Постанова

від 17.03.2020 по справі 343/1547/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 343/1547/17-ц

провадження № 61-16059св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Яворська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року у складі судді Монташевич С. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Яворська сільська рада, про усунення від спадкування.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її близький родич (рідний брат матері) ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому самовільно збудоване незавершене будівництво житлового будинку, готовністю 75 %, на АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 , дочка померлого ОСОБА_3 , звернулася у суд із позовом про визнання за нею права власності на будівельні матеріали у порядку спадкування. ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги, за 20 останніх років не спілкувалась зі своїм батьком, не приїжджала до нього за його місцем проживання, не здійснювала піклування за ним, як особою, яка потребувала догляду в силу похилого віку та зловживання алкоголем, а також не вжила заходів для поховання свого батька, натомість вона постійно проживала з спадкодавцем та здійснювала за ОСОБА_3 догляд.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просила усунути від спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його спадкоємця за законом ОСОБА_2 , 1974 року народження.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 жодними належними та допустимими доказами не доведено факту перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані в силу похилого віку чи тяжкої хвороби, внаслідок яких він не міг себе обслуговувати сам, потребував стороннього догляду, а також того, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов`язку щодо її надання.Допитані в судовому засіданні сільський голова та свідки не могли повідомити про наявні у спадкодавця захворювання, а сусіди, які є незаінтересованим у результатах розгляду справи, не підтвердили і факту його алкогольної залежності, яка призвела до безпорадного стану. Він самостійно себе обслуговував, ходив у магазин. Згідно з даними медичних закладів, ОСОБА_3 жодного разу не перебував на стаціонарному лікуванні щодо алкогольної залежності, а останні три роки свого життя і не звертався в лікарню з приводу будь-яких інших захворювань. Те, що ОСОБА_2 не спілкувалася протягом тривалого часу зі своїм батьком, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що самі по собі обставини про те, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 , який зловживав алкогольними напоями, допомагала йому та здійснювала за ним догляд не дають підстав для висновку, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані. Суду також не надано доказів того, що ОСОБА_3 звертався до спадкоємця ОСОБА_2 за допомогою у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу, а також те, що відповідач знала про це та могла таку допомогу надавати.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що стан здоров`я ОСОБА_3 був критичним, він хворів також глаукомою (сліпота) і потребував супроводу в пересуванні. Померлий ОСОБА_3 перебував на обліку в наркологічному диспансері з приводу захворювання алкоголізмом. Це був невиліковний його стан здоров`я з розладами психіки, померлий намагався реабілітувати себе, проте без сторонньої допомоги, фізичної, матеріальної і психологічної підтримки не міг обходитись. Крім того, не все спадкове майно - будівельні матеріали, які використали у процесі будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , належать до спадкового майна померлого ОСОБА_3 , адже за погодженням з померлим вона також була забудовником цього майна.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ОСОБА_3 ніколи не хворів глаукомою (сліпота), не був алкозалежним та не страждав розладами психіки, як про це пише в касаційній скарзі ОСОБА_1 , жодних доказів та підтвердження цим хворобам вона не надала.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою про смерть від 22 лютого 2016 року № 3, виданою відділом РАЦС Долинського РУЮ Івано-Франківської області.

Згідно з довідкою, виданою Виконавчим комітетом Яворівської сільської ради від 18 жовтня 2016 року № 02-24/736 встановлено, що відповідно до записів погосподарської книги № 4 під особовим рахунком № НОМЕР_1 за померлим ОСОБА_3 рахувалося будинковолодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_2 . Рік побудови - 1995.

Відповідно до матеріалів Обласного комунального підприємства Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, наданих 27 листопада 2017 року на нерухоме майно, що знаходиться на АДРЕСА_2 , убачається, що готовність незавершеного будівництвом житлового будинку становить 75 %, балансовою вартістю станом на 07 жовтня 2016 року 358 969,00 грн та інвентаризаційною вартістю 156 992,00 грн.

Після смерті ОСОБА_3 на вказане незавершене будівництво відкрилась спадщина. При житті ОСОБА_3 заповіт не складався.

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3

ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_2 , оскільки він є самочинним, у зв`язку з чим ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на майно у порядку спадкування.

Рішенням Долинського районного суду від 20 січня 2017 року у справі № 343/2360/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, які були використані у процесі будівництва незавершеного житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з відповіддю Долинської ЦРЛ від 20 липня 2018 року № 926/01-20/18, ОСОБА_3 за останні три роки свого життя (2013-2016 роки) за медичною допомогою в Долинську ЦРЛ не звертався, на стаціонарному, амбулаторному лікуванні, диспансерному обліку не перебував. ОСОБА_3 не перебував на лікуванні в Івано-Франківському обласному наркологічному диспансері, де перебував на обліку.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 19 лютого 2016 року № 47 та довідки про причини смерті до форми № 106/о № 47 для поховання, причини смерті ОСОБА_3 : хронічна серцево-судинна недостатність 3 ступеня, кардіосклероз дифузний, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня; вік померлого - 67 років.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела обставин для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України , на які вона посилалася як на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3 , який через похилий вік та хворобу був у безпорадному стані та потребував такої допомоги.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій .

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Твердження заявника про те, що не все спадкове майно - будівельні матеріали, які використали у процесі будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , належать до спадкового майна померлого ОСОБА_3 , адже за погодженням з померлим вона також була забудовником цього майна, безпідставні та необґрунтовані, адже питання обсягу спадкового майна померлого ОСОБА_3 не є предметом цього позову.

Інші доводи касаційної скарги про те, що судами належним чином не досліджено показання свідків, відповідач самоусунулась від надання допомоги спадкодавцю направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а суди надали їм належну правову оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик