Постанова

від 10.03.2020 по справі 357/8977/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/8977/2018 Головуючий у І інстанції - Дубановська І.Д.

апеляційне провадження №22-ц/824/2613/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Хліб - Вдовиченка Андрія Вікторовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хліб до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Готель Київ про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди,

встановив:

У серпні 2018 року ТОВ Хліб звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди, мотивуючи свої вимоги тим, що між ТОВ Хліб та ФОП ОСОБА_1 укладений договір оренди нежитлового приміщення №1 від 02 квітня 2012 року.

В ньому сторони узгодили, що ТОВ Хліб передає нежитлове приміщення площею 24 кв.м, а ФОП ОСОБА_1 має сплачувати орендну плату за користування ним, у розмірі 300 грн не пізніше 01 числа кожного місяця.

Стверджувало, що взяті на себе зобов`язання виконало, в свою чергу ФОП ОСОБА_1 починаючи з 01 січня 2013 року орендні платежі не сплачує, внаслідок чого виник борг у розмірі 20400 грн.

Зазначало, що 26 січня 2017 року підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена.

Просило суд, з урахуванням збільшених позовних вимог, стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 56031,28 грн, з яких: основний борг - 22800 грн, інфляційні втрати у розмірі - 12659,37 грн, 3 % річних у розмірі - 1731,11 грн, пеня - 18840,80 грн.

Розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 1 укладений в м. Біла Церква 02 квітня 2012 року між ТОВ Хліб та ОСОБА_1 , зобов`язавши ОСОБА_1 передати по акту приймання-передачі об`єкт оренди (нежитлове приміщення - торговий павільйон БК-1, який знаходиться по АДРЕСА_1 ).

Стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 , на користь ТОВ Хліб , заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення №1 від 02 квітня 2012 року в загальному розмірі 2141,13 грн, що складається із: трьох відсотків річних - 396,49 грн, інфляційних втрат - 1771,64 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ Хліб через представника подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що прийняте рішення позбавляє права власності позивача на нежитлове приміщення, так як суд не вирішив позовні вимоги позивача щодо розірвання Договору оренди від 02 квітня 2012 року №1 та реального повернення відповідачем орендованого майна позивачу.

Предмет оренди позивачу не повернутий та фактично по сьогодні перебуває у користуванні відповідача; акт прийому-передачі предмета оренди від орендаря до Орендодавця не оформлений та не підписаний двосторонньою комісією.

Оскаржуваним рішенням не припинено порушення права власності позивача, не відновлено його становища, яке існувало до порушення шляхом повернення його від відповідача об`єкта оренди. Вказане перешкоджає позивачу у здійсненні його правомочностей власника.

Крім цього, судом першої інстанції не вмотивовано підстав застосування наслідків спливу строку позовної давності, так як застосовуючи їх до спірних правовідносин, визначає до стягнення 2143,13 грн, із яких 396,49 грн - 3% річних, 1771,64 грн - втрати від інфляції.

Зазначає, що нарахування орендної плати за фактичний час користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Нарахування орендної плати та обов`язку орендаря сплачувати орендну плату за договором оренди до моменту фактичного повернення орендованого майна, відповідає вимогам ч.2 ст.795 ЦК України.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 через представника подала відзив, який обґрунтовувала тим, що 26 січня 2017 року до ЄДР було внесено запис №23530060006030950 про припинення суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Однак, фактично відповідач припинив займатися підприємницькою діяльністю в IV кварталі 2013 року, коли отримав останній прибуток, який відображений у податковій звітності ФОП ОСОБА_1 .

Отже, починаючи з IV кварталу 2013 року відповідач підприємницькою діяльністю не займалася, прибуток не отримувала, а тому не могла орендувати жодне приміщення та здійснювати реалізацію продукції в тому числі в торговому кіоску який знаходився по АДРЕСА_1 .

Після закінчення правовідносин за договором оренди сторони жодного разу не контактували.

У зв`язку з цим, перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли орендодавець отримав належне йому майно від орендаря - грудень 2012 року.

Просила відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Виходячи зі змісту та підстав поданого позову, ТОВ Хліб який уклав з ФОП ОСОБА_1 письмовий договір оренди нежитлового приміщення, подав до суду в порядку цивільного судочинства позов про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за вищезазначеним договором оренди.

Тобто, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України .

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України , Кодексу адміністративного судочинства Українита інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, якщо сторонами основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Висновок суду першої інстанції про вирішення справи в порядку цивільного судочинства не відповідає наведеним вище нормам процесуального права, оскільки такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, апеляційна скарга представника ТОВ Хліб підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у даній справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.367,374,377,381-384, ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Хліб - Вдовиченка Андрія Вікторовича задовольнити частково .

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року скасувати, провадження по справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2020 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана