Постанова

від 20.02.2020 по справі 911/1833/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. Справа№ 911/1833/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Фрідман О.О. ордер серія АІ №1024897 від 19.02.2020 року;

від відповідача: Колодій О.М. довіреність № 93/11 від 11.02.2020 року,

розглянувши апеляційну скаргу Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року (дата підписання повного тексту 08.11.2019 року)

у справі № 911/1833/19 (суддя: Заєць Д.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа"

до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації

про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 6 166 841,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Позовні вимоги мотивовані неоплатою відповідачем наданих послуг з організації харчування за спірним договором .

Господарський суд Київської області задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" своїм рішенням від 05.11.2019 року (повний текст складено 08.11.2019 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Відділ освіти Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 173, 175, 93, 224 Господарського кодексу України.

Так, скаржник вказав, що з його сторони не надходили пропозиції до позивача щодо надання послуг харчування, у період закінчення дії договору, з подальшим гарантуванням оплати наданих послуг.

Так, скаржник зазначив, що у період з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року, з 01.12.207 року по 20.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на загальну суму 6 166841,00 грн відповідач на себе не приймав. Відповідно до норм Закону України Про публічні закупівлі всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн, повинні укладатися з проведенням процедури, визначеної цим Законом ,якої у даному випадку проведено не було.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019 року справу № 911/1833/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року у справі № 911/1833/19 залишив без руху своєю ухвалою від 16.12.2019 року.

Апелянтом було усунено недоліки вказані в ухвалі ПАГС від 16.12.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху та подано до суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору, шляхом подання відповідної заяви.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року у справі № 911/1833/19 своєю ухвалою від 13.01.2020 року.

11.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що факт надання позивачем відповідачу послуг з організації харчування підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи та відповідачем не спростовується. Також за твердженням позивача станом на сьогодні між сторонами відсутні будь-які господарські зобов`язання або укладені конклюдентні/письмові договори на суму фактично наданих послуг, тому є всі підстави стверджувати, що відповідач (набувач) збагатився (спожив послугу) за рахунок позивача (потерпілого) поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тому є всі правові підстави для відшкодування позивачу шкоди особою (відповідачем), яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (позивача) в силу припису ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву у розгляді апеляційної скарги Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року у справі № 911/1833/19 до 20.02.2020 року своєю ухвалою від 28.11.2019 року.

20.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника відповідача надійшли письмові пояснення на відзив на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи. Крім того, представник відповідача у поясненнях, зокрема зазначив, що ним не приймалось жодних послуг з організації харчування в освітніх закладах, натомість позивачем до матеріалів справи не додано жодного доказу надання таких послуг саме відповідачу.

20.02.2020 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача 20.02.2020 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.12.2017 року між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено договір про надання послуг з організації харчування (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовникові послуги, зазначені в п. 1.2., а замовник прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування (номенклатура, асортимент) або послуги: кейтерингові послуги (ДК021:2015 55520000-1), які включать в себе організацію гарячого харчування (одноразового) для учнів 1-4 класів та учнів 5-11 класів пільгових категорій, учнів 5-11 класів та вихованців груп продовженого дня (ГПД), що харчуються за рахунок субвенцій сільських рад, в загальноосвітніх навчальних закладах Вишгородського району (орієнтовна кількість дітей що харчуються 6239 учнів в т.ч. ГПД - 317 учнів).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору, ціна останнього становить 199990,00 грн без ПДВ. Ціна договору може бути змінена в залежності від кількості наданих послуг за взаємною згодою сторін.

Розділом IV Договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення виконавцем рахунка на оплату послуг (далі - рахунок) та після підписання сторонами акту надання послуг. Розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 30 календарних днів з дати підписання акту. До рахунку додаються акт наданих послуг.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом 30 календарних днів з дати підписання акту.

Відповідно до п. 5.1. договору, строк (термін) надання послуг до 22.12.2017 року.

У Розділі X Договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання. Сторони домовились про можливість поширення дії договору на відносини, що склалися між сторонами з моменту фактичного надання послуг згідно ст. 631 Цивільного кодексу України. договір діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до моменту виконання сторонами своїх обов`язків у повному обсязі.

Так за твердженням позивача, на виконання умов договору ним було надано відповідачу послуги у період з 21.12.2017 року по 22.12.2017 року на суму 168286,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

За вказані послуги відповідач розрахувався у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 27.12.2017 року №233 на суму 168286,00грн.

Крім того, позивач посилається на те, що ним надано відповідачу послуги з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн, з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн, з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн, з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн, а всього на суму 6166841,00 грн, що підтверджується актами виконаних робіт, які підписані лише з боку позивача. За твердженням позивача, відповідач відмовився підписувати акти виконаних робіт у зв`язку з тим, що між сторонами в порядку, визначеному Законом України "Про публічні закупівлі" не укладався договір про надання послуг на вказану суму, а дія Договору від 21.12.2017 року не поширюється на надані послуги.

Як зазначає позивач, відповідач визнає факт надання вказаних послуг, що підтверджується листом відділу освіти Вишгородської РДА №592/11 від 20.08.2018 року, згідно якого вартість наданих послуг у 29 навчальних закладах Вишгородського району (п. 5.2. Договору) за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року становить 5990506,80 грн та доданими до листа інформацією про кількість та вартість наданих послуг у розрізі закладів освіти на 5 арк. та інформацією керівників закладів освіти району щодо кількості та вартості наданих послуг.

Наявність бюджетних асигнувань на оплату таких послуг, на думку позивача, підтверджується доданими до позовної заяви Комплексною програмою розвитку освітньої галузі Вишгородського району на 2018-2020 роки, рішенням Вишгородської районної ради Київської області №357-24-IV від 08.12.2017 року "Про затвердження комплексної Програми розвитку освітньої галузі Вишгородського району на 2018-2020 роки, Річним планом закупівлі на 2018 рік, який розміщено на сайті ProZorro.

В той же час, за твердженням позивача, відповідно до п. 10.1. Договору, сторони домовилися про можливість поширення дії договору на відносини, що склалися між сторонами Договору з моменту фактичного надання послуг згідно ст. 631 Цивільного кодексу України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 року, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" до Відділу освіти Вишгородської РДА про стягнення заборгованості у сумі 4951901,00 грн за фактично надані послуги, на які поширюється дія договору.

Вказаним рішенням встановлено, що між сторонами у справі не було укладено відповідного договору у встановленому Законом України "Про публічні закупівлі" порядку, а дія договору від 21.12.2017 року не поширюється на взаємовідносини, що виникли при надані позивачем відповідачу послуг з організації харчування у період з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн, з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн, з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн, з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн.

Враховуючи викладене а також те, що рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 було встановлено факт надання послуг на суму 6166841,00 грн, що є приюдиційним фактом для розгляду даної справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заподіяної шкоди у розмірі 6166841,00 грн в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" до Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації про встановлення факту надання послуг, поширення дії Договору на період фактичного надання послуг, стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації харчування від 21.12.2017 року встановлено наступне.

Відповідно до статуту Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації, відповідач є бюджетною, неприбутковою організацією та згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", всі договори, що ним укладаються, ціна яких перевищує 200000,00 грн, повинні укладатися з проведенням процедури, визначеної цим Законом.

Відповідно до статуту Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації, відповідач є бюджетною, неприбутковою організацією та враховуючи фактичні закупівлі всього на суму 6166841,00 грн, до цих правовідносин має застосовуватись Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн., повинні укладатися з проведенням процедури, визначеної цим Законом.

Проведення процедури, визначеної Законом, не здійснено, а за ч. 7 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Судом у справі №911/653/18 також встановлено, що у правовідносинах, які регулюються Законом України "Про публічні закупівлі" встановлені обмеження, що визначені спеціальними нормами, які мають пріоритет у застосуванні перед загальною нормою ст. 631 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, на яку сторони посилались у пункті 10.1. договору.

Судом взято до уваги пункт 10.1 договору про можливість поширення дії договору на відносини, що склалися з моменту фактичного надання послуг до укладання договору, але, враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли у цій справі, врегульовані законом та не можуть змінюватися волевиявленням сторін, зокрема, умовами договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору, ціна цього договору становить 199990,00 грн. Згідно пунктів 10.1, 10.2 договору, строк дії договору з 21.12.2017 року по 31.12.2017 року.

Судом при розгляді справи №911/653/18 було взято до уваги твердження позивача про фактичне надання послуг з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн, з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн, з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн, з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн, тобто, всього на суму 6166841,00 грн, цей факт визнається відповідачем, але, враховуючи вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн, повинні укладатися з проведення процедури, визначеної цим законом. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли у цій справі, врегульовані законом та не можуть змінюватися волевиявленням сторін.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 910/17882/17.

Таким чином, рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2018 року у справі №911/653/18 було встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг з організації харчування з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року на суму 1910610,00 грн, з 01.12.2017 року по 20.12.2017 року на суму 1093205,00 грн, з 01.01.2018 року по 28.02.2018 року на суму 1948086,00 грн, з 01.03.2018 року по 23.03.2018 року на суму 1214940,00 грн, всього на суму 6166841,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, факт надання позивачем послуг з організації та забезпечення харчування на суму 6166841,00 грн в даній справі підтверджується актами виконаних робіт, складеними та підписаними позивачем (наявні в матеріалах справи).

Також, в матеріалах справи наявні довідки керівників закладів освіти району щодо кількості та вартості наданих позивачем за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року послуг з організації харчування.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України "Про загальну середню освіту", відповідальність за організацію харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, додержання в них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників (власників), керівників цих навчальних закладів. Норми та порядок організації харчування учнів (вихованців) у загальноосвітніх навчальних закладах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом №242/329 від 01.06.2005 року, відповідальними за організацію харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, за матеріально-технічний стан харчоблоку (їдальні, буфету), додержання вимог санітарного законодавства є засновники (власники), керівники цих закладів та організації (підприємства), що забезпечують харчування дітей.

Таким чином, директори комунальних закладів уповноважені підписувати акти приймання-передачі наданих послуг з організації харчування.

Так, колегія суддів приймає до уваги, що скаржником не заперечується та визнається факт надання послуг з організації харчування за період з 01.11.2017 року по 23.03.2018 року, що підтверджується довідкою №592/11 від 20.08.2018 року (том 1, а.с. 27).

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як наладжене твердження скаржника викладене у письмових поясненнях на відзив на апеляційну скаргу, що ним не приймалось жодних послуг з організації харчування в освітніх закладах, натомість позивачем до матеріалів справи не додано жодного доказу надання таких послуг саме відповідачу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у зв`язку з несплатою наданих послуг з організації харчування, які прийнято відповідачем без зауважень та зазначений факт не заперечується самим відповідачем, за останнім утворилась заборгованість на загальну суму 6166841,00 грн.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника про порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі", згідно якого всі договори, ціна яких перевищує 200000,00 грн, повинні укладатися з проведення процедури, визначеної цим законом, що в даному випадку не було здійснено, а тому, у відповідача відсутні підстави для сплати позивачу зазначених коштів, оскільки факт відсутності укладеного письмового договору про надання послуг з організації харчування сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично приймає такі послуги від виконавця без зауважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, дії позивача були погоджені із відповідачем підтверджується самим фактом прийняття таких послуг, що не заперечується відповідачем та підтверджується складеними позивачем актами виконаних робіт, довідками керівників освіти району щодо кількості та вартості наданих послуг та довідкою Відділу освіти Вишгородської РДА №592/11 від 20.08.2018 року (наявні в матеріалах справи).

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав вважати одностороннім правочином дії позивача щодо надання послуг відповідачу, твердження скаржника, що з його сторони не надходили пропозиції до позивача щодо надання послуг харчування, у період закінчення дії договору, з подальшим гарантуванням оплати наданих послуг не спростовують висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа їм.

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в ст. 387 Цивільного кодексу України, загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №904/5731/16, від 08.01.2019 року у справі №916/2927/17, від 14.01.2019 року у справі №912/1188/17.

Посилання скаржника у поясненнях на відзив на апеляційну скаргу на постанову Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №206/3744/17 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з інших правових підстав та за інших встановлених обставин, зокрема щодо про відшкодування майнової шкоди, завдану відповідачем його автомобілю.

З огляду на викладене та враховуючи, що оскільки договір про надання послуг з організації послуг з харчування є припиненим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати відповідачем наданих послуг, відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, до спірних правовідносин підлягає застосування положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог повністю.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Відділу освіти Вишгородської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року у справі № 911/1833/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2019 року у справі №911/1833/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи №911/1833/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Дата підписання повного тексту 13.03.2020 року у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному.