Постанова

від 11.08.2021 по справі 903/779/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/779/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 (колегія суддів: Філіпова Т .Л . - головуючий, Грязнов В.В., Мельник О .В.) та рішення Господарського суду Волинської області від 29.11.2019 (суддя Дем`як В .М.)

на постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 (колегія суддів: Філіпова Т .Л . - головуючий, Грязнов В.В., Мельник О .В.) та додаткові рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2019 (суддя Шум М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

за участю : позивача: Бєлкін Л.М. (адвокат), відповідача: М`яловіцький В.Л. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" (далі - відповідач), в якому просило витребувати у відповідача з чужого незаконного володіння 14/100 добудови адміністративного приміщення А-5, розташованої за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги, 15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 744708707101 (далі - нерухоме майно) на користь позивача.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно вибуло із власності ПАТ "Західінкомбанк" (далі - Банк) без його волі, а позивач є його правонаступником на підставі договору купівлі - продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, але відповідач зареєструвавши право власності на нього, порушив права та інтереси позивача, тому наявні правові підстави для витребування спірного майна.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 29 . 11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 .0 3.2020, в позові відмовлено.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач не довів тих обставин, з якими він пов`язував свої вимоги, оскільки нерухоме майно не було предметом розгляду у господарській справі № 903/729/16, якою позивач обґрунтовує свої вимоги.

2.3. Додатковими рішеннями Господарського суду Волинської області від 16.12.2019, які залишені без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020, задоволені заяви представника відповідача та третьої особи про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. та 2 000,00 грн. відповідно.

2.4. Додаткові рішення мотивовані тим, що заяви є обґрунтованими та подані відповідачем та третьою особою докази свідчать про понесення ними витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення, з урахуванням додаткових судових рішень, та прийняти нове, яким позов задовольнити. Також позивач просить постановити окрему ухвалу на колегію суддів апеляційної інстанції, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах:

- стосовно правової природи майнових прав на майно (постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-503цс16, постанови Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 910/12327/16, від 25.04.2018 у справі № 910/10371/16, від 04.07.2018 у справі № 910/9987/16; від 28.01.2020 у справі №910/9158/16);

- стосовно підстав для задоволення віндикаційного позову (постанова Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 203/3937/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 200/5013/17-ц);

- стосовно умов виникнення права власності на об`єкти нерухомості (постанови Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 175/2254/15, від 04.09.2019 у справі №903/729/16, від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16);

- стосовно матеріального та процесуального правонаступництва (постанови Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №643/4902/14-ц, від 10.10.2019 у справі № 223/793/17-ц, від 03.07.2019 у справі № 910/9549/15);

- стосовно статусу особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 520/3939/19, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

Окрім цього скаржник посилається на неврахування судами преюдиціальних обставин, встановлених під час розгляду справи № 903/729/16 за участі тих самих сторін, та необґрунтований відступ судів від правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 903/729/16 .

3.3. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.4. У відповіді на відзив, позивач вважає відзив відповідача безпідставним та просить касаційну скаргу задовольнити.

3.5. Доповнення до відзиву, яке надіслано відповідачем засобами поштового зв`язку та зареєстровані 10.08.2020 Верховним Судом, не можуть бути прийнятті до розгляду колегією суддів, оскільки воно не містить підпису особи, яка в ньому зазначена.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що 27.10.1999 між МП "Інкомсервіс" (продавець), правонаступником якого є ПП Ірома" та КБ Західінкомбанк" (покупець), правонаступником якого є Банк був укладений договір купівлі-продажу приміщення, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Перемоги, 15.

Згідно з пунктом 1 договору продавець продає, а покупець купує приміщення, площею 1098 кв.м, що знаходиться в м. Луцьку по проспекту Перемоги, 15. До договору додається акт прийому - передачі від 27.10.1999, за яким передається вказане приміщення.

4.2. Також встановлено, що позивач є правонаступником Банку в частині набуття права власності на активи, які належать або повинні були належати Банку. Зазначене правонаступництво ґрунтується на договорі від 13.02.2019 №2018-12-29-000001-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, який укладено між позивачем та Банком.

Відповідно до пункту 1.2 цього договору позивач одержав майнові права, які є предметом договору, є всі та будь-які права пов`язані з нерухомим майном, що належать та/або можуть належати Банку щодо нерухомого майна, та включають зокрема, але не виключно витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

4.3. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі № 903/729/16, позивача визнано правонаступником Банку.

4.4. Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018 у справі № 903/729/16, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського від 31.05.2019, постановою Верховного Суду від 04.09.2019, визнано за Банком право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по проспекту Перемоги, 15 у місті Луцьку.

4.5. Північно-західний апеляційний господарський суд у справі № 903/729/16 надав правову оцінку поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 та встановив, що поданий позивачем примірник договору купівлі-продажу від 27.10.1999, за яким здійснено продаж приміщення, площею 1098 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Перемоги, 15 (без скасувальної умови) в повній мірі відповідає фактичним обставинам на момент його укладення. Зокрема вказано, що "суд вважає вказаний примірник належним та достовірним доказом набуття КБ "Західінкомбанк" права власності на спірне приміщення в сукупності з урахуванням інших обставин та доказів.

Згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 09.09.2019 на підставі постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №903/729/16 зареєстровано за позивачем право власності на добудову адміністративного приміщення /А-5/, за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги, буд.15, розмір частки складає 86/100.

4.6. 30.05.2018 між ОСОБА_1 (далі - третя особа) та відповідачем (платник ренти) був укладений договір ренти, за умовами якого третя особа передала у власність платника ренти спірне нерухоме майно під виплату ренти, що належить третій особі на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.09.2011 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. за реєстраційним номером 4884, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.11.2011 комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" за № 33963515. Даний договір був виконаний сторонами, що підтверджується платіжними дорученнями, які підтверджують перерахування коштів за договором за придбане нерухоме майно.

4.7. Позивач спираючись на договір купівлі-продажу від 27.10.1999, як правовстановлюючий документ на нерухоме майно, вважає, що воно вибуло із власності Банку, без його волі, а тому може бути витребувано у відповідача навіть, якщо він буде вдавати себе добросовісним.

4.8. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.9. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду .

4.10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

4.11. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що: частина приміщення нерухомого майна, яка становить 14/100, яка є предметом спору у справі, що переглядається, не була предметом розгляду у справі Господарського суду Волинської області № 903/729/16 та у цій справі суди надали правову оцінку договору купівлі-продажу від 27.10.1999, обставинам його укладення та зробили висновок лише щодо наявності у позивача права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по проспекту Перемоги, 15 у місті Луцьку; позивач не подав суду докази, які б свідчили про вибуття нерухомого майна без відома Банку; правомірність набуття третьою особою частини спірного приміщення за договором купівлі-продажу від 15.09.2011 у ПП "Ірома" позивачем не спростована, а правомірність цього правочину відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) презюмується.

Разом з тим, здійснивши аналіз судових рішень, прийнятих в інших, наведених скаржником справах, на які останній посилається як на підставу для скасування судових рішень у справі, що переглядається, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

4.12. У справі № 6-503цс16 предметом позову були вимоги про визнання частково недійсними договорів іпотеки, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. У цій справі встановлено, що позивачка виконала свої грошові зобов`язання за договорами резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об`єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об`єкт. Проте право власності на спірну квартиру в позивачки не виникло. За змістом договору резервування приміщення позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

4.13. У справах № 910/12327/16, № 910/10371/16, № 910/9987/16 предметом спору було застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити дії, з тих підстав, що відповідні договори, є нікчемними в силу положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що відповідно до приписів ст. 215, 216 ЦК України є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити певні дії.

4.14. У справі № 910/9158/16 Верховним Судом було залишено без змін резолютивну частину ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора Боржника про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсного правочину.

4.15. У справі № 916/2130/15 предметом спору було витребування на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень з тих підстав, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міськради від 14.04.2010 № 5649-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради , а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ шляхом підписання 12.08.2010 удаваних правочинів: договору дарування об`єкта власності ТОВ АРТ і договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

4.16. У справі № 203/3937/16-ц Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові, але з підстав викладених у постанові суду касаційної інстанції, вказавши, що позивач заявив вимоги про витребування майна (зерно, борошно пшениці, висівки пшеничні, зернові відходи) не визначеного певними індивідуальними ознаками (не має пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо), що у розумінні статті 184 ЦК України є замінним майном аналогічного виду, тому у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 387 ЦК України .

4.17. Безпідставним є посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах № 200/5013/17-ц, № 223/793/17-ц, оскільки ці постанови суду відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а засвідчених судом копій цих судових рішень скаржником не додано.

4.18. У справі № 175/2254/15 предметом спору було визнання права власності в порядку спадкування за законом, що є відмінним від обставин справи, що переглядається.

4.19. Судові рішення у справах № 903/729/16, № 904/4573/16 ухвалені хоча й за правового регулювання, спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, що переглядається є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

4.20. У справі №643/4902/14-ц предметом розгляду була заміна сторони у виконавчому провадженні внаслідок існування судового рішення про стягнення заборгованості та укладення відповідного договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами.

4.21. У справі № 910/9549/15 предметом розгляду була заява про заміну сторони у виконавчому провадженні.

4.22. За вказаних обставин правовідносини у вище наведених справах не є подібними до правовідносин у цій справі, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, враховуючи різні предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правові висновки, викладені у цих рішеннях, які не є релевантними щодо спірних правовідносин у цій справі.

Скаржником не наведено у касаційній скарзі виключних випадків для касаційного оскарження, які б підпадали під положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.23. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.24. Таким чином із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України, та у зв`язку із наведеним касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю.

4.25. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

4.26. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 наведеного Закону визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

4.27. Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

4.28. Згідно з приписами частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема: судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

4.29. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

4.30. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

4.31. Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

4.32. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

4.33. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

4.34. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

4.35. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

4.36. Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

4.37. Суди встановили, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 23.1 0 .2019 № 2/23-10/19, укладеного між відповідачем та адвокатом Сафулько Сергієм Федоровичем, додаток № 1 до договору від 23 . 10.2019, оригінал платіжного доручення від 30.10.2019 № 232 (т. 2, а.с. 6), рахунок від 23.10.2019 № 2/23/10/15/19, а також третьою особою на понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката подано: копію договору про надання правової допомоги від 29.10.2019 № 1/23-10/19, укладеного між третьою особою та адвокатом Сафулько Сергієм Федоровичем; додаток № 1 до договору від 29.10.2019; оригінал квитанції від 29.10.2019 № 1/23/10/15/19.

Відповідно до умов наведених договорів про надання правової допомоги адвокат надає правову допомогу в Господарському суді Волинської області у справі за позовом позивача про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язаний оплатити гонорар за надання адвокатом правової допомоги і фактичні витрати адвоката, понесені ним у зв`язку з виконанням цього договору.

Додатком № 1 до договору від 23 . 10.2019 про надання правової допомоги, визначено, що у відповідності до пункту 7.1 договору сторони домовились, що за надану адвокатом правову допомогу відповідач сплачує гонорар у розмірі 20 000,00 грн. в строк до 30.10.2019.

Додатком № 1 до договору від 29 . 10.2019 про надання правової допомоги, визначено, що у відповідності до пункту 7.1 договору сторони домовились, що за надану адвокатом правову допомогу третя особа сплачує гонорар у розмірі 2 000,00 грн. в строк до 31.10.2019.

У заявах відповідача та третьої особи про стягнення витрат на правову допомогу (т. 2, а.с. 3 - 5, а.с. 13 - 15) надано суду опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та зазначенням відповідних сум гонорару.

Позивачем подані заперечення проти стягнення витрат на правову допомогу, в яких зазначено про те, що вони не відповідають принципам розумності, співмірності, врахування складності справи та її важливості для сторони, витрачений адвокатом час на надання послуг не пов`язаний із гонораром адвоката, в матеріалах справи відсутнє свідоцтво адвоката Сафулька С.Ф. на право зайняття адвокатською діяльністю, тому він не має права на отримання винагороди.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

4.38. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Колегія суддів враховує, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відповідачу та третій особі послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

4.39. Виходячи із викладеного, встановивши, що подані відповідачем та третьою особою документи на підтвердження понесення ними витрат на професійну правничу допомогу у своїй сукупності є достатніми, суди дійшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх розмір документально обґрунтований та відповідає необхідним критеріям.

Скаржник у касаційній скарзі заперечує проти розміру понесених відповідачем та третьою особою витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи, що сума таких витрат є необґрунтованою і неспівмірною зі складністю справи, однак сам не наводить розмір понесених витрат, який вважав би за необхідне відшкодувати.

4.40. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права у діях судів попередніх інстанцій; їх висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, а переоцінка доказів, зокрема, і тих які стосуються обґрунтованості розміру судових витрат, що понесені на оплату послуг адвоката, знаходиться поза межами компетенції касаційного суду.

4.41. Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

4.42. Доводи позивача щодо відсутності в матеріалах справи свідоцтва адвоката Сафулька С.Ф. на право зайняття адвокатською діяльністю були предметом апеляційного дослідження, який дав їм належну оцінку та відхилив з огляду на необґрунтованість.

4.43. Посилання заявника касаційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 .0 2.2019 у справі № 520/3939/19, як на підставу для задоволення касаційної скарги, є безпідставним, оскільки у цій справі предметом розгляду було безпідставне встановлення особі, як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску, що є відмінним від предмету спору та обставин справи, що переглядається.

4.44. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, на яку позивач посилається в обґрунтування касаційної скарги, було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, що є відмінним від обставин справи, яка переглядається.

4.45. Одночасно позивачем у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 302 ГПК України, яке мотивоване тим, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, вніс радикальні зміни в теорію цивільного права і практику правозастосування без науково - правових висновків, без з`ясування позиції Великої Палати Верховного Суду і зі значними відступленням від правових позицій Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, позивач просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.

4.46. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.47. Проте наведені позивачем у клопотанні доводи, з урахуванням наведеного вище, не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Тому відсутні підстави вважати, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.48. Крім того позивачем заявлено клопотання про прийняття Верховним Судом окремої ухвали відносно колегії суддів Північно - західного апеляційного господарського суду у складі Філіпова Т.Л., Грязнов В.В., Мельник О.В., яке обґрунтовано тим, що вказана колегія суддів умисно порушила норми матеріального права та необґрунтовано відступила від правових позицій суду касаційної інстанції при розгляді апеляційних скарг по справі № 903/779/19.

Частиною 1 статті 246 ГПК України унормовано, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Беручи до уваги наведену норму процесуального закону та оскаржувані позивачем постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає правових підстав для винесення окремої ухвали відносно наведеного складу суддів апеляційної інстанції, тому у задоволенні даного клопотання слід відмовити.

4.49. Клопотання позивача про відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції задоволенню не підлягає, так як колегія суддів закриває касаційне провадження в частині розгляду судових рішень по суті спору та відмовляє у задоволенні касаційної скарги в частині оскарження додаткових судових рішень.

В силу приписів пункту 2 частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

4.50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.51. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

4.52. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

4.53. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.54. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.55. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних додаткових судових рішень, прийнятих за результатами їх перегляду постанов суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги немає.

4.56. Наведеним у сукупності спростовується позиція скаржника щодо наявності правових підстав для скасування судових рішень у наведеній частині .

4.57. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 903/779/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал", залишити без задоволення, а постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та додаткові рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2019, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич