Рішення

від 28.02.2020 по справі 914/2204/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2020 справа № 914/2204/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С. розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аксонна , м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент-Сіті , м.Львів

про стягнення 898172,55 грн

за участю представників:

від позивача: Говера Н.П.;

від відповідача: Жук Р.С.

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Аксонна до Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент-Сіті про стягнення 898172,55грн.

Ухвалою суду від 31.10.2019р. відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Аксонна про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали на виправлення допущених недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 4,04 грн.; відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Ухвалою суду від 26.11.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.12.2019 р.

11.12.2019 р. відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№52205), в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 12.12.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 12.12.2019 р., продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву в судовому засіданні до 20.01.2020 р.

20.01.2020 р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх.№2992/20) з долученим нерозкритим оригіналом конверта із вмістом поштового відправлення відповідачеві претензії щодо сплати заборгованості.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти долучення доказу до матеріалів справи.

Відповідно до ч.ч.2, 3, 8, 9 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Необхідність подання клопотання про долучення доказів разом з відповідним доказом була зумовлена тим, що в поданому відзиві на позовну заяву, відповідач зазначав, що позивач не звертався до нього з жодною вимогою, претензією або будь-яким іншим документом, яким би вимагав здійснити оплату виконаних робіт. Таким чином, в ході розгляду справи внаслідок заперечень відповідача виникли нові обставини, які потребують доказування, а тому суд вважає, що поданий доказ не міг бути поданим у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача.

Як визначено статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

На переконання суду, в даному випадку поданий позивачем доказ повинен враховуватись при ухваленні рішення, так як його подання не призвело до порушення прав відповідача, а неприйняття його до розгляду судом свідчило би про надмірний формалізм, що не відповідає завданню господарського судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ухвалою суду від 20.01.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 24.02.2020 р.

В судове засідання 24.02.2020 р. з`явилися представники сторін, які виступили з вступним словом та надали усні пояснення, при цьому представник позивача просив позов задоволити, а представник відповідача - в його задоволенні відмовити.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті представники відповідали на питання, що ставились їм судом та ними одне одному. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень за первісним позовом, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення учасників справи з приводу доказів.

Крім того, в судовому засіданні суд оглянув долучений позивачем 20.01.2020 р. доказ - нерозпечатаний оригінал конверта із вмістом поштового відправлення, а також розкрив вказаний конверт, внаслідок чого встановив, що в ньому знаходилась адресована відповідачеві претензія з додатками, оголосив його вміст та надав для огляду представникам сторін.

Представник відповідача повідомив, що відповідач дане поштове відправлення не отримував.

В судовому засіданні 24.02.2010 р. було оголошено перерву до 28.02.2020р.

28.02.2020 р. відповідач через канцелярію суду подав заяву про відшкодування судових витрат (вх.№10323/20), в якій просив суд надати йому можливість подати клопотання про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат разом з підтверджуючими документами протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Також відповідач подав тези промови адвоката в судових дебатах (вх.№10327/20 від 28.02.2020 р.)

В судове засідання 28.02.2020 р. з`явилися представники сторін. Представник відповідача заявив про раніше подану заяву та тези промови, просив суд долучити їх до матеріалів справи, а також висловив бажання подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після прийняття рішення у справі. В судовому засіданні суд перейшов до проведення судових дебатів. Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 28.02.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду, на виконання умов якого позивач виконав роботи на загальну суму 656960,85 грн, проте відповідач в порушення умов договору такі роботи не оплатив. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 656960,85 грн основного боргу, 186701,65грн інфляційних втрат та 54510 грн 3% річних.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначив, що до укладення договору відповідач перерахував позивачеві 236440 грн авансу на виконання робіт, а після укладення договору здійснив ще два платежі на суму 26000 грн та 250000 грн, про що свідчать відповідні платіжні доручення.

Відповідач наголосив, що сторонами договору підряду ні у самому тексті договору, ані у підписаних актах приймання-передачі виконаних робіт не було визначено строк виконання зобов`язання замовника щодо повної оплати виконаних робіт, а відповідач не отримував жодних вимог та претензій позивача, тому в даній ситуації відсутній факт прострочення замовника, оскільки строк виконання зобов`язання ще не настав.

Позивач вказав на те, що оплата в сумі 236440 грн не стосувалася договору підряду, стягнення заборгованості за яким є предметом спору у справі, тому не може бути зарахована в рахунок оплати виконаних за договором робіт. На переконання позивача, обов`язок відповідача оплатити виконані роботи виник одразу після підписання відповідних актів в силу вказівки закону, а тому не може пов`язуватись з надсиланням чи отриманням вимоги про сплату боргу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

21.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Девелопмент-Сіті (замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аксонна (підрядник, позивач у справі) було укладено договір підряду №21/11/16, відповідно до п.1.1. якого, підрядник зобов`язується виконати підготовчі роботи за адресою: вул.Мізюна,20, корпус № 3,5,6 м. Чернівці, Львівська область, (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

Перелік та об`єми робіт за цим договором викладені в додатку №1. (п.1.2. договору).

Згідно з п.9.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань своїх зобов`язань.

Як передбачено п.9.4. договору, після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, які так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

За умовами пунктів 2.6. та 2.7. договору, приймання-передача робіт за цим договором здійснюється на підставі актів приймання -передачі виконаних робіт, які підрядник надає замовнику щотижня. Замовник протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання акту приймання-передачі перевіряє обсяги виконаних робіт, їх якість та відповідність умовам договору та підписує акт приймання-передачі, після чого повертає один екземпляр акту підряднику або надає підряднику мотивовану і письмову відмову від підписання акту з вказівкою на недоліки, виявлені у виконаних роботах. Вказані недоліки підлягають усуненню підрядником протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання письмової відмови замовника. Акт приймання-передачі при цьому підписується негайно після усунення відповідних недоліків підрядником.

Підрядник зобов`язується завершити роботи та передати замовнику виконання за цим договором у термін не пізніше 31.09.2017 року (п.3.1. договору).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії актів приймання виконаних будівельних робіт: №1 від 30.11.2016 р. за листопад 2016 року на суму 193553,43 грн (за земляні роботи, накладні та інші витрати); №2 від 21.12.2016 р. за грудень 2016 року на суму 152357,83 грн (за земляні роботи, загальнобудівельні роботи, накладні та інші витрати); №3 від 28.02.2017 р. за лютий 2017 року на суму 311049,59 грн (за загальнобудівельні роботи, накладні та інші витрати).

Вказані акти підписані без зауважень директорами сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

Розділ 4 договору стосується договірної ціни робіт та порядку розрахунків за виконані роботи.

Так, вартість робіт за цим договором визначається відповідно до додатків даного договору, які виступають його невід`ємними частинами. Оплата робіт, які виконуються згідно даного договору проводиться в наступному порядку: розрахунки за даним договором замовник проводить протягом згідно плану-графіку фінансування робіт по даному договору. Остаточна оплата вартості виконаних робіт проводиться згідно акту приймання-передачі виконаних робіт, належним чином завіреного сторонами.

Сторони ствердили, що жодних додатків чи додаткових угод до договору підряду ними не підписано.

Платіжним дорученням №892 від 04.10.2016 р. ТзОВ Девелопмент-Сіті сплатило ТзОВ Аксонна 236440 грн з призначенням платежу: оплата зг рахунку №25 від 03.10.2016 р. за земляні роботи ПДВ 39406,67 грн .

Крім того платіжними дорученнями №1150 від 05.12.2016 р. та №1192 від 14.12.2016 р. ТзОВ Девелопмент-Сіті сплатило ТзОВ Аксонна 26000грн та 250000 грн відповідно . У даних платіжних дорученнях було вказане призначення платежу оплата зг договору №21/11/16 від 21.11.2016 р. за виконання підготовчих робіт .

Будь-які інші докази щодо здійснення замовником оплати виконаних робіт суд не отримував, а сторони не заявляли про існування таких доказів.

Претензією №6/19 від 14.08.2019 р. підрядник пред`явив замовнику вимогу здійснити оплату 656960,85 грн у строк до 05.09.2019 р., проте претензія була повернена відправникові за закінченням встановленого строку зберігання.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 656960,85 грн заборгованості за виконані та неоплачені роботи.

Також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача 186701,65 грн інфляційних втрат та 54510 грн 3% річних за період з 30.11.2016 р. по 23.10.2019 р. включно.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а саме його різновидом - договором будівельного підряду.

Як встановлено ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч.1 ст.854 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.2.1. договору сторони встановили, що розрахунки за даним договором замовник проводить протягом згідно плану-графіку фінансування робіт по даному договору, проте фактично такий план-графік ними не погоджувався та не підписувався. Разом з тим пунктом 4.2.2. договору визначено, що остаточна оплата вартості виконаних робіт проводиться згідно акту приймання-передачі виконаних робіт, належним чином завіреного сторонами.

У зв`язку з тим, що договором не було передбачено попередню оплату виконаної роботи або окремих її етапів, суд вважає, що роботи мали бути оплачені після остаточної здачі робіт, яка, як випливає з п.2.6. договору, здійснювалась на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт.

Суд переконаний, що позивач належним чином здійснив свій обов`язок щодо виконання робіт, а відповідач дійсно погодився з цим, про що свідчить підписання ним відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт.

При цьому відповідач не скористався своїм правом надати відмову від підписання актів і не висловив зауважень стосовно невиконання робіт чи їх неналежної якості та, більш того, здійснив часткову оплату робіт, що додатково підтверджує факт їх виконання позивачем.

Також, як вбачається з п.3.1. договору, роботи були виконані в межах загального узгодженого сторонами строку їх виконання.

При цьому суд погоджується з позивачем в тому, що в даному випадку для визначення моменту виникнення обов`язку з оплати підлягають застосуванню саме положення статей 854 та 879 ЦК України, з тлумачення змісту яких можна прийти до висновку, що такий обов`язок виникає одразу ж після прийняття робіт, а не статті 530 ЦК України, яка пов`язує момент виникнення такого обов`язку з пред`явленням вимоги. Загальні положення статті 530 цього Кодексу не може бути застосовано до спірних правовідносин у зв`язку з тим, що термін виконання зобов`язання, яке випливає з правовідносин підряду, чітко визначено спеціальними нормами права, якими є статті 854 та 879 ЦК України, а сторонами фактично не було встановлено іншого строку оплати у випадку здійснення післяоплати виконаних робіт.

Суд вважає, що, підписавши акти приймання виконаних будівельних робіт, замовник мав припускати, що це повинно спричинити певні наслідки для нього, в тому числі і обов`язок оплатити прийняті роботи. Крім того, частковою оплатою виконаних за договором робіт замовник підтвердив і те, що виконані роботи мали бути оплачені ним не дочікуючись пред`явленої в порядку ст.530 ЦК України вимоги.

Враховуючи дотримання сторонами договірних відносин принципу non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), суд приходить до висновку, що виконані за договором підряду та прийняті відповідачем роботи мали бути оплачені негайно після їх прийняття.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд не може погодитись з відповідачем в тому, що 236440 грн, які було сплачено ним на користь відповідача 04.10.2016 р. платіжним дорученням №892, можуть бути зараховані в рахунок попередньої оплати робіт за договором підряду №21/11/16 від 21.11.2016 р. Призначенням платежу за вказаним платіжним дорученням є оплата згідно рахунку №25 від 03.10.2016 р. за земляні роботи, тобто таке призначення є відмінним від оплати робіт за укладеним договором підряду чи оплати робіт за підписаними сторонами актами. Водночас суду не надано рахунку, на оплату якого спрямований платіж, здійснений 04.10.2016 р., та не доведено, що така оплата була здійснена на виконання і в межах договору підряду, який було укладено між сторонами лише 21.11.2016 р., тобто більш, ніж за місяць після здійсненої оплати.

Відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

В укладеному договорі підряду не міститься жодних застережень стосовно того, що його умови застосовуються до раніше існуючих між сторонами відносин, як і не згадано про те, що такі відносини взагалі коли-небудь існували, а раніше здійснені оплати повинні враховуватись як оплати, здійснені за цим договором.

Відповідач не звертався до позивача з листами чи заявами про зарахування сплаченої суми в рахунок робіт, виконаних за договором від 21.11.2016 р., а позивач заперечує той факт, що дана оплата була авансуванням за договором.

Отже, в суду відсутня можливість розцінювати сплачену суму як таку, що була сплачена в межах договору підряду №21/11/16 від 21.11.2016 р.

З врахуванням того, що позивач не повернув відповідачеві кошти та не виявив наміру зарахувати їх як оплату за укладеним договором підряду, повернення таких коштів як безпідставно набутого майна може слугувати предметом окремого позову відповідача до позивача та не може розглядатись в межах вирішення спору у даній справі.

Разом з тим кошти в сумі 26000 грн та 250000 грн, сплачені відповідачем 05.12.2016 р. та 14.12.2016 р., можуть вважатись такими, що сплачені за роботи, виконані за договором підряду №21/11/16 від 21.11.2016 р., так як містять чітке посилання на даний договір в своїх призначеннях платежів.

Беручи до уваги те, що загальна вартість виконаних за договором робіт становила 656960,85 грн, а до моменту звернення з позовом відповідач оплатив 276000 грн, суд визначив, що у відповідача існує заборгованість в сумі 380960,85 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу за виконані роботи в сумі, яка залишилась несплаченою станом на дату прийняття цього рішення, тобто в сумі 380960,85 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з дат підписання актів приймання виконаних робіт - 30.11.2016 р., 21.12.2016 р. та 28.02.2017 р. і вищенаведених норм цивільного законодавства, суд вважає, що прострочення оплати за актами мало розпочинатися 01.12.2016 р., 22.12.2016 р. та 01.03.2017 р. відповідно.

Часткова оплата відбулася 05.12.2016 р. - на суму 26000 грн та 14.12.2016 р. - на суму 250000 грн.

Таким чином, за актом від 30.11.2016 р. з 01.12.2016 р. по 04.12.2016 р. включно існувала заборгованість в сумі 193553,43 грн, а з 05.12.2016 р. (дата першого платіжного доручення) по 13.12.2016 р. включно - в сумі 167553,43грн. Починаючи з 14.12.2016 р. (дата другого платіжного доручення) заборгованість за актом від 30.11.2016 р. перестала існувати.

За актом від 21.12.2016 р. заборгованість існувала в сумі 82446,57 грн, адже здійсненим 14.12.2016 р. платежем частково погашено суму виконаних робіт за актом в порядку авансування. Заборгованість в такому розмірі існувала з 22.12.2016 р. по 23.10.2016 р. включно (дата, по яку здійснено розрахунок позивачем).

Заборгованість за актом від 01.03.2017 р. не була частково погашена та становила 311049,59 грн з 01.03.2017 р. по 23.10.2019 р. включно.

Відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ).

Оскільки заборгованість за актом від 30.11.2016 р. існувала протягом періоду часу, що є меншим, ніж місяць, та була відсутня станом на останній день місяця, в якому мав бути здійснений платіж, інфляційних втрат за цим актом немає.

З врахуванням наведених вище обставин стосовно початку прострочення та сум прострочення, першим місяцем для обчислення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати акту за грудень 2016 року є січень 2017 р., а акту за лютий 2017 року - березень 2017 року.

Відтак, суд встановив, що сумою інфляційних втрат є 108717,36 грн - ((82446,57 грн х 130% (сукупний індекс інфляції за період з січня 2017 року по жовтень 2019 року включно, визначений шляхом множення індексів інфляції за дані місяці між собою) - 82446,57 грн) + (311049,59 грн х 127% (сукупний індекс інфляції за період з березня 2017 року по жовтень 2019 року включно) = 24733,97 грн + 83983,39 грн = 108717,36 грн).

Також суд здійснив власний розрахунок 3% річних - ((193553,43 грн х 3% / 365 днів х 4 дні (з 01.12.2016 р. по 04.12.2016 р. включно)) + ((167553,43грн х 3% / 365 днів х 9 днів (з 05.12.2016 р. по 13.12.2016 р. включно)) + ((82446,57 грн х 3% / 365 днів х 1036 днів (з 22.12.2016 р. по 23.10.2019 р. включно)) + ((311049,59 грн х 3% / 365 днів х 967 днів (з 01.03.2017 р. по 23.10.2019 р. включно)) = 63,63 грн + 123,94 грн + 7020,38 грн + 24722,05 грн = 31930 грн) та прийшов до висновку, що їх розмір має становити 31930 грн.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 380960,85 грн основного боргу, 108717,36 грн інфляційних втрат та 31930 грн 3% річних. В задоволенні 276000 грн основного боргу, 77984,29 грн інфляційних втрат та 22580 грн 3% річних слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на наявність заяви відповідача про намір подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, після ухвалення рішення у справі, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент-Сіті , м.Львів, вул.Сахарова, 43, оф.409 (ідентифікаційний код 40038129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аксонна , Івано-Франківська область, Тлумацький район, с.Гостів, вул.Василенчука, 5а (ідентифікаційний код 38265293) 380960,85 грн основного боргу, 31930 грн 3% річних, 108717,36 грн інфляційних втрат та 7824,12 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 12.03.2020 р. о 11:30 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м.Львів, вул.Личаківська, 128, зал судових засідань №3 (2-й поверх).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 28.02.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 10.03.2020 р.

Суддя Гоменюк З.П.