Постанова

від 17.06.2020 по справі 918/67/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року Справа № 918/67/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 р. у справі № 918/67/20 (суддя Андрійчук О.В., повний текст рішення складено 13.03.2020 р.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Дубенської міської ради

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК Рентбуд"

про визнання протиправною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права користування землею та про припинення права користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія" "Оранта" звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовом до Дубенської міської ради, в якому просить (з врахуванням заяви про зміну предмета позову) визнати протиправною відмову відповідача про припинення права користування земельною ділянкою у розмірі 0,19 га, яка виділена для обслуговування адміністративного будинку ПАТ "НАСК "Оранта" та припинити право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,19 га за адресою: Рівненська область, м. Дубно, вул. Скарбова, 10.

Позовні вимоги, з посиланням на положення ст. ст. 96, 120, 141, 142 ЗК України, обґрунтовані тим, що відмова відповідача в припиненні права постійного користування земельною ділянкою є необґрунтованою, такою, що порушує права позивача та вимоги чинного законодавства та призводить до несприятливих для нього наслідків, а відтак позивач вважає, що наявні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 р. у справі № 918/67/20 позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Дубенської міської ради щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у розмірі 0,19 га, виділеною для обслуговування адміністративного будинку Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" (Публічному акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"), що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132 від 17.12.1999 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Визнано припиненим право користування земельною ділянкою у розмірі 0,19 га, за адресою: Рівненська область, м. Дубно, вул. Скарбова, 10, наданої Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" (Публічному акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132 від 17.12.1999 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Стягнуто з Дубенської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" 4 204,00 грн судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, за результатами з`ясування обставин справи, дійшов висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також ефективності обраного ним способу захисту, а відтак про наявність підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дубенська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції вказав, що внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна за останнім право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне майно, припинилося. Однак, не зважаючи на це, суд в рішенні визнає право постійного користування земельною ділянкою у розмірі 0.19 га, по вул. Скарбовій, 10 у м. Дубно припиненим, хоча останнє припинилось в силу закону. На момент звернення до суду позивач не був власником вищезазначеного адмінбудинку в м. Дубно по вул. Скарбовій, 10, тому вважає, що неприйняття рішення міською радою про припинення права користування земельною ділянкою жодним чином не порушувало прав позивача у справі, оскільки з моменту відчуження адмінприміщення по вул. Скарбовій. 10 у м. Дубно він перестав бути землекористувачем земельної ділянки на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна, а відповідно й платником податку за вказану землю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 03.06.2020 р. об 14:30 год.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія" "Оранта" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що статтею 98 ЗК України обмежено коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельної ділянки, а тому новий власник нерухомого майна, для обслуговування якого надана земельна ділянка не може автоматично стати постійним користувачем такої земельної ділянки. Таким чином, у зв`язку із продажем адміністративного приміщення, що знаходиться в м. Дубно, вул. Скарбова, 10 право постійного користування до нового власника ТОВ "ДБК РЕНТБУД" не перейшло.

Позивач звертає увагу суду на те, що в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,19 га в м . Дубно, вул. Скарбова, 10 було припинено в силу вимог закону у зв`язку із продажем приміщення. Однак, листом №4550/05-02-25/19 від 29.11.2019 р., відповідач повідомив позивача про відмову у припиненні права постійного користування землею саме на підставі того, що право користування страхової компанії посвідчується державним актом серії І-РВ №002132 від 17.12.1999 р. старого зразка без формування земельної ділянки з внесенням відомостей до Державного земельного кадастру, а не на підставі того, що приміщення було продане і право постійного користування припинилось автоматично в силу вимог закону.

Таким чином, оскільки право постійного користування земельною ділянкою позивача не було припинене за відсутності рішення про це відповідача, а відомості про припинення не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до ч. 4 ст. 142 ЗК України, позивач продовжує сплачувати земельний податок, що впливає на його фінансове становище. В свою чергу, у зв`язку із відмовою припинити право постійного користуванням земельною ділянкою, новий власник - ТОВ "ДБК РЕНТБУД" не має можливості оформити право власності чи оренди на земельну ділянку, що надана для обслуговування купленого ним приміщення. Відтак, аргументи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, а рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 р. розгляд справи відкладено на 17.06.2020 р. об 15:40 год.

Позивач та відповідач не забезпечили явку повноважних представників в судові засідання 03.06.2020 р. та 17.06.2020 р., хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, зважаючи на те, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 07.12.1999 р. відповідачем прийнято рішення № 324 про надання Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" у постійне користування 0,19 га землі за адресою: м . Дубно, вул . Скарбова , буд. 16 , для обслуговування адміністративного приміщення та господарських будівель.

17.12.1999 р. Національній акціонерній страховій компанії "Оранта" передано у постійне користування 0,19 га землі за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, буд. 16, для обслуговування адміністративного приміщення та господарських будівель, про що свідчить державний акт на право постійного користування землею серії І-РВ № 002132, який зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 25.

Вказана земельна ділянка знаходиться у користуванні Дубенського районного відділення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", що є структурним підрозділом Рівненської обласної дирекції Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

22.06.2000 р. рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради № 362 "Про впорядкування нумерації будинків по вулицях Костянтина Острозького, Драгоманова, Скарбової і провулку Носалів" внесено зміни у нумерацію будинків, зокрема, змінено номер будинку по вул. Скарбовій з 16 на 10.

30.11.2004 р. рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради № 800 "Про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб" зареєстровано право власності на адміністративний будинок в м. Дубно, вул. Скарбова, 10 за Національною акціонерною страховою компанією "Оранта", видано свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт.

Судом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за позивачем в м. Дубно по вул. Скарбовій, 10 зареєстровано лише один об`єкт нерухомого майна адмінприміщення.

12.11.2019 р. між Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" та А. Гопанчук укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу адмінбудинку в м . Дубно, вул. Скарбова, 10 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.11.2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 08-04-16/11390 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою під адмінбудівлею, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, 10 , у якій також повідомлено про продаж компанією вказаної адмінбудівлі А. Гопанчук.

29.11.2019 р. відповідач своїм листом № 4550/05-02-25/19, повідомив позивача про те, що оскільки його право постійного користування посвідчується державним актом старого зразка без формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, відтак спочатку необхідно встановити межі зазначеної земельної ділянки, присвоїти їй кадастровий номер, а тоді лише звертатися із заявою про припинення права постійного користування.

23.12.2019 р. право власності на адмінбудівлю, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Скарбова, 10 , зареєстровано за ТОВ "ДБК Рентбуд" (підстава акт приймання-передачі нерухомого майна, передав засновник А. Гопанчук, прийняв директор ТОВ "ДБК Рентбуд"), що стверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання протиправною відмову відповідача про припинення права користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: м . Дубно, вул. Скарбова, 10 .

Тобто, між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із припиненням права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з відчуженням об`єкта нерухомого майна, що на ній знаходиться, регулювання яких здійснюється ЗК України, ЦК України.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають: право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У силу вимог ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що на земельній ділянці, щодо якої виник спір, зареєстровано право власності лише на один об`єкт нерухомого майна - адміністративне приміщення, для обслуговування якого земельна ділянка й надавалася у постійне користування.

Так, 12.11.2019 р. право власності на вказаний об`єкт нерухомості перейшло у власність ОСОБА_1 , а з 23.12.2019 р. перебуває у власності третьої особи - ТОВ "ДБК Рентбуд".

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, так і набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказані підстави є самостійними для припинення права постійного користування.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування, однак останній відповідного права не припинив, повідомивши, що спочатку необхідно встановити межі зазначеної земельної ділянки, присвоїти їй кадастровий номер, а тоді лише звертатися із заявою про припинення права постійного користування.

В свою чергу, державний акт на право постійного користування землею видано позивачу у грудні 1999 року, та зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25, тобто, чинне на той час законодавство не передбачало необхідності присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Так, згідно ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 р., визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Державний акт право постійного користування на земельну ділянку є документом, що посвідчує відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Конституційний Суд України вказав на те, що п. 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення.

Встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 р. потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Окрім того, вимоги земельного законодавства, пов`язані із припиненням права постійного користування, не передбачають обов`язку вчинення зі сторони користувача будь-яких додаткових дій, у тому числі тих, що пов`язані зі встановленням меж земельної ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера. Проведення державної реєстрації земельної ділянки після відчуження об`єкта нерухомого майна, для обслуговування якого вона надавалися, тобто після припинення права постійного користування в силу прямої вказівки закону, є безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (дозволено все, що прямо не заборонено законом).

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що прямо передбачено законом).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Враховуючи викладене та зважаючи, що приписами ст. ст. 141, 142 ЗК України не передбачено необхідності вчинення зі сторони позивача будь-яких дій, окрім як подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, відтак вимоги відповідача, пов`язані зі встановленням меж земельної ділянки та присвоєнням їй кадастрового номера, правомірно визнані судом першої інстанції незаконними.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи стверджується, що припинення права постійного користування земельною ділянкою ґрунтується на відчуженні об`єкта нерухомого майна та переході права власності на нього від позивача до третьої особи, що є самостійною (не тотожною добровільній відмові) підставою для припинення відповідного права.

В свою чергу, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Згідно ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Стаття 381 ЦК України передбачає принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Тобто, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Таким чином, у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок відчуження позивачем нерухомого майна за останнім право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне майно, припинилося.

Однак, передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, адже ст. 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок. Якщо віддати перевагу приписам ст.ст. 92, 140, 141, 142 ЗК України перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде.

Водночас, уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Дана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 р. № 910/18560/16|12-143гс18, підстав для відступу від якої суд не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від чи того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, та не залежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

В свою чергу, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач своїми діями призводить до несприятливих наслідків, оскільки позивач продовжує сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою не користується.

Колегія суддів приймає до уваги те, що у разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За таких обставин неприйняття відповідачем рішення про припинення права землекористування порушує права позивача, який звернувся з правомірною заявою до відповідного органу, оскільки позивач змушений сплачувати податок на земельну ділянку, яка не перебуває у його фактичному користуванні.

Окрім того, судова колегія зазначає, що за приписами ч. ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Тобто і можливість оформлення новим власником права користування (власності) земельною ділянкою безпосередньо залежить від факту припинення відповідного права за попереднім користувачем.

У силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Характер засобу юридичного захисту, необхідного для дотримання ст. 13 Конвенції, залежить від природи порушення. Під "ефективним" слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи. Європейський суд критеріями ефективності засобу захисту визначає достатню юридичну визначеність (ефективність за законом) і реальну можливість захисту порушеного права (ефективність на практиці). Оцінка ефективності обраного способу захисту порушеного права не є універсальною, а здійснюється у кожному конкретному випадку, виходячи із фактичних обставин справи. Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права (рішення у справах "Дорани проти Ірландії", "Пантелеєнко проти України", "Каіч та інші проти Хорватії").

Отже, враховуючи те, що позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про припинення права користування, який згідно зі своїми повноваженнями мав вирішити відповідне питання, однак оскільки відповідачем рішення прийнято не було, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку ,що ефективним захист порушеного права є визнання протиправною відмову відповідача щодо припинення права користування земельною ділянкою та визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у справі № 916/2459/18 від 19.09.2019 р.

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень врегульовані ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення. Проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору. Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а відтак про наявність підстав для задоволення позову.

Окрім того, доводи скаржника про те, що права позивача не порушені суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки право постійного користування земельною ділянкою позивача не було припинене за відсутності рішення про це відповідача, а відомості про припинення не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до ч. 4 ст. 142 ЗК України, тому позивач продовжує сплачувати земельний податок, що впливає на його фінансове становище.

При цьому, колегія суддів вказує, що відповідач листом № 4550/05-02-25/19 від 29.11.2019 р. повідомив позивача про відмову у припиненні права постійного користування землею саме на підставі того, що право постійного користування позивача посвідчується державним актом серії І-РВ №002132 від 17.12.1999 р. старого зразка без формування земельної ділянки з занесенням відомостей до Державного земельного кадастру, а не на підставі того, що приміщення було продане і право постійного користування припинилось автоматично в силу вимог закону, тому доводи скаржника в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 р. у справі №918/67/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Дубенської міської ради - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 р. у справі № 918/67/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 22 червня 2020р

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.