Постанова

від 17.03.2020 по справі 2а/1570/176/2011

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №2а/1570/176/2011

адміністративне провадження №К/9901/24606/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

суддя-доповідач Гусак М. Б.,

судді Гімона М. М., Усенко Є. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року (суддя Глуханчук О. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року (судді Бойко А. В., Єщенко О. В., Осіпов Ю. В.) у справі № 2а/1570/176/2011 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство про стягнення податкової заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області 21 грудня 2010 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство (далі - ДСК Чорноморське морське пароплавство ) податкову заборгованість у загальному розмірі 73441934, 96 грн, у тому числі: 8510566, 40 грн з податку на додану вартість; 40044276,00 грн з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності; 1478580,49 грн з земельного податку з юридичних осіб; 129906,89 грн з комунального податку; 21244716,10 грн - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та порушення вимог валютного законодавства; 11748,58 грн - збір за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення); 3779,98 грн - платіж інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища ; 745,59 грн - заборгованість з податків та зборів, не віднесених до інших категорій; 2017614,93 грн з податку на частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до бюджету.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача виникла заборгованість з узгодженого податкового зобов`язання, яка останнім не погашена, що є підставою для її стягнення в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство суму заборгованості з податків та зборів у загальному розмірі 52200680,57 грн, у тому числі: з податку на додану вартість у розмірі 4060375,43 грн; з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 25955030,00 грн; з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 846603,40 грн; з комунального податку у розмірі 81342,96 грн; пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та порушення вимог валютного законодавства у розмірі 21244716,10 грн; зі збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення) у розмірі 11748,58 грн; з платежу інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища у розмірі 863,06 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (з податків та зборів, не віднесених до інших категорій у розмірі 745,59 грн; з податку на частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до бюджету у розмірі 2017614,93 грн).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що сума заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 3307747,19 грн, яка рахувалась за відповідачем станом на 1 липня 2003 року, у тому числі за самостійно визначеними сумами податкових зобов`язань не підлягає стягненню, оскільки введений у відношенні ДСК Чорноморське морське пароплавство мораторій на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду від 11 липня 2003 року зупиняє виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли до дня введення мораторію - 11 липня 2003 року; сума заборгованості з податку на прибуток у сумі 12976400,00 грн не підлягає стягненню у зв`язку із тим, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); сума заборгованості з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 8385,08 грн виникла до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (до 11 липня 2003 року), відтак, у силу прямої заборони закону, не може бути стягнута з відповідача; окрім того, у межах заявленої до стягнення заборгованості з цього податку, заявлено суму 1931,26 грн, яка є пенею, внаслідок чого не підлягає стягненню з відповідача, оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується; оскільки до суми заборгованості з комунального податку у розмірі 129906,89 грн включено пеню у розмірі 45468,23 грн, яка протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується, відтак, враховуючи часткове погашення суми боргу в розмірі 3095,07 грн, підлягає стягненню заборгованість у розмірі 81342,96 грн; з огляду на те, що мораторій не поширюється на вимоги щодо стягнення заборгованості по пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 21244716,10 грн та, оскільки нарахування такої пені визначено спеціальним законом за порушення законодавчо встановлених строків, а не за невиконання грошового зобов`язання, то позовні вимоги на вказану суму підлягають задоволенню; оскільки заборгованість ДСК Чорноморське морське пароплавство зі збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення у розмірі 11748, 58 грн виникла шляхом самостійного визначення відповідачем суми податкового зобов`язання відповідно до податкових декларацій після ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому підлягає стягненню у повному обсязі (ураховуючи часткове погашення суми боргу по інших зборах за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 2916,82 грн., стягненню підлягає - 863, 06 грн); заборгованість по податках та зборах, не віднесених до інших категорій у розмірі 745,59 грн, виникла на підставі податкового повідомлення-рішення №0000412305 від 30 квітня 2003 року на суму 680,00 грн та згідно з даними облікових карток збільшена на 65,59 грн (пеня), проте, не підлягає стягненню, внаслідок того, що заборгованість у сумі 680,00 грн виникла до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (до 11 липня 2003 року), а сума 65,59 грн - це пеня, яка в силу прямої заборони закону, під час дії мораторію не нараховується; заборгованість з податку на частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до бюджету у розмірі 2017614,93 грн, не підтверджена жодним доказом, у зв`язку з чим у її стягненні відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відмовлено в повному обсязі.

Відмову в задоволенні позову апеляційний суд мотивував тим, що в порядку позовного провадження підлягає розгляду саме позовна вимога про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Проте, позовна вимога про стягнення податкового боргу з рахунків платника податків відкритих у банках, обслуговуючих відповідача, підлягає розгляду в спеціальному порядку, який визначений статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, за поданням податкового органу. Водночас урахував, що в порушення вимог пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючим органом взагалі не було надіслано податкової вимоги форми Ю на адресу відповідача на суму узгодженого податкового зобов`язання в розмірі 73441934,96 грн, що є предметом стягнення у цій справі. Зважаючи на те, що дана обставина не була врахована судом першої інстанції при вирішенні спору по суті, однак має істотне значення для його правильного вирішення, та в матеріалах справи відсутні відомості про перебування майна відповідача в податковій заставі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із невідповідністю обраного позивачем способу захисту права та способу звернення до адміністративного суду.

Постановою від 11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року скасував, справу направив на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалюючи це рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, оскільки приписи ПК України не встановлюють імперативної умови звернення органу державної фіскальної служби в порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як обов`язкової підстави при стягненні коштів за податковим боргом, відповідно, у разі не внесення податковим органом подання протягом двадцяти чотирьох годин, заявник має право на звернення до суду в загальному порядку позовного провадження; крім того, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 183-3 КАС України, звернення з поданням про стягнення коштів за податковим боргом можливо лише у разі відсутності спору про право; тобто, позивач у розглядуваній ситуації правомірно звернулася до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з рахунків у банках, що обслуговують відповідача, в порядку позовного провадження; також суд апеляційної інстанції зазначив про не направлення податкової вимоги на адресу відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позову, водночас взагалі не зазначив підстави або докази для такого висновку.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 3 липня 2019 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року скасував, позов задовольнив частково: стягнув з ДСК Чорноморське морське пароплавство в дохід державного бюджету суму заборгованості по податках та зборах (обов`язкових платежах) у загальному розмірі - 47 953 728,50 грн, а саме: 5268150,50 грн за податком на додану вартість; 38929200,00 грн за податком на прибуток; 2017614,93 грн за податком на частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до державного бюджету відповідно до закону; 1145324,13 грн за земельним податком з юридичних осіб; 5841,20 грн за комунальним податком; 572069,67 грн пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та порушення вимог валютного законодавства; 11748,58 грн збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення); за платежем інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища - у розмірі 3 779,49 грн; позовні вимоги заявлені поза межами 1095 днів, а саме - про стягнення боргу за період із 14 жовтня 2003 року по 23 грудня 2007 року - залишив без розгляду; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

На обґрунтування свого рішення апеляційний суд послався зокрема на те, що податковим органом підтверджено обставини безперервності податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого були направлені податкові вимоги, до звернення до суду з даним позовом; посилання відповідача на те, що податковим органом повинні були надсилатись податкові вимоги щодо сплати податкового боргу по кожному податку та збору або обов`язковому платежу є необґрунтованими, з огляду на те, що чинним як на той час, так і на теперішній час законодавством не передбачено такого обов`язку для податкового органу, а передбачено, що в разі, коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється; позивачем було дотримано вимоги податкового законодавства щодо процедури, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу, - з метою погашення податкового боргу було сформовано перша та друга податкові вимоги, проте зазначені заходи не призвели до задовільного результату - сума боргу відповідачем погашена не була, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом; податковий борг ДСК Чорноморське морське пароплавство , щодо якого минув строк позовної давності, а саме суми грошових зобов`язань, з моменту узгодження яких минуло 1095 днів та які набули статусу податкового боргу, не підлягає примусовому стягненню, оскільки підпадає під ознаки безнадійного податкового боргу, який підлягає списанню; строки стягнення податкового боргу, встановлені Законом України від 21 лютого 2000 року № 2181-III Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (далі - Закон № 2181-III) та ПК України у 1095 днів, є спеціальними, а тому в силу частини третьої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду), саме ці строки підлягають застосуванню, а не положення КАС України щодо шестимісячного строку звернення до суду.

Не погодившись із ухваленим у справі судовим рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права цим судом при розгляді справи, просить скасувати постанову та задовольнити його вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування своїх доводів скаржник, зокрема, зазначає, що апеляційний суд помилково виходив із того, що 20672646,38 грн заборгованості по пені у сфері ЗЕД є узгодженою з моменту набрання 25 жовтня 2005 року законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 21 липня 2005 року, а оскільки позивач про її стягнення звернувся до суду лише у грудні 2010 року, то з урахуванням строків давності, ця заборгованість не підлягає стягненню і має бути списана як безнадійний борг; водночас питання поважності пропуску строку було вирішено під час відкриття судом першої інстанції провадження у справі.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Обговоривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним приписам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Предметом спору у даній справі є стягнення суми заборгованості з податків та зборів, яка утворилася та набула статусу узгодженого податкового зобов`язання, податкового боргу, в різні періоди часу та з різних підстав, за стягненням якої податковий орган звернувся, подавши позов, зокрема й поза межами 1095 днів - строку давності, встановленого законом.

Основним питання, яке потребує вирішення для надання правової оцінки правильності застосування норм матеріального права у цій справі, тлумачення приписів чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства щодо строку давності стягнення податкового боргу у випадку, коли адміністративний суд поновив строк звернення до суду, є питання строкових меж давності стягнення податкового боргу.

Контролюючий орган, на обґрунтування скарги стверджує про те, що визначений законом строк давності - 1095 днів, у разі поновлення строку звернення до суду, не застосовується, а податковий борг стягується за весь строк його існування.

Постанова ж апеляційного суду ґрунтується на судженні про неможливість продовження строку давності стягнення податкового боргу (1095 днів), за який може бути стягнутий податковий борг.

Інші питання по`вязані з дійсним розміром сумарного податкового боргу, що підлягає стягненню, та за окремими видами податків і зборів, є похідними від висновку стосовно основного - про часові межи стягнення податкового боргу за встановлених судами у цій справі обставин поновлення судом першої інстанції строку звернення до суду.

Проаналізувавши чинне на момент виникнення спірних відносин правове регулювання, колегія суддів доходить висновку, що поновлення судом строку звернення до суду в адміністративному спорі забезпечує доступ до суду, судового розгляду справи, а не спосіб, долю її вирішення.

Строк звернення до суду та наслідки його пропуску, поновлення, на момент звернення контролюючого органу до суду першої інстанції, було врегульовано статтями 99- 100 КАС України.

Так, за змістом частини першої статті 99 цього Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Про можливість встановлення інших строків звернення до суду ніж встановлено частиною другою статті 99 Кодексу актами законодавства зазначено у частині третій цієї ж статті.

Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно з підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-III у разі коли податкове зобов`язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов`язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Зазначене регулювання поширюється і на випадки самостійного визначення податкового зобов`язання платником податку.

Аналогічне за змістом регулювання міститься і в ПК України (пункт 102.4 статті 102).

Чинне правове регулювання не передбачає можливості, зокрема й суду, продовжувати 1095 денний строк давності стягнення податкового боргу, поновлювати цей строк. Правові наслідки пропуску граничних строків стягнення податкового боргу встановлені податковим законодавством.

Так податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений ПК України, розуміється безнадійним і підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг (стаття 101).

Таким чином, поновлення строку звернення до суду має інше функціональне навантаження, призначення ніж 1095-денний строк, встановлений статтею 102 ПК України, а до набрання чинності кодексом - підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-III.

Поновлення строку звернення до суду не продовжує, не змінює 1095-денний строк давності. Ці строки є різними за своїм правовим значенням: поновлення строку звернення до суду забезпечує розгляд справи, тоді коли пропуск контролюючим органом строку давності - унеможливлює задоволення позовних вимог. Строк звернення до суду може бути поновлений судом, тоді ж коли строк давності поновленню не підлягає. Правові наслідки пропуску останнього імперативно встановлені в законі, їх настання не залежить від розсуду суду.

Скаржник не оспорював правильність обчислення судом розміру податкового боргу, стягнутого в межах 1095 - денного строку давності, він посилався на незастосування цього строку до спірних правовідносин, тобто наполягав на стягненні податкового боргу незалежно від дати його виникнення та тривалості поза межами граничних строків.

Таким чином, в межах доводів касаційної скарги та встановлених фактичних обставин, колегія суддів касаційного суду здійснила перегляд постанови апеляційного суду.

За правилами частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відмовити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді: М. М. Гімон

Є. А. Усенко