Рішення

від 13.03.2020 по справі 918/67/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/67/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б.Рижого , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до відповідача Дубенської міської ради,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК Рентбуд",

про визнання протиправною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою,

за участю представників учасників:

від позивача: А. Атаманчук, дов. від 28.01.2020 року,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія" Оранта" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Дубенської міської ради про визнання протиправною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права користування землею та зобов`язання прийняти рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача, пояснень третьої особи.

Як вбачається з позовної заяви, 17.12.1999 року Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" передано у постійне користування 0,19 га землі за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, буд. 16, для обслуговування адміністративного приміщення та господарських будівель, про що свідчить Державний акт на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

22.06.2000 року рішенням виконавчого комітету відповідача № 362 внесено зміни в нумерації будинків, зокрема змінено номер будинку по вул. Скарбовій з 16 на 10.

12.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою під адмінбудівлею, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, буд. 10, у якій також повідомлено про продаж компанією вказаної адмінбудівлі А. Гопанчак.

29.11.2019 року відповідач своїм листом повідомив позивача про те, що оскільки право постійного користування посвідчується державним актом старого зразка без формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, відтак спочатку необхідно встановити межі зазначеної земельної ділянки, присвоїти їй кадастровий номер, а тоді лише звертатися із заявою про припинення права постійного користування.

Позивач вважає, що відповідач порушує його право на добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, оскільки норми земельного законодавства не містять обмежуючих норм для такої відмови, у тому числі щодо наявності кадастрового номера, а відповідач не наділений повноваженнями на тлумачення закону на власний розсуд. Окрім того, рішення відповідача призводить до негативних наслідків, оскільки позивач змушений сплачувати земельний податок до прийняття рішення у цій справі.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 120, 141, 142 ЗК України.

25.02.2020 року від відповідача надійшли пояснення на позовну заяву, згідно з якими земельна ділянка, щодо якої позивач подав заяву про добровільну відмову від права користування, не є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України. Окрім того, підставою для звернення позивача було відчуження ним адміністративного приміщення, розташованого за адресою: вул. Скарбова, 10, м. Дубно, а тому, в силу приписів ст. 120 ЗК України, з відчуженням об`єкта нерухомості, що розташований на земельній ділянці, зміна землекористувача з попереднього на нового власника відбувається автоматично з моменту набуття ним права власності на такий об`єкт, а відтак позивач не є користувачем земельної ділянки. За таких обставин відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа своїм правом на подання письмових пояснень не скористалася, відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами справи.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання учасників, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року позовну заяву ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія Оранта залишено без руху.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК Рентбуд", судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.02.2020 року.

14.02.2020 року від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просить суд визнати противною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права користування земельною ділянкою та припинити право постійного користування земельною ділянкою, яка ухвалою суду від 24.02.2020 року прийнята судом.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року оголошено перерву у судовому засіданні на 13.03.2020 року.

У судовому засіданні 13.03.0202 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

07.12.1999 року відповідачем прийнято рішення № 324 про надання Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" у постійне користування 0,19 га землі за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, буд. 16, для обслуговування адміністративного приміщення та господарських будівель.

На підставі вказаного рішення 17.12.1999 року Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" передано у постійне користування 0,19 га землі за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, буд. 16, для обслуговування адміністративного приміщення та господарських будівель, про що свідчить Державний акт на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Вказана земельна ділянка знаходиться у користуванні Дубенського районного відділення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", що є структурним підрозділом Рівненської обласної дирекції Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

22.06.2000 року рішенням виконавчого комітету відповідача № 362 Про впорядкування нумерації будинків по вулицях Костянтина Острозького, Драгоманова, Скарбової і провулку Носалів внесено зміни у нумерацію будинків, зокрема змінено номер будинку по вул. Скарбовій з 16 на 10.

30.11.2004 року рішенням виконавчого комітету відповідача № 800 Про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб зареєстровано право власності на адміністративний будинок в АДРЕСА_1 . Дубно, вул. Скарбова, 10 за Національною акціонерною страховою компанією "Оранта", видано свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт.

Судом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за позивачем в м. Дубно по вул. Скарбовій, 10 зареєстровано лише один об`єкт нерухомого майна - адмінприміщення.

12.11.2019 року між позивачем та А. Гопанчук укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу адмінбудинку в м. Дубно, вул. Скарбова, 10, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 08-04-16/11390 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою під адмінбудівлею, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, 10, у якій також повідомлено про продаж компанією вказаної адмінбудівлі А. Гопанчук.

29.11.2019 року відповідач своїм листом № 4550/05-02-25/19 повідомив позивача про те, що оскільки його право постійного користування посвідчується державним актом старого зразка без формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, відтак спочатку необхідно встановити межі зазначеної земельної ділянки, присвоїти їй кадастровий номер, а тоді лише звертатися із заявою про припинення права постійного користування.

23.12.2019 року право власності на адмінбудівлю, що знаходиться за адресою: м АДРЕСА_2 Дубно, вул. Скарбова, АДРЕСА_3 , зареєстровано за ТОВ ДБК Рентбуд (підстава - акт приймання-передачі нерухомого майна, передав засновник А. Гопанчук, прийняв директор ТОВ ДБК Рентбуд ), що стверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із припиненням права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з відчуженням об`єкта нерухомого майна, що на ній знаходиться, регулювання яких здійснюється ЗК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають: право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

У силу вимог ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, на земельній ділянці, щодо якої вник спір, зареєстровано право власності лише на один об`єкт нерухомого майна - адміністративне приміщення, для обслуговування якого земельна ділянка й надавалася у постійне користування.

У свою чергу, 12.11.2019 року право власності на вказаний об`єкт нерухомості перейшло у власність ОСОБА_1 Гопанчук, а з 23.12.2019 року перебуває у власності третьої особи - ТОВ ДБК Рентбуд .

За змістом п.п. а, е ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, так і набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказані із зазначених підстав є самостійними для припинення права постійного користування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування, однак останній відповідного права не припинив, повідомивши, що спочатку необхідно встановити межі зазначеної земельної ділянки, присвоїти їй кадастровий номер, а тоді лише звертатися із заявою про припинення права постійного користування.

У свою чергу, Державний акт на право постійного користування землею видано позивачу у грудні 1999 року, а також зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 25. Чинне на той час законодавство не передбачало необхідності присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Державний акт право постійного користування на земельну ділянку є документом, що посвідчує відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у п. 6 Перехідних положень ЗК України , визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92 , п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками). Конституційний Суд України вказав на таке: п. 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення; Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14 , ч. 2 ст. 41 Конституції України . У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Окрім того, вимоги земельного законодавства, пов`язані із припиненням права постійного користування, не передбачають обов`язку вчинення зі сторони користувача будь-яких додаткових дій, у тому числі тих, що пов`язані зі встановленням меж земельної ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера.

При цьому суд зазначає, що проведення державної реєстрації земельної ділянки після відчуження об`єкта нерухомого майна, для обслуговування якого вона надавалися, тобто після припинення права постійного користування в силу прямої вказівки закону, є безпідставним та необґрунтованим.

У силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (дозволено все, що прямо не заборонено законом).

Заразом, згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 ); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 ). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що прямо передбачено законом).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Ураховуючи наведене, зважаючи, що приписами ст.ст. 141, 142 ЗК України не передбачено необхідності вчинення зі сторони позивача будь-яких дій, окрім як подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, відтак вимоги відповідача, пов`язані зі встановленням меж земельної ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера, є незаконними.

Окрім того, як встановлено судом, припинення права постійного користування земельною ділянкою ґрунтується на відчуженні об`єкта нерухомого майна та переході права власності на нього від позивача до третьої особи, що є самостійною (не тотожною добровільній відмові) підставою для припинення відповідного права.

У свою чергу, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

За ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

ЦК України у ст. 381 передбачає принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Відтак, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.

Отже, внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна за останнім право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне майно, припинилося.

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, адже ст. 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок. Якщо віддати перевагу приписам ст.ст. 92, 140, 141, 142 ЗК України перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені. Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 року № 910/18560/16|12-143гс18, підстав для відступу від якої суд не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від чи того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, та не залежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Заразом, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач своїми діями призводить до несприятливих наслідків, оскільки позивач продовжує сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою не користується.

У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За таких обставин неприйняття органом місцевого самоврядування рішення про припинення права землекористування порушує права позивача, який звернувся з правомірною заявою до відповідного органу, оскільки позивач змушений сплачувати податок на земельну ділянку, яка не перебуває у його фактичному користуванні.

Окрім того, за приписами ч.ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Тобто і можливість оформлення новим власником права користування (власності) земельною ділянкою безпосередньо залежить від факту припинення відповідного права за попереднім користувачем.

У силу положень ст.ст. 15 , 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Характер засобу юридичного захисту, необхідного для дотримання ст. 13 Конвенції, залежить від природи порушення. Під ефективним слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи. Європейський суд критеріями ефективності засобу захисту визначає достатню юридичну визначеність (ефективність за законом) і реальну можливість захисту порушеного права (ефективність на практиці). Оцінка ефективності обраного способу захисту порушеного права не є універсальною, а здійснюється у кожному конкретному випадку, виходячи із фактичних обставин справи. Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права (рішення у справах Дорани проти Ірландії , Пантелеєнко проти України , Каіч та інші проти Хорватії ).

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про припинення права користування, який згідно зі своїми повноваженнями мав вирішити відповідне питання, однак оскільки відповідачем рішення прийнято не було, суд вважає ефективним захист порушеного права шляхом визнання протиправною відмову відповідача щодо припинення права користування земельною ділянкою та шляхом визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у справі № 916/2459/18 від 19.09.2019 року).

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень врегульовані ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення. Проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору. Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а відтак про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 4 204,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено, відтак судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" до Дубенської міської ради задовольнити.

Визнати протиправною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у розмірі 0,19 га, виділеною для обслуговування адміністративного будинку Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" (Публічному акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"), що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132 від 17.12.1999 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Визнати припиненим право користування земельною ділянкою у розмірі 0,19 га, за адресою: Рівненська область, м. Дубно, вул. Скарбова, 10, наданої Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" (Публічному акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132 від 17.12.1999 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Стягнути з Дубенської міської ради (вул. Замкова, 4, м. Дубно, Дубенський район, Рівненська область, ідентифікаційний код 05391063) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, ідентифікаційний код 00034186) 4 204,00 грн судового збору.

Позивач: Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, ідентифікаційний код 00034186).

Відповідач: Дубенська міська рада (вул. Замкова, 4, м. Дубно, Дубенський район, Рівненська область, ідентифікаційний код 05391063).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 13.03.2020 року.

Суддя О. Андрійчук