Постанова

від 20.07.2020 по справі 372/808/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року м. Київ

Справа №372/808/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/8196/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Дроздової Ж.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Потабенко Л.В. 04 березня 2020 року в м. Обухів, повний текст рішення складено 13 березня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя ,

В С Т А Н О В И В

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у здійсненні права власності нерухомим майном шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання з вищевказаної адреси, та стягнути з ОСОБА_2 суму оплачених судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 . Разом з тим, в даній квартирі зареєстрована та проживає його колишня дружина, відповідач у справі, ОСОБА_2 , яка участі в утриманні квартири не приймає, комунальні послуги не сплачує, вчиняє сварки. Відповідач, після розірвання шлюбу, з квартири добровільно виселятися відмовляється, чим створює перешкоди позивачу у користуванні своєю власністю, тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Не погоджуючись з даним позовом, відповідач у справі ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов, в якому просила визнати спільним майном сторін, як подружжя, двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 та гараж АДРЕСА_3 . Визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного майна, та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину вказаного майна, та стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що за час шлюбу з ОСОБА_1 ними було придбано спірне спільне майно, вищевказана квартира та гараж, тому воно підлягає поділу між сторонами, оскільки набуте подружжям за час шлюбу, та належить їм на праві спільної сумісної власності. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що вони мають двох дітей, які залишаться проживати разом з нею, тому потрібно відійти від принципу рівності часток подружжя.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя - задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6154,40 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна квартира набута позивачем ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_2 і позивач не спростував ту обставину, що вона є спільною сумісною власністю подружжя, і купувалась для всієї родини, навіть за наявності копії договорів купівлі-продажу земельної ділянки не довів, що спірна квартира була придбана лише за його особисті кошти. Про належність квартири сторонам на праві спільної сумісної власності свідчить також відсутність судового рішення про визнання цієї квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а також відсутність будь-якої позовної вимоги про визнання квартири особистим майном. За таких обставин, відсутні докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, тому в задоволенні первісних позовних вимог необхідно відмовити, а зустрічний позов задовольнити частково, та визнати спільним майном подружжя вказану квартиру, та поділити її шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири.

Що ж стосується зустрічних позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину гаража, то суд першої інстанції вважав, що вони не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спірного майна сторін, відсутні правовстановлюючі документи на гараж, та відсутні відомості щодо того, хто сплачував пайові внески до кооперативу.

Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, оскільки вважає рішення суду незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, яку він придбав, хоч і під час шлюбу, але за його особисті кошти, які отримав з продажу двох земельних ділянок , які були йому подаровані до укладення шлюбу з відповідачем, що підтверджується договорами дарування земельної ділянки від 29 жовтня 2003 року та 17 листопада 2003 року. Вказує, що 24 жовтня 2006 року він продав одну земельну ділянку та 30 листопада 2006 року купив квартиру за вказані кошти (сплативши частину її вартості), потім 28 грудня 2006 року він продав другу земельну ділянку та сплатив повну вартість квартири. На час придбання вказаної квартири ОСОБА_2 не працювала. Те, що батьки ОСОБА_2 надавали кошти на спірну квартиру, не підтверджено жодними доказами, та є вигадкою відповідача. За таких обставин, вважає, що спірна квартира є його власністю, оскільки придбана за його особисті кошти.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Дулапчій С.С. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених і ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Кулініченко Г.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2003 року ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1501 га, що знаходиться: АДРЕСА_4 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за №1565 /а.с.122/.

17 листопада 2003 року ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,1560 га, розташовану на території АДРЕСА_4 /а.с.123/.

Сторони з 19 листопада 2005 року по 11 вересня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та копією рішення Обухівського районного суду Київської області від 11.09.2018 року /а.с.12,19-20,36,77,83-84,129/.

Сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 /а.с.12,13,37,38,78,82/.

24 жовтня 2006 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_6 земельну ділянку площею о,1501 га, що знаходиться в АДРЕСА_4 , кадастровий номер 3222480802:04:001:0021, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за № 6711. Продаж земельної ділянки був вчинений сторонами за ціною 227250,00 грн /а.с.124/.

30 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Продаж квартири вчинено за 507000,00 грн, з яких продавець одержав до підписання цього договору 253000,00 грн від покупця повністю. Решту грошей в сумі 253000,00 грн покупець зобов`язався сплатити не пізніше 07 лютого 2007 року включно /а.с.16-18,40-42,79-81,125-126/.

28 грудня 2006 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1560 га, яка розташована в АДРЕСА_4 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що підтверджується копією договору купівлі- продажу земельної ділянки зареєстрованого в реєстрі за №4413. Вартість вказаної земельної ділянки визначена сторонами у розмірі 326000,00 грн /а.с.127/.

19 січня 2007 року ОСОБА_1 розрахувався в повному обсязі за квартиру АДРЕСА_2 , згідно договору №5494, посвідченого 30 листопада 2006 року, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою представника продавця ОСОБА_9 та його особистою розпискою /а.с.128,130/.

Відповідно до копії акту обстеження на предмет проживання від 26 квітня 2019 року встановлено, що ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2006 року проживають за адресою: АДРЕСА_5 /а.с.85/. Дану обставину також підтверджує копія довідки про спільне проживання матері з дітьми №4041 від 22 травня 2019 року /а.с.87/.

Гаражним кооперативом Прип`ять відповідачу ОСОБА_2 видана довідка №10 від 17 травня 2019 року про те, що в кооперативі знаходиться гараж, власником якого є її чоловік ОСОБА_1 .. При цьому зазначено, що земля під гаражем перебуває у власності ГК Прип`ять /а.с.86/.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п.п.1-3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за шлюб, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В порядку ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В порядку ст.70 СК У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 71 СК України, встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, сто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

З наведених обставин справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 19 листопада 2005 року по 11 вересня 2018 року, є батьками двох неповнолітніх дітей. Сторони у справі та їх діти проживають в квартирі АДРЕСА_2 , яка була придбана на ім'я позивача ОСОБА_1 30 листопада 2006 року, тобто в період шлюбу.

Враховуючи, що питання усунення перешкод у користуванні власністю, що заявлено позивачем за первісним позовом, залежить від вирішення питання про визнання квартири спільною сумісною власністю сторін, про що заявлено відповідачем у зустрічному позову, то першочерговим вбачається вирішення зустрічного позову.

Так у вимогах зустрічного позову, відповідач просить про визнання спільною сумісною власністю сторін у справі: квартири АДРЕСА_2 та гараж АДРЕСА_3 .

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази належності позивачу ОСОБА_1 на праві власності гаражу. Надана відповідачем ОСОБА_2 довідка не є таким доказом, так як право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи питання про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності сторін у справі, суд першої інстанції вказав на те, що спірна квартира набута позивачем ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_2 , позивач не спростував ту обставину, що вона є спільною сумісною власністю подружжя, купувалась для всієї родини, навіть за наявності копій договорів купівлі-продажу земельної ділянки не довів, що спірна квартира була придбана лише за його особисті кошти.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не вважає за можливе, виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи підтверджується, що до укладення шлюбу позивачем, на підставі укладених договорів прийнято в дар дві земельні ділянки АДРЕСА_4 , площею 0,1501 га (договір від 29 жовтня 2003 року) та площею 0,1560 га (договір від 17 листопада 2003 року).

24 жовтня 2006 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1501 га за ціною 227250,00 грн. 30 листопада 2006 року ОСОБА_1 був укладений договір купівлі квартири, за умовами якого ним до підписання договору здійснена оплата половини вартості квартири у розмірі 253000,00 грн. 28 грудня 2006 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,1560 га за ціною 326000,00 грн. 19 січня 2007 року ОСОБА_1 розрахувався в повному обсязі за квартиру, тобто здійснив оплату в розмірі 253000,00 грн. Вказані обставини підтверджуються укладеними ОСОБА_1 договорами.

Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджується, що спірна квартира придбана за рахунок коштів отриманих позивачем від продажу земельних ділянок, що належали йому на праві особистої приватної власності. Посилання відповідача на те, що між вказаними подіями має місце проміжок часу, відхиляються апеляційним судом з огляду на те, що цей проміжок не є значним, становить близько одного місяця, натомість грошові кошти є значними, даних що такий розмір коштів але іншого походження був у розпорядженні сторін матеріли справи не містять. А отже вказана квартира, в силу п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, є особистою приватною власністю позивача, як майно набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. Вказане унеможливлює віднесення її до об`єктів спільної власності подружжя, навіть з урахуванням того, що це майно придбано в інтересах сім`ї, а саме для спільного проживання. Тобто посилання суду першої інстанції на презумпцію спільності майна подружжя, є безпідставним.

При цьому, чинне законодавство не встановлює необхідності підтвердження в судовому порядку права власності, яке набуто та зареєстровано в порядку визначеному законом. Натомість особа, що оспорює таке право має навести належні та допустимі докази на спростування таких обставин.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

Вирішуючи первісні позовні вимоги колегія суддів виходить з того, що в ході розгляду справи доведено, що спірна квартира є особистою приватною власністю позивача, сторонами у справі визнаються обставини їх проживання в цій квартири разом з дітьми, проте доказів на підтвердження наявності у позивача перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, які до того ж чиняться відповідачем, матеріали справи не містять. А сама по собі обставина припинення шлюбу, що був укладений між сторонами, не є достатньою підставою для виселення відповідача та зняття її з реєстраційного обліку.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з цим рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення. Однак, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення як вимог первісного позову, так і вимог зустрічного позову. А тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково.

В порядку ст. 141 ЦПК України перегляду підлягає і питання компенсації судових витрат, з урахуванням принципу пропорційності та відсутності підстав для задоволення вимог первісного і зустрічного позовів, понесені сторонами судові витрати компенсації не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності - залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя - залишити без задоволення

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 28 липня 2020 року.