Рішення

від 17.04.2020 по справі 160/1403/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року Справа № 160/1403/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи - Комунальне некомерційне підприємство "Міська дитяча клінічна лікарня №2" Дніпропетровської міської ради та Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 з урахуванням уточненої позовної заяви звернувся до суду із позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, третя особа - КНП "МДКЛ №2" ДМР, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71 /52 "Про реорганізацію КНП "МДКЛ № 2 ДМР шляхом приєднання до КНП "МДКЛ № 6" ДМР".

В мотивування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.12.2019 року № 71/52, яким припиняється юридична особа - КНП "МДКЛ № 2 ДМР порушується право сина позивача (право інших дітей) на: охорону здоров`я; доступність і належну якість медичної допомоги; вільний вибір лікаря; вільний вибір методів лікування; вільний вибір закладу охорони здоров`я. Орган місцевого самоврядування замість створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я, замість створення ефективних и доступних закладів охорони здоров`я приймає рішення про припинення одного з ефективних закладів охорони здоров`я - КНП "МДКЛ № 2 ДМР. Замість децентралізації медичних закладів охорони здоров`я, має місце ще більша централізація закладів охорони здоров`я, які територіально розташовані на великій відстані одне від одного, що призведе, з поміж іншого, до погіршення якості і доступності медичної допомоги, швидкості її надання. Припинення КНП "МДКЛ № 2 ДМР може створити передумови для зростання соціальної напруги серед жителів району та міста в цілому, що обслуговуються даною дитячою лікарнею.

10.03.2020 р. Дніпропетровською міською радою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що прийняття оскаржуваного рішення, орган місцевого самоврядування діяв у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третіх осіб щодо позову або відзиву до суду не надходили.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020 року зазначена вище справа розподілена та 05.02.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Одночасно із позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, за наслідками результату якої, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року відмовлено повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність ст. ст. 160, 161 КАС України.

12.02.2020 року ОСОБА_2 до суду подано заяву про усунення недоліків разом із уточненою позовною заявою та заявою про залучення третьої особи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Клопотання ОСОБА_2 про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство "Міська дитяча клінічна лікарня №2" Дніпропетровської міської ради.

У період з 03.03.2020 року по 04.03.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 05.03.2020 року по 19.03.2020 року суддя перебував на лікарняному.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року клопотання Дніпровської міської ради про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 .

Відповідно до виписки № 2997 із медичної карти хворого КЗ Дніпровська МДКЛ №2 ДМР, яка у подальшому направлена до ЦПМСД №9, ОСОБА_1 в період з 07.10.2019р. по 25.10.2019р. перебував на стаціонарі. Так, повним діагнозом сина є клінічний діагноз: муковісцидоз з панкреатичною недостатністю, тяжкий перебіг. Ускладення: вторинний хронічний бронхіт. ДН о.; супутній діагноз: вертеброгенна хронічна церебральна судинна недостатність. Додаткова хорда в порожнині лівого шлуночка. Краткий анамнез, перегіб захворювання, діагностичне дослідження, проведене лікування, стан при виписці. Скарги пацієнта: на постійний кашель з відходженням слизисто-гнійного мокротиння.

Також, як убачається із означеної виписки синові позивача рекомендовано з-поміж іншого, нагляд пульмонолога, гастроентеролога, невролога.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, лікування та проходження реабілітації його сина здійснюється у комунальному некомерційному підприємстві Міська дитяча клінічна лікарня № 2 Дніпропетровської міської ради, де його синові надається належна медична допомога.

Позивачу стало відомо, що Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення від 18.12.2019 року № 71 /52 Про реорганізацію КНП МДКЛ № 2 ДМР шляхом приєднання до КНП МДКЛ № 6 ДМР .

Вважаючи, що дане рішення не відповідає Конституції України, суперечить їй та порушує права і інтереси як позивача та і його сина, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною першою та шостою статті 14 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року №2801-XII (далі - Закон №2801-XII) реалізація державної політики охорони здоров`я покладається на органи виконавчої влади. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Частиною четвертою статті 16 Закону №2801-XII визначено, що планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров`я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров`я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об`єктами відповідно державної і комунальної власності.

Згідно з частиною шостою статті 16 Закону №2801-XII заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 280/97-ВР обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Абзацом 1 частиною першою статті 17 Закону №280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Управління закладами охорони здоров`я комунальної власності здійснюється на основі поєднання повноважень відповідного органу місцевого самоврядування як уповноваженого органу управління щодо фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров`я та повноважень відповідної районної державної адміністрації щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров`я.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що комунальні заклади охорони здоров`я, що перебувають у власності територіальних громад, підпорядковані, підзвітні й підконтрольні відповідним радам, які, здійснюючи управління ними, уповноважені приймати рішення про їхню реорганізацію, ліквідацію; затверджувати, уносити зміни до установчих документів комунальних закладів охорони здоров`я, їхньої структури та штатного розпису.

Отже, відповідні районні ради, які від імені територіальної громади виконують функції власника комунальних закладів охорони здоров`я у питаннях, що стосуються фінансово-господарської складової діяльності вказаних установ, наділені широкою свободою розсуду і з урахуванням потреб територіальної громади у медичному обслуговуванні та ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можуть приймати низку управлінських рішень, у тому числі скорочувати штат або чисельність працівників таких закладів охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади є виключною компетенцією міських рад, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Згідно зі ст. 47 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету (ч. 1 ст. 47).

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями (ч. 4 ст. 47).

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності -заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації (ч. 10 ст. 47) .

Рекомендації постійних комісій підлягають обов`язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк (ч. 11 ст. 47). При цьому необхідно звернути увагу, що рекомендації постійних комісій підлягають обов`язковому розгляду органами та особами, яким вони адресовані, але законодавцем не визначено імперативу щодо обов`язкового виконання чи врахування рекомендацій постійних комісій. Таким чином, орган або посадова особа, якій адресована зазначена рекомендація постійної комісії повинна обов`язково її розглянути, але приймає рішення з урахуванням положень ст. 19 Конституції України щодо правового порядку у державі, який ґрунтується на тому, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Отже, способом передбаченим Законом України Про місцеве самоврядування в Україні є виключне право представницького органу місцевого самоврядування на пленарному засіданні відповідної ради приймати рішення щодо створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до частини 2 ст. 59 Закону України рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Загальний склад Дніпровської міської ради VII скликання становить 64 депутати.

За правилами частини 10 ст. 59 зазначеного закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, для визнання незаконним в судовому порядку рішення представницького органу місцевого самоврядування є необхідним обґрунтування незаконності цього рішення невідповідністю саме законам України та Конституції України, а не іншим актам цієї ради, як нормативним так і актам індивідуальної дії.

Як підтверджується протоколом пленарного засідання 52 сесії Дніпровської міської ради VII скликання оскаржуване рішення приймалось після обговорення депутатами Дніпровської міської ради ( Староскольцева А. О. , Шикуленко О. В. , Григорук О. Р. , Нікітін С. Н. , Примаков К. Ю. ). За прийняття зазначеного рішення (п. 4.5 протоколу) проголосували 47 депутатів Дніпровської міської ради, жоден не утримався та не був проти його прийняття, що не заперечується позивачем та підтверджується копією протоколу сесії.

Відповідно до ч. 2,5 ст. 16 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я самостійно з урахуванням плану розвитку госпітального округу. Порядок створення, припинення закладів охорони здоров`я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.

Згідно з ч. 3 ст. 16 зазначеного закону мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Таким чином, законодавець надав право органам місцевого самоврядування самостійно приймати рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я за умови не скорочення існуючої мережі цих закладів.

За правилами ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. При цьому на відміну від ліквідації юридичної особи у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Отже, порушення імперативу щодо не скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров`я могло б мати місце у разі прийняття рішення про ліквідацію закладу.

Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

За змістом статей 80-81 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до частин 1-2 статті 62 Господарського кодексу України, підприємство -самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Види та організаційні форми підприємств визначені статтею 63 Господарського кодексу України, відповідно до частини 1 якої залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства певних видів, зокрема комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Приписами частин 1 і 2 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до частини 1 статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Суд зазначає, що зміст поняття "медична допомога" не розкривається ні в Конституції України, ні в Основах законодавства України про охорону здоров`я, ані в інших нормативних актах. Проте, по своїй суті надання медичної допомоги передбачає надання її поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів і інших акредитованих установ охорони здоров`я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, що мають на це відповідний дозвіл. До видів такої допомоги відносяться консультація лікаря, проста діагностика і лікування основних розповсюджених захворювань, травм і отруєнь, профілактичні міри, направлення пацієнта для надання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом: а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я; б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров`я; в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом; г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я; д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров`я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов`язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством /статті 8 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я"/.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" передбачено, що складовою частиною державної політики охорони здоров`я в Україні є політика охорони здоров`я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров`я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість реорганізації закладів охорони здоров`я за рішенням уповноваженого органу.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень статті 49 Конституції України у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваним рішенням проведено реорганізацію медичних установ, а відтак порушення норм статті 49 Конституції України відсутні. Скорочення мережі закладів охорони здоровся не відбулося, оскільки заклади не ліквідовуються, а лише реорганізовуються шляхом приєднання.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина друга статті 4 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. п. 8, 9, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особа або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України шл 23.06.1997 № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що ...за своєю природою ненорматтиі правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України грунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Адміністративною справою, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до правового висновку висловленого у Постанові Верховного Суду від 22.08.19 у справі № 824/2393/15-а, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Судом установлено, що предметом позову у справі № 160/1403/20 є рішення прийняте Дніпровською міською радою від 18.12.2019 № 71/52 Про реорганізацію КНП МДКЛ № 2 ДМР шляхом приєднання до КНП МДКЛ № 6 ДМР . За змістом п. 1 рішення, передбачається проведення відповідної реорганізації комунального підприємства.

При цьому позивачем у позові зазначається, що КНП МДКЛ № 2 ДМР та КНП МДКЛ № 6 ДМР є рівнозначними багатопрофільними дитячими лікарнями.

Характер правовідносин врегульованих рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 71/52 стосувався повноважень органу місцевого самоврядування, як власника щодо управління об`єктами комунальної власності пов`язані з реалізацією цивільних прав володіння та користування майном, що є складовою права власності.

За змістом рішення виконкому від 18.12.2019 № 71/52 є дією суб`єкта владних повноважень реалізованою у формі акту індивідуальної дії, яка мала наслідком укрупнення закладів охорони здоров`я.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень позивачі повинні обґрунтувати порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Позивач посилається на порушення прав його малолітньої дитини на отримання медичної допомоги, але необхідно звернути увагу, що згідно наданої позивачем виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2997 дитина ОСОБА_1 перебував у КНП МДКЛ № 2 ДМР з 07.10.2019 по 25.10.2019 та направлений до ЦПМСД № 9. При цьому, під час виписки із стаціонара лікарні у задовільному стані рекомендовано нагляд лікарів певної спеціальності, без зазначення конкретного лікувального закладу. Також, зазначене підтверджується наданою позивачем копією форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями № 67, дата заповнення 07.11.2016 на якій міститься штамп закладу: Комунальний заклад Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9 . (код ЄДРПОУ 37899715, 49130, м. Дніпро, пров. Фестивальний, 1).

Таким чином, позивачем не доведено обставин щодо застосування саме до позивача та його сина оскаржуваного рішення, а також не доведено порушення прав саме позивача під час прийняття Дніпровською міською радою оскаржуваного рішення.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи - Комунальне некомерційне підприємство "Міська дитяча клінічна лікарня №2" Дніпропетровської міської ради та Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник