Постанова

від 11.03.2020 по справі 640/1649/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1649/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Мельничука В.П., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Качмар О.Й.,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська рив`єра на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська рив`єра до Головного управління Держгеокадастра у Київській області про визнання протиправними дій, скасування приписа, -

В С Т А Н О В И В :

23 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпровська рив`єра (далі - позивач, апелянт, ТОВ Дніпровська рив`єра ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Держгеокадастра у Київській області (далі відповідач, ГУ Держгеокадастр у Київській області) про визнання протиправними дій та скасування приписа.

Разом із позовом, ТОВ Дніпровська рив`єра подало заяву про забезпечення позову, у якій просило вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

- зупинення дії оскаржуваного приписа від 09 січня 2020 року, яким товариству приписано вжити вичерпних заходів реагування щодо усунення виявлених порушень та приведення землекористування у відповідність до вимог законодавства до ухвалення рішення у справі;

- заборонити державним інспекторам ГУ Держгеокадастра у Київській області проводити перевірку виконання ТОВ Дніпровська рив`єра приписа від 09 січня 2020 року до ухвалення рішення у справі.

В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, ТОВ Дніпровська рив`єра зазначило, що дії щодо проведення перевірки є незаконними, позаяк у відповідача відсутні повноваження на їх вчинення. Оскільки припис складений за результатами неправомірно проведеної перевірки, він також є протиправним. Окрім того, позивач наголошує, що припис виданий за відсутності факту (події) правопорушення, адже земельна ділянка використовується за цільовим призначенням. Ураховуючи, що дії та припис відповідача є очевидно протиправними, з метою недопущення притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на переконання останнього, необхідно вжити заходи забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин у справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить ті самі доводи, що і у заяві про забезпечення позову. Додатково звертає увагу на науковий висновок, яким підтверджено відсутність у відповідача повноважень на здійснення державного контролю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвала суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 04 грудня 2019 року посадовими особами відповідача проведена перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки по вул. Богатирській, на північ від затоки Верблюд, урочище Оболонь в Оболонському районі м. Києва.

За результатами перевірки складено акт, яким встановлено, що позивач здійснює будівництво 13-ти багатоквартирних житлових будинків та головного селекційно-технологічного центра по конярству та кінному спорту з порушенням пункта а) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, а саме: використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

09 січня 2020 року інспектором ГУ Держгеонадра у Київській області видано припис, яким позивача зобов`язано вжити вичерпних заходів реагування щодо усунення виявлених порушень та приведення землекористування у відповідності до вимог законодавства.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України , позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 (провадження №К/9901/22894/18), від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 (провадження №К/9901/728/19 ), від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18 (провадження №К/9901/3484/19), від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18 (провадження №К/9901/66505/18), від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18 (провадження №К/9901/14753/19).

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення, які просить вжити позивач, не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки фактично надають можливість останньому безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати будівництво об`єкта, не зважаючи на встановлені відповідачем порушення вимог земельного законодавства.

До того ж, колегія суддів ураховує, що відповідачем, який є спеціальним органом у сфері використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, під час здійснення заходу державного контролю виявлено порушення вимог земельного законодавства, відтак, без перевірки встановлених обставин у процесі розгляду справи по суті, у разі визнання судом обґрунтованості приписа, подальше використання земельної ділянки призведе до продовження порушення.

Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже, й про відсутність підстав для їх застосування.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а ухвала суду першої інстанції- законною.

Наданий позивачем науковий висновок щодо відсутності у відповідача повноважень на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель колегія суддів до уваги не приймає, оскільки він стосується предмета спора по суті.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська рив`єра залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді В.П. Мельничук

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 12 березня 2020 року.)