Постанова

від 11.03.2020 по справі 476/113/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 476/113/18

провадження № 61-13324св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Фермерське господарство Переверьзєв О. В. ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 рокув складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Фермерського господарства Переверьзєв О. В. (далі - ФГ Переверьзєв О.В. ) і просив з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути з відповідача заборгованість щодо орендної плати за 2013-2016 роки, що становить 30 311,13 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 104,03 грн, пеню в розмірі 26 888,89 грн, 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 2 181,96 грн, а також розірвати договір оренди землі від 21 вересня 2013 року та договір суборенди належної йому земельної ділянки, укладений 25 квітня 2014 року між відповідачами.

Позов мотивований тим, що 21 вересня 2013 року між позивачем і ОСОБА_2 укладено договір оренди належної йому земельної ділянки площею 9,8933 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області. Пунктом 9 зазначеного договору визначено розмір орендної плати, який становить 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації.

Відповідач протягом 2013-2017 років не дотримувався умов договору щодо своєчасності виплати орендної плати. Крім того, ОСОБА_2 уклав договір суборенди зазначеної земельної ділянки з ФГ Переверьзєв О. В. без надання згоди позивача.

Отже, відповідачем істотно порушено норми діючого законодавства, умови укладеного між ними договору оренди землі та допущено систематичну несплату орендної плати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 28 січня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 542,67 грн - заборгованості з виплати орендної плати за 2015-2016 роки, 3 755,90 грн - інфляційних збитків, 640,30 грн - пені за прострочення виплати орендної плати, 809,36 грн - 3 % річних від простроченої суми орендної плати, розірвано договір оренди земельної ділянки від 21 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , розірвано договір суборенди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 і ФГ Переверьзєв О. В. , розподілено судові витрати.

Рішення мотивоване тим, що доказів на підтвердження сплати позивачу орендної плати за користування його земельною ділянкою протягом 2013-2016 років відповідачем не надано. В ході судового розгляду даний факт також не знайшов свого підтвердження.

При визначенні розміру заборгованості суд врахував заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності. Беручи до уваги, що позивач звернувся до суду в лютому 2018 року, з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованості за невиплаченою орендною платою лише за 2015 рік у розмірі 7 974,43 грн і за 2016 рік у розмірі 9 568,57 грн, а загалом - 17 542,67 грн.

Також трирічна позовна давність підлягає застосуванню і до заявлених позивачем вимог про стягнення індексу інфляції і 3 % річних від простроченої суми. З відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати за 2015-2016 роки з урахуванням індексу інфляції за вказаний період. Розмір інфляційних втрат з орендної плати за 2015 рік складає 2 294,15 грн і за 2016 рік - 1 461,75 грн, а загалом - 3 755,90 грн.

У пункті 13 договору оренди сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожен день прострочення. З відповідача стягнута пеня за період 05 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 рік у розмірі 640,30 грн . Загальна сума 3 % річних за період 2015 - 2016 роки, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 809,36 грн.

Несплата орендної плати протягом 2013 -2016 років є істотним порушенням відповідачем ОСОБА_2 умов договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2013 року, тому вимоги позивача про розірвання договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2013 року підлягають задоволенню.

Крім того, між відповідачами на підставі письмової згоди позивача укладено договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України Про оренду землі та пункту 2.2 договору суборенди в разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 28 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі змінено, зменшено стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати орендної плати за 2015-2016 року з урахуванням пені, інфляційних втрат , 3 % річних з 22 748,23 грн до 14 723,84 грн, рішення в частині розірвання договорів оренди земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ФГ Переверьзєв О. В. про розірвання договорів оренди земельної ділянки відмовлено, рішення в частині розподілу судових витрат змінено, зменшено розмір стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 1 637,39 грн до 342,00 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 659,00 грн судові витрати за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час звернення до суду позивач досяг шестидесятирічного віку. Будь-яких медичних довідок про наявність у нього проблем з пам`яттю позивач суду не надав. Відсутність письмових доказів, не може бути підставою для стягнення орендної плати за 2014-2016 роки з врахуванням того, що позивач визнавав оплату йому орендної плати у 2013 році у розмірі 15 000,00 грн, а в подальшому змінив свої твердження. Разом з тим, при виплаті позивачу орендної плати наперед, відповідач не врахував умови договору оренди про те, що розмір орендної плати складає 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації. Тому мала місце недоплата орендної плати.

При визначенні розміру заборгованості щодо орендної плати врахована заява відповідача про застосування позовної давності та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за недоплачену орендну плату за 2015 рік у розмірі - 3 974,00 грн і за 2016 рік у розмірі 5 568,00 грн.

Враховуючи статтю 21Закону України Про оренду землі та пункт 10 договору оренди землі, яким передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість по орендній платі за 2015-2016 роки з урахуванням індексу інфляції за 2015 рік - 1 084,84 грн (за період з січня 2016 по січень 2018 року) та за 2016 рік (за період з січня 2017 року по січень 2018 року) 807,35 грн, а загалом - 4 404,13 грн.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 348,28 грн, 3 % річних за період 2015-2016 роки в розмірі 429,33 грн.

Відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та договору суборенди земельної ділянки, оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати, адже відповідач виплачував орендну плату, наперед, однак у меншому розмірі. При цьому позивач протягом тривалого часу не зверталася до відповідача з претензією щодо сплати орендної плати не в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 липня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року та залишити в силі рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 28 січня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач систематично не сплачував орендну плату. У 2013 році позивач не отримував орендної плати від відповідача в сумі 15 000,00 грн, як він написав у позовній заяві. Позивач як літня людина переплутав час відповідної виплати, вказавши замість 2016 року 2013 рік, про що позивач повідомляв у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні, проте апеляційний суд цього не врахував без наведення мотивів відхилення доводів позивача. Докази отримання орендної плати у 2013 році в матеріалах справи відсутні.

У розписці, наданій відповідачем про отримання позивачем від нього 15 000 грн, не зазначено за яким договором оренди відбувається сплата цих коштів. Розписка не є платіжним документом.

Позивач не погоджується з визначеною апеляційним судом заборгованістю на рівні 4 000,00 грн. Сплата 15 000 грн не означає, що ця сума мала бути розподілена за роками в рівних частках.

Апеляційний суд не врахував факт порушення відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати та відповідно - наявність підстав для розірвання договору оренди та суборенди земельної ділянки.

Позивач постійно був змушений розшукувати відповідача, щоб отримати у нього орендну плату.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що в 2003 році позивач попросив відповідача виплатити йому наперед 15 000,00 грн орендної плати, мотивуючи це потребою в грошах. Відповідач сплатив ці кошти позивачу, що позивач вказав у позовній заяві. Також позивач заначив, що не отримував орендну плату за період з 2015 по 2017 роки.

Проте останнє твердження позивача спростовано відповідачем шляхом надання розписки позивача від 20 квітня 2016 року.

Отже відповідач сплачував орендну плату наперед.

Після отримання відзиву на позовну заяву та копії розписки, долученої до нього, представник позивача подав уточнену позовну заяву, в якій змінено період нарахування заборгованості, а також стверджувалося, що позивач переплутав час сплати йому 15 000,00 орендної плати.

Суд першої інстанції, враховуючи цю позицію позивача, не взяв до уваги той факт, що в розписці, виданій у 2016 року позивач зазначив про відсутність претензій.

Позивач не звертався з позовом до суду до 2018 року, хоча стверджує, що йому з 2013 року не платили орендну плату.

У касаційній скарзі позивач ставить під сумнів розписку про отримання коштів у 2016 року у розмірі 15 000,00 грн, хоча в попередніх інстанціях він визнавав факт отримання цих коштів.

Те, що розписка не є фінансовим документом, на що посилається позивач, не свідчить про порушення прав позивача, адже якщо він отримував кошти, зазначені в розписці, то відповідач виконав обов`язок щодо сплати орендної плати.

Твердження про те, що в розписці не зазначено по якому договору оренди отримана орендна плата, не мають значення, оскільки судом не встановлено наявність іншого договору оренди між сторонами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 9,8933 га на території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області з кадастровим номером 4823082200:03:000:0239, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

21 вересня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір оренди належної позивачу земельної ділянки, про що 23 вересня 2013 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 5, 9-11 вищевказаного договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі не менше 4 % від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 4 000,00 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції і вноситься щорічно до 25 грудня.

Відповідно до розписки від 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 15 000,00 грн у рахунок орендної плати за 2017-2019 роки. Претензій у ОСОБА_1 до ОСОБА_2 немає.

25 квітня 2014 року між відповідачами на підставі письмової згоди позивача від 22 квітня 2014 року укладено договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, про що того ж дня внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

19 квітня 2016 року відповідачі уклали додаткову угоду до договору суборенди земельної ділянки від 25 квітня 2014 року, якою внесено зміни до пункту 2.1 договору суборенди та викладено його у такій редакції: Термін суборенди складає 6 років (до 25.04.2020 року) з моменту прийняття об`єкту, що орендується, і державної реєстрації договору суборенди .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивач двічі - у 2013 і 2016 роках отримував від відповідача орендну плату в розмірі 15 000,00 грн, а загалом - 30 000,00 грн, є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до частини другої статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

В позовній заяві позивач зазначив, що отримав від відповідача в 2013 році 15 000,00 грн в рахунок орендної плати.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не отримував у 2013 році орендну плату у 2013 році, а про це зазначив у позові помилково, оскільки забув коли отримував орендну плату з огляду на те, що він є людиною похилого віку.

У частині другій статті 82 ЦПК України передбачено, що відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Доводи позивача про відмову від визнаних ним обставин обґрунтовано не були враховані апеляційним судом, який навів належні мотиви їх відхилення, зокрема, відсутність доказів помилки чи інших тяжких обставин, пов`язаних зі станом здоров`я позивача, а також зазначення в розписці, виданій позивачем відповідачу у 2016 році про отримання орендної плати за 2017-2019 роки на відсутність претензій до відповідача.

У відповіді на відзив і в уточненій позовній заяві, відзиві на апеляційну скаргу позивач визнає факт отримання коштів 20 квітня 2016 року у сумі 15 000,00 грн, що спростовує обґрунтованість доводів касаційної скарги про недоведеність зазначеної обставини внаслідок того, що розписка, складена ним 20 квітня 2016 року про отримання коштів як орендної плати, є недопустимим доказом, оскільки вона не є розрахунковим документом, а також не містить даних договору оренди земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно розрахував розмір орендної плати, яку мав сплачувати відповідач, спростовуються змістом постанови апеляційного суду, в якій викладено відповідні розрахунки, що ґрунтуються на умовах договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 21 вересня 2013 року, нормах Закону України Про оренду землі , нормативній грошовій оцінці земельної ділянки станом на 01 січня 2013 року з урахуванням коефіцієнту індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185. Визначені апеляційним судом суми заборгованості щодо орендної плати є різницею між тим розміром, який мав бути сплачений відповідачем, і фактичними виплатами відповідача.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження, з приводу чого судом докладно викладено мотиви в оскаржуваній постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов