Постанова

від 11.03.2020 по справі 362/2483/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 362/2483/16 головуючий у суді І інстанції - Кравченко Л.М.

провадження № 22-ц/824/3836/2020 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 березня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2019 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства Технологічна Аграрна Компанія Об`єднана про визнання договорів оренди землі недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом та просили визнати недійсними договори оренди землі, що були укладені між ними та відповідачем 02 вересня 2014 року.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2019 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України .

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд послався на Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , який втратив чинність ще 21 жовтня 2019 року та постановив ухвалу без отримання (перевірки) актуального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд не взяв до уваги обставини, інформацію та письмові пояснення, які були надані представником позивача. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначено, що позовна заява відповідає вимогам ст. 119, 120 ЦПК України, підсудність не порушена. На першому судовому засіданні представник позивачів повідомляла суд, що ухвалою господарського суду від 10 червня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство відповідача. Представник відповідача підтвердив даний факт, але будь-яких клопотань не заявляв. Згідно постанови Верховного Суду від 28 серпня 2019 року (справа № 289/2212/17), на яку посилається відповідач у клопотанні про закриття провадження, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди землі. У цій справі суд зазначив, що позовні вимоги до відповідачів є немайновими, а спір не стосується питання формування активу боржника, а тому не пов`язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, а, отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що в позовній заяві про визнання договорів недійсними позивачі зазначають, що жодних договорів оренди не підписували, земельні ділянки в користування не передавали, орендної плати не отримували та нікого не уповноважували на таке. Відповідач не надав оригінал договору оренди з ОСОБА_3 , а також доказів про сплату земельного податку за вказані земельні ділянки та сплату орендної плати позивачам. Представник відповідача підтвердив, що відповідач не користується земельними ділянками позивачів. Заявлені позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, адже не підлягають вартісній оцінці. Тривалий розгляд даної справи судом свідчить про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Закриваючи провадження у справі, суд безпідставно, формально, без будь-яких законних підстав постановив ухвалу, якою уникнув розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, що має наслідком не підсудність справи суду.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що представником відповідача було подано клопотання про закриття провадження у справі. До клопотання було додано ухвалу Господарського суду Львівської області від 10 червня 2015 року, згідно з якою порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ Технологічна аграрна компанія об`єднана (а.с.198, Т.1).

Відповідач посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції застосував норми ч. 4 ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , згідно з якою суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. На вказані норми також посилалася Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року.

Разом з тим, на момент постановлення оскаржуваної ухвали 09 грудня 2019 року Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не діяв, оскільки втратив чинність ще 21 жовтня 2019 року. Тобто, суд керувався законом, який не діяв на момент ухвалення судового рішення.

Крім того, у своїй ухвалі суд першої інстанції вказав на те, що ч. 4 ст. 10 зазначеного Закону кореспондується з пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема, у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.

У той же час, вказана норма закону не підлягає застосуванню, оскільки у даній справі спір виник між сторонами з приводу визнання недійсними договорів оренди, які укладені між позивачами та відповідачем, тобто, є немайновим спором.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Зазначена норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої ст. 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, яким визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналогічні норми закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Позивачі звернулися до суду з вимогами про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Спір за такими вимогами не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям власність за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 серпня 2019 року при розгляді справи № 289/2212/17, предметом позову у якій було розірвання договору оренди землі.

У даній справі позивачі оспорюють договори оренди землі з тих підстав, що жодних договорів оренди з відповідачем не підписували, земельні ділянки в користування не передавали, орендної плати не отримували та нікого не уповноважували на таке.

Позовні вимоги до відповідача є немайновими, спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ПрАТ Технологічна аграрна компанія об`єднана та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність розгляду справи в порядку господарського судочинства, що не відповідає обставинам справи та є порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 16 березня 2020 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.