Постанова

від 12.03.2020 по справі 910/4922/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4922/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Молодіжний житловий комплекс Оболонь - Волкодав І.Ю., адвокат (дов. від 19.12.2019),

відповідача - публічного акціонерного товариства Діамантбанк - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ПрімІнвест - Волкодав І.Ю., адвокат (ордер від 12.03.2020),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Молодіжний житловий комплекс Оболонь

на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2019 (суддя Усатенко І.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 (колегія суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Козир Т.П., Агрикова О.В.)

зі справи № 910/4922/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Молодіжний житловий комплекс Оболонь (далі - Товариство)

до публічного акціонерного товариства Діамантбанк (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ПрімІнвест (далі - Компанія),

про визнання зобов`язань припиненими.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання зобов`язання припиненим.

Позовні вимоги мотивовані відмовою Банку у проведенні заліку зустрічних однорідних вимог та необхідністю захисту прав й інтересів Товариства. Так, за твердженням позивача, останній є боржником перед Банком за кредитним договором від 13.06.2008 № 448, а Банк, у свою чергу, є боржником Компанії (третьої особи у справі) за договором банківського вкладу від 10.06.2014 № 1735.002, яка (Компанія) виступила майновим поручителем Товариства. Позивач та його майновий поручитель повідомили Банк про залік зустрічних однорідних вимог, проте Банк відповів відмовою, посилаючись на те, що учасники позивача та майнового поручителя є ті ж самі фізичні особи, що свідчить про те, що позивач та його майновий поручитель фактично є однією і тією ж особою за практикою Європейського суду з прав людини (справа 21156/93 G.H. vs Luxembourg). З посиланням на однорідність грошових вимог учасників позивач звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 зі справи № 910/4922/19, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що припинення зобов`язань Банку перед третьою особою за договором банківського вкладу та припинення зобов`язань позивача перед Банком за кредитним договором суперечить вимогам статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Крім того, судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зобов`язання за кредитним договором від 13.06.2008 № 448 виконані боржником у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли помилкових висновків щодо недотримання Товариством усіх умов для зарахування зустрічних однорідних вимог та, як наслідок, про неможливість визнання зобов`язання з повернення кредиту за кредитним договором припиненим.

За твердженням скаржника, обмеження, встановлені статтею 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , не поширюються на спірні правовідносини.

Скаржник стверджує, що Товариство та Компанія фактично є однією і тією ж юридичною особою, оскільки учасниками та кінцевими беніфіціарами даних юридичних осіб є одні й ті ж самі фізичні особи - власники, тому вимоги за кредитним договором та договором банківського вкладу є зустрічними.

З посиланням на практику, викладену у постанові Верховного Суду України, скаржник зазначає про те, що суди попередніх судових інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень помилково зазначили, що лист Компанії від 12.07.2017 № 298 та лист Товариства від 12.07.2017 № 20 за своїм змістом не є правочинами про зарахування зустрічних однорідних вимог. За твердженням Товариства, з текстів зазначених листів вбачається пропозиція щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також скаржник, з посиланням на справи Європейського суду з прав людини, зазначає, що суди безпідставно не застосували практику названого Суду (в якій Суд визнав факт нерозривної пов`язаності між власниками компанії та самими компаніями), чим порушили приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

Банк у відзиві на касаційну скаргу зазначив про безпідставність її доводів та просив рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Компанія відзив на касаційну скаргу не надала.

Розгляд заяв, клопотань учасників справи

Після відкриття касаційного провадження у справі № 910/4922/19 та призначення справи до розгляду від товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста надійшла заява про заміну відповідача у справі його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста .

10.03.2020 від позивача надійшли письмові заперечення на заяву ТОВ Фінансова компанія Інвестохіллс Веста про заміну сторони правонаступником, відповідно до яких позивач просить Суд відмовити у задоволенні зазначеної заяви.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2020 зі справи відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста про заміну публічного акціонерного товариства Діамантбанк його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста .

У зв`язку з викладеним, відзив на касаційну скаргу, який надійшов від товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста та клопотання названого Товариства про долучення доказів до матеріалів справи, Суд залишає без розгляду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій у справі , зокрема, встановлено таке.

13.06.2008 Банком (кредитодавець) та Товариством (позичальник) укладено договір кредитної лінії № 448 (далі - Кредитний договір).

Додатковою угодою від 19.04.2016 № 28 до Кредитного договору внесені зміни до пункту 1.2 Кредитного договору, відповідно до якого в межах періоду, вказаного у пункту 1.1 цього договору, кредитна лінія відкривається позивачу у розмірі 14 850 000,00 гривень.

Додатковою угодою від 08.06.2016 № 29 до Кредитного договору внесені зміни до пункту 1.1 Кредитного договору, яким передбачено, що відповідач з 13.06.2008 по 06.06.2018 включно відкриває позивачу відновлювальну кредитну лінію у гривні.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позивача за Кредитним договором (згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору), 13.06.2008 Банком (заставодержатель) та Компанією (заставодавець) укладений договір застави майнових прав № 448/1, згідно з яким Компанія в забезпечення своєчасного та повного виконання Товариством зобов`язання за Кредитним договором, передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права за Договором банківського вкладу, що укладений заставодавцем та Банком (пункт 1.1 Договору застави). Предметом застави є право вимоги, що належить заставодавцю за Договором банківського вкладу та полягає у праві вимоги повернення Банком частини грошових коштів в сумі 15 700 000,00 грн, розміщених заставодавцем на термін до 08.06.2018 на вкладному рахунку № НОМЕР_1 в Банку за Договором банківського вкладу від 17.01.2008 № 384/4, який укладений заставодавцем та Банком (згідно з Договором застави в редакції додаткової угоди від 08.06.2016 № 24).

10.06.2014 Банком та Компанією як вкладником укладено Договір банківського вкладу (депозиту) Раціональний № 1735.002, відповідно до умов якого Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 (вкладний рахунок) у національній валюті України для розміщення вкладником банківського вкладу.

Сума вкладу за Договором банківського вкладу від 10.06.2014 № 1735.002, з урахуванням укладених додаткових угод до нього, становить 15 700 000,00 грн.

Згідно з банківською випискою станом на 30.04.2017 на рахунку № НОМЕР_1 у Банку, який належить Компанії, обліковувалися грошові кошти у розмірі 15 700 000,00 грн.

На підставі рішення правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ Про віднесення ПАТ Діамантбанк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ Діамантбанк та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку .

Вказаним рішенням розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24.04.2017 до 23.05.2017 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Банку, визначені статтями 37-39 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків Департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Тетяні Володимирівні строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24.04.2017 до 23.05.2017 включно.

Відповідно до рішення правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Діамантбанк виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 Про початок процедури ліквідації ПАТ Діамантбанк та делегування повноважень ліквідатора банку .

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів Банку у порядку, визначеному зазначеним Законом, крім повноважень у частині організації реалізації активів Банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Тімоніну Олександру Олексійовичу строком на два роки з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.

18.07.2017 Компанія звернулося до Уповноваженої особи Фонду, ліквідатора Банку із заявою від 12.07.2017 № 297 про включення до реєстру кредиторів, відповідно до якої просило: включити вимоги Компанії на суму 34 318 017,88 грн. до акцептованих вимог кредиторів Банка, а саме: 19 241 810,51 грн. - до реєстру вимог фізичних осіб відносно яких Компанія виступає як управитель [кошти фізичних осіб, перераховані до Фонду фінансування будівництва (ФФБ)] та 15 076 207,37 грн. - до реєстру вимог юридичних осіб; кошти фізичних осіб перерахувати на рахунки фондів фінансування будівництва, а кошти, які належать юридичній особі - Компанії - на рахунок у ПАТ КБ Приватбанк .

27.07.2017 Компанія звернулася до Уповноваженої особи Фонду з листом № 309 (доповнення до листа від 12.02.2017 № 297), в якому зазначила, що у разі прийняття Банком обґрунтованого рішення щодо неможливості включення частини вимог кредитора до реєстру вимог фізичних осіб слід включити до реєстру вимог юридичних осіб усі вимоги на суму 34 318 017,88 грн.

18.07.2017 Товариство звернулося до Банку з листом від 12.07.2017 № 20 про неможливість обслуговування кредиту та пропозицією щодо розв`язання проблеми. Позивач пропонував за згодою сторін припинити Кредитний договір та договір застави майнових прав № 448-1, а також погасити заборгованість Товариства перед Банком по кредиту шляхом зарахування відповідної суми коштів з предмета застави - коштів на депозитному рахунку Компанії № 265033017351.002 (основна заборгованість - 14 300 000,00 грн. та відсотки по кредиту).

Лист аналогічного змісту був поданий і Компанією як поручителем за Кредитним договором (лист від 12.07.2017 № 298, адресований Банку).

Вказаними листами, за твердженням позивача, Товариство та Компанія повідомили Банк про здійснення заліку зустрічних однорідних вимог за Договором банківського вкладу та Кредитним договором у порядку, передбаченому статтею 601 Цивільного кодексу України.

Листом від 20.07.2017 № 331/01л Банком повідомлено Товариство про відсутність правових підстав для проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідач звернувся до позивача з вимогою від 16.11.2017 № 2078/25.1/2Л про усунення порушення зобов`язань (вимога отримана 30.11.2017 № 335), в якій просив погасити заборгованість за Кредитним договором на загальну суму 15 606 796,70 грн.

Листом від 01.02.2018 № 7/бт-Л позивачу надано довідку, згідно з якою станом на 31.01.2018 заборгованість позивача як позичальника за Кредитним договором складає: 14 300 000,00 грн. - за основним боргом, 1 249 780,40 грн. - за нарахованими процентами за користування кредитними коштами, 514 168,49 грн. - штрафні санкції.

У зв`язку з відмовою відповідача у проведенні заліку зустрічних однорідних вимог позивач звернувся з даним позовом до суду, зазначаючи про наявністю визначених статтею 601 Цивільного кодексу України та статтею 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб умов для припинення зобов`язання позивача за Кредитним договором з повернення кредиту в розмірі 14 300 000,00 грн. та сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 249 780, 40 грн.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України):

пункт 1 частини другої статті 11:

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини;

- частина перша статті 509:

зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;

частина перша статті 510:

- сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор;

стаття 525:

- одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

частина перша статті 526:

- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

стаття 572:

- в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави);

стаття 589:

- у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором;

частини перша, друга статті 598:

- зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом;

стаття 590:

- звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави;

стаття 601:

- зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін;

стаття 602:

- не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4 1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом;

частини перша та третя статті 1049:

- позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок;

частини перша та друга статті 1054:

- за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Господарський кодекс України:

частина третя статті 202:

- до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

частина третя статті 203:

- господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб :

частина перша статті 36:

- з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення;

пункт 4 частини п`ятої статті 36:

- під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

- наслідки початку процедури ліквідації банку визначено статтею 46 Закону;

пункт 8 частини другої статті 46:

- з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю :

стаття 3:

- товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

стаття 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша);

стаття 79 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;

- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

стаття 79 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування;

- питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

стаття 86 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

стаття 86 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

пункт 1 частини першої статті 308 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання зобов`язання припиненим шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що процедура ліквідації Банку розпочалася з 24.06.2017, в зв`язку з чим банківська діяльність останнього завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси, а строк виконання всіх грошових зобов`язань Банка та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню у розумінні статті 601 ЦК України, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, зокрема грошей). Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.

Відповідно до статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до Банка щодо його майнових зобов`язань.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі, шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

Таким чином, пункт 8 частини другої статті 46 Закону України Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальною нормою, що регулює умови, за яких можливе зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов`язаннях, стороною яких є банк, щодо якого запроваджено процедуру тимчасової адміністрації чи ліквідації.

При цьому положення пункту 8 частини другої статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб надають можливість зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії ліквідації, а внесення відповідних змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів не ставиться в залежність від стану формування ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є боржником Банку за Кредитним договором. Разом з тим, Компанія є кредитором Банку за договором банківського вкладу від 10.06.2014 № 1735.002.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що боржник та кредитор за Кредитним договором та Договором банківського вкладу є різними юридичними особами , а тому зарахування вимог не є зустрічними . Отже, в силу приписів статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , яка є спеціальною нормою, зарахування вимог Компанії до Банку та вимог Банку до Товариства як зустрічних, - заборонено.

Стосовно доводів скаржника про те, що Товариство та Компанія фактично є однією і тією ж юридичною особою, оскільки учасниками та кінцевими беніфіціарами даних юридичних осіб є одні і ті ж фізичні особи - власники, тому вимоги за Кредитним договором та Договором банківського вкладу є зустрічними, Суд зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником Товариства є ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду - 0,00 грн; кінцевим бенефіціарним власником Компанії є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, Законом України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення встановлено, що істотна участь - пряме або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами часткою у розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі; кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі. При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

Отже, юридичні особи (товариства з обмеженою відповідальністю) самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями, самостійно здійснюють свою господарську діяльність, а тому бенефіціарні власники не є особами, що уклали Кредитний договір та Договір банківського вкладу, у зв`язку з чим кредитор та боржник у даних правовідносинах не є однією особою. Особи, які є бенефіціарними власниками юридичних осіб не являються безпосередньо цими юридичними особами, хоча і отримують прибуток та збитки від діяльності відповідних юридичних осіб, проте вони не можуть ототожнюватися.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що, оскільки боржник та кредитор за Кредитним договором та Договором банківського вкладу є різними юридичними особами , то зарахування вимог не є зустрічним, та в силу приписів статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб зарахування вимог Компанії до Банку та вимог Банку до Товариства заборонено.

Також Касаційним господарським судом відхиляються доводи скаржника щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій відносно невизнання листа Компанії від 12.07.2017 № 298 та листа Товариства від 12.07.2017 № 20 правочинами про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом листа Товариства від 12.07.2017 № 20, який адресований Уповноваженій особі Фонду ліквідатору Банка, Товариство пропонує: за згодою сторін припинити Кредитний договір та Договір застави майнових прав № 488-1; погасити заборгованість Товариства перед Банком за кредитом шляхом зарахування відповідної суми коштів з предмета застави - коштів на депозитному рахунку Компанії № 265033017351.002 (основна заборгованість 14 300 000,00 грн. та відсотки по кредиту).

Компанія у своєму листі, адресованому Уповноваженій особі Фонду ліквідатору Банку не заперечує проти погашення всієї суми кредиту Товариства перед Банком (14 300 000,00 грн.) за рахунок заставленого майна (майнових прав на депозиті у сумі 15 700 000,00 грн).

Проте, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, зарахованими можуть бути однорідні зустрічні вимоги контрагентів за зобов`язаннями, в яких один контрагент є боржником за одним зобов`язанням та кредитором за іншим зобов`язанням, а інший контрагент є відповідно кредитором та боржником за цими зобов`язаннями. Зарахування між контрагентами не є зустрічним, якщо зобов`язаними особами є треті особи.

Суд погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява про зарахування вимог кредитора і боржника, адресована третій особі, не є правочином із зарахування зустрічних однорідних вимог у розумінні приписів статті 601 ЦК України.

Таким чином, з огляду на недоведеність позивачем наявності підстав для припинення зобов`язання позивача перед відповідачем за Кредитним договором з повернення кредиту в розмірі 14 300 000,00 грн. та сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 249 780,40грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи Товариства, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Доводи, викладені у відзиві Банку на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі Рябих проти Росії , від 09.11.2004 у справі Науменко проти України , від 18.11.2004 у справі Праведная проти Росії , від 19.02.2009 у справі Христов проти України , від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України , в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Товариство не спростувало наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 зі справи № 910/4922/19 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Молодіжний житловий комплекс Оболонь - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко