Постанова

від 16.03.2020 по справі 826/3181/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 березня 2020 року

Київ

справа №826/3181/15

адміністративне провадження №К/9901/28254/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Київський бронетанковий завод

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (судді: Пилипенко О.Є. (головуючий), Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.)

у справі № 826/3181/15

за позовом Державного підприємства Київський бронетанковий завод

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Державне підприємство Київський бронетанковий завод (далі - ДП Київський бронетанковий завод ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року № 0000014010.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 травня 2016 року позов ДП Київський бронетанковий завод задовольнив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України направив до контролюючого органу заяву про відмову постачальника (ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ ) надати податкову накладну за червень 2014 року з додатками, що є підставою для включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ДП Київський бронетанковий завод .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір поставки від 23 червня 2014 року № 057/119, укладений між позивачем та ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ , визнано недійсним судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 916/3287/17. Судом встановлено, що у ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ на момент укладення вказаного договору поставки була відсутня ліценція, яка надає право на здійснення діяльності, пов`язаної з виготовленням та реалізацією військової техніки, що є предметом договору поставки від 23 червня 2014 року № 057/119. Крім того матеріали справи не містять доказів наявності у ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що укладення договору поставки від 23 червня 2014 року №057/119 було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ДП Київський бронетанковий завод звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просило скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року. Зокрема, скаржник зазначив, що не порушував вимог податкового законодавства та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за господарською операцією із ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ . Також зауважив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку підприємств, зокрема й позивача, щодо перевірки дозвільних, статутних, засновницьких, бухгалтерських, касових, податкових та інших документів постачальників, підрядників, виконавців, інших контрагентів при здійсненні такими підприємствами господарської діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП Київський бронетанковий завод .

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

23 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП Київський бронетанковий завод з питань дотримання вимог податкового законодавства в сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ за період із 01 червня до 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 січня 2015 року № 113/28-10-40-10/14302667.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення норм податкового законодавства, а саме: пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту на 2 000 000 грн, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка задекларовані до сплати на загальну суму 2 000 000 грн, зокрема за червень 2014 року на суму податку на додану вартість 2 000 000 грн.

На підставі акта перевірки 14 лютого 2015 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000014010, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 000 000 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 000 000 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За положеннями абзаців 11-12 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у статті 72 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ДП Київський бронетанковий завод (покупець) та ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ (постачальник) укладено договір поставки від 23 червня 2014 року № 057/119, предметом якого є поставка корпусів В1332А.01сб. Якість та комплектність товару, що постачається постачальником, повинна відповідати ГОСТу, ТУ, кресленням, що підтверджується сертифікатом якості виробника (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору постачальник здійснює поставку товару на територію покупця (м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А). Відвантаження Товару проводиться в терміни, погоджені сторонами додатково, шляхом укладання додаткових угод до даного договору (пункт 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що сума договору становить 12 000 000 грн (з урахуванням ПДВ - 2 000 000 грн).

Відповідно до пункту 6.1 договору на кожну партію товару, що постачається постачальник повинен надати покупцю разом із товаром наступні товаросупровідні документи, а саме: рахунок-фактуру; податкову накладну; видаткову накладну; паспорт виробника на кожну одиницю товару; сертифікат якості.

Згідно з додатком № 1 до договору (специфікація № 1) товар що постачається, є корпуси В1332А.01сб у кількості 20 штук за ціною 500 000 грн за одиницю, загальною вартістю 12 000 000 грн (з урахуванням ПДВ).

На виконання вимог договору від 23 червня 2014 року № 057/119 ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ 23 червня 2014 року виставило ДП Київський бронетанковий завод рахунок-фактуру № СФ-0000001 на загальну суму 12 000 000 грн (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до платіжного доручення від 24 червня 2014 року № 234 позивачем перераховано кошти в сумі 12 000 000 грн на рахунок ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ .

ДП Київський бронетанковий завод , згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, подало до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних), (додаток 8) за червень 2014 року з додатками.

Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладення договору поставки від 23 червня 2014 року № 057/119 між позивачем та ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ не виконало умови договору: не поставило позивачу продукцію, що була предметом договору, та не повернуло коштів, перерахованих попередньо позивачем на рахунок ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 березня 2015 року, у справі № 916/3287/17 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного концерну Укроборонпром та ДП Київський бронетанковий завод до ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ визнано недійсним договір поставки від 23 червня 2014 року № 057/119, укладений між ДП Київський бронетанковий завод та ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ . Стягнуто з ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ на користь ДП Київський бронетанковий завод 12 000 000 грн, перерахованих за договором поставки від 23 червня 2014 року № 057/119.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зокрема, рішенням Господарського суду Одеської області від 05 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 березня 2015 року, у справі № 916/3287/17 встановлено, що господарська діяльність з реалізації корпусів до БТР підлягає ліцензуванню згідно з листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 липня 2014 року №2734-09/24016-05.

Тобто виконання умов спірного договору поставки корпусів В1332А.1сб до БТРів, які відносяться до військової техніки, вимагало наявності у ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ відповідної ліцензії.

Між тим, як з`ясовано судом апеляційної інстанції, ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї (в повному обсязі чи частково) не отримувало та із заявою про видачу ліцензії до Мінекономрозвитку не зверталось, що підтверджується листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 липня 2014 року № 2734-09/24016-05.

Отже, на момент укладення договору у ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ була відсутня ліцензія, яка надає право на здійснення діяльності, пов`язаної із виготовленням та реалізацією військової техніки, що є предметом договору поставки від 23 червня 2014 року №057/119.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази наявності у ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Також судом апеляційної інстанції враховано долучені відповідачем до матеріалів справи пояснення директора ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ громадянки ОСОБА_1 про непричетність її до фінансово-господарської діяльності ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ . Вказані пояснення контролюючий орган отримав від оперативного управління МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП податкової міліції, про що зазначив в акті перевірки.

За таких обставин з огляду на докази, які спростовують можливість виконання умов договору поставки контрагентом позивача ПП СПЕЦ-КОМ-ЮГ , суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача щодо подання ним заяви про відмову постачальника надати податкову накладну як підставу правомірності віднесення ним до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за наслідками взаємовідносин із вказаним підприємством.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року № 0000014010 прийнято відповідачем правомірно.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства Київський бронетанковий завод залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова