Рішення

від 18.03.2020 по справі 580/208/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року справа № 580/208/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебедівської сільської ради про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , далі - позивач) з адміністративним позовом до Лебедівської сільської ради (20840, Черкаська обл., Кам`янський район, с. Лебедівка, вул. Центральна, буд. 3; код ЄДРПОУ 33891639, далі - відповідач) про:

визнання протиправним та скасування рішення відповідача XVI сесії VII скликання від 13.12.2019 в частині відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 ;

зобов`язання відповідача повторно розглянути та задовольнити її заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач спірним рішенням протиправно не надав дозвіл на розробку проекту землеустрою позивачу стосовно земельної ділянки, яка тривалий час перебуває у користуванні її родини, надавши такий дозвіл іншим особам. Стверджує, що відповідач на свій розсуд встановив незаконні обмеження для одних та переваги для інших осіб. Тому просила задовольнити позов.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

10.02.2020 відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що спірне рішення не перешкоджає позивачу замовити розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку. Отже, такий дозвіл не є рішенням без якого не може бути реалізовано право на отримання земельної ділянки у власність. Зазначає, що послідовність розгляду заяви позивача на сесії сільської ради була передбачена порядком денним. Щодо переважного права позивача на земельну ділянку за набувальною давністю вказує, що позивач користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без сплати земельного податку, чим завдав збитків сільському бюджету.

Від позивача на адресу суду 12.02.2020 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом із матеріалів справи, 05.12.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою (вхідний від 05.12.2019 №82) про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на адмінтериторії Лебедівської сільської ради в межах населеного пункту. Зазначив, що права на безкоштовну приватизацію землі не використав. До заяви позивач додала: копії паспорта та РНОКПП, ситуаційний план (засвідчені копії додані до матеріалів справи).

Рішенням від 13.12.2019 №16-30/VII позивачу та ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,5 га, за рахунок земель комунальної власності, розміщеної на адмінтериторії Лебедівської сільської ради в межах населеного пункту с. АДРЕСА_1 . Підставою його прийняття зазначено те, що дозвіл на вказану земельну ділянку надано іншим громадянам -учасникам АТО. Тому позивач звернулася в суд з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач, яка, як підтверджується наявною в матеріалах справи копією її паспорта серії НОМЕР_2 , є громадянкою України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Частинами 1-2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд встановив, що цих вимог позивач дотримався.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши ч.7 ст.118 ЗК України п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР суд дійшов висновку, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, поділу земельних ділянок тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.

Наданий відповідачем протокол засідання його сесії від 13.12.2019 №16, яким він обгрунтовує дотримання процедури прийняття спірного рішення, не містить конкретних відомостей про фізичних осіб, чиї заява та щодо яких внесені на розгляд проекти рішень про надання дозволів на розробку проекту землеустрою. Крім того надані відомості про поіменне голосування депутатів не містять порядкових номерів з порядку денного сесії, вказаного у згаданому вище протоколі, що унеможливлює встановити відповідність відображеного в них голосування даним про його результати в протоколі сесії.

На підставі ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №803/1183/17 (провадження №К/9901/49708/18), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає безумовному врахуванню судами.

Верховний Суд вказав, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених ст.118 ЗК України, є неправомірною.

З приводу застосованої відповідачем підстави спірного рішення суд врахував, що нормами чинного законодавства України не передбачено заборону надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо однієї земельної ділянки декільком особам.

Відповідно висновків Верховного Суду постанови від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Докази передачі (виникнення цивільних прав, зокрема, права власності) земельної ділянки, яку має намір отримати позивач у власність, іншим фізичним особам відсутні.

Отже, визначена відповідачем у спірному рішенні підстава не відповідає вимогам ст.118 ЗК України.

Дотримуючись вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв та прийняв спірне рішення упереджено та без дотримання принципу пропорційності (необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення) з порушенням вимог закону і відповідні доводи позивача є обґрунтованими. Отже, спірне рішення підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням підстав його ухвалення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язання відповідача саме задовольнити заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками її розгляду, як просить позивач у позові, є втручанням у його дискреційні повноваження, що не відповідає завданню адміністративного суду. Тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 05.12.2019 (вхідний від 05.12.2019 №82) зі всіма доданими до неї документами в порядку, спосіб, строки і межі, визначені чинним законодавством та прийняти відповідне рішення з урахуванням вищевказаних мотивів рішення суду.

З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.

Відповідно до частин 1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому наявні підстави стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1682 грн згідно з квитанцією від 15.01.2020 №10 пропорційно задоволеній частині позовних вимог - у розмірі 1261 грн 50 коп.

Керуючись ст.ст.2, 6-14, 138-139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Лебедівської сільської ради від 13.12.2019 №16-30/VII в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,5 га, за рахунок земель комунальної власності, розміщеної на адмінтериторії Лебедівської сільської ради в межах населеного пункту с. Лузанівка, вул. Шевченка.

Зобов`язати Лебедівську сільську раду (20840, Черкаська область, Кам`янський район, с.Лебедівка, вул.Центральна, буд. 3; код ЄДРПОУ 33891639) розглянути повторно заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 05.12.2019 (вхідний від 05.12.2019 №82) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, площею 1,5 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на адмінтериторії Лебедівської сільської ради в межах населеного пункту, з усіма доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 50 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Лебедівської сільської ради (20840, Черкаська область, Кам`янський район, с.Лебедівка, вул. Центральна, буд. 3; код ЄДРПОУ 33891639).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя С.М. Гарань