Ухвала

від 12.03.2020 по справі б-19/13-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"12" березня 2020 р.Справа № Б-19/13-10 вх. № 1399/2-19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

за участю сторін: ліквідатор - Данченко А.С.,

розглянувши заяву ліквідатора про визнання недійсним результатів аукціону та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2011

По справі за заявою ФОП Волков Ігор Володимирович, м. Харків

до ФОП Волков Ігор Володимирович, м. Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Харківської області від 21.05.2010 р. фізичну особу-підприємця Волкова І.В. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 28.01.2016р. ліквідатором призначено арбітражного керуючого Данченко А.С., якого зобов`язано виконати ліквідаційну процедуру та надати суду відповідні докази.

Ухвалою суду від 22.10.19 було призначено до розгляду в судовому засіданні заяву ліквідатора про визнання недійсними результатів аукціону, в якій ліквідатор просить суд: визнати недійсними результати аукціону, що відбувся 25.07.11 р. та договору купівлі-продажу від 22.08.2011 з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1200 га (державний акт на землю серія ХР № 082633, кадастровий номер 6321782505:00:000:0040, що розташований за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Коропове) та належала боржнику на праві власності. Вказана вище земельна ділянка знаходилась в іпотеці ПАТ Райфайзен Банк Аваль на підставі договору іпотеки № 014/1150/82/101230/2 від 04.07.2008 в забезпечення виконання умов кредитного договору за № 014/1150/82/101230, що був укладений між гр. Волковим І .В. та банком. Торги з продажу земельної ділянки були проведені Товарною біржею Правопорядок 27.07.2011 (протокол № 7). Переможцем аукціону, згідно протоколу № 7 визнано ТОВ Парк реал Естейт .

Ухвалою суду від 19.11.2019 було залучено до розгляду даної заяви колишнього ліквідатора Телитченко А.О., покупця майна ТОВ Парк реал Естейт , заставного кредитора ПАТ Райфайзен Банк Аваль , власника майна гр. ОСОБА_3 , Товарну біржу Правопорядок , зобов`язавши залучених осіб та ліквідатора надати суду відзив на заяву банку.

ПАТ Райфайзен Банк Аваль у письмовому відзиву на заяву ліквідатора підтримує заяву ліквідатора у повному обсязі та просить її задовольнити, посилаючись на те, що кошти від продажу заставного майна на рахунки банку не поступали. Гр. ОСОБА_3 , що є власником майна на час розгляду заяви ліквідатора, просить суд у задоволенні заяви ліквідатора відмовити (відзив від 08.01.2020) у повному обсязі, посилаючись на те, що ліквідатором Данченко А.С. не доведено належними та допустимими доказами обставини, що є підставою для визнання недійсним результатів аукціону та договорів купівлі-продажу, просить суд застосувати строки позовної давності до поданої суду заяви ліквідатора, оскільки ліквідатор звернувся із заявою про визнання недійсним результатів аукціону та договору купівлі-продажу, що відбулися дев`ять років потому.

В судове засідання інші учасники процесу 12.03.2020: арбітражний керуючий Телитченко А.О., ТОВ Парк реал Естейт , Товарна біржа Правопорядок , не з`явились, вимог ухвали суду не виконали, відзив на заяву ліквідатора не надали, про причину неявки суду не повідомили.

При цьому суд зазначає, що Товарна біржа Правопорядок припинена за судовим рішенням 19.09.2012 року (роздруківка з веб-сайту Мінюста долучено до матеріалів справи). Ухвали суду направлені судом на адресу ТОВ "Парк Реал Естейт" та арбітражного керуючого Телитченко А.О. повернулись до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній, "адресат вибув".

Ухвала суду, направлена на адресу гр. ОСОБА_3 , також повернулась до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній", проте від представника гр. ОСОБА_3 адвоката Радченко О.В. надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду заяви, призначеної судом на 12.03.2020, в зв`язку з відсутністю представника в країні. Тобто, гр. ОСОБА_3 повідомлений про част а місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання сторонами кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Стаття 202 ГПК України визначає наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Частина 1 цієї статті встановлює, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Частина 3 цієї статті передбачає, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що неодноразова неявка на виклик суду Телитченко А.О. , ТОВ Парк реал Естейт , Товарна біржа Правопорядок , не перешкоджає розгляду заяви ліквідатора по суті за відсутності цих осіб.

Крім того необхідно зазначити, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання залученими особами відзиву у встановлений судом строк, без поважних причин, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу (заяву) за наявними матеріалами та поданими доказами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши матеріали справи, заяву ліквідатора, вислухавши пояснення сторін та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги ліквідатора, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

НОРМИ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ.

18.10.2018 прийнятий новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За приписами ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 3 наведеною статті судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, подальший розгляд справи про банкрутство ФОП Волкова І.В. та заяви арбітражного керуючого (ліквідатора) повинен відбуватись за нормами нового Кодексу України з процедур банкрутства.

Проте, згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За цих обставин, оскільки ліквідатор ФОП Волков І.В. звернувся з заявою про визнання недійсними результатів аукціону, проведеного 25.07.2011 року, посилаючись на порушення порядку організації та проведення аукціону, яке було проведено під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство), суд вважає за необхідне здійснювати вирішення питань, які виникли під час розгляду судом зазначеної заяви ліквідатора, за приписами норм нового Кодексу України з процедур банкрутства (далі за текстом - Кодекс).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.13 р. (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Зазначена норма кореспондується з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

За приписами статті 9 зазначеного Кодексу визначено, що за результатом розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, суд виносить ухвали.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ І ВИСНОВОК СУДУ.

Ліквідатор Данченко А.С. звернувся до суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону, що відбувся 25.07.11, та договору купівлі-продажу, що був укладений 22.08.2011 з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1200 га (державний акт на землю серія ХР № 082633, кадастровий номер 6321782505:00:000:0040), що розташований за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Коропове та належало боржнику на праві власності. Вказана вище земельна ділянка знаходилась в іпотеці ПАТ Райфайзен Банк Аваль на підставі договору іпотеки № 014/1150/82/101230/2 від 04.07.2008 в забезпечення виконання умов кредитного договору за № 014/1150/82/101230, що був укладений між гр. Волковим І.В. та банком. Торги з продажу земельної ділянки були проведені Товарною біржею Правопорядок 25.07.2011 (протокол № 7). Переможцем аукціону, згідно протоколу № 7 визнано ТОВ Парк реал Естейт .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Суд зазначає, що правові підстави позову (заяви) - це зазначена в заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач (заявник у справі про банкрутство) обґрунтовує свої вимоги.

Однак, суд, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи ( заяви) має самостійно перевірити доводи сторін щодо предмету спору.

Колишнім ліквідатором Телітченко А.О. під час проведення ліквідаційної процедури ФОП Волков І.В. було реалізовано на аукціоні земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1200 га на загальну суму 38 500 грн, про що свідчить протокол №7 від 25.07.2011 аукціонних торгів ТБ Правопорядок , м. Харків.

Згідно ст. 73 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціону, проведеного з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення, що перешкодило або могло перешкодити продажу майна за найвищою ціною, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними в межах справи про банкрутства за заявою арбітражного керуючого.

Зазначені вище норми визначають, що заява про визнання недійсним правочинів (договорів) або спростування майнових дій розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від суб`єктного складу сторін, враховуючи і загальні положення ЦК та ГК України, що пов`язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними.

Отже, вирішуючи такі спори у процедурі банкрутства слід виходити з того, що необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон про банкрутство в редакції до 19.01.2013р. та приписи Кодексу України з процедур банкрутства пов`язують визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, визначаючи в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони або ліквідатора та яким нормам діючого законодавства не відповідає оспорюваний правочин або вчинена майнова дія.

Як встановлено судом, процедура ліквідації (Постанова суду від 21.04.2010 про визнання ФОП Волкова І.В. банкрутом) та продажу майна боржника, (проведення аукціону в порядку норм ст. 30 Закону про банкрутство) торги були проведені 25.07.2011 - до набрання чинності з 19.01.2013 року норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції від 22.12.2011 року № 4212-VІ.

Розділом VІ та статтею 41 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що відносини, пов`язані з банкрутством окремих категорій суб`єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

До окремих категорій суб`єктів підприємницької діяльності законодавець відніс громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність (статті 47-49 цього Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 47 Закону про банкрутство правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов`язаних з визнанням громадянина-суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Згідно з ч.7 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013р. постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.

При реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів

Згідно приписів ст.ст. 25-31, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.13 усі види майнових активів банкрута включаються до складу ліквідаційної маси та підлягають реалізації з метою задоволення вимог кредиторів, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

При реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. (ст. 3-1 Закону про банкрутство).

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013р. ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Згідно ст. 25 цього Закону ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з ст. 30 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до протоколу проведення аукціону ТБ Правопорядок від 25.07.2011 за №7, копія якого міститься у матеріалах справи, у торгах приймали участь: ТОВ Парк Реал Естейт та ТОВ Консалтинг-буд 2011 .

Переможцем аукціону, за даними протоколу аукціону, з продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1200 га стало ТОВ Парк Реал Естейт (учасник № 1), який купив з аукціону майно банкрута на загальну суму 38500 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи та заяви ліквідатора відсутні докази того, що переможцем торгів ТОВ Парк Реал Естейт були перераховані грошові кошти у розмірі 38500 грн, як то передбачають вимоги протоколу №7 проведення аукціону. Відсутність доказів перерахування ліквідатором або переможцем торгів ТОВ Парк Реал Естейт грошових коштів у розмірі 38500 грн на депозитний рахунок приватного нотаріуса (ст.48 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2019) також підтверджує лист за вих. № 69/02-23 від 01.07.2017 приватного нотаріуса Ліпінської І.Е.

Суд зазначає, що підставою для визнання результатів відкритих торгів (аукціону) недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення відкритих торгів (аукціону); правил, які регулюють саме порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів їх проведення.

Стаття 13 ГПК України визначає один з принципів господарського судочинства як змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ч.4 цієї статті встановлює, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

До предмету доказування недійсності результатів відкритих торгів (аукціону) входять встановлення обставин недотримання ліквідатором, організатором аукціону (товарною біржею) вимог, які ставляться Законом про банкрутство в редакції до 19.01.2013, зокрема, щодо порядку визначення початкової вартості майна, дотримання строків та часу проведення аукціону, оприлюднення оголошення про проведення аукціону, зміст оголошення про проведення аукціону, допуску до участі в аукціоні; забезпечення організатором аукціону доступу до місця його проведення; порядку його проведення тощо.

В обгрунтування вищенаведеного, при проведенні аукціону з продажу земельної ділянки банкрута на аукціоні 25.07.2011 було порушено вимоги ст.ст. 25, 30 Закону про банкрутство.

Так, згідно з ч.3 ст.30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 передбачено, що порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна ліквідатор (організатор аукціону) повинен провести конкурс відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Як свідчать матеріали справи, участь в аукціоні 25.07.2011 брали ТОВ Парк Реал Естейт та ТОВ Консалтинг-буд 2011 .

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначені умови участі покупців в аукціоні, конкурсі.

Так, для реєстрації покупців як учасників аукціону, конкурсу вони сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків початкової ціни об`єкта.

Після закінчення аукціону, конкурсу внесені покупцями грошові кошти у розмірі 10 відсотків початкової ціни об`єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об`єкт приватизації, зазначені грошові кошти зараховуються у встановленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об`єкт приватизації.

Частина 5 ст. 16 цього Закону визначає, що фізична особа або юридична особа, яка бажає зареєструватись як учасник аукціону, конкурсу, повинна мати при собі:

квитанцію про сплату реєстраційного внеску;

документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової ціни об`єкта;

довідку органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), у разі придбання об`єкта приватизації за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб;

копії установчих документів - для покупців - юридичних осіб (копію рішення про участь в аукціоні, конкурсі - для органів місцевого самоврядування, засвідчені нотаріально або посадовою особою відповідного органу приватизації).

Зазначені вище документи у матеріалах справи відсутні і Товарна біржа Правопорядок такі актуальні дані як квитанцію про сплату реєстраційного внеску; документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової ціни об`єкта; копії установчих документів - для покупців - юридичних осіб, суду не було представлено.

Ч.6 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачає, що відомості про учасників аукціону, конкурсу заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об`єкта, який підлягає приватизації, і повинні містити:

порядковий номер (відповідно до реєстрації);

прізвище, ім`я, по-батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи);

номер рахунку, назву та адресу банківської установи, до якої зроблено внески.

Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

Книгу реєстрації відповідно до приписів цього Закону суду не було представлено, що не дає можливості суду визначити правові підстави для участі в аукціоні 25.07.2011 ТОВ Парк Реал Естейт та ТОВ Консалтинг-буд 2011 .

Крім того, частиною 8 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що інформація про ціну продажу та переможця конкурсу або аукціону публікується в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі-продажу.

Проте, в матеріалах справи, інформація про продаж земельної ділянки, її початкову ціну у друкованому виданні, визначеним органом приватизації, відсутня, що є порушенням вимог ч.8 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Ч. 4 ст.17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). До початку торгів ліцитатор описує об`єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об`єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об`єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна перевищувати попередню не менш як на 10 відсотків початкової ціни об`єкта.

Сталою судовою практикою визначено, що метою аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна банкрута за найвищою ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як стартову ціну, яка із першим кроком аукціону втрачає своє значення. При цьому, початкова вартість майна на аукціоні ніяк не впливає на кінцеву ціну реалізації майна, оскільки під час торгів вона може бути як зменшена, так і збільшена. Тобто, ціна майна банкрута формується виходячи зі стану майна, попиту та пропозиції, на які ліквідатор банкрута не має жодного впливу.

Проте, продаж земельної ділянки банкрута, як свідчить протокол № 7 проведення аукціону від 25.07.2011 було здійснено за початковою (стартовою ціною) 38500 грн, що є не найвищою ціною, як визначено ч. 4 ст.17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Таким чином, організатором аукціону не було забезпечено продаж земельної ділянки банкрута на підставі конкурентного продажу між покупцями, що брали участь в цьому аукціоні.

У відповідності до ч.4 ст.203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Стаття 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачає вступ у права власності покупця, який придбав майно на аукціоні.

Зокрема, ч.1 ст. 22 цього Закону визначає, що право володіння, користування і розпорядження об`єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації. Проте, в матеріалах справи відсутні докази перерахування грошових коштів переможцем аукціону з продажу земельної ділянки ТОВ Парк Реал Естейт у розмірі 38 500 грн на рахунок банкрута або на депозитний рахунок нотаріуса.

З проведеного вище правового аналізу необхідно відмітити, що правова природа процедури реалізації майна банкрута шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), що оформлена у вигляді протоколу про проведення прилюдних торгів із зазначенням сторін та умов проведення аукціону є правочином, а тому визнання аукціону, проведеного 25.07.2011 недійсним є належним способом захисту, оскільки останній був проведений в порушення вимог Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 та норм Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" .

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правова природа процедури реалізації майна банкрута на торгах (аукціоні) полягає в продажу майнових активів, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно банкрута до покупця - учасника аукціону, та оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином (договором). Такий висновок узгоджується з нормами ст.ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів.

Суд зазначає, що принцип судового контролю за належним проведенням сторонами та учасниками судового процесу у справі про банкрутство є переважним приписом, направленим на захист інтересів сторін та учасників провадження від недобросовісних дій ліквідатора (керуючого реалізацією).

Враховуючи викладене, ліквідатором ФОП Волков І.В. Данченко А.С. було обґрунтовано доведено, що під час проведення спірного аукціону від 25.07.2011 було порушено вимоги ст.ст. 23, 25, 29, 30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Проведений аукціон свідчить про порушення приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо заяви власника спірного майна ОСОБА_3 , що володіє та є власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2011, в якій ОСОБА_3 просив суд застосувати строк позовної давності у три роки та, в зв`язку зі спливом позовної давності відмовити у задоволенні заяви ліквідатору про визнання недійсними результатів аукціону від 25.07.2011 та договору купівлі продажу від 22.08.2011, суд зазначає, що відповідно до норм ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами ст. 257 цього ж Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, згідно з приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, враховуючи, що ухвалою суду від 12.12.2019 до розгляду даної заяви ліквідатора було залучено ОСОБА_3 , який на даний час є власником земельної ділянки (договір купівлі-продажу від 19.06.2013), то останній став учасником (стороною) цього провадження з розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним аукціону та договору купівлі-продажу, і як наслідок мав всі права на звернення до суду з письмовою заявою про застосування до спірних відносин строку позовної давності, що має бути передбачувальним, оскільки здійснює захист своїх прав як власник майна (земельної ділянки).

Законом про банкрутство в редакції до 19.01.2013 спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено, отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 ЦК.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК).

Статтею 92 ЦК визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, у пункті 6.25 постанови від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, в постановах від 28.05.2019 у справі 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу.

Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

Правильність наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції частини першої статті 261 ЦК України, в основу якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.

Аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.

Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.

При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову (заяви) самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

Таким чином, початком перебігу строку позовної давності для юридичної або фізичної особи є днем, коли уповноважена особа на представництво її інтересів дізналась/могла довідатись про оспорюваний правочин, а не в залежності від подальшої зміни відповідної особи (призначення іншого арбітражного керуючого у справі про банкрутство).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

Крім того необхідно відмитими, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Господарським судом у справі про банкрутство Б-19/13-10 встановлено порушення законності при проведенні аукціону 25.07.2011 з продажу майна банкрута (земельної ділянки), порушення права і охоронюваного законом інтересу кредиторів, банкрута, проте позовна давність щодо визнання недійсним аукціону від 25.07.11 та договору купівлі-продажу від 22.08.2011 сплила 25.07.2014 та 22.08.2014 відповідно, про що зроблено заяву власником земельної ділянки Бабошко В.Д.

Проте ліквідатор арбітражний керуючий Данченко А.С. звернувся до суду з відповідною заявою про визнання недійсним аукціону лише 03.10.2019.

На підставі вищенаведеного суд вважає за необхідно відмовити у задоволенні заяви ліквідатору про визнання недійсним аукціону та договору купівлі-продажу у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо заявлених гр. ОСОБА_3 судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В контексті норми статті 126 ГПК України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є, зокрема, наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи на користь адвоката.

Крім того, суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, в якій зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, в якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката представник Бабошко В.Д. 03.02.2020 року (за вх. № 2680) надав до суду копію Акта про обсяг наданих адвокатом послуг та виконання робіт № б/н від 31.01.2020 року, копії квитанцій про оплату за надані послуги на суму 10 000 грн та 1500 грн, які свідчать, що ОСОБА_3 дійсно оплатив послуги з надання АБ "Оксани Радченко" правничої допомоги у розмірі 11500,00 грн.

Оцінивши в сукупності надані представником Бабошко В.Д. докази, суд вважає їх достатніми, в зв`язку з чим витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з банкрута ФОП Волкова І.В.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 22-32, 47-49 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 74, 76-79, 86, 126, 129, 202, 233-235 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсними результатів аукціону від 22.08.2011 та договору купівлі-продажу земельної ділянки банкрута.

2. Стягнути з банкрута ФОП Волкова Ігора Володимировича (код іпн НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , установа банку: АТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299, код іпн НОМЕР_2 , IBAN: НОМЕР_3 ) 5750 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

3. Ухвалу направити керуючому реалізацією, ТОВ "Парк Реал Естейт", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банкруту, арбітражному керуючому Телитченко А.О., ТБ "Правопорядок", ОСОБА_3 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Ухвала підписана 17.03.2020.

Суддя Міньковський С.В.