Постанова

від 12.03.2020 по справі 160/1403/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2020 року м. Дніпросправа № 160/1403/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року (суддя Прудник С.В.) по справі №160/1403/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Департамент охорони здоров`я населення Дніпропетровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71 /52 Про реорганізацію КНП МДКЛ № 2 ДМР шляхом приєднання до КНП МДКЛ № 6 ДМР .

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71/52, яким припиняється юридична особа - КНП МДКЛ № 2 ДМР , порушується право його сина (право інших дітей) на: охорону здоров`я; доступність і належну якість медичної допомоги; вільний вибір лікаря; вільний вибір методів лікування; вільний вибір закладу охорони здоров`я. Орган місцевого самоврядування замість створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я, замість створення ефективних и доступних закладів охорони здоров`я приймає рішення про припинення одного з ефективних закладів охорони здоров`я - КНП МДКЛ № 2 ДМР , що призводить до погіршення якості і доступності медичної допомоги, швидкості її надання. Припинення КНП МДКЛ №2 ДМР може створити передумови для зростання соціальної напруги серед жителів району та міста, що обслуговуються даною дитячою лікарнею. Також, за позицією позивача, оскаржуване рішення має ознаки очевидної протиправності, оскільки його прийнято в порушення ч.2 ст.19, ст..49 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ч.3 ст.16 Закону України Про Основи законодавства України про охорону здоров`я .

Разом із позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, яка обгрунтована тим, що якщо дія рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71/52 не буде зупинена, то рішення буде виконане, а юридична особа - КНП МДКЛ № 6 ДМР буде припинена. У зв`язку з чим, приписи рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71/52 будуть реалізовані та як наслідок рішення вичерпає свою дію. Також заявник стверджує, що реалізація органом місцевого самоврядування виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71/52 призведе до того, що його оскарження вже буде неможливим та унеможливить виконання рішення суду, а також унеможливить ефективний захист і поновлення порушених прав/інтересів позивача. Також позивач у вказаній заяві зазначав про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято з порушенням Регламенту, вимог Конституції України та законів України. З цих підстав просив вжити заходів забезпеченні позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення відповідача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвала суду фактично мотивована відсутністю правових підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову у вказаний позивачем спосіб. З цього приводу суд вказав на те, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для забезпечення позову у цій справі. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам та аргументам позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову. З цього приводу скаржник вказує на те, що суд не звернув уваги на підстави, які визначалися позивачем для забезпечення позову, а саме на те, що оскаржуване рішення має очевидні ознаки протиправності, що відповідно до п.2 ч.2 ст.150 КАС України є самостійною підставою для забезпечення позову. Крім цього позивач підтримує свою позицію і відносно того, що у разі виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року №71/52, то воно вичерпає свою дію, а його оскарження вже буде неможливим, що також унеможливить виконання рішення суду, а також унеможливить ефективний захист і поновлення порушених прав/інтересів позивача. Крім цього, суд першої інстанції, за позицією позивача, також дійшов безпідставного висновку про неможливість задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення через фактичне надання оцінки правомірності оскаржуваному рішенню у такому разі. З цього приводу позивач вказує на те, що такий висновок суду суперечить меті інституту забезпечення позову та його змістовному тлумаченню.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа просять судове рішення залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 Кодексу адміністративного України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За змістом частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного України (в редакції на час вирішення судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову), позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, позивачем визначено підставами для забезпечення позову як те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся так і те, що оскаржуване рішення відповідача має очевидні ознаки протиправності.

В той же час з наведених позивачем у заяві обставин не вбачається очевидної протиправності оскаржуваного рішення, що є однією із підстав для вжиття заходів забезпечення позову в силу положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки наведені позивачем обставини (порушення, на думку позивача, ч.2 ст.19, ст..49 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ч.3 ст.16 Закону України Про Основи законодавства України про охорону здоров`я , Регламенту Дніпропетровської міської ради), не можуть свідчити саме про очевидну протиправність такого рішення, у зв`язку з чим такі доводи позивача щодо правомірності та обгрунтованості прийняття рішення, підлягають дослідженню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Як зазначено вище, відповідно до п.2 ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову також допускається якщо очевидними є ознаки порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Тобто, забезпечення позову можливо лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про очевидні ознаки порушення прав, свобод або інтересів особи, а не про можливе порушення таких прав, свобод або інтересів особи.

Отже, аргументи позивача про те, що у зв`язку з припиненням діяльності однієї із лікувальних установ міста (шляхом її приєднання до іншої) може призвести до порушення прав, в частині доступу до належної медичної допомоги, а також може створити передумови для зростання соціальної напруги серед жителів району та міста, що обслуговуються даною дитячою лікарнею, не можуть бути правовою підставою для вжиття заходів для забезпечення позову, оскільки не свідчать про очевидні ознаки порушення прав, свобод або інтересів особи.

Позивачем також не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів (зупинення дії оскаржуваного рішення) може істотно ускладнити чи унеможливити подальше виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

З цього приводу суд першої інстанції вірно вказав на те, що порушене право позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде встановлено судом при розгляді справи по суті. При цьому слід відмітити те, що сам факт можливої реалізації оскаржуваного рішення під час розгляду справи, не може розглядатися як підстава для висновку про відсутність предмету оскарження та закриття провадження у справі чи відмови у задоволенні позову з цих підстав.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову і вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги, які фактично ґрунтуються на тих обставинах, які зазначені і в поданій заяві про забезпечення позову, не спростовуються.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року по справі №160/1403/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 12.03.2020р.

Повний текст постанови складено 13.03.2020р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк