Постанова

від 11.03.2020 по справі 903/779/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року Справа № 903/779/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Бєлкін Л.М.

відповідача: Сафулько С.Ф.

третьої особи: Сафулько С.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" на рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. у справі №903/779/19, ухвалене суддею Дем`як В.М., повний текст складено 03.12.2019 р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс", м.Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" про витребування з чужого незаконного володіння, а саме з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" 14/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, розташованої за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги,15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101 на його користь.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ТзОВ "Фінансова компанія "Профкапітал" є правонаступником ПАТ "Західінкомбанк" в частині набуття права власності на активи, які належать або повинні належати банку. Правонаступництво ґрунтується на договорі від 13.02.2019 №2018-12-29-000001-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, відповідно до якого продавець ПАТ "Західінкомбанк" передає у власність покупця - ТзОВ "Фінансова Компанія "Профкапітал", а покупець приймає майнові права, перелік яких указано в п. 12 цього договору щодо нерухомого майна, указаного у п. 1.3 договору, які є відмінними від права власності та які виникли або можуть виникнути у майбутньому, а саме: нерухоме майно, яке розташоване у місті Луцьку за адресою пр. Перемоги, 15, яке і є предметом цього позову.

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 29 листопада 2019 р. у справі №903/779/19 та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Витребувати з чужого незаконного володіння, а саме - з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Спецуправління Дорсервіс , код ЄДРПОУ 34523894 - 14/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги, будинок 15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101, на користь Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Профкапітал , код ЄДРПОУ 39827967.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На думку апелянта, ця норма встановлює презумпцію правомірності рішення суду, яке повинна спростовувати зацікавлена особа. Відповідач брав участь у справі №903/729/16, на відміну від фізичної особи ОСОБА_1 , однак ані відповідач, ані третя особа ОСОБА_1 у цій справі №903/779/19 не спростували, чому придбавши 100/100 спірного приміщення, Банк та його правонаступник не можуть захищати частину 14/100 цього приміщення, або що ці 14/100 цього приміщення не входять у вказані 100/100.

Навпаки, в письмових та усних поясненнях відповідач стверджує, що надані позивачем докази і наведені у позовній заяві доводи не дають підстав стверджувати, що позивач, як і Банк, мають право власності на 14/100 (приміщення ресторану в м. Луцьку по пр.Перемоги, 15). Однак, відповідач намагається переконати суд, що 27.10.1999 року Банк купив тільки 86/100 приміщення в м. Луцьку по пр.Перемоги 15, а інші 14/100 ніколи у власності не мав ця обставина, неправильно встановлена судом першої інстанції.

Суд першої інстанції в рішенні по справі №903/779/19 сформулював такі умови звернення з віндикаційним позовом: відсутність правочину, укладеного між позивачем та відповідачем (володільцем майна); відсутність судових спорів, предметом розгляду яких є оскарження титулу власника позивача; необхідність доведення позивачем наявності титулу власника майна; необхідність доведення позивачем вибуття майна із власності поза його волею; необхідність доведення позивачем володіння відповідачем майном; необхідність доведення позивачем недобросовісності (обізнаності) відповідача про незаконність володіння майном; необхідність постійного моніторингу позивачем за поточним власником майна, що є предметом витребування, а також своєчасне ініціювання питання щодо заміни належного відповідача; майно, що є предметом витребування, повинно відповідати індивідуальним ознакам, якими воно було наділене в період володіння позивачем.

Також, скаржник акцентує увагу на тому, що між Банком як правопопередником позивача та відповідачем (володільцем майна) відсутні будь-які правочини з приводу спірного майна. Відтак, позивач доводить, що Банк як правопопередник позивача безспірно має титул володільця у вигляді договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.1999 року та відповідного акту приймання-передачі.

Апелянт звертає увагу, що у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2019 року у справі №903/729/16 судом зазначено, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року сторони могли оперувати визначеними загальними площами приміщення в розмірі 1098,2 кв.м. (згідно акту державної приймальної комісії) або 1002,7 (згідно Реєстраційного посвідчення та технічного паспорту), що відповідало діючому на той час законодавству. Тобто, відображення площі приміщення в розмірі 1226,7 кв. м. могло відбуватися після затвердження наведеної вище Інструкції 2001 року. При цьому неврахування площі підвалу до поняття загальна площа не свідчить про здійснення продажу будівлі без підвалу, оскільки останній є приналежністю будівлі та лише не відзначався в загальних параметрах (площах) останньої.

Також, у постанові апеляційного суду у справі №903/729/16 вказано, що інша редакція договору від 27.10.1999 року (зі скасувальною умовою), є такою що не підтверджує дійсних намірів сторін в момент його укладення та не відповідає сукупності зібраних доказів. Викладені в даному примірнику договору умови щодо площі приміщення, скасувальних обставин, проставлення печатки іншого зразка вказують на редагування його положень в часових межах після 2001 року, що не відповідає даті укладення договору. Судом відзначається також редакційна суперечність умов даного договору, яка виражається в тому, що згідно предмету договору продавець продає, а покупець купує приміщення, площею 1226,7 кв. м., що знаходиться в м. Луцьку по пр.Перемоги, 15 (крім ресторану та гаражів). Тобто, за намаганням сформулювати продаж частини приміщення шляхом зазначення примітки крім ресторану та гаражів , фактично вказується продаж приміщення в цілому площею 1226,7 кв. м. Вказане знаходить своє підтвердження в акті прийому-передачі від 27.10.1999 року, як додатку до договору, де відзначається передача приміщення площею 1226,7 кв. без будь-яких застережень стосовно ресторану і гаражів. Зазначені невідповідності вказують на внесення редакційних правок в основний текст договору, який не регламентував продаж приміщення частинами.

Тобто, вище зазначене підтверджує відсутність продажу приміщення частинами і свідчить про належність ресторану та гаражів Банку.

Щодо необхідності доведення позивачем вибуття майна із власності поза його волею, то позивач зазначає наступне.

У постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2019 року у справі №903/729/16 зафіксована і у пункті 1.2 постанови від 04 вересня 2019 року Верховного Суду у складі колегії суддів КГС у цій справі підтверджена та обставина, що 22.12.2015 року ПАТ Західінкомбанк отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої стало відомо, що добудова адміністративного приміщення /А-5/ по пр.Перемоги, 15 у м. Луцьку зареєстрована за ПП Ірома в розмірі 68/100 приміщення та ТОВ Спецуправління Дорсервіс в розмірі 18/100 приміщення. Вважаючи, що відповідачі у справі, зареєструвавши за собою право власності на приміщення добудови, порушили право власності ПАТ Західінкомбанк , що і стало підставою для звернення до суду.

Сам факт того, що Банк тривалий час звертався до суду з позовами щодо цих приміщень, на думку апелянта свідчить про те, що Банк ніколи не передавав, не відчужував, не розпоряджався іншим чином цим приміщенням або будь-якою його частиною ані на користь ПП Ірома , ані на користь ТОВ Спецуправління Дорсервіс , ані на користь фізичної особи ОСОБА_1 . Таким чином, приміщення (його частина) вибули з власності Банку без його волі.

У процесі усіх численних судових розглядів відповідачі чи треті особи на їх боці жодним чином не заявляли, що Банк давав згоду на відчуження цих приміщень на користь будь-якої з перелічених осіб.

Більше того, згода Банку на відчуження цих приміщень була предметом фальсифікації договору від 27.10.1999 року із включенням у фальсифікований текст так званої скасувальної умови . Натомість у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2019 року у справі №903/729/16 надано оцінку цій умові як такій, що не відповідає волевиявленню сторін. Ці ж обставини описані у рішенні, що є предметом оскарження, і вказано, що зазначені невідповідності вказують на внесення редакційних правок в основний текст договору, який не регламентував продаж приміщення частинами . Після вищевказаного залишається неясним, яких аргументів не вистачило суду першої інстанції, щоб задовольнити позов.

Доводи апелянта також стосуються того, що у пункті 2.7 Постанови від 04 вересня 2019 року у справі №903/729/16 Верховного Суду у складі колегії суддів КГС підтверджена та обставина, що вартість придбаного Банком приміщення було перераховано на рахунок продавця в розмірі 126138,04 гривні, що не заперечується відповідачами (ПП Ірома та ТОВ Спецуправління Дорсервіс у справі № 903/729/16).

Фактично ПП Ірома (раніше - МП Інкомсервіс ), оформивши передачу приміщення Банку і отримавши за нього гроші, потім знову в реєстрі власників оформило приміщення на себе, фактично скоївши викрадення приміщення з володіння Банку та незаконне привласнення цього приміщення.

Також, апелянт акцентує увагу на тому, що у Постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №910/15587/18 Верховного Суду у складі колегії суддів КГС вказано, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

В цьому сенсі важливим є приклад справи №522/2202/15-ц (провадження №14- 132цс18), яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду з прийняттям постанови від 05 грудня 2018 року. Як зазначено у пункті 81 Постанови, у цій справі спірне майно вибуло з володіння власника, зокрема, через державну реєстрацію права власності на земельну ділянку на підставі державного акта, виданого на виконання рішення суду, яке надалі було скасоване. Натомість, Велика Палата дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність волі Одеської міської ради на вибуття земельної ділянки з її володіння. Тому у пункті 87 Постанови Велика Палата констатує, що оскільки Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади міста Одеси.

Щодо застосування положень ст.388 Цивільного кодексу України апелянт зазначає про таке.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, умовою добросовісності набувача є та обставина, що набувач не знав і не міг знати, що майно відчужується незаконно. Однак природа спору щодо цього приміщення полягає у тому, що власниками нерухомого майна та засновниками юридичних осіб є пов`язані особи.

Так, згідно Статуту КБ Західінкомбанк в редакції змін станом на 14.12.1999 року, ОСОБА_2 володів часткою у розмірі 25,580%, а ОСОБА_3 - 20,708 %. Інші учасники володіли частками в менших розмірах. При цьому положення статуту містили припис, що частка будь-якого з учасників не повинна перевищувати 35 відсотків Статутного фонду. Відповідно до нової редакції Статуту ТОВ КБ Західінкомбанк , зареєстрованої в грудні 2005 року, частка ОСОБА_2 в статутному капіталі товариства склала 73,77%.

Крім цього, у постанові апеляційного суду у справі №903/779/19 зафіксовано, що засновником ПП Ірома є ОСОБА_4 , яка також є керівником ТОВ Спецуправління Дорсервіс , та дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були учасникам КБ Західінкомбанк , в тому числі станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року. Про статус ОСОБА_4 як директора Відповідача у цій справі №903/779/19 свідчать також її підписи на підтвердження повноважень представника відповідача Сафулька С.Ф., а також на інших процесуальних документах.

Також, скаржник звертає увагу на те що, всупереч твердженню суду про оплатність отримання відповідачем майна, насправді у пункті 3.1 договору ренти від 30.05.2018 року прямо написано, що майно передається безоплатно. Суд першої інстанції про це умовчав, хоча представник позивача неодноразово наголошував на цього положення договору. Натомість суд взяв до уваги платіжні доручення на перерахування коштів нібито за придбане приміщення, хоча договір ренти від 30.05.2018 року такої оплати не передбачав. Тобто, грошові кошти перераховувалися без достатніх підстав. Отже, суд першої інстанції цю обставину встановив неправильно. При цьому нотаріус посвідчував саме безоплатний договір і сплати жодного податку чи перерахування у пенсійний фонд не забезпечив.

Згідно із ч. 1 ст. 734 Цивільного кодексу України, договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Згідно із ч. 2 ст. 734 Цивільного кодексу України, якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Крім вище зазначеного, апелянт також звертає увагу на те, що у рішенні суду першої інстанції, що є предметом оскарження у даній справі, є посилання на те, що у Луцькому міськрайоному суді перебувала на розгляді справа за позовом ПАТ Західінкомбанк до фізичної особи ОСОБА_1 про витребування решти 14/100 приміщення по пр.Перемоги, 15 в м. Луцьку , рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.08.2018 р. в задоволенні позову було відмовлено (справа №161/48/18).

Апелянт вважає, що рішення у справі №161/48/18 помилково взято до уваги судом, оскільки відповідачем у цій справі була інша особа, ніж у справі №903/779/19.

Крім того, при прийнятті рішення від 11.08.2018 р. у справі №161/48/18 Луцький міськрайонний суду Волинської області, на думку апелянта, усунувся від дослідження обставин, а послався на преюдиційність висновків у рішенні господарського суду Волинської області у справі. Натомість, цей аргумент вже спростований постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2019 року у справі №903/729/16 та Постановою від 04 вересня 2019 року Верховного Суду у складі колегії суддів КГС у цій справі.

Відтак, більшість фактів та обставин, які підлягали доказуванню у даній справ: №903/779/19, вже встановлені відносно правопопередника позивача у постанові Північно- західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 року у справі №903/729/16, де встановлено, що: Банк купив усю будівлю /А-5/, що розташована за адресою: проспект Перемоги, 15 . м. Луцьк , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101, а не за виключенням ресторану та гаражів, як про це стверджувалося та бралося до уваги практично у всіх попередніх судових рішеннях, зокрема, і у Постанові від 18 січня 2012 року Волинського окружного адміністративного суду у справі № 2а/0370/9/12, тобто насправді Банк купив 100/100 приміщення.

Таким чином, коли суд першої інстанції стверджує, що позивачем не доведено право власності на спірне майно, то це є лише ознакою неправильного встановлення судом обставин справи, оскільки позивач вважає себе правонаступником банку як титульного власника усієї будівлі /А-5/, що розташована за адресою: проспект Перемоги, 15, м. Луцьк, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101, зокрема, і її частки 14/100; версія договору купівлі-продажу будівлі від 27.10.1999 року зі скасувальною умовою, зазначенням часткового продажу приміщення, неправильним зазначенням площ тощо, якою (версією) до цього послуговувалися усі суди, є фальсифікацією; купівля-продаж, що відбулася 27.10.1999 року, не потребувала обов`язкової державної реєстрації і нотаріального посвідчення, а відтак банк рахував себе власником спірної будівлі, при чому 100/100 - правомірно.

Апелянт наголошує, що вважає відповідача як набувача майна недобросовісним набувачем, оскільки посадові особи усіх юридичних осіб - учасників оборудки, а також і Банку до введення тимчасової адміністрації, пов`язані між собою родинними зв`язками і не могли не знати про оборудки з майном Банку.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" на рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. у справі №903/779/19, справу призначено до розгляду.

21.01.2020 р. представником позивача надіслано на адресу апеляційного господарського суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 170,50 грн.

10.02.2020 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. у справі №903/779/19.

11.02.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" звернулося до апеляційного суду з клопотання про застосування правових позицій Верховного Суду, в якому звертає увагу на аспекти даної справи в контексті позицій Верховного Суду. В клопотанні апелянт звертає увагу колегії суддів на те, що перелічені постанови Верховного суду підтверджують правові позиції на яких грунтується позовна заява та апеляційна скарга позивача.

24.02.2020 р. позивач надав апеляційному господарському суду додаткові пояснення про відчуження майна на користь Субтельного М.Є. представник Позивача звернувся до юристів Банку, які мали доступ до матеріалів справи №2а/0370/9/12, і отримав фотокопію договору і низку супутніх документів, які, дійсно, показують, як посадові особи ПП Ірома , продавши 27.10.1999 року спірне приміщення на користь Банку і отримавши за це приміщення з Банку гроші, потім пішли до реєстратора і маніпулюючи реєстраційними документами, зареєстрували право власності за ПП Ірома . Позивач також зазначив, що є необгрунтованим є твердження представника відповідача про те, що коли правопопередник Банк подав позов у цивільний суд до ОСОБА_1 , а правонаступник ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ПРОФКАПІТАЛ подало позов у господарський суд, то це підпадає під ознаку пункту 2 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо зловживання процесуальними правами, а саме звернення до суду - з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.

24.02.2020 р. від ОСОБА_1 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_1 звертає увагу на те, що апелянт не надав належних і допустимих доказів, що він є власником 14/100 добудови до адміністративного приміщення по пр . Перемога, 15 в м. Луцьку та пред`явив апеляційну скаргу про витребування не свого майна, а майна, яким законно, на належній правовій підставі володіє інший власник. Відтак, просить відхилити апеляційну скаргу та залишити в силі рішення господарського суду Волинської області від 29 листопада 2019 року у справі №903/779/19.

05.03.2020 р. від скаржника на адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання №2 про застосування правових позицій Верховного Суду, в якому звертає увагу апеляційного суду на позицій Верховного Суду, які на його думку стосуються правовідносин, подібних до тих, з яких виник спір .

У судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті спору. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" у повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, оскільки ним не надано доказів наявності у позивача права власності на майно, що витребовується, не доведено обставин вибуття майна з його володіння без його волі і відома, а також неправомірного набуття права власності відповідачем.

2 .Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" є правонаступником ПАТ Західінкомбанк в частині набуття права власності на активи, які належать або повинні були належати Банку. Зазначене правонаступництво ґрунтується на договорі від 13.02.2019 р. №2018-12-29-000001 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.

Відповідно до п. 1.2. цього договору позивач перебрав на себе, в тому числі, право витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019р. у справі №903/729/16, позивача визнано правонаступником ПАТ Західінкомбанку .

Банк відступив відповідно до договору від 13.02.2019 на користь позивача, то останній отримав право на пред`явлення позову з метою завершення оформлення права власності на добудову адміністративного приміщення (А-5), що розташована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, реєстраційний номер - 744708707101.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що 27 жовтня 1999 року між МП "Інкомсервіс" (продавець), правонаступником якого є ПП „Ірома" та КБ „Західінкомбанк" (покупець), правонаступником якого є ПАТ „Захід інкомбанк", був укладений договір купівлі-продажу приміщення, що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15.

Згідно п.1 договору продавець продає, а покупець купує приміщення, площею 1098 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15. Згідно ст. 30 Земельного кодексу України, з переходом права власності на майно, що купується, до "Покупця" переходить право користування земельною ділянкою площею 1900 кв.м., на якій знаходиться приміщення.

До вказаного договору додається Акт прийому-передачі від 27.10.1999 року, згідно якого передається приміщення площею 1098 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, вартістю 126 138,04 грн.

На думку позивача правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр.Перемоги, 15, є саме договір купівлі-продажу від 27.10.1999р.

Правову оцінку даному договору та обставинам щодо визнання права власності за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк надано судом у справі №903/729/16, що розглядалась господарським судом Волинської області за позовом ПАТ Західінкомбанк до ТзОВ Спецуравління Дорсервіс , ПП Ірома , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Рішенням від 20.11.2018, залишеним без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду 31.05.2019 та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2019 постановлено визнати за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Зокрема, у Постанові Північно-західного апеляційного господарського суду надано правову оцінку поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 та встановлено, що поданий позивачем примірник договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, за яким здійснено продаж приміщення, площею 1098 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 (без скасувальної умови) в повній мірі відповідає фактичним обставинам на момент його укладення. Зокрема вказано, що " суд вважає вказаний примірник належним та достовірним доказом набуття КБ "Західінкомбанк" права власності на спірне приміщення в сукупності з урахуванням інших обставин та доказів.

З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 09.09.2019 р. на підставі постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 р. у справі №903/729/16 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Профкапітал право власності на добудову адміністративного приміщення /А-5/, за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, проспект Перемоги, буд.15, загальною площею 1226,6 кв.м., розмір частки складає 86/100.

Також, в матеріалах справи знаходиться договір ренти, що був укладений 30.05.2018р. між ОСОБА_1 (одержувач ренти) та ТзОВ "Спецуправління "Дорсервіс" (платник ренти) та докази про його виконання (платіжні доручення про перерахування коштів за договором ренти за придбану частину добудови адмінприміщення (а.с. 9-93) , що свідчить про його оплатність.

З договору вбачається, що одержувач ренти передає у власність платника ренти майно, зазначене у п.1.2. договору, а платник ренти взамін цього зобов`язується періодично виплачувати одержувачеві ренти грошову ренту.

Згідно п.1.2. договору під виплату ренти передається 14/100 часток добудови адміністративного приміщення, що знаходиться на проспекті Перемоги, 15 у місті Луцьку Волинської області, а саме: приміщення з №2-1 по №2-12 загальн6ою площею 166,8 кв.м., що належить одержувачу ренти на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 вересня 2011 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. за №4884, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.11.2011 комунальним підприємством Волинське обласне бюро технічної інвентаризації за №33963515. В матеріалах справи знаходяться платіжні доручення, які підтверджують перерахування коштів за договором ренти за придбану частину добудови адмінприміщення.

Враховуючи вище зазначена, позивач звернувся до господарського суду Волинської області з вимогою про витребування з чужого незаконного володіння, а саме з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" 14/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги,15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101 на його користь. Звертаючись з позовною заявою позивач наполягає на витребуванні у відповідача приміщення на тій підставі, що спірне майно вибуло із власності справжнього власника - Банку, - без його волі, а тому може бути витребувано у поточного власника навіть, якщо він буде вдавати себе добросовісним.

3. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із набуттям, здійсненням права власності на майно та його захистом здійснюється Конституцією України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач звернувся до суду з вимогою витребувати у відповідача майно на підставі ст.387, 388 ЦК України.

Вказані статті регулюють різні випадки для захисту порушеного права власності.

Стаття 387 ЦК України, передбачає право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Стаття 388 ЦК України, передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у разі :

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову за допомогою, якого власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження ним.

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. За загальним правилом предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння, що має відповідні підстави, які тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Крім того, як уже зазначалось вище, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

4. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції враховано те, що за змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Як уже зазначалося, позивач просив витребувати із чужого незаконного володіння відповідача спірне нерухоме майно. При цьому позивач в підтвердження свого права власності на спірне майно посилається на договір купівлі-продажу від 27.10.1999, що був укладений між МП "Інкомсервіс" (продавець) та КБ "Західінкомбанк" (покупець) (а.с. 23-25) та акт приймання-передачі приміщення від 27.10.1999, позивач стверджує набуття права власності відповідно до ст.128 ЦК УРСР з моменту передачі речі, вказуючи, що в силу ст.227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення договору в даному випадку не було обов`язковим. Також звертає увагу суду, що державна реєстрація права власності (на час укладання договору купівлі-продажу та акт приймання-передачі приміщення від 27.10.1999р.) визначалася Інструкцією Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету будівництва та житлової політики України від 09.06.1998р. №121.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 Цивільного кодексу України саме як форма захисту права власності, зважаючи, що речові права безпосередньо пов`язані із конкретною річчю і переходять у зв`язку з переходом зазначених об`єктів; на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно, чого ним зроблено не було.

На думку апелянта, правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр.Перемоги, 15, є саме договір купівлі-продажу від 27.10.1999р. та акт приймання-передачі, посилаючись на висновки у постанові Верховного суду у справі №903/729/16 від 04.09.2019 року.

Проте, такий висновок є хибним, з огляду на наступне.

Судами у справі №903/729/16 надано правову оцінку договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. та обставинам його укладення, а також зроблено висновок щодо наявності у позивача права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Не зважаючи на те, що судами констатовано перехід права власності на спірне приміщення до КБ "Західінкомбанк" за договором купівлі-продажу від 27.10.1999, правонаступником якого визнано апелянта, висновки судів у справі № 903/729/16 апеляційний суд оцінює як обставину, що не потребує доказування за правилами статті 75 ЦК України лише у тому сенсі, що такий перехід права власності відбувся на час укладення сторонами означеного договору, у той час як позивач стверджує щодо наявності такого права на час звернення до суду з позовом у цій справі.

Висновки суду у справі № 903/729/16 стосуються того , що згідно ст.128 ЦК УPCP 1963 р. (який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року) право власності у набувача за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. В силу ст. 224 Цивільного кодексу УРСР (чинному на момент укладення вищезазначеного договору), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи стверджується, що вартість приміщення була сплачена банком на рахунок продавця в розмірі 126 138,04 грн. Даний факт не заперечується відповідачами.

27 жовтня 1999 року було складено акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого МП "Інкомсервіс" передав, а КБ "Західінкомбанк" прийняв приміщення площею 1098 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр.Перемоги, 15, вартістю 126138,04 грн. Право власності на спірне приміщення у відповідності до ст.128 ЦК УРСР виникло в Банку з моменту його прийняття на підставі двостороннього акту приймання-передачі від 27.10.1999 року.Момент набуття права власності (момент передачі речі), доведений позивачем належним доказом - актом прийому-передачі від 27.10.1999 року.

Встановлені обставини стали підставою для визнання права власності за Публічним акціонерним товариством Західінкомбанк на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку , що і становило позовну вимогу в цілому.

Частина приміщення, яка становить 14/100, і щодо якої заявлено вимогу про витребування, не була предметом позовної вимоги у справі № 903/729/16.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності права власності позивача, оскільки, враховуючи процесуальний обов`язок доказування, позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів щодо наявності у нього такого права на час звернення до суду з розглядуваним позовом, при цьому посилання на відсутність юридично оформлених відносин щодо цього майна з будь-якою іншою особою у період часу з моменту укладання договору від 27.10.1999 року до моменту звернення з позовом у цій справі має характер припущення, оскільки не грунтується на жодних доказах.

Слід також зазначити, що суду не було представлено доказів, на підставі яких можливо встановити обставини вибуття частини приміщення з володіння власника без його відома. Апелянт стверджує, що правонаступник МП "Інкомсервіс" ПП Ірома вчинило незаконні дії щодо реєстрації права власності на майно, відчужене покупцю КБ "Західінкомбанк" за договором купівлі-продажу від 27.10.1999, за трьома іншими особами без будь яких правових підстав. Разом з тим, відсутні будь-які докази, на підставі яких суд міг би прийти до висновку про зловживання, фальсифікацію або інші дії, які мають характер незаконних і порушують право власності щодо того об`єкта права, стосовно якого подано позов.

Законність набуття фізичною особою ОСОБА_1 частини спірного приміщення у розмірі 14/100 за договором купівлі-продажу від 15.09.2011 у ПП Ірома в належний спосіб не спростована, враховуючи положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину. З цього вбачається висновок, що без доведення у належний спосіб незаконності дій ПП Ірома щодо відчуження майна без волі та обізнаності позивача на час вчинення цього правочину, суд позбавлений можливості прийти до висновку про витребування майна. Для вирішення питання про обставини вибуття майна із володіння власника без його волі необхідно довести, що на час укладення договору купівлі-продажу між ПП Ірома і фізичною особою ОСОБА_1 продавець ПП Ірома не мав правового статусу власника об`єкта продажу, а відтак, права вчиняти щодо нього правочин з купівлі-продажу. Одночасно підлягає доведенню і та обставина, що на час вибуття майна в 2011 році КБ "Західінкомбанк", по-перше, був власником цієї частини майна, по-друге, не був обізнаний про угоду з фізичною особою ОСОБА_1 .

Таким чином, недоведеність цих обставин обставина виключає правові підстави витребування майна від добросовісного набувача за змістом ч.3 ст.388 ЦК.

Щодо посилань апелянта на ст.387 ЦК України, слід зазначити, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. За загальним правилом предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння, що має відповідні підстави, які тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Крім того, як уже зазначалось вище, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 14.08.18, формуючи правову позицію у справі № 183/1617/16 за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння зазначила, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, в уразі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право його витребувати від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно у добросовісного набувача, є вичерпним (частина перша-третя статті 388 ЦК України).

У справі № 128/2526/16-ц за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03.07.19, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №183/1617/16 від 14.08.18 зазначав, що розглядаючи спори про витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статтями 387, 388 ЦК України, зокрема чи набуте майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що набувач майна є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власник поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем належними засобами доказування не доведено фактичних обставин, які потребували обов`язкового встановлення і доведення, що є обов`язковою умовою можливості застосування відповідних положень закону, якими урегульовано застосування такого способу захисту прав власника, як віндикаційний позов.

Щодо посилань апелянта на правові позиції Верховного суду, наведені у клопотанні №2 від 05.03.20, зокрема у справі №910/91/16, апеляційний суд оцінює їх критично, оскільки правові позиції у цих справах висловлені Верховним Судом щодо застосування інших норм права і за інших фактичних обставин, а відтак за правилами статті частини 4 статті 236 ГПК України застосовані бути не можуть.

5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Враховуючи вище викладе, колегія суддів дійшла висновку, відмовити у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 170,50 грн., у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" на рішення господарського суду Волинської області від 29.11.2019 р. у справі №903/779/19 - залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/779/19 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "18" березня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.