не повідомив. Судом ухвалено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, залучити ТОВ "ВЕЛЕС ОЙЛ" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відкласти підготовче засідання на 22.01.2020.

У судове засідання 22.01.2020 з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи не з`явилися, причин неявки суд не повідомили. Під час судового засідання представником позивача підтримано подане із позовом клопотання про витребування доказів.

За наслідками розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів, суд дослідивши подані матеріали, визнав клопотання позивача щодо витребування доказів необґрунтованим, оформленим з порушенням вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити ці докази (або аргументи, які вони можуть спростувати), а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у даній справі.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом поставлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2020.

19.02.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою суду від 25.02.2020 розгляд справи по суті призначено на 04.03.2020.

У судове засідання 04.03.2020 представники сторін з`явились, представник третьої особи не з`явився.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

В судовому засіданні 04.03.2020 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, у судовому засіданні 04.03.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк", в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - позивач, позичальник) укладено Кредитний договір № 4С16102Г (далі - Кредитний договір).

Згідно з пунктами А1, А2, А3 та А6 Кредитного договору, вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія. Відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього Договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору. Ліміт цього кредитного договору: 4 350 000 000,00 грн. на наступні цілі: фінансування поточної діяльності. Термін повернення кредиту 24.10.2024. За користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5%.

Кредитний договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (п. 7.9 Кредитного договору)

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі -поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк", в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - кредитор) укладено Договір поруки № 4В1301И/П (далі - договір поруки).

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ОЙЛ" (код за ЄДРПОУ 37149258) (далі - третя особа, боржник) своїх зобов`язань за Кредитним договором від 11.01.2013 № 44В1301И/ (далі - Кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Відповідно до п. 2 та п. 3 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору (п. 7 Договору поруки).

За умовами пункту 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 10 Договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим Договором (п. 11 Договору поруки).

Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (п. 17 Договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що 26.10.2016 позивач виконав зобов`язання третьої особи з повернення кредиту та сплаті відсотків перед відповідачем за Кредитним договором 2, однак відповідач в порушення п. 8 Договору поруки, не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов`язок боржника за кредитним договором, а відтак позивач, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов`язань з боку боржника, зокрема для забезпечення в тому числі і зобов`язань позивача за кредитним договором і призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану позивача, в зв`язку з чим, позивач просить суд розірвати Договір поруки №4В1301И/П від 25.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання позивачу суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з позовом про розірвання договору поруки.

Як у відзиві на позовну заяву, так і безпосередньо у судових засідання відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що позивач не доводить належними та допустимими доказами власні вимоги, а також не обґрунтовує одночасної наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно наявних у матеріалах справи платіжних доручень, позивачем на виконання умов Договору поруки перераховано відповідачу 686 208 623,83 грн. згідно платіжного доручення № 359 від 26.10.2016.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою Сторін (п.14 Договору)

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

В свою чергу, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В той же час суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило ТОВ "Софа Лтд" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов`язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі № 924/522/17.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати."

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

З урахуванням вищенаведеної правової позиції необхідно зазначити, що жодну з наведених у ній обставин позивач не обґрунтовує та відповідно не доводить належними та допустимим доказами.

Так, суд вказує, що позивачем не наведено жодного обґрунтування в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв`язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором".

Що стосується посилань позивача щодо очікування ним досягнення позитивного господарського результату, який мав, на думку позивача, полягати у отриманні ним, як поручителем, що виконав кредитні зобов`язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов`язань за боржника.

В той час, суд наголошує на тому, що такі очікування позивача не обґрунтовані жодними об`єктивними факторами, а навпаки - суперечать як самій, визначеній ст. 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки, яка є способом забезпечення виконання основного зобов`язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов`язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов`язаннями боржника.

В даному випадку, відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки.

Посилання позивача на пов`язаність Кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, та Договору поруки укладеного між позивачем та відповідачем та як наслідок погіршення фінансово-майнового стану позивачу, судом до уваги не приймаються, оскільки означені правочини не пов`язані між собою, оскільки Договір поруки не містить посилань про укладення його з метою забезпечення зобов`язань позивача за Кредитним договором, в свою чергу, у Кредитному договорі зазначено про надання кредитних коштів для фінансування поточної діяльності позивача, а отже часткове направлення кредитних коштів отриманих за Кредитним договором на погашення заборгованості за Договором поруки, є власним волевиявленням позивача.

Крім того, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий Договір.

При цьому, згідно зі ст. 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя.

Згідно із ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, з огляду на зазначені вимоги закону, кредитор має право вимагати виконання обов`язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому у разі пред`явлення вимоги кредитора про виконання обов`язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Так, згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника.

Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

З умов Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Також, позивачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні на підтвердження того, що останній погасив повністю всі зобов`язання боржника за кредитним договором, а не їх частину. Крім того, в договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач. Суд зазначає, що часткове виконання поручителем зобов`язання за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/21035/17.

Крім того, у позовній заяві позивач просить суд розірвати договір поруки з 03 листопада 2016 року.

За змістом частини 3 статті 653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано можливості розірвання спірного договору з дати, що передує зверненню позивача до суду з даним позовом, прийняття рішення у даній справі та набрання ним законної сили.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" вимоги про розірвання Договору поруки №4В1301И/П від 25.10.2016, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.03.2020.

Суддя М.О. Лиськов