Постанова

від 12.03.2020 по справі 914/2300/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2020 р. Справа №914/2300/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Матущака О.І.

суддів: Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

за участю представників учасників у справі:

від позивача: Бенцарук Н.А. - адвокат;

відповідача: Жиравецький Т.М. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Діана-Сервіс , м.Львів б/н від 04.12.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2019 (повне рішення 21.03.2019, суддя І.Б.Козак)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м.Львів

до відповідача Приватного підприємства Діана-Сервіс , м.Львів

про розірвання договору №5/2017/КЕВ та вивільнення майна

ВСТАНОВИВ:

Cуть спору.

До Господарського суду Львівської області Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова подав позов до Приватного підприємства Діана-Сервіс про розірвання договору оренди та вивільнення майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами договір оренди закінчив свою дію і відповідачу у зв`язку з цим необхідно повернути орендоване приміщення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2019 позов задоволено частково. Зобов`язано ПП Діана-Сервіс звільнити та передати Квартирно-експлуатаційному відділу міста Львова нежитлові приміщення загальною площею 139,34 кв.м в будівлях №№410,175 та частину технічного майданчика військового містечка №58, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5. Стягнуто з ПП Діана-Сервіс в дохід державного бюджету України 1762,00 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що у відповідача відсутні правові підстави для користування відповідачем орендованим майном, оскільки термін дії договору закінчився.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову мотивоване тим, що орендні відносини між сторонами спору є припиненими в силу закінчення терміну дії договору, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не повідомлено відповідача про розгляд справи належним чином, як передбачено ст. ст. 120, 242 ГПК України, а наявні в матеріалах справи довідки містять не причини невручення ухвал суду, а причини повернення рекомендованих листів із такими ухвалами.

Апелянт також зазначає, що згідно п.10.9 договору оренди, майно підлягає поверненню протягом трьох днів балансоутримувачу з моменту отримання користувачем повідомлення про припинення договору. Натомість позивачем не долучено до матеріалів справи доказів отримання вищезгаданого повідомлення відповідачем.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, однак на вимогу суду щодо підтвердження повноважень щодо укладення договору оренди та відповідно звернення з позовом подано Положення Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова.

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.09.2017 між КЕВ м. Львова та ПП Діана-Сервіс укладено договір №5/2017/КЕВ, за умовами якого балансоутримувач (позивач у справі) передає, а користувач (відповідач у справі) приймає в тимчасове строкове платне використання (користування) нерухоме військове майно загальною площею 139,34 кв.м військового містечка №58, розташованого за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, 5, що знаходиться на балансі КЕВ м. Львова, вартість якого визначена на 30.04.2017 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки займаній площі 250 218,75 грн без ПДВ, а саме: частина нежитлового приміщення №1 в будівлі складу інв..№410 площею 83,44 кв.м, вартістю 183 562,64 грн. без ПДВ; нежитлове приміщення №9 в будівлі управління інв.. №175 площею 19,9 кв.м, вартістю 66 656,11 грн. без ПДВ; частина технічного майданчика №6 площею 36,0 кв.м.

Склад майна, що передається, визначено у додатку №1 до договору (акт інвентаризації нерухомого військового майна інв.№410,175 та частини технічного майданчика в/м №58, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.Авіаційна,5).

Згідно п.п. 1.3, 10.1, 10.7 вказаного договору нерухоме майно балансоутримувач передає користувачу: 83,44 кв.м під розміщення складів; 19,9 кв.м під розміщення офісних приміщень; 36,0 кв.м під розміщення та зберігання великогабаритних матеріалів (інше використання нерухомого майна).

Строк дії договору до 01.09.2017 та діє з моменту підписання до визначення переможця конкурсу на право укладення договору оренди майна, але не більше ніж один рік з моменту його підписання.

Його чинність припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Як підтверджується матеріалами справи, сторони також підписали 01.09.2017 акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна та технічного майданчика.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач звертався з листами до ПП Діана-Сервіс з претензією про вивільнення орендованого майна у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди №5/2017/КЕВ.

Оцінка суду.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд перевіряє доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину.

У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором.

Таким чином, незважаючи на обставини, зазначені у апеляційній скарзі, суд в силу принципу jura novit curia- суд знає закони застосовує для вирішення спору належні приписи юридичних норм (вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №921/109/19).

З огляду на встановлені обставини справи, між сторонами виникли орендні правовідносини.

Згідно ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Враховуючи те, що у цій справі встановлено, що орендоване майно є державним військовим майном, на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Приписами ст.ст. 4, 5 визначено, що є об`єктами оренди, хто може бути орендодавцем та орендарем державного майна.

При цьому, необхідно зазначити, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів (Аналогічна правова позиція викладена у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17).

З огляду на зазначене та з метою встановлення повноважень у КЕВ міста Львова для передання в оренду та відповідно звернення з позовом про повернення орендованого майна, судом апеляційної інстанції було витребувано у позивача Положення, яким регулюється діяльність КЕВ міста Львова як балансоутримувача державного майна та відповідні повноваження щодо розпорядження вказаним майном.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, затверджене наказом начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 30.06.2017 №100.

Однак, як підтверджується поданими документами, згадане вище Положення щодо повноважень затверджене самим же начальником КЕВ міста Львова.

Отже, власник майна - Міністерство оборони України не здійснив волевиявлення щодо передачі повноважень КЕВ міста Львова, зокрема, щодо розпорядження орендованим майном.

Суд апеляційної інстанції враховує, що статтею 3 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, однак положення договору, який укладено між балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема тому, що лише у власника є право звертатися до суду з позовом про повернення об`єкта оренди.

Наявність у договорі пункту 10.9, згідно якого у разі припинення дії договору протягом 3 календарних днів орендар зобов`язаний повернути майно балансоутримувачу, жодним чином не впливає на те, що саме власник майна має право звертатися до суду з позовом про зобов`язання повернути орендоване майно.

Враховуючи те, що чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, то балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про розірвання договору чи зобов`язання орендаря повернути орендоване майно (вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/225/18).

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд, задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку про те, що позивач - КЕВ міста Львова наділений правом звернення до суду з позовом про розірвання договору та повернення орендованого майна.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, а саме - звернення з позовом неналежним позивачем.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги з підстав неналежності позивача, про що в апеляційній скарзі не зазначалось, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі

2 643 грн необхідно залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Діана-Сервіс , м.Львів задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2019 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 19.03.2020

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

Т.Б. Бонк