Рішення

від 04.03.2020 по справі 372/808/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/808/19

Провадження № 2-105/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року Обухівський районний суд

Київської області в складі :

Головуючого судді Потабенко Л.В.,

при секретарі Буртовій О.Є.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и в:

01.03.2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить усунути перешкоди у здійсненні права власності нерухомим майном шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 . Зняти ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання з вищевказаної адреси, та стягнути з ОСОБА_4 суму сплачених судових витрат. Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим в даній квартирі зареєстрована та проживає його колишня дружина, відповідач по справі, ОСОБА_4 , яка участі в утриманні квартири не приймає, комунальні послуги не сплачує, вчиняє сварки. Відповідач після розірвання шлюбу з квартири добровільно виселятися відмовляється, чим створює перешкоди позивачу у користуванні своєю власністю, тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Не погоджуючись з даним позовом, відповідач по справі ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов, в якому просить визнати спільним майном сторін як подружжя двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_4 загальною площею 32 кв.м. за адресою: Київська область, м. Обухів, гаражний кооператив Прип`ять . Визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного майна, та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину вказаного майна, та стягнути з Забиранник понесені судові витрати. Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначила, що за час шлюбу з ОСОБА_3 ними було придбано спірне спільне майно, вищевказана квартиру та гараж, тому воно підлягає поділу між сторонами оскільки набуте подружжям за час шлюбу, та належить їм на праві спільної сумісної власності. Крім того, ОСОБА_4 зазначила, що у сторін від шлюбу є двоє дітей, тому поділ потрібно здійснити саме в тих частках про які вона просить, оскільки діти проживають з нею.

Ухвалою судді від 10.04.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.07.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник за первісним позовом уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав вказаних у позові та просили суд їх задовольнити. В задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити.

Відповідач та її представник за первісним позовом заперечили проти задоволення первісних позовних вимог посилаючись на те, що квартира була придбана у період перебування сторін у шлюбі та кошти на квартиру давали також батьки відповідача, та просили задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов до висновку про відмову в задоволенні первісного позову, та часткове задоволення зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 29.10.2003 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1501 га, що знаходиться: АДРЕСА_3 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за № 1565.

17.11.2003 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1560 га, розташовану на території АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за № 1796.

Сторони з 19.11.2005 року по 11.09.2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та копією рішення Обухівського районного суду Київської області від 11.09.2018 року.

Сторони від шлюбу мають двоє дітей: доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

24.10.2006 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1501 га, що знаходиться в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3222480802:04:001:0021, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за № 6711.

30.11.2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , і сплатив за неї обговорену грошову суму.

28.12.2006 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,1560 га, яка розташована в АДРЕСА_3 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за № 4413.

ОСОБА_3 передав ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 50 тисяч доларів США за продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та гараж в м. Обухові ГБК Прип`ять №47, що підтверджується копією розписки.

З копії заяви про факт повного розрахунку між сторонами від 19.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу, вбачається, що ОСОБА_3 розрахувався в повному обсязі за квартиру АДРЕСА_1 , згідно договору № 5494, посвідченого 30.11.2006 року. Зареєстровано в реєстрі за № 72.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13466875 від 06.02.2007 року.

Відповідно до копії акту обстеження на предмет проживання від 26.04.2019 року встановлено, що ОСОБА_4 разом з дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2006 року проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Дану обставину також підтверджує копія довідки про спільне проживання матері з дітьми № 4041 від 22.05.2019 року.

У відповідності до положень ст.ст. 1 та 2 ЦПК України , завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 57 СК України визначено майно, що є особистою приватною власністю подружжя, до якого серед іншого відноситься майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

З іншого боку, згідно зі ст. 60 СК України : майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2).

Відповідно до ст. 61 СК України : об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1); об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3); речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 4).

Так, частиною 1 статті 69 СК України , встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зі змісту ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу вбачається, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 ЦК України , встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 71 СК України , встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 ).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Спірна квартира набута позивачем ОСОБА_3 за час шлюбу з ОСОБА_4 і позивач не спростував ту обставину, що вона є спільною сумісною власністю подружжя, і купувалась для всієї родини, навіть за наявності копій договорів купівлі-продажу земельної ділянки не довів, що спірна квартира була придбана лише за його особисті кошти. Про належність квартири сторонам на праві спільної сумісної власності свідчить також відсутність судового рішення про визнання цієї квартири особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а також відсутність будь-якої позовної вимоги про визнання квартири особистим майном. За таких обставин, відсутні докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, тому в задоволенні первісних позовних вимог необхідно відмовити, а зустрічний позов задовольнити частково, та визнати спільним майном подружжя вказану квартиру, та поділити її шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири.

За змістом ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні Проніна проти України № 63566/00 від 18.07.006 року.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті б Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати, обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Що ж стосується зустрічних позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину гаража, суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спірного майна у сторін, відсутні правовстановлюючі документи на гараж, та відсутні відомості щодо того, хто сплачував пайові внески до кооперативу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2 , 10 , 49 , 76 , 77-81 , 89 , 141 , 209 , 210 , 223 , 247 , 265 , 274 , 279 , 352, 354 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності, відмовити повністю.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, задовольнити частково.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 6 154 грн. 40 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2020 року.

Суддя: