Рішення

від 05.03.2020 по справі 825/3478/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2020 року Чернігів Справа № 825/3478/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Лазаренко В.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Стасюка В.М., Власова М.А., Луценка Г.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департамента житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просить:

- визнати незаконним звільнення позивача з посади директора департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з припиненням трудового договору за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- скасувати розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації № 707-К від 24.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації;

- поновити позивача на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації;

- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу перебування на посаді голови Ріпкинської районної державної адміністрації у період з 19.01.2011 по 17.12.2012. Позивач вважає, що його звільнили без зазначення підстав та доведеності конкретних фактів вчинених правопорушень, тим самим порушивши конституційні принципи рівності громадян перед законом.

Чернігівська обласна державна адміністрація в письмових поясненнях зазначала, що позов не визнає, оскільки звільнення позивача із займаної посади відбулося з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади та пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Стверджує, що Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації є окремою юридичною особою публічного права, має свій рахунок в органах Казначейства на який зараховуються кошти, в тому числі і для виплати заробітної плати працівникам, а тому є розпорядником бюджетних коштів та повинен виплачувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду.

Департаментом житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації подано до суду відзив в якому вказав, що Департамент, як структурний підрозділ Чернігівської обласної державної адміністрації, повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету за бюджетною програмою 7951010 Здійснення виконавчої влади у Чернігівській області , якою не передбачено виплат заробітних плат за час вимушеного прогулу.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 17.12.2014 було зупинено провадження у справі; ухвалою суду від 10.12.2019 провадження у справі було поновлено; ухвалою суду від 23.01.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено в якості другого відповідача Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації.

Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , у період з 19.01.2011 по 17.12.2012, обіймав посаду голови Ріпкинської районної державної адміністрації, що підтверджується копіями розпоряджень Президента України від 14.01.2011 № 48/2011-рп, від 14.12.2012 № 228/2012-рп (а.с. 9-10).

16.10.2014 набув чинності Закон України Про очищення влади .

На підставі погодження Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.10.2014 № 7/23-12659, Чернігівською обласною державною адміністрацією винесено розпорядження від 24.10.2014 № 707-к, яким, відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, звільнено ОСОБА_1 24.10.2014 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, в наслідок неодноразової оптимізації, Департамент житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації було перейменовано на Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про очищення влади (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

В силу вимог пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII встановлено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону

Згідно пункту 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади .

Частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України установлено, що у випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України Про очищення влади .

Водночас, відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.

З аналізу викладених норм слідує, що у разі застосування до особи заборони, зазначеної в частині третій статті 1 Закону № 1682-VII, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, така особа повинна була бути звільнена відповідно до підпункту 1 пункту 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII протягом десяти днів з дня набрання чинності Законом. Вказані норми щодо строків та критеріїв звільнення, носять імперативний характер.

За встановленими обставинами справи, до позивача була застосована так звана автоматична люстрація , оскільки його звільнення відбулось на підставі відомостей, наявних в його особовій справі та впродовж десяти днів з дня набрання чинності Законом № 1682-VII.

Разом з тим, беручи до уваги принцип верховенства права, є підстави вважати, що приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення співробітника тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом № 1682-VII строку.

Заборона перебування на посадах голів державних адміністрацій різних рівнів, та, як наслідок, звільнення осіб з підстав займання таких посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII), що порушує вимоги частини другої статті 61 Конституції України.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України Про очищення влади запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами певних посад у передбачений Законом України Про очищення влади період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.

Крім того, приписами Закону № 1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону № 1682-VII) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В даному випадку відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: За Законом Про люстрацію особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон Про люстрацію виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності , на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22.02.2014 не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації .

У пункті 64 проміжного Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України Про очищення влади (Закону Про люстрацію ) Венеціанська комісія констатувала: Закон Про люстрацію не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів .

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це (пункт 62).

Суд також бере до уваги рішення Європейського Суду з прав людини від 17.10.2019 у справі Полях та інші проти України (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), заявниками в якій були колишній заступник начальника управління кадрів Генеральної прокуратури України В`ячеслав Полях, ексспівробітник Головного управління колишнього Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області Дмитро Басалаєв, колишній заступник прокурора Чернігівської області Олександр Ясь, ексначальник податкової інспекції в Яремчі Івано-Франківської області Роман Якубовський, ексзаступник начальника управління Олександрівської районної державної адміністрації Донецької області Сергій Бондаренко, яких свого часу було звільнено на підставі закону про люстрацію 2014 року.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства Віктора Януковича. Європейський Суд з прав людини наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.

Закон про люстрацію почав діяти в жовтні 2014 року. Він обмежує право для високопосадовців часів Президента Віктора Януковича обіймати посади в органах державної влади на 5- 10 років.

Отже вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов`язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.

В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які були більш цільовими і вузько спрямованими.

У відповідності до вимог частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Судом встановлено, що фактично позивача звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог законодавства, а лише за перебування у минулому на посаді, чим порушені конституційні гарантії, а також принципи проведення люстрації.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 № 707-К, не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому підлягаю визнанню протиправним та скасуванню, а позивач поновленню на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з 25.10.2014.

Водночас суд зазначає, що позовна вимога про визнання незаконним звільнення позивача з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з припиненням трудового договору за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України охоплюється визнанням протиправності та скасуванням вказаного розпорядження, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Так, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно листа Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації від 20.01.2020 № 05-24/121 (а.с. 128-130) середньоденна заробітна плата позивача складає 295,84 грн.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014 (наступний день після звільнення) і по день прийняття судового рішення становить 1341 день.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 25.10.2014 по 05.03.2020, становить 295,84*1341= 396721,44 грн.

Щодо застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Порядку у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

За приписами пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

З огляду на наведені положення пункту 2 Порядку зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку.

Суд зазначає, що збільшення посадових окладів відбулося одночасно зі зміною структури заробітної плати.

Враховуючи, що позивач підлягає поновленню на посаді, яку він обіймав до звільнення, тому і середній заробіток за час затримки виконання судового рішення слід розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які він має право.

Отже, оскільки після звільнення позивача відбулась зміна структури заробітної плати, а поновлено позивача на посаду, яку він обіймав до звільнення, суд не вбачає підстав для застосування вищезазначених положень.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.11.2018 у справі № 817/1169/16.

Положеннями статті 4 Закону України Про оплату праці передбачено, що джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України Про оплату праці ).

Згідно частини першої статті 47 Бюджетного кодексу України до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації є окремою юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, а також розпорядником коштів за КПКВ 7951010 Здійснення виконавчої влади у Чернігівській області з яких здійснювалась оплата праці, тому саме з даного суб`єкта владних повноважень на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В силу вимог частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5916,80 грн. (20 днів вимушеного прогулу * середньоденну заробітну плату 295,84 грн.), підлягає негайному виконанню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернігівської обласної державної адміністрації (вул. Шевченка, буд. 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00022674), Департамента житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації (вул. Єлецька, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 03366428) про визнання незаконними дій, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 № 707-К про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з 25.10.2014.

Стягнути з Департамента житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 05.03.2020 в розмірі 396721,44 грн.

В решті позову відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Департамента житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5916,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16.03.2020.

Суддя В.О. Непочатих