Постанова

від 27.07.2020 по справі 825/3478/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/3478/14 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації про:

- визнання незаконним звільнення позивача з посади директора департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з припиненням трудового договору за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- скасування розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації № 707-К від 24.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації;

- поновлення позивача на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації;

- стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 № 707-К про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з 25.10.2014; стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 05.03.2020 в розмірі 396 721,44 грн. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційних скаргах Чернігівська обласна державна адміністрація та Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27 липня 2020 року, у судовому засіданні позивачем було подано клопотання про долучення додаткових документів, втім означені документи не були завірені належним чином, у зв`язку з чим, колегія суддів не бере їх до уваги.

Представники Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації підтримав вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 19.01.2011 по 17.12.2012, обіймав посаду голови Ріпкинської районної державної адміністрації, що підтверджується копіями розпоряджень Президента України від 14.01.2011 № 48/2011-рп, від 14.12.2012 № 228/2012-рп (а.с. 9-10).

16.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади".

На підставі погодження Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.10.2014 № 7/23-12659, Чернігівською обласною державною адміністрацією винесено розпорядження від 24.10.2014 № 707-к, яким, відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, звільнено ОСОБА_1 24.10.2014 з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (а.с. 12).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

В силу вимог пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII встановлено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону

Згідно пункту 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".

Частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України установлено, що у випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Водночас, відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.

З аналізу викладених норм слідує, що у разі застосування до особи заборони, зазначеної в частині третій статті 1 Закону № 1682-VII, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, така особа повинна була бути звільнена відповідно до підпункту 1 пункту 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII протягом десяти днів з дня набрання чинності Законом. Вказані норми щодо строків та критеріїв звільнення, носять імперативний характер.

За встановленими обставинами справи, до позивача була застосована так звана "автоматична люстрація", оскільки його звільнення відбулось на підставі відомостей, наявних в його особовій справі та впродовж десяти днів з дня набрання чинності Законом № 1682-VII.

Разом з тим, беручи до уваги принцип верховенства права, є підстави вважати, що приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення співробітника тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом № 1682-VII строку.

Заборона перебування на посадах голів державних адміністрацій різних рівнів, та, як наслідок, звільнення осіб з підстав займання таких посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII), що порушує вимоги частини другої статті 61 Конституції України.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами певних посад у передбачений Законом України "Про очищення влади" період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.

Крім того, приписами Закону № 1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону № 1682-VII) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В даному випадку відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: "За Законом "Про люстрацію" особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом "індивідуальної відповідальності", на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22.02.2014 не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації".

У пункті 64 проміжного Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Суд також бере до уваги рішення Європейського Суду з прав людини від 17.10.2019 у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), заявниками в якій були колишній заступник начальника управління кадрів Генеральної прокуратури України В`ячеслав Полях, ексспівробітник Головного управління колишнього Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області Дмитро Басалаєв, колишній заступник прокурора Чернігівської області Олександр Ясь, ексначальник податкової інспекції в Яремчі Івано-Франківської області Роман Якубовський, ексзаступник начальника управління Олександрівської районної державної адміністрації Донецької області Сергій Бондаренко, яких свого часу було звільнено на підставі закону про люстрацію 2014 року.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства ОСОБА_3 . Європейський Суд з прав людини наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.

Закон про люстрацію почав діяти в жовтні 2014 року. Він обмежує право для високопосадовців часів ОСОБА_4 обіймати посади в органах державної влади на 5- 10 років.

Отже вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов`язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.

В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які були більш цільовими і вузько спрямованими.

У відповідності до вимог частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Судом встановлено, що фактично позивача звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог законодавства, а лише за перебування у минулому на посаді, чим порушені конституційні гарантії, а також принципи проведення люстрації.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване розпорядження в.о. голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 24.10.2014 № 707-К, не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач поновленню на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації з 25.10.2014.

Водночас суд зазначає, що позовна вимога про визнання незаконним звільнення позивача з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та інфраструктури Чернігівської обласної державної адміністрації, у зв`язку з припиненням трудового договору за пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України охоплюється визнанням протиправності та скасуванням вказаного розпорядження, а тому не підлягає задоволенню.

За правилами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Згідно листа Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації від 20.01.2020 № 05-24/121 (а.с. 128-130) середньоденна заробітна плата позивача складає 295,84 грн.

Вказана довідка містить відомості про те, що середньоденна заробітна плата підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення посадового окладу: з 01.12.2015 до рівня 3298 грн. (1,25019 коеф., середньоденна заробітна плата 369,86 грн.); з 01.01.2016 до рівня 3297 грн. (1,24981 коеф., середньоденна заробітна плата 369,74 грн.); з 01.05.2016 до рівня 6892 грн. (2,61259 коеф., середньоденна заробітна плата 772,91 грн.); з 01.01.2017 до рівня 7100 грн. (2,69143 коеф., середньоденна заробітна плата 796,23 грн.); з 13.12.2017 до рівня 8000 грн. (3,03260 коеф., середньоденна заробітна плата 897,16 грн.); з 01.01.2018 до рівня 10400 грн. (3,94238 коеф., середньоденна заробітна плата 1166,31 грн.); з 01.01.2019 до рівня 10990 грн. (4,16603 коеф., середньоденна заробітна плата 1232,48 грн).

Матеріали справи містять довідку Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації від 27.03.2020 № 05-24/520 відповідно до якої, посадовий оклад директора Департаменту з 01.01.202 року становить 12 000грн. (4,54890 коеф., середньоденна заробітна плата 1345,75 грн).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 25.10.2014 (наступний день після звільнення) і по день прийняття судового рішення становить 1341 день.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 до 01.12.2015 становить 81 356 грн. (275 робочих дні х 295,84 грн.); з 01.12.2015 до 01.01.2016 становить 8 506,78 грн. (23 робочих дні х 369,86 грн.); з 01.01.2016 до 01.05.2016 становить 30 688,42 грн. (83 робочих дні х 369,74 грн.); з 01.05.2016 до 01.01.2017 становить 129 848,88 грн. (168 робочих дні х 772,91 грн.); з 01.01.2017 до 13.12.2017 становить 187 910,28 грн. (236 робочих дні х 796,23 грн.); з 13.12.2017 до 01.01.2018 становить 10 765,92 грн. (12 робочих дні х 897,16 грн.); з 01.01.2018 до 01.01.2019 становить 291 577,5 грн. (250 робочих дні х 897,16 грн.); з 01.01.2019 до 01.01.2020 становить 308 120 грн. (250 робочих дні х 897,16 грн.); з 01.01.2020 до 05.03.2020 становить 60 558,75 грн. (45 робочих дні х 897,16 грн.).

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнтів підвищення заробітної плати позивача за період з 25.10.2014 по 05.03.2020 становить - 1 109 332 грн. 53 коп.

Згідно з правовою позицією ВС у постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14 суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, але із помилковим розрахунком суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування коефіцієнтів підвищення заробітної плати.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої підлягає скасуванню в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Департамента житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03366428) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 05.03.2020 в розмірі 1 109 332 грн. 53 коп. (один мільйон сто дев`ять тисяч триста тридцять дві гривні 53 копійки).

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк