Постанова

від 16.03.2020 по справі 640/7648/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7648/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будспецпроект" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Будспецпроект" до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 про визнання протиправною постанови,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Будспецпроект" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 про визнання протиправною постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Подпоріна Р.О. про стягнення виконавчого збору від 28.04.2016 р. за ВП №44145533 в частині обчислення суми виконавчого збору, визнання протиправним розпорядження №44145533/8 від 28.04.2016 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Подпоріна Р.О. в частині перерахування коштів у сумі 134 398,62 грн. на сплату виконавчого збору.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача та ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є майновим поручителем по Кредитному договору № 100.2.3-13/52к-1 і від 18.03.2011 укладеному між ПАТ "ВТБ Банк" та ПП "Будспецпроект".

В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором ПАТ "ВТБ БАНК" укладено з ОСОБА_1 Іпотечний договір від 18.03.2011, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Масюком І.Є. та зареєстрований за № 517.

У зв`язку з невиконанням ПП "Будспецпроект" зобов`язань за Кредитному договору №100.2.3-13/52K-11 від 18.03.2011 у останнього виникла заборгованість у розмірі 1478191,37грн.

В подальшому, державним виконавцем на підставі виконавчого листа за №2/753/4773/13 виданого Дарницьким районним судом м. Києва 11.07.2014 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки нежитлові приміщення з № 11 по № 15, № 15а, з № 16 по № 31, з № 71 по № 83, з № 85 по № 92 (частини групи приміщень № 1а) загальною площею 640,0 кв.м, які розташовані на шостому поверсі за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.08.2010, додаткового рішення від 19.11.2010, ухвали від 03.03.2011, зареєстрованого в КМБТІ 07.12.2012 за реєстраційним № 32278969 шляхом продажу майна на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження за початковою ціною предмету іпотеки згідно п.2.2 Договору №2 від 28.09.2012 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 18.03.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Масюком І.Є за реєстровим № 517, 518 в розмірі 4 757 333 грн. на користь ПАТ "ВТБ Банк", винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44145533 за вищевказаним виконавчим листом та надано боржнику добровільно виконати рішення суду в семиденний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як зазначає позивач, для погашення заборгованості перед ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором, ПП "Будспецпроект" укладено договір фінансової допомоги з ТОВ "Торговий дім "Чайка".

ТОВ "Торговий дім "Чайка" перераховано на рахунок виконавчої служби в рамках ВП №44145533 грошові кошти в розмірі 1 478 191,37грн., що підтверджується платіжними дорученнями №163-165 від 18.11.2015 з призначенням платежу: "Сплата заборгованості за ВП №44145533 на користь ПАТ "ВТБ Банк" за виконавчим листом від 11.07.2017 Дарницького районного суду м.Києва".

Розпорядженням державного виконавця №44145533/8 від 28.04.2016 частина грошових коштів у сумі 134 398,62 грн. та 506,82 грн. направлено на погашення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Крім того, постановою від 28.04.2016 про стягнення з боржника виконавчого збору за виконавчим листом №2/753/4773/13 від 11.07.2014 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 147 819,13грн.

Позивач вважаючи, що відповідачем було порушено охоронювані права та інтереси позивача, в зв`язку із не зверненням відповідача до суду із адміністративним позовом звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до нього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 802/2678/15-а .

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що бездіяльність відповідача в рамках досліджуваних правовідносин не впливає на права та інтереси позивача, адже позивачем не було доведено обставин порушення саме його прав внаслідок винесення постанови відносно ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будспецпроект" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку